|
Депресивні розлади
Головним проявом цих розладів є знижений настрій.
Залежно від ступеня його вираження і тяжкості супутніх проявів, ці розлади
поділяють на:
*Депресивний епізод легкого ступеня (F32.0); Депресивний епізод середнього
ступеня (F32.1); Депресивний епізод важкого ступеня без психотичних проявів
(F32.2); Депресивний епізод важкого ступеня з психотичпими проявами (F32.3);
Інші депресивні епізоди (F32.8) та Депресивний епізод, неуточнений (32.9).
Діагностика
Загальні клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
G1. Депресивний епізод триває не менше двох тижнів.
G2. Раніше у хворого ніколи не було гіпо- або маніакальних розладів (F30.-).
G3. Епізод не можна пояснити вживанням психоактивної речовини (F00-F09).
СОМАТИЧНИЙ СИНДРОМ
Деякі депресивні прояви мають особливо важливе значення і позначаються як «соматичні».
При кодуванні депресивного епізоду за МКХ-10, для їх реєстрації можна
застосовувати п’ятий знак коду. Їх наявність констатується у випадках, коли є
присутні чотири з таких синдромів:
1) спостерігається виразна втрата інтересу до діяльності, яка раніше завжди була
приємною для цієї особи, або нездатність отримувати від такої діяльності
задоволення;
2) відсутність реакції на події або дії, які у нормі викликають активний відгук;
3) пробудження зранку на дві й більше годин раніше звичного часу;
4) посилення депресії у ранкові години;
5) об’єктивні ознаки виразної психомоторної загальмованості або ажитації;
6) помітне зниження апетиту;
7) втрата маси тіла (на 5% і більше протягом місяця);
8) виразна втрата лібідо.
Психометричні шкали застосовують для кількісної оцінки депресивних проявів (див.
F06.3)
Лікування
Принципи лікування
Подібні для всіх форм депресивних розладів (F32.0-F32.9). Лікування, як правило,
має комплексний характер і включає в себе медикаментозні та безмедикаментозні
методи. Залежно від ступеня вираження депресивних проявів і особливостей їх
перебігу, робиться вибір як умов лікування (амбулаторні, напівстаціонарні,
стаціонарні), так і окремих фармпрепаратів (антидепресантів, транквілізаторів,
нейролептиків) та їх комбінацій і доз застосування. Серед безмедикаментозних
методів, що можуть значно підвищити ефективність лікування депресивних розладів,
найбільш часто застосовують ЕСТ, депривацію сну (повну або часткову),
люкс-терапію (лікування сліпучим білим світлом), дозовану гіпоксію (частіше –
нормобаричну, але можна і гіпобаричну), плазмаферез, лазеротерапію,
розвантажувальну дієтотерапію, голкотерапію, психотерапію (підтримуючу,
когнітивну, інтерперсональну, сімейну).
На етапі купіруючої терапії препаратами першого вибору є антидепресанти. Залежно
від домінування, в структурі депресії тривожної або адинамічної симптоматики
застосовують або антидепресанти-седатики – амітриптилін, тразодон, флувоксамін
(феварин), азафен та ін. (див. табл. 3), або антидепресанти-стимулятори –
флуоксетин (прозак), іміпрамін (меліпрамін) та ін. (див. табл. 3), які, у
випадках появи тривоги, потребують додавання транквілізаторів (див. табл. 4). У
випадках, коли у хворого на депресію співіснують прояви тривоги і адинамії,
призначають антидепресанти збалансованої дії – сертралін (золофт, стимулотон,
серліфт), кломіпрамін (анафраніл), мапротілін (людіаміл), міртазапін (ремерон,
міртазапін Гексал) та ін. (див. табл. 3). Або разом, антидепресанти і
транквілізатори: альпрозолам (ксанакс, касадан), гідазепам, діазепам (сібазон),
феназепам та ін. (див. табл. 4).
При психотичних формах депресії призначають також антипсихотики (див. таб. 1, 2). Рекомендовано також застосування церебропротекторів (церегін, церебролізин)
– див. табл. 8.
При призначенні антидепресантів необхідно враховувати соматичний стан хворого. У
зв’язку з досить виразними побічними ефектами, які притаманні «старим»
трициклічним антидепресантам (амітриптилін, меліпрамін), більш показаними є
«нові» антидепресанти груп СІЗЗС (сертралін, флюоксетін, флювоксамін,
пароксетін, циталопрам), СІЗЗС та Н (мілнаціпран, венлафаксін), НаССА
(міртазапін). У випадках зі значними порушеннями сну, препаратом вибору є
агомелатін.
Лікування починається з мінімальних доз, передбачуваних інструкціями, з
поступовим їх нарощуванням до бажаної терапевтичної реакції. На початку терапії
рекомендовано використання одного антидепресанта. При повній відсутності
терапевтичного ефекту протягом 4-х тижнів, слід перейти до іншого
антидепресанта.
Для прискорення клінічного ефекту, особливо за наявності симптомів тривоги,
призначають транквілізатори – діазепам, гідазепам, феназепам. Однак, у зв’язку з
можливим виникненням синдрому залежності від них, транквілізатори не треба
застосовувати більш як 2-3 тижні.
У випадках, коли у хворого виникає тривожний раптус або ажитація, призначають
в/м введення транквілізатора з потужною анксіолітичною дією – діазепам. За
відсутності ефекту можна також призначати седативні нейролептики: тіоридазин
(ридазин, сонапакс), хлорпротиксен, аміназин (див. табл. 1). За наявності у
хворого органічних порушень ЦНС, показаним є призначення церебропротекторів і
вазовегетотропних препаратів (див. табл. 8, 9).
При резистентності депресивної симптоматики, особливо, коли спостерігаються
суїцидальні наміри, до антидепресантів, у тому числі – їх комбінування (СІЗЗС чи
інгібітор МАО + карбонат літію або міансерін + амітриптілин і таке інше), а
також – після застосування безмедикаментозних методів (депривація сну,
розвантажувальна дієтотерапія, дозована гіпоксія та інші), можливим є проведення
курсу ЕСТ.
Метою етапу купіруючої терапії є якомога швидше зняття депресивної симптоматики.
Його тривалість може досягати 8-16 тижнів. Для досягнення повного терапевтичного
контролю за психосоматичним станом хворого, зазвичай, необхідно не менше 9
тижнів.
На другому етапі (стабілізуючої терапії) пацієнт, за умови стабільності його
стану (відсутності добових коливань настрою, навіть субклінічного рівня),
продовжує приймати стандартні терапевтичні дози антидепресантів груп СІЗЗС,
СІЗЗС та Н або НАССА протягом 4-6 місяців. Після цього, у випадках, коли стан
хворого стабілізувався, антидепресивну терапію, з метою запобігання рецидивів,
слід продовжувати ще протягом 2-3 років. Потім її поступово відміняють. Поряд з
фармакотерапією, необхідне активне застосування різних методів психотерапії:
підтримуючої, когнітивної, поведінкової, сімейної.
|
|