|
Транзиторний тикозний розлад
МКХ-10: F95.0
Хворобливий стан, при якому одиничні чи множинні моторні або вокальні тики
виникають багато разів протягом дня. Його тривалість – більше 2-х тижнів, але
менше року. Типові тики мають мігруючий характер: починаються з обличчя, потім
охоплюють шию, верхні й нижні кінцівки, м’язи гортані.
Клінічна картина
Клінічні варіанти тиків:
1) тики обличчя і голови: кривляння, наморщування чола і/або носа, роздування
ніздрів, затиснення рота, покусування губів, висування язика, витягування
нижньої щелепи, ритмічні нахили голови, її посмикування або погойдування,
скручування шиї, обертання головою;
2) тики рук: потирання руками, посмикування пальцями, перекручення пальців,
стиснення у кулак;
3) тики тіла і нижніх кінцівок: знизування плечима, здригання ногами, колінами,
великим пальцем стопи, дивна хода, погойдування тілом, підскакування;
4) органи мовлення, дихання і травлення: гикавка, позіхання, принюхування,
продування повітря через ніздрі, свистячий подих, посилений подих, відрижка,
смоктальні звуки або чмокання, прочищення горла та інші.
Діагностика
Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10.
A. Одиничні або множинні рухові та/або голосові тики виникають багато разів на
день протягом щонайменше чотирьох тижнів.
Б. Тривалість розладу не перевищує 12 місяців.
B. У анамнезі відсутній синдром Туретта, розлад не зумовлений соматичним станом
або застосуванням ліків.
Г. Розлад починається у віці до 18 років.
Психологічні діагностичні критерії:
а) тести для виявлення рівня тривожності: опитувальник тривожності та інші;
б) тести для виявлення інтраперсонального конфлікту: особистісний опитувальник
Роджерса, особистісний опитувальник для дітей С.Айзенка та інші;
в) тести для виявлення сфер непристосованості (фрустраційних ситуацій):
Брістольська оціночна шкала, оціночна шкала темпераменту та інші.
Параклінічні діагностичні критерії: ЕЕГ – можливі дифузні порушення з акцентом у
підкіркових структурах.
Лікування
Принципи лікування:
а) психотерапевтична корекція найбільш доцільна у вигляді поведінкової терапії,
спрямованої на зміну навичок, методу парадоксальної інтенції, модифікованої
методики Денлопа;
б) медикаментозне патогенетичне психофармакологічне лікування проводиться у
вікових дозах:
1) ноотропи та гамкергічні засоби: гамалон, фенібут (ноофен), пікамілон,
гопантенова кислота (пантогам) та інші (див. табл. 5);
2) антидепресанти, переважно селективні інгібітори зворотнього захоплення
серотоніну (СІЗЗС): сертралін (золофт), флуоксетин (прозак), феварин, а також
міртазапін (ремерон), коаксил та інші (див. табл. 3);
3) вазоактивні препарати: цинаризин, кавінтон, серміон та інші (див. табл. 9);
4) вітамінотерапія: вітаміни групи В, С, нікотинова кислота та інші (див. табл. 11);
в) фізіотерапія: електросон, електрофорез із седативними засобами та інші.
Умови лікування, термін
Амбулаторно, перший курс – 8-12 тижнів, далі, якщо необхідно, – повторні курси.
Ускладнення лікування, їх профілактика та лікування:
а) алергічна реакція на прийом препаратів – відміна препаратів, призначення
антигістамінної терапії (див. табл. 13);
б) при прийомі гетероциклічних антидепресантів: сухість у роті, розширення
зіниць, порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання,
сонливість, запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції – зниження
дози препарату або його відміна.
Очікувані результати: одужання, значна редукція симптоматики, шкільна та
соціальна адаптація.
Профілактика
- Первинна – рання терапія резидуально-органічного ураження головного мозку.
- Вторинна – терапія, спрямована на запобігання фіксації хворого на наявних
порушеннях, запобігання ускладненням.
- Третинна – поведінкова психотерапія, спрямована на недопущення ускладнень у
вигляді невротичних та неврозоподібних розладів.
|
|