Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Аллерголог

Справочник по аллергологии

Медикаментозна алергія

Первинна медична допомога

А. Загальна Частина
Діагноз:
Медикаментозна алергія

Коди МКХ-10:
Т88.7 Патологічна реакція на лікарські засоби чи медикаменти, неуточнена:
- несприятлива реакція;
- алергічна реакція на адекватно призначений та підвищена чутливість на правильно застосований лікарський засіб;
- ідіосинкразія.

Перелік документів, обов’язкових за даним діагнозом, затверджених МОЗ (наказ МОЗ України від 26.07.1999 № 184):
1. Журнал обліку прийому хворих і відмови у госпіталізації (ф. №001/о).
2. Амбулаторна карта хворого (ф. № 025/о).
3. Стаціонарна карта хворого (ф. № 025-2/о).
4. Статистична карта вибулого зі стаціонару (ф. № 066/о).
5. Листок обліку і надходження хворих (ф. № 007/о).

Медикаментозна алергія (МА) – патологічна реакція на медичні препарати (МП), в основі якої лежать гіперчутливі імунні реакції.

Класифікація побічної дії лікарських засобів.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України №898 від 27.12.2006, затверджено «ПОРЯДОК здійснення нагляду за побічними реакціями лікарських засобів, дозволених до медичного застосування». Існують такі дефініції щодо ПДЛЗ, які слід застосовувати при поданні звітів про ці явища, якщо вони виникають при застосуванні ЛЗ:
Побічна реакція – будь-яка небажана негативна реакція, яка виникає при застосуванні лікарських засобів у звичайних дозах, рекомендованих для профілактики, діагностики та лікування захворювань або з метою модифікації фізіологічних функцій організму.
Непередбачена побічна реакція – побічна реакція, характер або тяжкість якої не узгоджується з наявною інформацією про лікарський засіб (наприклад, з брошурою дослідника для незареєстрованого лікарського засобу або з листком-вкладишем/інструкцією для медичного застосування зареєстрованого лікарського засобу).
Передбачена побічна реакція – побічна реакція, характер або тяжкість якої узгоджується з наявною інформацією про лікарський засіб (наприклад, з брошурою дослідника для незареєстрованого лікарського засобу або з листком-вкладишем/інструкцією для медичного застосування зареєстрованого лікарського засобу).
Підозрюваний лікарський засіб – лікарський засіб, при призначенні якого існує причинно-наслідковий зв’язок між клінічними проявами будь-якої побічної реакції та його медичним застосуванням.
Причинно-наслідковий зв’язок між клінічними проявами будь-якої побічної реакції та медичним застосуванням лікарського засобу – ступінь, який визначається за певними критеріями та вказує на взаємопов’язаність реакції, що спостерігається, із застосуванням лікарського засобу.
Визначена побічна реакція – несприятливий клінічний прояв, який включає також зміни лабораторних показників, що виникає під час приймання лікарського засобу, але не може бути пояснений наявністю існуючих захворювань і впливом інших факторів та хімічних речовин. Прояв регресує після відміни лікарського засобу і виникає при його повторному призначенні (якщо повторне призначення лікарського засобу можливе).
Імовірна побічна реакція – несприятливий клінічний прояв, який включає також зміни лабораторних показників, що пов’язаний в часі з прийманням лікарського засобу, але не має відношення до супутніх захворювань або інших факторів та регресує після відміни лікарського засобу. Відповідь на повторне призначення лікарського засобу невідома.
Можлива побічна реакція – несприятливий клінічний прояв, який включає також зміни лабораторних показників, що пов’язаний у часі з прийманням лікарського засобу, але який можна пояснити наявністю супутніх захворювань або застосуванням інших лікарських засобів чи хімічних речовин. Інформація про реакцію на відміну лікарського засобу неясна.
Сумнівна побічна реакція – несприятливий клінічний прояв, який включає також зміни лабораторних показників, що виникає при відсутності чіткого зв’язку в часі з прийманням лікарського засобу. Присутні інші фактори (лікарські засоби, захворювання, хімічні речовини), які також можуть бути причиною виникнення побічної реакції.
Умовна побічна реакція – несприятливий клінічний прояв, а також зміни лабораторних показників, які важко оцінити. Необхідно отримати додаткові дані для оцінки або ці отримані дані у нинішній час аналізуються.
Побічна реакція, яка не підлягає класифікації – повідомлення про побічну реакцію не можна оцінити через недостатність інформації про побічну реакцію або вона суперечлива.
Серйозна побічна реакція – будь-який несприятливий медичний прояв при застосуванні лікарського засобу (незалежно від дозування), який призводить до смерті, становить загрозу життю, вимагає госпіталізації або збільшення терміну госпіталізації, призводить до довготривалої або значної непрацездатності чи інвалідності, або є вродженою аномалією чи вадою розвитку.
Частота випадків побічної реакції лікарського засобу – співвідношення кількості пацієнтів, у яких в певний час виникла побічна реакція при застосуванні лікарського засобу до кількості пацієнтів, які в певний час застосовували цей лікарський засіб, виражене у відсотках.

