Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Аллерголог

Справочник по аллергологии

Атопічний дерматит

Атопічний дерматит (АТД) – хронічне захворювання шкіри, яке формується у дитячому віці, характеризується стадійним рецидивуючим перебігом, частіше виникає у осіб з атопією і, вірогідно, має IgE-залежний патогенез. При АТД страждають різні органи й системи, тобто його слід розглядати ширше, аніж лише захворювання шкіри.
Захворюваність на АТД, за даними різних авторів, коливається від 2% до 6% серед дорослих і від 10% до 20% – серед дітей. У дітей це захворювання є провідним у структурі АЗ (50-60%). Частіше хворіють особи жіночої статі (65%), захворюваність АТД у містах є вищою, ніж у сільській місцевості. Спостерігається зростання захворюваності в усьому світі, що пов’язано із забрудненням довкілля, алергізуючою дією деяких продуктів харчування, харчових домішок, раннє припинення грудного вигодовування, вакцинацією та іншими причинами.
АТД проявляється, як правило, вже у перші роки життя і, у більшості хворих, зникає в молодому віці. Маніфестація симптомів АТД у дітей відзначається: у віці до 6 місяців – у 60% випадків, до 1 року – у 75%, до 7 років – у 80-90%. АТД може маніфестувати і в більш зрілому віці, інколи – у поєднанні з БА, хоча остання може розвинутись ізольовано у осіб, що перехворіли на АТД. У дітей з БА АТД спостерігається у 34% випадків, з АР – у 33%.
При АТД дуже часто реєструється супутня патологія з боку різних органів і систем, найчастіше – органів травлення, нервової системи, органів дихання тощо.
Першопричина АТД досі залишається остаточно не встановленою. Поряд із частим підвищенням рівня загального IgE, виявлення активованих клітин CD4 із фенотипом Th2 при біопсії шкіри, позитивних проб із інгаляційними чи харчовими алергенами, довести алергічну природу АТД дуже складно.
На думку більшості фахівців, АТД виникає наслідок комплексної дії факторів ризику: обтяженої спадковості, харчової алергії, екзогенних та ендогенних подразників, які при певних умовах «запускають» патологічний процес і визначають характер його перебігу.
У дітей система травлення є незрілою, печінка нерідко «пропускає» великі білкові «блоки», що мають гістаміноліберуючу та імуногенну дію. Цим зумовлена більшість проявів ексудативного діатезу, що спостерігаються у 80-90% дітей і не розвивається у АТД у подальшому. Тому частота АТД серед дітей не перевищує 10%. Крім цього, у значної частини маленьких пацієнтів навіть справжня алергія на харчові та інші алергени може з часом зникнути.
За Ю.К. Скрипкіним та ін. (2000), у перебігу АТД виділяють 3 вікові періоди.

Перший віковий період (0-2 роки). Ознаки АТД у 63-82% виникають на першому році життя, зазвичай у 3-4-місячному віці, являють собою вогнища яскравої еритеми і мокнуття на щоках, в подальшому процес поширюється на лоб, завушну область, комірцеву зону, волосисту частину голови, тулуб. Характерною є рання локалізація висипу на зовнішній поверхні гомілок.
У ранньому дитячому віці в клінічній картині переважають процеси ексудації: яскраво вираженою є гіперемія, набряк, мокнуття, настоювання серозних кірок, з’являється так званий молочний струп (молочні кірки). Еритематозні вогнища мають блискучу поверхню, гарячі на дотик. Поступово процеси ексудації стають менш вираженими і на другому році життя переважають ділянки інфільтрації, шелушіння.

Другий віковий період (2-10 років). Захворювання має характер хронічного запалення, переважно еритематозно-сквамозного, інколи – з ліхеніфікацією. Висип, як правило, локалізований у ліктьових і підколінних складках, на задній поверхні шиї, на згинальних поверхнях гомілково-стопних та променезап’ястних суглобів, у завушній області. Шкіра суха, без природного блиску (тьмяна), інфільтрована, вкрита висівкоподібним шелушінням, ескоріаціями. У цей період спостерігається зменшення підвищеної чутливості до харчових АГ. Відзначено схильність до хвилеподібного перебігу АТД.

Для третього вікового періоду (діти старшого віку та дорослі) характерним є переважання екскоріацій, ліхеноїдних папул, вогнищ інфільтрації шкіри, інколи – пруригінозних змін. Характерним є ураження шкіри обличчя, шиї, верхньої частини тулуба.
Таким чином, залежно від віку, шкірні прояви
- до 2 років – переважно ексудативні,
- з 2 до 15 років – переважно еритематозно-сквамозні,
- у дорослих – ліхеноїдні та пруригінозні.

