|
|
Специфічний розлад особистості
Специфічний розлад особистості – це важке порушення характерологічної
конституції та поведінкових навичок особи, яке зазвичай охоплює декілька її
особистісних сфер і майже завжди супроводжується особистісною та соціальною
дезінтеграцією. Він починає формуватися, в більшості випадків, вже в старшому
дитячому або підлітковому віці та стає стабільною ознакою особи в дорослому віці.
Перебіг його зазвичай складається з кількох динамічних станів: відносної
компенсації, субкомпенсації та декомпенсації. Два останніх потребують медико-соціальної
допомоги. Лікування, як правило, включає в себе загальнозміцнюючу терапію,
симптоматичну фармакотерапію (антипсихотики – «коректори поведінки»,
транквілізатори, антидепресанти, стабілізатори настрою і т. ін.) та психотерапію
(когнітивно-біхевіоріальна, сімейна і т.ін.).
Загальні клінічні діагностичні критерії розладів особистості, згідно з МКХ-10
G 1.- Спостерігаються постійні патерни внутрішніх переживань і поведінки, які
суттєво відхиляються від тих, що прийняті у відповідному культуральному
середовищі та виходять за межі прийнятого діапазону (або норми). Таке відхилення
повинно проявлятися у більше ніж в одній із наступних сфер:
1) когнітивна сфера (характер сприйняття і трактування різних людей, явищ і
подій, спосіб формування ставлення до себе самого та інших, а також образів
свого «Я» та інших людей);
2) емоційність (діапазон, інтенсивність і адекватність емоційних реакцій);
3) контроль над імпульсивністю і прагнення до задоволення потреб;
4) манера встановлення зв’язків з іншими людьми і способи вирішення
міжособистісних проблемних ситуацій.
G 2.- Відхилення носять загальний характер, проявляючись як негнучке,
дезадаптивне поводження в широкому діапазоні ситуацій.
G 3.- Поводження, описане в критерії G 2, призводить до дистресу, який
переживається особою, і(або) несприятливо впливає на його соціальне оточення.
G 4.- Відхилення є стабільним і спостерігається протягом довгого часу, починаючи
зі старшого дитячого або підліткового віку.
G 5.- Відхилення не може бути пояснене як прояв або наслідок інших психічних
розладів зрілого віку, хоча епізодичні або хронічні стани із числа тих, що
класифікуються в розділах МКХ-10 від F00-F09 до F70-F79 можуть існувати
одночасно з ним або виникати на його тлі.
G 6.- Органічне ураження мозку, його травма або дисфункція повинні бути
виключені в якості можливої причини відхилення (якщо є така органічна етіологія,
слід використовувати категорію F07.-).
|
|