Критерії оцінки частоти розвитку побічної реакції лікарського засобу:
- понад 10% – дуже часті;
- 1-10% – часті;
- 0,1-1% – нечасті;
- 0,01-0,1% – поодинокі;
- менше 0,01% – рідкісні.
Побічні реакції, які виникають при застосуванні ЛЗ, слід поділяти на:
· Побічні реакції типу А (залежить від дози ЛЗ) – зумовлені фармакологічними властивостями і токсичністю ЛЗ або його метаболітів. Проявляється надлишковим терапевтичним ефектом або посиленням його дії.
· Побічні реакції типу В (не залежить від дози ЛЗ) – найчастіше обумовлені імунологічними (насамперед алергічними) ефектами ЛЗ і є непередбачуваними.
· Побічні реакції типу С – виникають внаслідок тривалого застосування ЛЗ (толерантність, залежність, синдром відміни, кумулятивні ефекти) і є дозозалежними.
· Побічні реакції типу Д – відстрочені ефекти ЛЗ, що виникають через місяці або роки після лікування (тератогенні, мутагенні, канцерогенні).

Б. СТАНДАРТ
Розроблений на основі адаптованих клінічних рекомендацій на підставі даних доказової медицини (табл. 3 частина 1, 2).

В. АЛГОРИТМИ

Алгоритм виявлення медикаментозної алергії

Г. ОПИС ОСОБЛИВОСТЕЙ НАДАННЯ ДОПОМОГИ

І. Клінічна частина

Збір скарг та анамнезу

Клініко-анамнестична діагностика

Повинна застосовуватися всюди, де проводиться призначення ЛЗ (від фельдшерсько-акушерського пункту до багатопрофільної лікарні).
На підставі збирання анамнезу виділяються наступні контингенти:
1) з підвищеною вірогідністю виникнення алергічних реакцій на ЛЗ. До них відносяться:
- хворі з побічними реакціями на ЛЗ в минулому;
- хворі з алергічними захворюваннями (АЗ) немедикаментозного генезу;
3) категорії, що мають (чи мали) постійний професійний контакт з ЛЗ: мед-, фармпрацівники, співробітники хімпідприємств тощо;
4) хворі з аутоімунними захворюваннями;
5) особи, які часто приймають ЛЗ.
Одна з причин високої частоти алергічних реакцій на ліки – ігнорування профілактичних заходів. Хворі з обтяженим алергологічним та фармакологічним анамнезом потребують обстеження з метою діагностики скритої схильності чи явної МА. За ступенем ризику їх розділяють на три групи:
· Група з першим ступенем ризику – пацієнти, в яких відсутня непереносимість лікарських речовин, але вони страждають на різноманітні АЗ.
· Групу з другим ступенем ризику складають хворі, в яких в анамнезі є непереносимість будь-якого відомого препарату, або вони страждають на харчову чи хімічну алергією.
· Групу з третім ступенем ризику складають хворі, в яких у минулому спостерігались важкі алергічні реакції. Вони не переносять велику кількість ліків, схожих за хімічною будовою, а також препарати інших хімічних груп.
Обстеження хворих з обтяженим алергологічним анамнезом здійснюються за наведеним алгоритмом.

