Депресивні розлади

Головним проявом цих розладів є знижений настрій.
Залежно від ступеня його вираження і тяжкості супутніх проявів, ці розлади поділяють на:
*Депресивний епізод легкого ступеня (F32.0); Депресивний епізод середнього ступеня (F32.1); Депресивний епізод важкого ступеня без психотичних проявів (F32.2); Депресивний епізод важкого ступеня з психотичпими проявами (F32.3); Інші депресивні епізоди (F32.8) та Депресивний епізод, неуточнений (32.9).

Діагностика

Загальні клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
G1. Депресивний епізод триває не менше двох тижнів.
G2. Раніше у хворого ніколи не було гіпо- або маніакальних розладів (F30.-).
G3. Епізод не можна пояснити вживанням психоактивної речовини (F00-F09).
СОМАТИЧНИЙ СИНДРОМ
Деякі депресивні прояви мають особливо важливе значення і позначаються як «соматичні». При кодуванні депресивного епізоду за МКХ-10, для їх реєстрації можна застосовувати п’ятий знак коду. Їх наявність констатується у випадках, коли є присутні чотири з таких синдромів:
1) спостерігається виразна втрата інтересу до діяльності, яка раніше завжди була приємною для цієї особи, або нездатність отримувати від такої діяльності задоволення;
2) відсутність реакції на події або дії, які у нормі викликають активний відгук;
3) пробудження зранку на дві й більше годин раніше звичного часу;
4) посилення депресії у ранкові години;
5) об’єктивні ознаки виразної психомоторної загальмованості або ажитації;
6) помітне зниження апетиту;
7) втрата маси тіла (на 5% і більше протягом місяця);
8) виразна втрата лібідо.
Психометричні шкали застосовують для кількісної оцінки депресивних проявів (див. F06.3)

Лікування

Принципи лікування
Подібні для всіх форм депресивних розладів (F32.0-F32.9). Лікування, як правило, має комплексний характер і включає в себе медикаментозні та безмедикаментозні методи. Залежно від ступеня вираження депресивних проявів і особливостей їх перебігу, робиться вибір як умов лікування (амбулаторні, напівстаціонарні, стаціонарні), так і окремих фармпрепаратів (антидепресантів, транквілізаторів, нейролептиків) та їх комбінацій і доз застосування. Серед безмедикаментозних методів, що можуть значно підвищити ефективність лікування депресивних розладів, найбільш часто застосовують ЕСТ, депривацію сну (повну або часткову), люкс-терапію (лікування сліпучим білим світлом), дозовану гіпоксію (частіше – нормобаричну, але можна і гіпобаричну), плазмаферез, лазеротерапію, розвантажувальну дієтотерапію, голкотерапію, психотерапію (підтримуючу, когнітивну, інтерперсональну, сімейну).
На етапі купіруючої терапії препаратами першого вибору є антидепресанти. Залежно від домінування, в структурі депресії тривожної або адинамічної симптоматики застосовують або антидепресанти-седатики – амітриптилін, тразодон, флувоксамін (феварин), азафен та ін. (див. табл. 3), або антидепресанти-стимулятори – флуоксетин (прозак), іміпрамін (меліпрамін) та ін. (див. табл. 3), які, у випадках появи тривоги, потребують додавання транквілізаторів (див. табл. 4). У випадках, коли у хворого на депресію співіснують прояви тривоги і адинамії, призначають антидепресанти збалансованої дії – сертралін (золофт, стимулотон, серліфт), кломіпрамін (анафраніл), мапротілін (людіаміл), міртазапін (ремерон, міртазапін Гексал) та ін. (див. табл. 3). Або разом, антидепресанти і транквілізатори: альпрозолам (ксанакс, касадан), гідазепам, діазепам (сібазон), феназепам та ін. (див. табл. 4).
При психотичних формах депресії призначають також антипсихотики (див. таб. 1, 2). Рекомендовано також застосування церебропротекторів (церегін, церебролізин) – див. табл. 8.
При призначенні антидепресантів необхідно враховувати соматичний стан хворого. У зв’язку з досить виразними побічними ефектами, які притаманні «старим» трициклічним антидепресантам (амітриптилін, меліпрамін), більш показаними є «нові» антидепресанти груп СІЗЗС (сертралін, флюоксетін, флювоксамін, пароксетін, циталопрам), СІЗЗС та Н (мілнаціпран, венлафаксін), НаССА (міртазапін). У випадках зі значними порушеннями сну, препаратом вибору є агомелатін.
Лікування починається з мінімальних доз, передбачуваних інструкціями, з поступовим їх нарощуванням до бажаної терапевтичної реакції. На початку терапії рекомендовано використання одного антидепресанта. При повній відсутності терапевтичного ефекту протягом 4-х тижнів, слід перейти до іншого антидепресанта.
Для прискорення клінічного ефекту, особливо за наявності симптомів тривоги, призначають транквілізатори – діазепам, гідазепам, феназепам. Однак, у зв’язку з можливим виникненням синдрому залежності від них, транквілізатори не треба застосовувати більш як 2-3 тижні.
У випадках, коли у хворого виникає тривожний раптус або ажитація, призначають в/м введення транквілізатора з потужною анксіолітичною дією – діазепам. За відсутності ефекту можна також призначати седативні нейролептики: тіоридазин (ридазин, сонапакс), хлорпротиксен, аміназин (див. табл. 1). За наявності у хворого органічних порушень ЦНС, показаним є призначення церебропротекторів і вазовегетотропних препаратів (див. табл. 8, 9).
При резистентності депресивної симптоматики, особливо, коли спостерігаються суїцидальні наміри, до антидепресантів, у тому числі – їх комбінування (СІЗЗС чи інгібітор МАО + карбонат літію або міансерін + амітриптілин і таке інше), а також – після застосування безмедикаментозних методів (депривація сну, розвантажувальна дієтотерапія, дозована гіпоксія та інші), можливим є проведення курсу ЕСТ.
Метою етапу купіруючої терапії є якомога швидше зняття депресивної симптоматики. Його тривалість може досягати 8-16 тижнів. Для досягнення повного терапевтичного контролю за психосоматичним станом хворого, зазвичай, необхідно не менше 9 тижнів.
На другому етапі (стабілізуючої терапії) пацієнт, за умови стабільності його стану (відсутності добових коливань настрою, навіть субклінічного рівня), продовжує приймати стандартні терапевтичні дози антидепресантів груп СІЗЗС, СІЗЗС та Н або НАССА протягом 4-6 місяців. Після цього, у випадках, коли стан хворого стабілізувався, антидепресивну терапію, з метою запобігання рецидивів, слід продовжувати ще протягом 2-3 років. Потім її поступово відміняють. Поряд з фармакотерапією, необхідне активне застосування різних методів психотерапії: підтримуючої, когнітивної, поведінкової, сімейної.