Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Контакт Карта сайта
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Клинический опыт

Анатомо-фізіологічні особливості системи травлення дітей раннього віку

Анатомо-фізіологічні особливості системи травлення дітей раннього віку

Система травлення у внутрішньоутробний і постнатальний періоди життя зазнає значних змін та має анатомічні й функціональні особливості, залежно від віку дитини. Ці особливості стосуються усіх відділів шлунково-кишкового каналу.

Система травлення у внутрішньоутробний і постнатальний періоди життя зазнає значних змін та має анатомічні й функціональні особливості, залежно від віку дитини. Ці особливості стосуються усіх відділів шлунково-кишкового каналу.
Закладка органів травлення відбувається на ранніх стадіях онтогенезу.

Ротова порожнина починає закладатися на 3-му тижні гестації. Спочатку порожнини рота і носа відокремлені одна від іншої первинним піднебінням. На 2-му місяці закінчується розвиток твердого та м’якого піднебіння. В результаті порушення їх закладки можуть виникати вади розвитку.
У новонароджених і дітей раннього віку ротова порожнина відносно мала, піднебіння сплощене, язик широкий і має відносно більші, ніж у дорослих, розміри. Слизова оболонка ротової порожнини має ніжний епітелій і багата на кровоносні судини. У дітей перших 3 міс. життя вона досить суха, оскільки секреція слини незначна, дуже вразлива і легко травмується. Пристосуванням порожнини рота до прийому їжі шляхом смоктання є також дистальне розташування нижньої щелепи (фізіологічна ретрогнатія).
У віці 3-6 міс. секреція слини посилюється, що пов’язано із подразненням трійчастого нерва зубами, які в цей час починають прорізуватись, а також введенням прикорму. Спостерігається також фізіологічна слинотеча, що є наслідком нездатності дітей ковтати слину. Наприкінці 1-го року життя протягом доби продукція слини досягає 150 мл, що складає 10% секреції слини у дорослої людини.
Слина дітей містить:
• муцин – сприяє продукції слизу,
• ліпазу – здійснює первинне розщеплення коротколанцюгових жирів,
• лізоцим – має виражену антибактеріальну активність,
• амілазу – розщеплює полісахариди до моносахаридів.
Проте в ротовій порожнині повного розщеплення жирів та полісахаридів не відбувається. Реакція слини слабокисла, рН коливається в межах 5,8-7,4, що створює умови для контамінації ротової порожнини патогенними, потенційно патогенними бактеріями, такими як Саndida albicans, з розвитком стоматитів та молочниці (sооr).
На 6-8 міс. життя дитини починається прорізання зубів. Спочатку – на нижній щелепі, а потім – на верхній. Послідовність і терміни прорізування зубів є показниками розвитку організму в цілому та знаходяться у тісному зв’язку із загальним станом здоров’я і конституцією дитини.
Терміни прорізування та формування молочних зубів
I-ші зуби – 6-8 міс.
II-гі зуби – 8-12 міс.
III-ті зуби – 12-16 міс.
IV-ті зуби – 16-20 міс.
V-ті зуби – 20-30 міс.

Стравохід (і трахея) розвиваються з первинної кишки ембріона з 4-го тижня. Їх розподіл починається у ділянці карини і продовжується в краніальному напрямку. При порушенні цього складного процесу можуть виникати такі вади, як атрезія стравоходу, трахеостравохідні нориці. Кістозне враження стінки стравоходу може бути представлене повним кістозним його подвоєнням або бронхогенними кістами, в стінці яких є слизова дихальних шляхів та хрящів.
Торакальна частина стравоходу огинається з латерального боку дугою аорти і при аномалії, що носить назву судинного кільця, значно здавлюється.
Стравохід у дітей відносно довший, ніж у дорослих, і складає 1/2 довжини тіла, тоді як у дорослих – 1/4 довжини тіла. Топографічно він починається на два тіла хребців вище, ніж у дорослих, що забезпечує умови майже для одночасного ковтання і дихання. За рахунок рухливості та податливості шийного відділу, в ньому часто застрягають чужорідні тіла. Крім того, більш високе розташування стравоходу потрібно враховувати під час проведення езофагогастродуоденоскопії у дітей. Довжину стравоходу у дітей (відстань від зубів до кардіальної частини шлунка) визначають за такою емпіричною формулою:
1=1/5L+6,3, де 1 – довжина стравоходу, L – довжина тіла (у см).
За допомогою цієї формули можна визначити довжину введення зонду в шлунок для годування, взяття шлункового соку, промивання шлунка.
Слизова оболонка стравоходу суха і ніжна, залози майже не функціонують.
Прилягання стравоходу до внутрішніх органів, що його оточують, призводить до виникнення звужень. Найбільше звуження формується при проходженні стравоходу через діафрагму (hiatus esophageus), менш постійне – на рівні біфуркації трахеї, де лівий бронх перехрещується зі стравоходом. Анатомічні звуження стравоходу у новонароджених і дітей першого року життя виражені відносно слабко і поступово формуються з віком.
Розрізняють два сфінктери стравоходу:
• верхній – розташований на межі між глоткою і стравоходом та утворений потовщенням поперечносмугастих м’язів;
• нижній – фізіологічний клапан, що складається із 3-х компонентів:
- перший – стравохідний отвір діафрагми, м’язові пучки якої його огинають. Функція даної частини сфінктеру може порушуватися при килі стравохідного отвору діафрагми або за наявності неврологічних розладів;
- другий – гострий кут між шлунком і нижнім відділом стравоходу (кут Гіса), основна функція якого полягає у замиканні стравохідного отвору;
- третій – зона високого тиску в дистальному відділі стравоходу, з функцією утримування їжі в шлунку (рис. 1).

При народженні нижній езофагеальний сфінктер стравоходу сформований не повністю, що є причиною частих зригувань у дітей раннього віку.
Недорозвинення гангліозних клітин, еластичних волокон і м’язового прошарку стравоходу призводить до виникнення гастроезофагеального рефлюксу.
Шлунок з’являється на 3-му тижні гестації і на початку 4-го тижня він збільшується у довжину в 6 разів. Закладка майбутніх залоз у вигляді скупчення клітин починається до завершення формування шлунка на 10-му тижні. М’язова циркулярна зовнішня оболонка розвивається в пілоричній ділянці з 12 тижня, а в кардіальній – з 16 тижня внутрішньоутробного розвитку. При порушенні розвитку м’язової тканини в цей період у подальшому можуть розвиватися патологічні стани: гіпертрофічний пілоростеноз, а також функціональні розлади (пілороспазм, дискінезії), що пояснюється морфологічною і функціональною незрілістю нервово-м’язових структур.
Аномалія розвитку підслизового шару внаслідок неповної реканалізації передньої кишки може призвести до появи вродженої мембрани антрального відділу шлунка, яка може викликати часткову непрохідність.

