Поширеність алергічних захворювань і пов’язані з цим проблеми

Епідеміологія АЗ включає вивчення захворюваності, інвалідності, смертності, а також причин і факторів, які сприяють виникненню АЗ, оскільки навіть серед фахівців немає достатньо глибокого розуміння важливості цієї проблеми.

Поширеність АЗ

Епідеміологія АЗ включає вивчення захворюваності, інвалідності, смертності, а також причин і факторів, які сприяють виникненню АЗ, оскільки навіть серед фахівців немає достатньо глибокого розуміння важливості цієї проблеми. Відзначимо, що тільки реальна інформація про епідеміологічну ситуацію з АЗ може визначити і медичне, і соціальне їх значення, сформувати певне ставлення до АЗ у суспільстві, вплинути на забезпеченість відповідними фахівцями, діагностичними та лікувальними засобами, амбулаторними кабінетами, ліжковим фондом тощо.
Крім того, рівень розповсюдженості АЗ є одним із важливих показників імунітету населення (насамперед, схильності до гіперчутливих реакцій), впливу неантропогенних та антропогенних факторів на людей, тобто кліматогеографічних, виробничих та урбаністських.
Слід розуміти, що реєстрація випадків звернення за медичною допомогою не відображає стану розповсюдженості АЗ. З одного боку, зрозуміло, що до лікарів самостійно звертаються, головним чином, пацієнти із вираженими проявами захворювання. Причому переважна більшість хворих, зважаючи на наявність лікарів-алергологів тільки у містах, звертається до лікарів широкого профілю, що, внаслідок певних особливостей вітчизняної статистики, також призводить до неврахування істинної частоти АЗ. У працях А.В. Богової (1984), В.С. Мошкевича (1989), Б.М. Пухлика (1985) доведено, що розповсюдженість АЗ, яку встановлено при цілеспрямованому дослідженні (вона є близькою до істинної) є у 6-10 разів вищою за ту, яка реєструється офіційно.
За нашими підрахунками, недовиявлення різних форм АЗ в Україні є дуже значним (таблиця).
У цей же час, в останні десятиріччя за кордоном опубліковано докази стрімкого поширення АЗ у світі. Так, S. Dold (1991) свідчить, що розповсюдженість різних видів алергічного дерматиту у різних країнах коливається між 10 і 20%.
На думку А.Г. Чучаліна, Н.Ю. Сенкевича (1998), кожний п’ятий мешканець Землі страждає на АЗ, причому перші місця за розповсюдженістю займають алергічний риніт і астма, амплітуда частоти яких у різних країнах коливається, відповідно, між 4-32% і 0,5-30%, сполучення цих захворювань діагностовано у 5% населення.
Усі фахівці сходяться на тому, що найбільш розповсюдженою формою АЗ є алергічний риніт (АР). Частота АР (сезонного і цілорічного) у європейських країнах зросла за останні десятиріччя і досягає подекуди 20%. Є дані, що кількість хворих на АР у Європі наближається до 50 млн.
За результатами досліджень, якими у свій час було охоплено близько 100 тис. осіб, у Вінницькій області за роки, що пройшли після аварії на ЧАЕС, частота АР зросла більш ніж удвічі. Взагалі, ми підрахували, що темп зростання поширеності АЗ в Україні складає 0,3% на рік.
За кордоном (за матеріалами, наведеними А.З. Акопян (2000), частота бронхіальної астми (БА) серед дітей у більшості країн неухильно зростає. Так, у Фінляндії з 1977 по 1991 роки вона збільшилась з 1% до 2,8%, у Великій Британії з 1964 по
1994 – з 4,1% до 19,6%, у Швеції з 1979 по 1991 роки – з 2,5% по 5,7%, у Швейцарії з 1968 по 1981 роки – з 1,7% по 2,8%.
Голова комісії EAACI (Європейської асоціації фахівців з алергії) професор Пол Ван Каувенберге (Бельгія) вважає, що до 2015 року половина мешканців Європи буде страждати від алергії.
Дуже важливою є своєчасність виявлення АЗ. Адже інвалідність, смертність, низька ефективність лікування, зайві економічні витрати є похідними саме цього показника. Як вказують А.С. Лопатин зі співавт. (2000), в Росії лише 18% пацієнтів із сезонним АР направляється до фахівців протягом року на початку захворювання, у 30% інтервал між появою симптомів і встановленням діагнозу складає 2 роки, у 43% – 3 роки, у 10% – більше 4 років. Наші дослідження свідчать про не кращу ситуацію в Україні.

