|
|
Мокротиння
Мокротиння – патологічна рідина, яка виділяється дихальними шляхами за допомогою
кашлю.
Мокротиння є цінним діагностичним матеріалом.
Джерелом найціннішої інформації є вміст трахеобронхіального дерева, отриманий
при бронхоскопії (промивні води бронхів).
Виділяють макроскопічне, мікроскопічне, бактеріоскопічне дослідження мокротиння.
При макроскопічному дослідженні звертають увагу на: характер мокротиння,
кількість, колір, запах, консистенцію, розшарування, наявність різних включень.
Характер мокротиння
Характер мокротиння визначається його складом:
- слизовий, яка складається лише зі слизу. Виділяється при гострих бронхітах,
закінченні нападу бронхіальної астми;
- при суміші слизу та гною утворюється слизово-гнійне мокротиння, у якому, як
правило, переважає гнійний компонент у вигляді грудочок або прожилок.
Спостерігається при хронічних бронхітах, бронхопневмонії;
- гнійно-слизовий – містить слиз та гній (при перевазі гною, слиз має вид
тяжів). Характерне для хронічних бронхітів, бронхоектазії, абсцедучої пневмонії;
- якщо слиз відсутній, то мокротиння відноситься до гнійного виду. Найчастіше
його можна спостерігати після прориву в бронх емпієми плеври;
- слизово-кров’янистий – складається зі слизу з прожилками крові або кров’яного
пігменту. Відзначається при катарах верхніх дихальних шляхів, бронхогенному
раку, пневмонії;
- слизово-гнійно-кров’янистий – містить слиз, гній та кров. З’являється при
бронхоектазах, туберкульозі, актиномікозі легень, бронхогенному раку;
- кривавий (кровохаркання) – зустрічається при туберкульозі, пухлинах бронхів та
легені, пораненні легені, актиномікозі;
- серозний – являє собою плазму крові, яка пропотіває у порожнину бронхів, що
характерно для набряку легень.
Кількість мокротиння (величина окремих порцій та добова кількість) залежить від
характеру захворювання та від здатності хворого до відхаркування.
Невелика кількість мокротиння характерна для запалення дихальних шляхів
(трахеїт, гострий бронхіт на початковій стадії, бронхіальна астма,
бронхопневмонія).
Велика кількість мокротиння зазвичай спостерігається при наявності у легені
порожнин, а також розширених бронхах при бронхоектатичній хворобі, або при
підвищеному наповненні кров’ю легень і пропотівання у них великої кількості
плазми крові (набряк легень).
Колір та прозорість мокротиння
Колір та прозорість мокротиння залежать від його характеру та від складу
частинок, які вдихаються.
Склоподібну консистенцію зазвичай має слизова мокрота, жовтий відтінок – у
слизово-гнійному мокротинні. Жовто-зеленуватий колір має мокротиння, у якого
гнійний компонент переважає над слизовим. Просто гнійне мокротиння зазвичай має
жовто-зелений колір. При слизово-кров’янистому мокротинні, окрім характерної
склоподібної консистенції, є кров’янистий або іржавий відтінок. При наявності
гною у такому мокротинні спостерігаються грудочки, а також прожилки червоного
кольору.
За характером відокремлюваного мокротиння можна робити висновок про локалізацію
патологічного процесу. Легенева кровотеча супроводжується рідким пінистим
відокремлюваним, яке має червоний колір. Мокротиння, яке має вигляд «малинового
желе», характерне для розпаду пухлини легені. Набряк легень дає рідке прозоре
клейке мокротиння жовтого кольору з опалесценцією.