Шлунок у дітей також має цілу низку морфологічних і функціональних особливостей, знання яких дає змогу зрозуміти сутність патологічних процесів. Зокрема, у дітей раннього віку шлунок не має певної форми. Вона змінюється, залежно від наповнення і характеру харчування. Шлунок може набувати округлої, овальної, грушовидної та іншої форми. У дітей перших місяців життя шлунок розташований більш горизонтально, ніж у дорослих, і тільки наприкінці 1-го року життя він набуває вертикального положення. Саме ця обставина може бути однією з причин зригування у дітей після годування. Рекомендується після годування дітей потримати їх деякий час вертикально.
Ємкість шлунка збільшується з віком:
у новонародженого – 35 мл,
3 міс. – 100 мл,
1 рік – 250 мл,
2 роки – 500 мл,
3 роки – 600 мл.
У дітей тіло шлунка становить 1/4 його довжини, тоді як у дорослих – 2/3. Протягом 1-го року життя відбувається інтенсивний ріст тіла і пілоричного відділу шлунка.
Слизова оболонка шлунка товста, має багату васкуляризацію, але кількість келихоподібних («пепсиногенних») клітин на одиницю поверхні у дітей до 2-х років значно менша, ніж у старшому віці та у дорослих. Не повністю диференційовані інші клітини (головні, обкладні, додаткові) слизової оболонки шлунка. Вважають, що гістологічна диференціація шлунка триває до кінця 2-го року життя.
Об’єм секреції шлункового соку у новонароджених і дітей перших місяців життя складає лише 1/10 від показників у дорослих.
У дітей досить низька загальна кислотність шлункового соку та з віком вона зростає: у новонароджених – 3-6 титр. од., а у дорослих – 40-60 титр. од.
Основними функціями шлунка є секреторна, рухова та інкреторна.
Секреторна функція полягає в утворенні соляної кислоти, пепсину і слизу – основних компонентів шлункового соку. Ферментний склад шлункового соку у дітей перших років життя не відрізняється від такого у дорослих. У ньому містяться:
• хлористоводнева кислота – активує пепсиноген до пепсину,
• пепсин – розщеплює білки до поліпептидів,
• ліпаза – здійснює подальше розщеплення коротколанцюгових жирів,
• хімозин – сприяє звурдженню казеїну.
Ферменти шлункових залоз забезпечують гідроліз харчових речовин, в тому числі казеїну, білків, емульгованих жирів грудного молока. У дітей першого року життя протеолітична активність шлункового соку низька, а активність пепсину на З0-50% нижча, ніж у дітей старшого віку. Протягом першого року життя протеолітична активність шлункового соку зростає майже в 3 рази: у дітей першого року життя складає 2-16 одиниць, а у дітей старшого віку – 16-32 одиниці.
Це пов’язано з малою кількістю в слизовій оболонці клітин, які виробляють пепсин, а також із лужною реакцією рН шлункового соку. Максимальна активність пепсину при рН шлункового соку – 1,0-1,5. Після народження дитини рН шлункового соку складає 6,5-8,0, а до 3-х років – 1,0-2,0.
По мірі росту дітей, рН зростає, але не досягає величин дорослих. Становлення шлункової секреції розглядають як еволюційно сформовану адаптацію дитини до материнського молока, яке легко засвоюється і має ферментативну активність. Низький кислотно-пептичний потенціал шлунка забезпечує збереження імуноглобулінів, особливо групи А, які захищають дитину в перші дні життя від масивної бактеріальної інвазії в період, коли особистий активний імунітет лише починає формуватися.
Моторна функція шлунка полягає в послідовних скороченнях, які забезпечують змішування їжі із шлунковим соком та просування її у дванадцятипалу кишку.
• Інкреторна функція шлунка – це здатність виробляти і постачати в кров деякі речовини: пепсиноген, гастрит, серотонін, гістамін, глюкагон, соматостатин та ін., фізіологічні властивості яких неоднозначні й можуть проявлятися у стимулюючій та гальмівній дії на функції травного тракту.

Тонкий кишечник закладається з 5-го тижня гестації і швидко розвивається. Існують три періоди ротації кишечника, які важливо знати, тому що у дітей нерідко зустрічаються аномалії його розвитку.
Перший період (5 тиждень гестації) – весь кишечник «висить» у сагітальній площині на первинній дорзальній брижі. На 8 тижні петля середньої кишки повертається на 90% проти ходу годинникової стрілки по сагітальній площині в горизонтальну.
Другий період (10 тиждень гестації) – частина петель з пупкового канатика втягується у черевну порожнину, де відбувається їх внутрішнє обертання. На 11 тижні вся середня кишка знаходиться у черевній порожнині.
Третій період (12 тиждень гестації) – сліпа кишка опускається в правий нижній квадрант живота та займає своє остаточне положення.
Внаслідок порушень обертання кишечника, в ці періоди виникають наступні вроджені вади:
Розлади першого періоду:
• кила пупочного канатика.
Розлади другого періоду:
• незавершений оберт кишечника;
• вроджений заворот середньої кишки;
• непрохідність дванадцятипалої кишки внаслідок тиску ззовні (неповернутою сліпою кишкою, тяжами від сліпої кишки), атрезії;
• синдром Ледда (мальротація кишечника, у поєднанні з хронічним заворотом середньої кишки);
• надмірна фіксація дванадцятипалої кишки (хибна, істинна і функціональна непрохідність);
• внутрішня кила;
• обертання кишечника у зворотньому напрямку.
Розлади третього періоду:
• високе розташування сліпої кишки;
• рухлива сліпа кишка;
• розташування апендикса позаду сліпої кишки (ретроцекально).
На 6-8 тижні гестації починається розвиток і диференціація різних шарів тонкого кишечника: слизової оболонки з кишковим епітелієм і стромою, м’язових шарів і слизової оболонки. При цьому відбувається редукція жовточного протоку, але його ступінь буває різним, чим пояснюються варіанти дивертикулу Меккеля у дітей після народження. Це може призвести до запалення (дивертикуліт), інвагінації та інших проявів кишкової непрохідності (странгуляція, заворот).
Тонкий кишечник ділять на три частини в проксимально-дистальному напрямі – дванадцятипалу, голодну і здухвинну.