Останнім часом відзначається:
· Зростання частоти розповсюджених форм АТД (86%).
· Приєднання вторинного інфікування шкіри як у хворих на дитячу екзему (55,3%), так і на АТД (27,0%).
· Збільшення числа хворих із торпідним перебігом захворювання 36,4%.
· Поширення інвалідизуючих форм (17,7%).
· Висока частота загострень шкірного процесу від 6 до 12 разів на рік (29,0-45,9%).
У дерматології іноді використовують оцінку тяжкості АТД у балах.

При АТД часто реєструється супутня патологія:
· органів ШКТ – практично у 100%, неврологічні порушення – у 80%; хронічні вогнища інфекції – у 79,4%; АЗ органів дихання – у 73,7%; дисметаболічна нефропатія – у 50% хворих;
· паразитарні інфекції реєструются у 69,1% випадків;
· дерматореспіраторний синдром діагностують більш ніж у половини дітей з АТД у віці від 4 до 15 років. В тому числі БА – у 20%, АР – у 24%.

Прогноз

У більшості хворих прояви АТД стихають до 30 років, а до 50 – зникають зовсім. Наявність атопії є прогностичною ознакою тяжкого перебігу АТД: навіть через 20-30 років у 30-70% осіб можуть зберігатися прояви захворювання.
На думку багатьох авторів, у дітей одним із варіантів АТД може бути дитяча екзема. Захворювання розвивається у ранньому дитячому віці. Найчастіше місцями локалізації процесу є обличчя, волосиста частина голови, сідниці, живіт. На шкірі утворюються еритематозні плями, інфільтровані ділянки з ексудативними папулами, пустулами, везикулами, інколи – геморагічними кірками з мокнуттям, шелушінням. Інколи спостерігається поєднання проявів екземи із бронхоспазмом, полінозом. Інші варіанти екземи дитячого віку – себорейну, мікробну, дисгідротичну – не слід відносити до АЗ.

Діагностика АТД

Діагностичні критерії АТД за Hanifin, Raika (1980) із нашими доповненнями
Основні критерії
1. Пруриго чи свербіння шкіри навіть при наявності незначного висипу.
2. Типова локалізація та характер шкірних проявів:
а) у ранньому дитячому віці – обличчя, шия, волосиста частина голови;
б) у дитячому віці – згинальні поверхні кінцівок, кисті, стопи;
в) у підлітків і дорослих – розгинальні поверхні.
3. Алергічна спадковість, прояви у ранньому віці.
4. Рецидивуючий і хронічний перебіг.

Додаткові критерії
1. Сухість шкіри, іхтіоз, фолікулярний кератоз, неспецифічний дерматит кистей і стоп, екзема сосків, хейліт.
2. Позитивні шкірні проби із неінфекційними АГ чи підвищений рівень специфічного IgE до відповідних АГ.
3. Підвищений рівень загального IgE.
4. Рецидивуючий кон’юнктивіт.
5. Темні кола навколо очей, білий дермографізм, блідість чи еритема обличчя, складки на передній поверхні шиї.
6. Залежність клінічного перебігу від емоцій, факторів довкілля.
7. Виражена складчатість на поверхні долоней і підошв.
8. Білуваті плями на шкірі обличчя, верхній частині тулуба.
9. Часті інфекційні ураження шкіри.

Постановка діагнозу АТД можлива лише за наявності не менш ніж 3 з переліку основних «великих» та 3 «малих» чи додаткових критеріїв.

Алгоритм діагностики АТД
Збирання анамнезу → огляд хворого → шкірні та лабораторні тести з АГ грибів та неінфекційними АГ → дослідження функції ШКТ, печінки, жовчних шляхів, підшлункової залози → дослідження крові (рівень еозинофілів, жовчні пігменти, загальний IgE → дослідження калу на яйця глистів, дисбактеріоз.
Диференціювати АТД необхідно із псоріазом, коростою, дерматитом Дюринга, себорейним дерматитом, контактним дерматитом, дитячою екземою; додатково – із стрептостафілодермією, токсикодермією, мікотичним ураженням шкіри, свербцем.

Лікування

Схема лікування АТД включає:
а) елімінаційні заходи (дієта, обмеження контакту з пилом, пилком, грибами, тваринами, хімічними агентами тощо);
б) виявлення та лікування захворювань шлунково-кишкового тракту;
в) своєчасне лікування вогнищ хронічної інфекції;
г) психокорекцію особистісних та сімейних провокуючих факторів, інформативно-просвітницькі заходи;
д) базисна та симптоматична терапія у період загострення (антигістамінні препарати, еубіотики, транквілізатори, інгібітори протеаз);
е) зовнішня терапія (зволожуючі мазі, креми, мазі із глюкокортикостероїдами);
є) фізіотерапія;
ж) санаторно-курортне лікування.

Клинический опыт

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання