|
|
Генералізований тривожний розлад
Основною рисою цього розладу є тривога, що носить генералізований і стійкий
характер, але не обмежується визначеними зовнішніми средовищними обставинами і
навіть не виникає з явною перевагою в цих обставинах (тобто, вона є «нефіксованою»).
Як і при інших тривожних розладах, домінуючі симптоми дуже варіабельні, але
частими є скарги на відчуття постійної знервованості, тремтіння, м’язову напругу,
пітливість, серцебиття, запаморочення і дискомфорт у епігастральній ділянці.
Часто виникають страхи, що хворий або його родич незабаром важко захворіють або
з ними станеться нещасний випадок, а також інші різноманітні хвилювання і погані
передчуття. Цей розлад більш характерний для дівчат і часто є пов’язаним з
хронічним зовнішнім стресом. Перебігає він по-різному, але є тенденція до
хвилеподібності та хроніфікації.
Діагностика
Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
Генералізований тривожний розлад діагностується при відповідності хворобливого
стану таким ознакам:
A.Протягом не менше 6 місяців у хворого переважає внутрішня напруга, підвищені
занепокоєність і побоювання щодо повсякденних подій і проблем. Б. З переліку
симптомів критерію Б, наведених для агорафобії (F40.0), у хворого повинно бути
присутнім не менше одного з групи вегетативних (1-4) і ще не менше трьох з інших
(5-14), до яких у даному випадку додаються ще дві групи симптомів:
симптоми напруги
15) м’язова напруга, гострі та хронічні м’язові болі,
16) занепокоєння і нездатність розслабитися,
17) відчуття напруженості, знервованості та психічної напруги,
18) відчуття клубка в горлі або утруднення при ковтанні;
інші неспецифічні симптоми
19) надмірні реакції на несподівані ситуації, полохливість,
20) труднощі зосередження, відчуття «порожнечі в голові», у зв’язку з
занепокоєністю або тривогою,
21) стійка дратівливість,
22) труднощі засинання, у зв’язку із занепокоєністю.
B. Хворобливий стан не повинен відповідати критеріям панічного (F41.0),
тривожно-фобічного (F40.-), обсесивного (F42.-) або іпохондричного (F45.2)
розладу.
Г. Стан неможливо також пояснити наявністю соматичного розладу (як, наприклад,
гіпертиреоз), органічного психічного порушення (F00-F09) або порушення,
пов’язаного із вживанням психоактивної речовини (F10-F19), наприклад,
зловживання амфетамінами або синдром скасування бензодіазепінових препаратів.
Лікування
Принципи лікування
Психотерапія:
- когнітивно-біхевіоральна;
- сімейна;
- короткострокова психодинамічна;
- релаксаційні методи – аутогенне тренування, саморегуляція з біологічно
зворотним зв’язком.
Поряд з індивідуальними, рекомендуються групові методи роботи.
Фармакотерапія:
- бензодіазепанові транквілізатори показані лише у випадку невідкладної
допомоги, як найбільш швидкодіючі препарати при виражених тривозі й страху, у
вигляді короткочасного курсу (не більше 2-3 тижнів), у зв’язку з небезпекою
розвитку залежності: діазепам, гідазепам (див. табл. 14);
- агомелатін (мелітор) – при порушеннях сну;
- СІЗЗС або СІЗЗС та НАССА – циталопрам, есциталопрам, флуоксетін (прозак),
сертралін (золофт, серліфт), флувоксамін (феварін), мілнаципран (іксел),
венлафаксин, міртазапін (ремерон, міртазапін Гексал) доцільно сполучити з
транквілізаторами перші 2-3 тижні;
- трициклічні антидепресанти – іміпрамін, переважно в/в крапельно (ефект настає
поступово, протягом 2 тижнів, тому призначається в комбінації з
транквілізаторами), амітриптилін, кломіпрамін, переважно в/в капельно;
- бета-адреноблокатори – пропранолол, тразикор, обзидан, атенолол у 3-4 при-
йоми протягом доби (див. табл. 19);
- карбамазепіни (фінлепсин, тимоніл);
- нейролептики – тіоридазин (ридазін, сонапакс), рисперидон (рісполепт риссет),
амісульприд (соліан), оланзапін (зіпрекса), хлорпротиксен, сульпірид, у тому
числі парентерально – при неефективності зазначених вище засобів (див. табл. 1,
2).
Умови лікування
Амбулаторне, напівстаціонарне, стаціонарне.
Тривалість лікування
Від 4 до 6 місяців.
|
|