Дванадцятипала кишка розташована між шлунком та голодною кишкою, печінкою та підшлунковою залозою. Дванадцятипала кишка у новонароджених частіше буває у формі напівкола, може бути U-подібною або V-подібною. Це пояснюється тим, що нижня частина дванадцятипалої кишки відносно велика. Сфінктерний апарат представлений трьома функціональними сфінктерами: бульбодуоденальним, медіодуоденальним та сфінктером Окснера. Завдяки медіодуоденальному та сфінктеру Окснера, нижній відділ низхідної частини дванадцятипалої кишки являє ізольовану порожнину з більш низьким тиском, у порівнянні з розташованими вище ділянками, завдяки чому хімус просувається у дистальному напрямку.
Рельєф її слизової оболонки відрізняється від рельєфу слизової оболонки шлунка. Складки мають поперечне спрямування, жовтувате забарвлення через домішки жовчі. У новонароджених складки нижчі, ніж у дітей старшого віку.
У верхній частині дванадцятипалої кишки проходить залуження шлункового хімусу і підготовка до дії ферментів. У низхідній частині знаходиться Фатерова ампула, через яку відкривається жовчна печінкова протока та протока підшлункової залози. Тут відбувається змішування хімусу із панкреатичним соком та жовчю. Дуоденальний сік виробляється брунеровими залозами, які у дітей раннього віку розвинені недостатньо.
Голодна та здухвинна кишки пов’язані структурно та функціонально, в них відбувається мембранне травлення та абсорбція із проксимально-дистальним градієнтом.
Ці відділи кишечника лежать інтраперитонеально і слабко фіксуються довгою брижею до задньої стінки черевної порожнини. Спереду вони покриті великим сальником. У дітей раннього віку, крім відносно більшої загальної довжини, кишкові петлі мають компактніше розташування, тому що черевну порожнину в цьому періоді займає відносно велика печінка, а малий таз не розвинутий. Лише після року, в міру розвитку малого тазу, розташування петель тонкого кишечника стає постійним.
У тонкому кишечнику відбуваються процеси порожнинного, мембранного, внутрішньоклітинного травлення та всмоктування, що визначає складність його морфофункціональної структури. Стінка тонкої кишки має 3 оболонки (рис. 2):
• серозну – строма кишки,
• м’язову – розвинута слабко, особливо її повздовжній шар у дітей перших 6 міс. життя,
• слизову, яка має чотири шари: підслизову основу, м’язову пластинку, шар слизової оболонки і циліндричний епітелій.

Кожна клітина епітелію (ентероцит) в апікальній частині складається із 3-4 тисяч ворсинчастих виростів, які утворюють «щіткову кайму» для забезпечення мембранного травлення.
М’язова пластинка знаходиться на межі з підслизовою основою і має кілька шарів гладком’язових клітин. Цей шар гладкої мускулатури забезпечує рух кишкових ворсинок, в результаті чого у простір між ними може всмоктуватися вміст просвіту кишки.
Поверхня слизової оболонки тонкого кишечника завжди вкрита в’язко-еластичним водорозчиненим гелем, основна функція якого – пристінкове травлення.
Тонкий кишечник інтенсивно васкуляризований.
За регуляцію моторики тонкого кишечника відповідає міжм’язове сплетіння. Подразником, що запускає і підтримує рух кишечника, є розтягнення його стінки. Формування рецепторів інтрамуральної нервової системи завершується у 3-5 років.

Голодна кишка займає 2/5 довжини кишечника між дванадцятипалою кишкою та ілеоцекальним клапаном. Слизова оболонка має підвищену проникність, особливо у дітей першого року життя. Колові складки слизової оболонки у новонароджених виявляються лише на початку голодної кишки і тільки в подальшому вони з’являються у дистальних її відділах. Клітини епітелію слизової оболонки тонкого кишечника швидко оновлюються. Час оновлення слизової оболонки складає 5 діб.

