|
Розумова відсталість
Розумова відсталість – це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що
виявляється в період дозрівання та, у першу чергу, характеризується порушенням
здібностей, які забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто
когнітивних, мовних, моторних і соціальних спроможностей. Адаптивне поводження
порушене завжди, але в сприятливих соціальних умовах, де хворому забезпечена
підтримка. Це порушення у осіб із легким ступенем розумової відсталості може не
мати явного характеру.
Основна роль у медико-соціальній реабілітації осіб з розумовою відсталістю
належить психолого-педагогічному процесу. Дитина своєчасно повинна одержувати
освіту за програмою, доступною рівню її інтелекту. Велике значення має виявлення
і розвиток у дітей із розумовою відсталістю окремих більш збережених здібностей:
в одних – фізичної спритності, в інших – музикальності, у третіх – схильності до
малювання і т.д. Це, в подальшому, в тому числі й у дорослому віці, повинно бути
враховане при виборі найбільш адекватної форми соціальної реабілітації, зокрема
трудової діяльності.
Необхідна сімейна психотерапія з поясненням батькам всіх особливостей дитини, з
обов’язковим наголосом на позитивних рисах її особистості, що потребують
розвитку. Для успіху лікувально-корекційних заходів потрібен також постійний
контакт лікаря і психолога з педагогами.
При виявленні специфічної нозологічної форми патології обміну, що призводить до
розумової відсталості (фенлікетонурія, гіпотиреоз тощо), лікування повинно бути
суворо специфічним у спеціалізованому закладі – з урахуванням рекомендацій
медико-генетичної консультації та ендокринолога.
Медикаментозне лікування у всіх
інших випадках спрямоване, у першу чергу, на підвищення рівня передумов
інтелекту та на симптоматику, яка ускладнює основні клінічні прояви розумової
відсталості дитини. Воно також повинно бути пов’язане з характером та
патогенезом психічних порушень. Вибір терапії (препарат, його дози, тривалість
лікування) проводиться відповідно до структури психопатологічного синдрому,
віку, соматичного стану, індивідуальної переносимості препаратів. Найчастіше у
таких осіб застосовують препарати нейрометаболічної, дегідратуючої, вазотропної
дії, транквілізатори, «малі» нейролептики, протисудомні, антидепресивні,
загальнозміцнюючі засоби. В більшості випадків лікування слід проводити в
амбулаторних або напівстаціонарних умовах.
|
|