Смертність від АЗ

Зростає не тільки захворюваність, але й смертність від АЗ. У офіційній статистиці й літературі ці дані або не наведені, або висвітлені недостатньо.
Показник смертності від БА в Україні в останні роки коливається між 2,5-2,9 на 100000 населення, тобто є більш близьким, ніж захворюваність, до показників смертності у країнах, де загальна захворюваність на БА в десятки разів вища за офіційну в Україні. Так, у минулому десятиріччі показник смертності від БА на
100 тисяч мешканців у Бельгії склав 21,6, у Мексиці – 17,6, у США – 16,6. В Англії від БА у рік помирало до 2 тисяч хворих (A.Tattersfield, 1991). У США смертність від БА у 1979 р. склала 0,9 на 100000 населення, тоді як у 1989 р. – 1,9 на 100000.
В останні роки смертність від БА в Канаді та США приблизно дорівнює такій в Україні. В Японії, не зважаючи на значні зусилля з покращення лікування БА, смертність від неї за останні 10 років не зменшилася і складає 1-2% (T.Matsui, M.Baba, 1990). В Англії фіксується до 2 тисяч смертей від БА щорічно (A.Tattersfield, 1991).
О.П. Вікторов (2003) наводить дані Всесвітньої охорони здоров’я про те, що від побічної дії лікарських препаратів (головним чином, від лікарської алергії) гине 0,01% хворих у хірургічних та 0,10% – в терапевтичних стаціонарах. У США від анафілактичного шоку реєструється до 500 смертей на рік, причому Г.Лолор з співавт. (2000), вказують, що тільки від антибіотиків пеніцилінової групи в США вмирає до 300 людей щорічно.
За даними А.С. Лопатина, в колишньому СРСР реєструвався 1 смертельний випадок від анафілактичного шоку на 5 млн. населення, в Канаді – 4 на 10 млн., в Німеччині – 79 випадків на 100000 чол. (Р.М. Хаїтов, 2002).
Відомо, що від інсектної алергії в США щорічно вмирає (за різними даними) від 30 до 120 чол. на рік. Описані випадки смерті від екзогенного алергічного альвеоліту, набряку Квінке.
На жаль, ми не володіємо реальними даними, скільки людей в Україні вмирає від анафілактичного шоку на лікарські препарати, від укусів комах, альвеолітів. До недосконалої статистики смертності додаються традиційні суб’єктивні фактори – корпоративна незацікавленість у оприлюдненні подібних фактів, свідоме і несвідоме їх приховування.
А оскільки на даних офіційної статистики «будується» відповідна медична служба, не дивно, що в Україні забезпеченість штатом лікарів-алергологів залишається на такому низькому рівні, відсутня зацікавленість проблемами розповсюдження алергенів на державному рівні, недостатня забезпеченість відповідними лікарськими засобами вітчизняного виробництва тощо. Та й приховування випадків смерті від медикаментозної алергії не дає змоги аналізувати їх причини, вчити на цих випадках медпрацівників тощо.