Здухвинна кишка становить – 3/5 довжини кишечника. У дітей раннього віку відзначається відносна слабкість ілеоцекального клапана, у зв’язку з чим вміст сліпої кишки, найбільш багатий на бактеріальну флору, може закидатися у здухвинну кишку.
Основна маса поживних речовин всмоктується в тонкому кишечнику завдяки комплексу ферментів – дисахаридази (мальтаза, інвертаза, сахараза, лактаза, глюкоамілаза), нуклеази, фосфатази, моногліцеридліпази, карбоксіестерази та гормонам – холецистокініну, хімоденину, гастроінгібуючому поліпептиду, бомбезину, мотиліну, соматостатину.
У новонароджених мальтазна і сахаразна активність достатньо висока в усіх відділах тонкої кишки. Лактазна активність досить низька на перших місяцях життя та поступово збільшується, але після року знову частково знижується.
Механізм всмоктування білка у дітей раннього віку також має свої особливості. У новонароджених перших тижнів життя відносно високо розвинутий піноцитоз епітеліоцитами епітелію слизової оболонки кишечника, внаслідок чого білки молока можуть переходити у кров дитини в мало зміненому (в антигенному відношенні) вигляді, що обумовлює часту наявність антитіл до білків коров’ячого молока. Подібного не буває при грудному вигодовуванні. У дітей старше 1 року білки в шлунково-кишковому тракті гідролізуються до амінокислот і лише деяких дипептидів.
Всмоктування жиру починається на рівні проксимального відділу здухвинної кишки. В тонкій кишці проходить також абсорбція вітамінів: вітамін А всмоктується у верхній та середній третині тонкої кишки, вітамін D абсорбується в голодній кишці, в проксимальних її відділах всмоктуються вітаміни С та групи В. У тонкому кишечнику відбувається абсорбція мінеральних речовин.
Таким чином, проксимальні відділи тонкого кишечника є основним місцем засвоєння складових частин їжі. Здухвинна кишка є резервною зоною для резорбції. В той же час, треба підкреслити, що перевага проксимальних відділів в абсорбції харчових речовин формується у постнатальному періоді розвитку. В перші дні, тижні та місяці життя дитини всі відділи тонкого кишечника мають високу гідролітичну та абсорбційну активність.

Товстий кишечник до народження дитини не закінчує свого розвитку. Хоча його довжина у будь-якому віці дорівнює довжині тіла, однак його розташування в черевній порожнині у новонароджених і дітей перших місяців життя інше, відрізняється від дітей старшого віку. Гаустри відсутні до 6 місяців, недостатньо розвинений м’язовий шар, а слабка фіксація слизової та підслизової оболонки прямої кишки створює передумови для її випадіння. Тільки на 3-4 році життя будова товстого кишечника стає аналогічною дорослій людині. Нерівномірний ріст відділів товстої кишки та порушення розвитку кишкової трубки може супроводжуватися різноманітними аномаліями: доліхоколон, провисання поперечно-ободової кишки зі спланхноптозом (хвороба Пайра) та атрезіями.
З 6 по 12 тиждень гестації у плода формується інтрамуральне Ауербахівське сплетіння, пізніше – глибоке підслизове сплетіння Генлє та поверхове – Мейснерівське. Цей процес не закінчується і після народження та продовжується протягом перших двох років життя. У недоношених дітей часто відзначається незрілість гангліозних клітин. Порушення розвитку нейронної системи може призводити до виникнення хвороби Гіршпрунга з різною довжиною агангліозу або нейроінтестинальної дисплазії товстого кишечника.
Моторна функція товстого кишечника у дітей раннього віку, як перистальтична, так і антиперистальтична, досить активна, що сприяє розвитку можливої інвагінації кишок. Більша довжина і рухливість стосуються також сліпої кишки та червоподібного відростка, який легко зміщується. Тому діагностувати апендицит у дітей раннього віку значно складніше, ніж у дорослих, оскільки у них можливе нетипове розташування червоподібного відростка.

Сліпа кишка у новонароджених конічної або воронкоподібної форми і розташована високо. Чим вище вона розташована, тим більше недорозвинута висхідна кишка, аж до повної її відсутності. У дітей в апендиксі м’язовий шар розвинутий слабко. Порушення перистальтики і нервово-судинні зміни апендикса внаслідок ураження вірусами, бактеріальною мікрофлорою, глистами та іншими чужорідними тілами можуть призводити до запалення органа. Деякі вчені вважають, що купол апендикса виконує функцію центрального лімфоїдного органа кишечника. Лімфоцити апендикса функціонально неоднорідні. Більшість із них (55-60%) відносяться до В-клітин і несуть на своїх мембранах імуноглобуліни.