Коло питань, спрямованих на виявлення контингентів ризику по МА:
1. Чи приймав раніше фармакопрепарати, проходив інвазивні обстеження.
2. Чи часто приймав препарати, яка була тривалість лікування.
3. Які препарати отримував (особливу увагу звернути на антибіотики, анестетики, внутрішньовенні, інгаляційні, аплікаційні введення препаратів).
4. Чи спостерігались небажані явища при прийомі певних лікарських засобів (ЛЗ), і в чому вони проявлялися (особливу увагу слід звернути на втрату свідомості, зниження артеріального тиску, свербіння і висипи на шкірі, її почервоніння, набряки; появу виділень з носа, почервоніння очей, їх свербіння; явища бронхоспазму).
5. Чи виникали такі явища при першому ж прийомі ЛЗ (при умові, що вони раніше не приймалися хворим) або це виникало через 5-7 і більше днів лікування.
6. Чи хворіє він алергічними захворюваннями, чи хворіли на них його батьки, кровні родичі.
7. Які є у нього інші хронічні захворювання (особливу увагу слід звернути на аутоімунні хвороби нирок, печінки і жовчного міхура, шлунку і кишечника, підшлункової залози).
8. Чи має хворий професійні шкідливості з сенсибілізуючими властивостями (особливу увагу слід звернути на роботу в аптечних, медичних закладах, біотехнологічних підприємствах).
9. Чи є харчові продукти, харчові домішки, які не переносить хворий (особливу увагу слід звернути на продукти тваринного походження, домішки невизначеного складу і походження).
Запис у амбулаторній або стаціонарній карті про те, що хворий ознайомлений з маніпуляцією, яку йому мають провести, або з характером лікування і препаратами, які йому мають призначити (дати йому можливість ознайомитися з їх можливими побічними явищами і отримати підпис про поінформовану згоду на маніпуляції і лікування). Якщо виникає нагальна потреба у призначенні фармакотерапії хворому, який з різних причин не може дати цієї згоди, таку згоду слід отримати від його близьких родичів або здійснити комісійне призначення препаратів або діагностичних процедур.

При проведені опитування пацієнтів слід обов’язково враховувати особливості токсичних, хибноалергічних і алергічних реакцій на ЛЗ (табл. 1).

Методика скринінгової шкірної діагностики з ЛЗ
Шкірні проби з розчинами ЛЗ в усьому світі продовжують залишатися найбільш популярним методом діагностики МА, незважаючи на їх певні вади. Найбільш часто для цього (і необгрунтовано) використовуються скарифікаційні і внутрішньошкірні проби. Розчинником ЛЗ найчастіше є фізіологічний розчин з невідомими властивостями, не проводяться контрольні тестування тощо. Нижче ми наводимо перелік вад рутинного шкірного тестування з ЛЗ:
1. Переважна більшість ЛЗ є гаптенами – неповноцінними алергенами. Повноцінність як алергени вони набувають тільки при зв’язуванні з альбумінами сироватки крові. У зв’язку з цим, відтворити на шкірі імунологічну реакцію, адекватну тій, що відбувається в організмі хворого на МА, не завжди вдається.
2. Практично усі препарати в організмі проходять ряд перетворень (для пеніциліну відомо до 100 метаболітів). Сенсибілізація виникає частіше саме до метаболітів ЛЗ, тому на початкову форму цього засобу (а саме з таким розчином проводиться тестування) алергії може не бути.
3. Розчинення ЛЗ в медичних закладах здійснюється, як правило, нестандартизованими розчинами, що (за рахунок лужної чи кислої реакції розчину) часто призводить до хибнопозитивних результатів.
4. Шкірні тести, що застосовуються з метою діагностики, МА мають суттєві вади: скарифікаційний тест не дає можливості обліку кількості алергену, введеного в шкіру, оскільки глибину та довжину скарифікацій важко уніфікувати. Помилки при оцінці тесту можуть також бути пов’язаними з пошкодженням капілярів шкіри, її подразненням, у зв’язку з чим цей тест дає чималу кількість хибнопозитивних реакцій. Внутрішньошкірний тест є малоспецифічним і відносно небезпечним (описані смертельні випадки при його проведенні).
5. На відміну від існуючої в алергології доктрини, не проводиться негативний та позитивний контроль (з рочинником і розчином гістаміну відповідно). Це не дозволяє виявити підвищену реактивність чи навпаки – ареактивність шкіри, тобто робить недостовірними результати шкірного тестування.
6. Не завжди є розуміння того, що постановка шкірних проб з ЛЗ можлива тільки при IgE-залежних алергічних реакціях (при ІV типі алергічних реакцій за класифікацією Джелла і Кубса можлива постановка пластирних проб).
Шкірні проби з МП (особливо прик-тест, який рекомендований для цього в Україні і більшості країн світу) є простим методом і його може здійснювати будь-який медичний працівник, який пройшов короткотермінову (1-денну) підготовку в алергологічному кабінеті.
Модифікована технологія шкірного тестування з розчинами ЛЗ передбачає проведення тестування за правилами, прийнятими в алергології: постановка проб з розчином ЛЗ одночасно з позитивним (гістамін) і негативним (розчинна рідина) контролями. В якості розчинної рідини, відповідно до вищенаведених причин, повинна бути застосованою рідина з суто нейтральними якостями (спеціальна розчинна рідина для алергенів або виготовлений у медичному закладі відповідний розчинник).
Оцінку результатів шкірних проб наведено у таблиці 2.
При неможливості постановки проб на передпліччі, їх можна проводити на шкірі спини. Якщо пацієнт приймає системні антигістамінні препарати, тестування можна проводити через тиждень після їх відміни, якщо глюкокортикостероїди, цитостатики – через 2 тижні. Робити певні висновки після шкірного тестування можна лише при співпаданні його результатів з даними анамнезу.