Економічні проблеми, пов’язані з АЗ

Другим доводом є суттєвий економічний тягар, у якості якого виступають АЗ. Економічні збитки від АЗ є значними. Так, в США в 1974 році спеціально було створено Раду із соціальної економіки алергії. За даними Р.Патерсона та ін. (2000), у 1990 р. збитки від БА у США склали 6,2 млрд. дол. на рік, у 1996 році уряд США витратив $1,8 млрд. на лікування хворих на поліноз. Є дані, що прямі витрати на лікування АР в Європі складають 1-1,5 млрд. євро на рік, непрямі – ще 1,5-2 млрд. євро (European Allergy White paper, 1997).
Річні витрати на безпосереднє лікування 1 хворого на БА у різних регіонах Росії в кінці минулого століття коливалися в межах $255-372 – прямі витрати і 159-338 – непрямі (А.Г. Чучалін та ін., 2001).
Є також дані, що на терапію БА у світі витрачається близько 1% усіх коштів, виділених на лікування всіх нозологічних одиниць. Безумовно ми згодні, що сьогодні в Україні дійсно ця цифра є значно меншою, проте опосередковано та сама сума «сплачується» здоров’ям українців і такі збитки також можна вирахувати (це втрачений прибуток внаслідок тимчасової і стійкої непрацездатності, передчасної смерті хворих). Навіть структура закупівлі відповідних ліків в Україні, в порівнянні з розвиненими країнами, є недосконалою. Так, для лікування АР використовують переважно дешеві деконгестанти типу нафтизіну і дешеві антигістамінні препарати. Для лікування астми – дешеві бронхолітики. Є, звичайно, прошарок хворих, які лікуються відповідно до сучасних рекомендацій, проте й досі він залишається дуже незначним.
Існує низка причин, що обумовлює значні прямі та непрямі економічні витрати, пов’язані з АЗ:
- значна розповсюдженість АЗ;
- несвоєчасне їх виявлення;
- труднощі та помилки в лікуванні АЗ;
- численні ускладнення АЗ.
Методом економічного аналізу, використовуючи максимально наближені до істини цифри (оскільки надійних статистичних даних щодо АЗ в Україні немає), отримано: хворих на поліноз в Україні має бути приблизно 7%, на цілорічний риніт – 8%, на бронхіальну астму – 5%. Це, відповідно, 3,36, 3,84 і 2,4 млн. людей. Якщо співставити ці цифри із мінімумом, необхідним на лікування вищенаведених захворювань (це 100 грн. на сезонний, 400 грн. – на цілорічний алергічний риніт, 1500 грн. – на бронхіальну астму і 1000 грн. – на атопічний дерматит), то розрахункові річні витрати на лікування тільки цих АЗ складуть 8,6 млрд. гривень. Реальність цих цифр (а тут враховані тільки витрати на ліки і не враховані витрати системи охорони здоров’я, соціальні виплати тощо) підтверджується, зокрема, тим фактом, що в США тільки на лікування полінозу в рік витрачається понад 1,5 млрд. доларів.
Безумовно, ці цифри є вельми умовними, але вони свідчать про безумовну економічну доцільність впровадження стратегії активного виявлення АЗ в Україні. Інший шлях – це шлях, яким, на жаль, ми зараз йдемо: пізнє виявлення АЗ, неадекватне застосування фармакопрепаратів, високий рівень тимчасової та стійкої непрацездатності, зниження якості життя більшості хворих тощо.
В той же час, Україна небагато може протиставити проблемі АЗ. Так, на відміну від переважної більшості розвинених країн, у нас досі немає власного інституту алергології, майже немає профільних кафедр в медичних вузах, що, по-перше, обумовлює відсутність серйозних наукових досліджень в цій галузі, по-друге, – малу обізнаність з цієї проблеми лікарів загальнолікувальної практики. Низькою (для дорослих – 1 лікар-алерголог на 0,5-1 млн. мешканців) є забезпеченість фахівцями-алергологами. Раніше ми розрахували, що при наявній кількості хворих на АЗ і лікарів-алергологів, потрапити до фахівця хвора на АЗ дитина може 1 раз на 5 років, а дорослий – 1 раз на 12 років. Таким чином, з одного боку, ми маємо відносно малу кількість фахівців-алергологів, з іншого – недостатньо знайомимо з проблемами алергології лікарів широкого профілю, включаючи наш форпост – сімейних лікарів.
Організаційні зміни у алергологічній службі необхідні. Для цього обов’язково слід орієнтуватися на епідеміологічні показники поширеності алергічних захворювань.