|
Невротичні, пов’язані із стресом та соматоформні розлади
До цієї групи відносяться різноманітні психічні розлади, які виникають
внаслідок перенесення гострого чи хронічного психотравмуючого впливу і
характеризуються «неглибоким» (непсихотичним) рівнем хворобливої симптоматики. У
більшості таких хворих психопатологічні прояви співіснують із соматичними
скаргами. Тому, як правило, вони не вважають себе психічно хворими, і зазвичай
звертаються по допомогу не до психіатрів, а до лікарів інших спеціальностей. До
складу цієї групи входять декілька підгруп:
*а) тривожно-фобічні розлади (F40.0-F41.9);
б) обсесивно-компульсивні розлади (F42.0-F42.9);
в) реакції на важкий стрес і адаптаційні розлади (F43.0-F43.9);
г) дисоціативні (конверсивні) розлади (F44.0-F44.9);
д) соматоформні розлади (F45.0-F45.9);
є) інші невротичні розлади (F48.0-F48.9).
Лікування
Принципи терапії
Лікування таких хворих, у більшості випадків, може проводитися в амбулаторних
умовах. І тільки при його низькій ефективності вони можуть бути шпиталізовані у
відділення неврозів. А в деяких випадках – і до загальнопсихіатричного
стаціонару.
Для вибору терапевтичних впливів необхідно оцінити такі чинники:
- вираженість і тривалість розладу;
- вираженість дезадаптації у зв’язку з розладом;
- результати попереднього лікування;
- наявні можливості підтримки з боку близьких;
- культуральні та соціальні особливості хворого.
Провідним методом лікування при цих розладах вважається психотерапія. Вона може
бути ефективною в наступних варіантах:
- когнітивно-біхевіоральна, короткострокова;
- сімейна;
- динамічна;
- екзистенціальна;
- поряд з індивідуальною, рекомендуються групові форми роботи: психодрама,
гештальттерапія та ін.
При розладах, спровокованих ситуаціями, що травмують, проводяться такі заходи:
- виявлення можливих психологічних причин і джерел тривоги; виявлення і
розширення значущих для хворого міжособистісних зв’язків, необхідних для
підтримки і допомоги;
- виведення хворого із такої ситуації, або дезактуалізація останньої;
застосування релаксаційних методів (аутогенне тренування, масаж, дихальна
гімнастика та ін.).
Медикаментозне лікування зазвичай проводиться у формі короткочасних курсів або
симптоматичної терапії, як передумови психотерапії. Воно може складатися з
призначення наступних груп препаратів:
- адаптагени природного походження – див. табл. 12;
- ноотропи – див. табл. 5;
- нейрометаболічні препарати – див. табл. 8;
- транквілізатори – див. табл. 4;
- антидепресанти – див. табл. 3;
- стабілізатори настрою – див. табл. 7;
- ангіо- та вегетотропні препарати – див. табл. 9;
- b-адреноблокатори – див. табл. 19;
- в деяких випадках – антипсихотики (див. табл. 1, 2).
При призначенні фармакотерапії завжди враховується вік хворого і його соматичний
стан. В дитячому віці перевага надається рослинним заспокійливим засобам.
Бензодіазепінові транквілізатори (див. табл. 3, 4, 19) мають швидку
анксіолітичну дію, проте є малоефективними при тривалому застосуванні. Крім
того, вони викликають залежність. Застосовуються короткочасні (переважно до 3-х
тижнів і не більше 3-х місяців) курси. Добова доза розбивається на декілька
прийомів і підбирається індивідуально, з урахуванням ефективності та побічних
дій.
Із снодійних засобів, можуть призначатися похідні циклопіролону (зопіклон) або
імідазопірідину (золпідем) у вигляді короткочасних курсів. При зв’язку порушень
сну з афективними (депресивними і тривожно-депресивними) розладами –
антидепресанти із седативно-гіпнотичним компонентом дії (тразодон, міансерин), а
також агомелатин (мелітор). В деяких випадках ефективними можуть бути
нейролептики типу тіоризадину (ридазин).
Препаратами першого вибору є антидепресанти груп СІЗЗС, СІЗЗСтаН або НАССА. Вони
зазвичай мають відкладену дію (ефект настає протягом 2-3 тижнів). У зв’язку з
цим, слід застосовувати комбіновану терапію з транквілізаторами і
бета-адреноблокаторами, особливо на початкових етапах терапії (див. табл. 3).
Трициклічні антидепресанти (ТЦА), через виразність їх побічних дій при
застосуванні адекватних доз у цих хворих, є показаними лише в окремих випадках.
Тімостабілізатори або нормотиміки (карбамазепіни (фінлепсин), вальпроати
(депакін, конвульсофін), ламотриджин (ламіктал, епілептал, ламотриджин Пліва))
слід призначати у невеликих і середніх дозах (див. табл. 7).
Нейролептики (показані невеликі дози і засоби без суттєвої побічної дії)
призначаються у випадках, коли тривога супроводжується психомоторним порушенням
і/або дезорганізацією мислення, а також у випадках неефективності інших
анксиолітиків (див. табл. 1, 2).
Транквілізатори (діазепам, гідазепам) призначаються короткочасно (див. табл. 4).
Бета-адреноблокатори (обзидан, тразикор, пропранолол) мають швидкий
протитривожний ефект і, на відміну від транквілізаторів, не призводять до
седації та можливих дисмнестичних побічних ефектів. Рекомендуються для зменшення
виразності сомато-вегетативних проявів тривоги. Призначаються малі дрібні дози
протягом доби (див. табл. 19).
Тривалість лікування
В процесі лікування умовно виділяються наступні етапи:
I – купірування гострої невротичної симптоматики;
II – стабілізуючої терапії;
III – профілактичної терапії.
Тривалість стаціонарного лікування (у важких випадках) – 30-40 днів із наступною
амбулаторною (підтримуючою) терапією протягом від 3-х тижнів до 6-12 місяців у
випадку нестійкої ремісії. Для добору більш ефективної терапії може бути
використане лікування хворого в умовах напівстаціонару, тривалість якого має, у
середньому, 30 днів із наступним переводом на підтримуючу терапію в амбулаторних
умовах.
Тривалість амбулаторного, у тому числі підтримуючого, лікування варіює від
3 тижнів до 12 місяців.
Профілактика
- Первинна – включає нормалізацію та гігієну сімейних взаємин, методів виховання
в родині, дитячих закладах, школі. Спрямована на гармонійний розвиток дитини.
- Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження
емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та раціональних заходів
виховання.
- Третинна – спрямована на запобігання формування у людини невротичних рис
характеру.
|
|