Протипоказання для проведення шкірних проб з розчинами МП.
1. Загострення АЗ.
2. Гострі інфекції чи загострення хронічних інфекційних та запальних захворювань.
3. Шкірні хвороби.
4. Вагітність (доцільне проведення лабораторних тестів).
5. Туберкульозний процес будь-якої локалізації в період загострення.
6. Психічні захворювання в період загострення.
7. Колагенози.
8. Злоякісні захворювання.

Тимчасовим протипоказанням є прийом антигістамінних (на 5 діб) та глюкокортикостероїдних препаратів (на 10 діб).
Постановка патч-тесту потребує тривалої співпраці з пацієнтом, тому при його призначенні дана обставина має бути врахована.
Після виявлення позитивної реакції будь-яким із шкірних тестів (або навіть при їх негативних результатах, але переконливих даних анамнезу) лікар має заборонити застосування відповідної речовини або засобу, компонентом якого виступає дана сполука. Навіть різні за назвою, але тотожні за хімічним складом речовини повинні бути усунені.

Нагляд за особою, якій проведено тестування, має тривати не менше, ніж 30 хвилин.
При виникненні небажаних реакцій на шкірне тестування екстренна медична допомога має надаватися згідно із загальними принципами лікування при анафілактичних станах.
Для цього кожен подібний пункт повинен мати аптечку із засобами надання екстреної допомоги при анафілактичних реакціях.
Слід пам’ятати, що шкірне тестування з розчинами МП можна розглядати лише у якості скринінгового тесту, який не має достатньої інформативності щодо наявності сенсибілізації до ЛЗ (далеко не всі алергічні реакції на ЛЗ є IgE-залежними, більшість реакцій викликають метаболіти, а не похідні форми ЛЗ тощо). Тому при наявності протипоказань до шкірного тестування з лікарськими препаратами, але загальній потребі у цьому, спірних, сумнівних чи складних випадках перебігу лікарської алергії за ІІ, ІІІ чи ІV типами (за класифікацією Джелла і Кубса) хворого слід проконсультувати у лікаря-алерголога, за вказівкою якого можуть бути проведені лабораторні тести або інше обстеження.

Лабораторні тести
Четвертим етапом діагностики МА можуть бути лабораторні методи. Вони можуть застосовуватися при наявності протипоказань до шкірного та провокаційного тестування з МП, але при нагальній потребі у цьому, спірних, сумнівних чи складних випадках. Оскільки інформативність кожного з тестів не є абсолютною, доцільно виконувати декілька тестів і оцінювати їх разом.

Таблиця 3. Методи лабораторної ідентифікації медикаментів-алергенів залежно від типу МА

Слід уникати науково необгрунтованих тестів (метод Фоля тощо) або тестів, діагностична цінність яких є незначною (реакції лейкергії, лейколізису тощо). Провокаційні тести з поступовим збільшенням дози ЛЗ, що вводиться, є небезпечними для пацієнта.

