|
Глибока розумова відсталість
МКХ-10: F73
Глибока розумова відсталість – це стан затримки розвитку психіки, що
характеризується, головним чином, грубою недостатністю навичок, які визначають
загальний рівень інтелекту, тобто когнітивних, мовних, моторних і соціальних
спроможностей. При цьому IQ знаходиться нижче 20 балів (у дорослих психологічний
вік – менше 3 років).
Діагностика
Клінічні діагностичні критерії:
а) хворі нерухомі або різко обмежені в рухливості;
б) страждають нетриманням сечі й калу;
в) спроможні лише на найпростіші форми невербального спілкування;
г) потребують постійної допомоги і нагляду;
ґ) дуже обмежено розуміють або виконують вимоги або інструкції;
д) нездатні (малоздібні) піклуватися про свої основні потреби.
Психологічні діагностичні критерії:
а) IQ, за методикою Векслера (адаптований дитячий варіант), – нижче 20 од. і
відповідає психологічному віку до 3 років;
б) рівень соціального функціонування оцінюється за шкалою соціальної зрілості
Вайнленда – можуть набуватися найбільш базисні й прості зорово-просторові
навички.
Інші параклінічні методи обстеження:
а) загальні аналізи крові, сечі за показаннями;
б) ЕЕГ, РЕГ, Ехо-ЕС – можуть бути прояви грубої дифузної органічної патології
головного мозку;
в) рентгенограма черепа – за показаннями, можуть бути прояви гіпертензійного
синдрому;
г) КТ, ЯМР – за показаннями.
Лікування
Принципи лікування:
а) при виявленні конкретних нозологічних форм, обумовлених генетичною
патологією, лікування повинно бути суворо специфічним, згідно з рекомендаціями
медико-генетичної консультації;
б) в усіх інших випадках медикаментозне лікування спрямоване на ускладнюючу
симптоматику й пов’язане із характером та патогенезом порушень. З метою більшої
упорядкованості поведінки, можливості засвоєння навичок самообслуговування й
інших простих соціальних навичок, здійснюється наступне лікування:
1) транквілізатори та снодійні засоби (див. табл. 4);
2) нейролептики (див. табл. 1
див. табл. 2);
3) антидепресанти (див. табл. 3);
4) нормотиміки (див. табл. 7);
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при затримках
психічного розвитку (див. табл. 5);
6) судинні препарати і стимулятори мозкового метаболізму (див. табл. 9);
7) вітамінотерапія (див. табл. 11);
8) розсмоктуючі та біостимулятори (див. табл. 12);
9) дегідратаційна терапія (див. табл. 15);
10) дієтотерапія (за показаннями);
в) немедикаментозні методи лікування:
1) олігофренопедагогіка – заходи щодо спеціальних видів виховання і навчання з
метою більшої упорядкованості поведінки, можливості засвоєння навичок
самообслуговування й інших соціальних навичок;
2) концепція «нормалізації» – забезпечення життєвої моделі, якомога ближчої до
нормальної (створення умов, якщо є змога, в усіх відношеннях наближених до
нормальних умов життя в сім’ї);
3) постійний належний догляд вдома та в спеціалізованих інтернатах;
4) метод «модифікації поведінки» для заохочення опанування основних навичок
самообслуговування;
5) поведінкова й ігрова терапія.
Ускладнення:
а) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії,
спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспептичних явищ; алергічних реакцій
(набряку обличчя, кінцівок); дерматитів;
б) при прийомі антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць, порушення
акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення,
тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
в) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності,
сонливість, млявість.
Лікування ускладнень
Таке ж, як і при інших формах розумової відсталості.
Умови лікування
Перебування в закладах соцзабезпечення, або в родині.
Тривалість лікування
За необхідності, курсами 1-3 рази на рік, 1-2 місяці, протягом практично усього
життя.
Лікарське спостереження протягом усього життя.
Очікувані результати
Значна впорядкованість поведінки, можливе засвоєння навичок самообслуговування й
інших соціальних навичок.
Профілактика
Така ж, як і при інших формах розумової відсталості.
|
|