Запах, консистенція мокротиння
Запах, який йде від мокротиння, потрібно трактувати насторожено. Як правило, він
з’являється лише при тривалому її стоянні, адже свіжовиділене мокротиння не має
запаху. Хоча необхідно пам’ятати, що мокротиння може затримуватися як у бронхах,
так і в порожнинах, які утворилися у легенях. Запах у такому випадку з’являється
через приєднання великої кількості бактеріальної флори, яка викликає розпад
білків і, як наслідок, появу гнилісного запаху. Така ситуація може скластися при
бронхоектатичній хворобі. Абсцес легені, туберкульоз та злоякісні новоутворення
також нерідко призводять до появи неприємого запаху мокротиння. Поганий запах
відокремлюваного дихальних шляхів характерний для гангрени легені.
Характер мокротиння безпосередньо обумовлює його консистенцію.
В’язкість
За консистенцією мокротиння буває в’язким, густим та рідким.
В’язкість обумовлює вміст слизу, а також кількість форменних елементів –
лейкоцитів, епітелію. Найбільш в’язке мокротиння виявляється при муковісцидозі
та бронхіальній астмі.
Розшарування мокротиння
При бронхоектазах, гнилісному бронхіті, абсцесі та гангрені легені
спостерігається розділення мокротиння на три шари при тривалому стоянні.
Зазвичай при цьому на дні посуду знаходяться тяжкі елементи мокротиння – гній і
детрит, які утворюються внаслідок розпаду легеневої тканини; середній шар
складає серозна рідина; у верхньому – плаваючі часточки, які містять повітря і
слиз.
Включення і патологічні елементи
Включення, патологічні елементи, паразити у мокротинні виявляють шляхом його
розгляду у чашці Петрі на білому або чорному тлі під лупою.
У мокротинні можна виявити:
- спіралі Куршмана – штопороподібно закручені трубчасті тіла, які мають
діагностичне значення при бронхіальній астмі;
- фібринозні згортки – деревоподібно розгалужені утворення еластичної
консистенції, які мають значення при фібринозному бронхіті, рідше – при
крупозній пневмонії;
- рисоподібні тільця (лінзи Коха) – щільні утворення сирнистої консистенції, які
складаються із детриту, а також містять туберкульозні палички і еластичні
волокна; виявляються при кавернозному туберкульозі легень;
- гнійні пробки Дітріха – складаються з детриту, бактерій, кристалів жирних
кислот, зустрічаються при гангрені легень;
- дифтеритичні плівки;
- некротизовані шматочки легені;
- частки пухлини легені;
- друзи актиноміцетів;
- елементи ехінокока;
- сторонні тіла, які випадково потрапили із порожнини (насіння соняшника та
ін.).
Мікроскопічне дослідження мокротиння
Мікроскопічне дослідження мокротиння проводиться у свіжих незафарбованих і
фіксованих зафарбованих препаратах.
Елементи мокротиння, які виявляються у нативному препараті, можна розділити на
три основні групи:
1. Клітинні елементи – плоский епітелій (одиночні клітини зустрічаються завжди,
численні – при запальних явищах у ротовій порожнині); циліндричний епітелій
(зустрічається при гострому катарі верхніх дихальних шляхів, гострому бронхіті,
бронхіальній астмі); макрофаги «жирові шари» (зустрічаються при раку легені,
туберкульозі, актиномікозі), сидерофаги – «клітини серцевих вад», макрофаги з
гемосидерином (виявляють при застої у малому колі кровообігу, при інфаркті
легені), коніофаги – пилові макрофаги (характерні для пневмоконіозів та пилових
бронхітів); пухлинні клітини; лейкоцити (у слизовій мокроті – одиничні, у
гнійній – покривають усі поля зору); еритроцити (одиничні можуть бути у
будь-якому мокротинні, зафарбованій кров’ю).
2. Волокнисті утворення – еластичні волокна, які вказують на розпад легеневої
тканини при туберкульозі, абсцесі, пухлині, коралові волокна (відкладення на
еластичному волокні жирних кислот та мил) і звапнені волокна (просочені солями
вапна); фібринозні волокна (при фібринозному бронхіті, крупозній пневмонії,
іноді – при актиномікозі); спіралі Куршмана.