Лікувально-профілактичні заходи

Принципи лікування МА
Слід розуміти, що будь-які, навіть незначні прояви МА, слід розглядати як потенційно небезпечні для життя хворого. Тому ліквідації цих проявів слід приділити належну увагу, оскільки прояви МА мають схильність до прогресування, генералізації. Схематично принципи лікування МА мають такі етапи:
А. Елімінація ЛЗ-алергенів
Якщо хворому, у якого виникли явища МА, проводилося лікування декількома препаратами, відміняються всі (виключаючи життєво необхідні, якщо немає переконання, що вони є алергенами). Після цього шляхом клініко-анамнестичного аналізу, проведення лабораторних тестів і призначення найменш вірогідних в плані алергії ЛЗ (починаючи з 1/20 звичайної дози і поступово її нарощуючи) відновлюють лікування, замінюючи ЛЗ-алерген принципово іншим препаратом.
Слід здійснити заходи по мінімізації впливу хімічних, харчових алергенів: голод на 2-3 дні з наступною гіпоалергенною дієтою, заборона косметичних, миючих засобів тощо.

Б. Лікування
· Лікування МА з клінічними проявами алергічних реакцій І типу
(анафілактичний шок, явища алергічного риніту, ядухи, кропив’янки) проводиться відповідно до протоколів надання допомоги при цих захворюваннях (наказ МОЗ України №432 від 03.07.2006 року).
· Лікування МА з клінічними проявами алергічних реакцій ІІ типу, що мають перебіг переважно у вигляді гемопатій (гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія), має проводитися після консультації лікаря-гематолога, згідно з протоколами лікування цих гемопатій.
· Лікування МА з клінічними проявами алергічних реакцій ІІІ типу (сироваткова хвороба, екзема, враження імунними комплексами внутрішніх органів, екзогенний алергічний альвеоліт, артюсоподібні реакції, анемія, агранулоцитоз, васкуліти), проводиться відповідно до протоколів лікування цих захворювань, з введенням системних глюкокортикостероїдів, інгібіторів протеаз, за необхідності – плазмофорезу тощо.
· Лікування МА з клінічними проявами алергічних реакцій ІV типу (контактний дерматит, фотоалергічний дерматит, еритемовезикулярні дерматити, геморагічний васкуліт) потребує рекомендацій дерматолога і лікування переважно за допомогою топічних глюкокортикостероїдів, що наносяться у вигляді мазей, гелів.

Лікування гострих проявів медикаментозної алергії

Профілактика

Включає заходи загального та індивідуального порядку.
Заходи загального порядку: боротьба із поліпрагмазією, зміна порядку роботи аптечних установ, підвищення якості ЛЗ, що випускаються і продаються, налагодження в установах охорони здоров’я методів раннього виявлення і профілактики МА, ретельний облік таких випадків, заборона використання ЛЗ у якості консервантів, проведення роз’яснювальної роботи серед населення. До них також можна віднести покращення підготовки лікарів з питань МА, зміну порядку призначення ЛЗ в амбулаторних і стаціонарних закладах, ретельне обстеження хворих перед проведенням фармакотерапії тощо.

Індивідуальні заходи профілактики МА повинні здійснюватися безпосередньо особами, що приймають ЛЗ. Хворі мають усвідомлювати всю небезпеку ЛЗ і дотримуватись правил попередження ускладнень фармакотерапії. В цьому їм повинні допомагати медпрацівники.