Ободова кишка у вигляді ободу оточує петлі тонкої кишки. Висхідна частина її у новонародженого дуже коротка і збільшується лише після того, як товста кишка повністю розташується в черевній порожнині, що зазвичай відбувається у дітей старше 1 року.
Поперечна частина ободової кишки дуже варіабельна по довжині й розташуванню в черевній порожнині. У новонародженої дитини вона займає косе положення.
Нисхідна частина ободової кишки розташовується між латеральним краєм лівої нирки і стінкою живота. Її діаметр менший, ніж сліпої, висхідної й поперечної кишки. Довжина її до 1-го року подвоюється.

Сигмоподібна кишка, у порівнянні з іншими відділами кишечника, у новонародженої дитини дуже довга і рухлива, процес її росту продовжується майже протягом всього життя людини. У дітей раннього віку сигмоподібна кишка розташована зазвичай вище внаслідок недорозвинення малого тазу.
Пряма кишка у дітей відносно довша ніж у дорослих, синуси несформовані, недорозвинута жирова клітковина. У зв’язку з цим, слабко фіксовані слизова і підслизова оболонки, що сприяє випаданню її у разі патологічних процесів.
Процеси розщеплення й всмоктування харчових речовин у кишках дітей відбуваються досить активно. Соковиділення у товстій кишці незначне. Однак воно різко збільшується при механічному подразненні слизової оболонки. У секреті товстої кишки вміщується велика кількість слизу, який утворюється келихоподібними клітинами. Відсутні ентерокіназа і сахараза, в невеликій кількості присутні катепсини, пептидази, ліпаза, амілаза та ін. Залишається відносно активною лужна фосфатаза.

Товста кишка грає певну роль у процесі травлення, але всмоктування поживних речовин незначне. Продовжується всмоктування води, заліза, фосфору та інших речовин, додатково перетравлюється рослинна клітковина, сполучна тканина і формуються калові маси.
Велике значення має мікрофлора кишечника, яка відіграє важливу роль у синтезі вітамінів, ферментів, захисті організму від розмноження патогенних та умовно патогенних мікробів.

Таблиця 1. Склад фізіологічної мікрофлори шлунково-кишкового тракту дитини (А.А. Баранов та співавт., 2002 р.)

Печінка з системою протоків та жовчний міхур починають розвиватися на 4 тижні гестації. У новонароджених вона є одним із найбільших органів і складає 1/3-1/2 черевної порожнини. У дітей до 6 міс. життя печінка виходить з-під краю реберної дуги на рівні серединно-ключичної лінії на 2-3 см, у віці від 6 міс. до 2 років – на 1,5 см, у віці 3 років – на 0,5-1 см (табл. 2).

За зовнішніми ознаками печінка розділяється на неоднакові праву і ліву долі (табл. 2). Між задніми відділами повздовжніх борозен розташована хвостова доля печінки. У передньому відділі заглиблення на нижній поверхні правої долі розташований жовчний міхур. У глибокій поперечній борозні знаходяться ворота печінки. Через них входить печінкова артерія, портальна вена із супровідними нервами, виходить загальнопечінкова жовчна протока, лімфатичні судини.
Структура печінки у дітей перших років життя функціонально незріла та не має закінченої будови, що зумовлює досить часте її ураження при інтоксикаціях та інфекціях. Об’єм печінки, значною мірою, залежить від її кровозабезпечення, бо вона є одним із головних депо крові. До 5% об’єму печінки у новонародженого припадає на долю кровотворних клітин. З віком їх вміст зменшується, але збільшується вміст печінкових клітин.
Кров, яка надходить у печінку, представлена венозною складовою – 2/3 об’єму з воротної вени і артеріальною – 1/3 об’єму з печінкової артерії. Відвідна судинна система – печінкові вени. Зазвичай їх три – права, середня та ліва. Вони впадають у нижню порожнисту вену. Воротна гемодинаміка характеризується поступовим перепадом від високого тиску (120 мм рт.ст. в судинах оточини) до найнижчого рівня (5-0 мм рт.ст. у печінкових венах).
Згідно з класичним уявленням, основною функціонально-морфологічною одиницею печінки є долька. Периферичні відділи печінкової дольки утворені дрібними гепатоцитами. Вони приймають участь у процесі регенерації й виконують роль граничної пластинки, що відділяє паренхіму дольки від сполучної тканини портального поля. У гепатоциті виділяють васкулярний та біліарний відділи. Їх функція полягає у захваті з крові різних речовин та екскреції у жовчні капіляри. У жовчному міхурі збирається жовч, що виходить з печінки жовчними та міхуровими протоками.

Довжина жовчного міхура варіабельна і з віком збільшується (рис. 3):
новонароджені – 3,4 см,
1-5 міс. – 4,0 см,
6 міс. – 3 роки – 5,0 см.
Фізіологічні функції печінки досить складні й різноманітні:
• утворення та екскреція жовчі,
• метаболізм білків, вуглеводів, ліпідів, ферментів, вітамінів,
• дезінтоксикація,
• кровотворення,
• згортання крові,
• водно-мінеральний обмін,
• метаболізм лікарських речовин,
• депо поживних речовин (переважно надлишок глікогену),
• стимуляція секреції підшлункової залози,
• підсилення перистальтики товстої кишки.
Терміни становлення окремих видів метаболізму, в яких приймає участь печінка, пов’язані з адаптацією до умов певного періоду розвитку дитини. Тому, при тих чи інших захворюваннях дітей, виявляються порушення, обумовлені нерівномірністю дозрівання функцій печінки.
Закладка підшлункової залози відбувається на 3 тижні гестації, на 10 тижні з’являються панкреатичні ацинуси, які стають високоорганізованими на 26 тижні, а клітини острівців Лангерганса – на 3 міс. фетального розвитку.
Підшлункова залоза розташована на рівні 1-2 поперекових хребців. Після того, як залоза закінчує ротацію, вона знаходиться цілком позаочеревинно (табл. 3).

Найбільш частою патологією у дітей є кільцеподібна підшлункова залоза внаслідок аномалії ротації, що виникає паралельно з формуванням дванадцятипалої кишки. Частіше за все, панкреатична тканина оточує її нисхідну частину по всьому кільцю, що призводить до дуоденальної обструкції.
У новонароджених підшлункова залоза до кінця не сформована. У ранньому віці поверхня її гладенька, гістоструктура бідна на сполучну тканину і не достатньо диференційована, острівки Лангерганса складають приблизно 3,5% об’єму залози, причому співвідношення між клітинами А (виділяють глюкагон) та В (виділяють інсулін) клітинами дорівнює 1, тоді як у дорослих – 4. Секреторна та інкреторна функції підшлункової залози виражені, але активність ферментів зростає тільки з віком дитини. У новонародженої дитини екзокринна функція розвинена слабко, відзначається низький об’єм панкреатичного соку, практично відсутня амілолітична активність, низька бікарбонатна ємкість. Після початку годування збільшується соко- і ферментовиділення, але максимального розвитку екзокринні функції досягають у віці 2-3 роки. Особливо швидко збільшується амілолітична активність після введення прикорму. Секрет панкреатичного соку містить 3 різновиди ферментів, які представлені кількома схожими за структурою і дією групами:
• амілаза – виділяється в активному стані й розщеплює полісахариди до дисахаридів;
• ліпаза – виділяється у неактивній формі, активується у дванадцятипалій кишці у присутності жовчних кислот і розщеплює нейтральний жир на жирні кислоти;
• протеаза (трипсин і хімотрипсин) – секретується у неактивній формі, активується у дванадцятипалій кишці, розщеплює білки.
Інкреторна (ендокринна) функція здійснюється за допомогою гормонів: інсулін, глюкагон, ліпокаїн і ряду інших гормоноподібних речовин, що беруть участь в регуляції жирового та вуглеводного обмінів.

Зазначені особливості функціонування травного каналу у дітей раннього віку потрібно враховувати при організації раціонального харчування, клініко-лабораторному обстеженні, ультразвуковій діагностиці та лікуванні.

Клинический опыт

Справочники Полезное Информация

Гастроэнтеролог

Эндокринолог

Педиатр

Семейный врач

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизиатр

Гинеколог

Детский эндокринолог

Офтальмолог

Лабораторные тесты

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Участковый педиатр

Кардиолог

Травматолог

Аллерголог

Неотложные состояния

Детский гастроэнтеролог

Детский инфекционист

Иммунолог

Антимикробная терапия

Суточное мониторирование ЭКГ

Хирург

Психиатр

Детский пульмонолог

Инфекционист

Стоматолог

Уролог

Клинический опыт

Референтные нормы анализов

Лекарственные средства

Анкета читателя

О нас

Приобрести справочник

Реклама в справочниках

Новые проекты

Контакт

Сайт для врачей и медработников
Условия использования