3. Кристалічні утворення – кристали Шарко-Лейдена (продукт кристалізації білків
еозинофілів, які розпалися, зустрічається при бронхіальній астмі, глистних
ураженнях легень), кристали гематоїдину (виявляються при крововиливах у легеневу
тканину, в некротизованій тканині), кристали холестерину (зустрічаються при
затримці мокротиння у порожнинах – туберкульоз, абсцес, ехінококоз); кристали
жирних кислот – також утворюються при застої мокротиння у порожнинах легень.
Забарвлення препаратів виконують з метою вивчення клітин крові у мокротинні та
для бактеріологічного дослідження.
Для вивчення клітин крові у мокротинні застосовують спосіб зафарбовування за
Романовським-Гімзою. При цьому способі зафарбовування вдається диференціювати
клітини лейкоцитарного ряду, еритроцити, проте найбільше значення має виділення
еозинофілів (еозинофілія мокротиння притаманна для бронхіальної астми, глистного
ураження легень, еозинофільної пневмонії).
У дітей не завжди вдається отримати мокротиння для дослідження. Тому сучасним
методом є дослідження індукованого мокротиння.
Дослідження цитологічного складу індукованого мокротиння (ІМ) є цінним
діагностичним та неінвазивним методом, який вказує на характер запалення та його
інтенсивність, основний патогенетичний механізм, який домінує на певному етапі
захворювання. При цьому в ІМ досліджують як клітинну фазу (клітинний склад), так
і супернатант.
Індукцію мокротиння здійснюють за допомогою гіпертонічного розчину зростаючими
концентраціями (3, 4, 5%) через ультразвуковий небулайзер під контролем
спірометрії й спостереженням за станом пацієнта. За 15 хвилин до інгаляції
гіпертонічного розчину всім дітям з метою профілактики бронхоспазму пропонують
вдихнути дві дози (200 мг) сальбутамолу. Адекватним для дослідження вважають
об’єм ІМ не менше 2 мл.
У підготовлених та зафарбованих мазках підраховують процентне співвідношення
клітинних елементів на 400 несквамозних клітин у полі зору за допомогою
імерсійної мікроскопії. Мазки, що містять більше 30,0% сквамозних клітин,
вважають непридатними для дослідження.
Бактеріоскопічне дослідження мокроти із зафарбовуванням за Грамом має орієнтовне
значення для виявлення грампозитивної та грамнегативної мікрофлори.
Зафарбовування за Цілем-Нільсеном робиться з метою виявлення мікобактерій
туберкульозу.
У випадку, коли при бактеріоскопії через малу кількість мікобактерій
туберкульозу виявити їх не вдається, вдаються до ряду додаткових досліджень
(люмінесцентна мікроскопія, методи накопичення бактерій – флотація та
електрофорез).
Іноді у зафарбованому препараті можна виявити різноманітні види грибів –
аспергіли, кандиди, актиноміцети.
Бактеріологічний метод дозволяє виділити збудника захворювання у чистому вигляді
при посіві мокроти на поживне середовище, визначити вірулентність і лікарську
нечутливість (чутливість) виділеного мікроорганізму, що необхідно для
раціонального підбору антибактеріальних засобів.
Правила отримання мокротиння для культурального дослідження:
1. Мокротиння збирається у якомога більш ранні строки з моменту госпіталізації
хворого і до початку антибактеріальної терапії.
2. Перед збиранням мокротиння необхідно почистити зуби, внутрішню поверхню щік,
ретельно прополоскати рот водою.
3. Необхідно проінструктувати пацієнта про необхідність глибокого відкашлювання
для отримання вмісту нижніх відділів дихальних шляхів, а не рото- або
носоглотки.
4. Збір мокротиння необхідно виконувати у стерильні контейнери, які повинні бути
доставлені до мікробіологічної лабораторії не пізніше, ніж через 2 години з
моменту отримання матеріалу.
|
|