Організаційні заходи щодо поліпшення роботи в галузі МА
Зважаючи на важливе не тільки суто медичне, але й соціальне значення ролі побічних реакцій на лікарські засоби (ПРЛЗ) і провідну роль МА серед цих реакцій в охороні здоров’я на розгляд управлінь охорони здоров’я обласних державних адміністрацій можна запропонувати наступне:
1. Виділення в кожній лікарні і самостійній поліклініці лікаря, відповідального за профілактику, діагностику і лікування хворих з МА, яких слід підготувати на короткотермінових курсах у кожному регіоні з видачею їм відповідного сертифікату. Проведення таких курсів можна організувати силами лікарів-алергологів із залученням викладачів медичних ВУЗів, науковців, представників регіонального фармакологічного центру МОЗ України. В майбутньому ці обов’язки можуть виконувати клінічні фармакотерапевти, підготовку яких в Україні вже розпочато.
2. Силами фахівців-алергологів доцільно провести одноденні заняття з лікарями лікувальних спеціальностей і середніми медичними працівниками, що залучаються до діагностики МА, згідно з програмою, викладеною у додатку 1.
3. Доцільно запровадити в обов’язки одному з алергологічних кабінетів регіону виконання обов’язків консультативно-діагностичного центру з питань МА, де за направленнями лікарів-консультатів лікарень регіонів проводити поглиблене обстеження (in vivo та in vitro) осіб з МА. Можливим є і створення держрозрахункової лабораторії, яка б взяла на себе вирішення цих завдань.
4. Раціонально закріпити за одним з кваліфікованих відділень області, де є можливість надання комплексної алергологічної, реаніматологічної, комбустіологічної допомоги, функцію лікування хворих на МА та гострі токсико-алергічні реакції на ЛЗ (синдроми Лайела, Стівенса-Джонсона).
5. Адміністрації медичних закладів необхідно суворо контролювати обстеження пацієнтів у закладах охорони здоров’я перед інвазивними діагностичними процедурами і лікуванням, проводити їх тільки після отримання поінформованої письмової згоди пацієнта.
6. Важливо контролювати наявність записів про непереносимість ЛЗ у амбулаторній і стаціонарній картах хворого з винесенням поміток про це на першу сторінку цих документів, а також надання повідомлень про ці випадки до відповідних регіональних фармакологічних центрів згідно з наказом МОЗ України №898 від 27.12.2006. Необхідно здійснити заходи по поліпшенню реєстрації випадків МА у підвідомчих установах.
7. Доцільно оперативно проводити аналіз випадків фатальних або важких ускладнень застосування МП і обговорювати їх на медичних радах. Зважаючи на непередбачуваність значної частини випадків МА, за провину медичного закладу можна вважати відсутність в ньому адекватної системи заходів з попередження, раннього виявлення і кваліфікованого лікування МА, за провину конкретного лікаря – випадки МА, виникнення яких можна було передбачити.
8. Доцільно ввести головних позаштатних алергологів регіонів, представників регіональних центрів для реєстрації побічних реакцій на ЛЗ до обласних атестаційних комісій. При атестації лікарів лікувальних професій обов’язково враховувати рівень їх знань у галузі ускладнень фармакотерапії.
9. Враховуючи широке застосування анестетиків та різноманітних протезувальних матеріалів у стоматологічній практиці доцільно рекомендувати створити на базі алергологічного кабінету Інституту стоматології АМН України консультативний алергологічний центр для стоматологів України. Було б корисним рекомендувати головним позаштатним стоматологам регіонів направляти на короткострокові цикли інформації з питань алергічних реакцій в стоматологічній практиці лікарів-стоматологів. У кожному закладі, де надається стоматологічна допомога, доцільно організувати проведення попередження (за рахунок збирання анамнезу і проведення скринінгових тестів) виникнення МА. Враховувати це при атестації лікарів-стоматологів.

ІІ. Кадрові і матеріально-технічні ресурси
1. Кваліфікація персоналу, що надає допомогу
Огляд хворих на МА мають проводити лікарі-спеціалісти: сімейний лікар, терапевт, алерголог, дерматолог. Збирати алергологічний анамнез повинні вміти лікарі і середні медпрацівники всіх спеціальностей. Тестування мікст-алергенами для орієнтовної діагностики «винних» алергенів можуть проводити лікарі-терапевти, сімейні лікарі, які пройшли підготовку на спеціальних курсах і мають відповідний сертифікат. Шкірне тестування з розчинами ЛЗ мають проводити лікарі-алергологи. Лікувати хворих можуть лікарі вищенаведених спеціальностей. Консультативний огляд хворих мають проводити лікарі-спеціалісти: алерголог, ЛОР, офтальмолог, гематолог, ендокринолог, стоматолог тощо.
2. Трудові (часові) ресурси
Часові витрати медичних працівників, які пов’язані з обстеженням і лікуванням хворих з МА, регламентовані затвердженнями галузевими нормативами.
3. Матеріали
Матеріальне забезпечення для алергодіагностики МА включає анкети-опитувальники для збору алергологічного анамнезу, набори ланцетів для прик-тесту, стандартна розчинна рідина для алергенів і 0,1% розчин гістаміну, спирт, вату; відповідне лабораторне устаткування і реактиви, якщо є змога проводити лабораторне тестування з розчинами ЛЗ; протишокова аптечка.
4. Обладнання
У випадку діагностики набряку Квінке в області гортані при консультації оториноларинголога потрібен ларингоскоп; у випадку бронхоспастичних явищ – спірограф і небулайзер для інгаляцій з бронхолітиком. При виникненні анафілактичного шоку – реанімаційне обладнання (див. відповідний стандарт).

Д. Індикатори якості для моніторингу лікування медикаментозної алергії на другому рівні медичної допомоги (табл. 4).

Клинический опыт

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання