Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Стоматолог

Практична пародонтологія

Лабораторні методи діагностики

Цитологічні методи

Цитологічний метод використовують для дослідження вмісту пародонтальних кишень та інших вогнищ ураження пародонта. Вміст вивчають за методикою
П.М. Покровської та М.С. Макарової (1942) у модифікації І.А. Бенюмової (1962). Пародонтальні кишені попередньо промивають ізотонічним розчином натрію хлориду, стерильною турундою на голці забирають матеріал з пародонтальної кишені і переносять його на предметне скло. Препарат фіксують сумішшю Нікіфорова та забарвлюють за Грамом та Гімзою-Романовським.

Морфологічно вивчають клітинний склад ексудату, оцінка якого дає змогу отримати уявлення про захисні реакції тканин пародонта (наявність або відсутність фагоцитозу, незавершений фагоцитоз). Визначають якісний стан та кількість нейтрофільних гранулоцитів, стадію їх дистрофії. Звертають увагу на наявність і стан інших клітинних елементів: лімфоцитів, макрофагів, плазмоцитів, епітеліальних клітин.

Ексфоліативна цитологія дає змогу провести динамічне спостереження за перебігом захворювання, оскільки рівень кератинізації слизової оболонки характеризує її бар’єрну функцію. Матеріал для цитологічного дослідження беруть з поверхні міжзубних сосочків за допомогою гумових стовпчиків, смужок і переносять на предметне скло. Мазки забарвлюють залежно від мети дослідження: за Грамом, Гімзою-Романовським тощо. Потім під мікроскопом вивчають кількісний та якісний склад клітинних елементів. Гістохімічні методи дослідження дозволяють уточнити стан різних видів обміну речовин у клітинах. Для визначення індексу кератинізації підраховують загальну кількість епітеліальних клітин у полі зору мікроскопа, потім кількість виявлених зроговілих клітин множать на 100 і ділять на загальну кількість клітин. Іноді індекс кератинізації підраховують окремо для слизової оболонки кожної щелепи. Зменшення ступеня кератинізації свідчить про зниження захисної функції слизової оболонки.

Ротова цитодіагностика базується на даних про циклічні зміни багатошарового плоского епітелію порожнини рота синхронно з менструальним циклом. Матеріал для дослідження беруть зі слизової оболонки щоки вище лінії змикання зубів. Розрізняють чотири ступені естрогенної насиченості (М.Г. Синиця, 1992):
І – різка недостатність естрогенів (у мазках виявляють атрофічні клітини);
ІІ – середній ступінь дефіциту естрогенів (мазки складаються переважно з парабазальних клітин з великими ядрами);
ІІІ – помірне зниження рівня естрогенів. У мазках зустрічаються проміжні клітини з ядрами середньої величини, поодинокі парабазальні та клітини поверхневого шару;
IV – характерне добре естрогенне насичення (у мазках переважають клітини поверхневого шару). Більш достовірний висновок про функціональну активність яєчників можна отримати на основі біохімічних досліджень гормонального статусу жінки.

Реакція адсорбції мікроорганізмів – РАМ (М.Ф. Данилевський, А.П. Самойлов, Т.А. Беленчук, 1985) клітинами епітелію слизової оболонки порожнини рота може бути застосована для комплексного обстеження хворих, визначення ефективності лікувальних заходів у разі захворювань пародонта і слизової оболонки порожнини рота (мал. 84). Шляхом зішкрібання беруть мазок зі здорової ділянки слизової оболонки коміркової частини ясен і забарвлюють його за Романовським, Лейшманом або Паппенгаймом. На забарвлених мазках вивчають взаємовідношення мікрофлори порожнини рота з епітеліальними клітинами слизової оболонки. Мікрофлора порожнини рота, в основному, представлена коками. Підраховують кількість коків, які адсорбовані на поверхні епітеліальних клітин, і ділять їх на 4 групи:
1) епітеліальні клітини, на поверхні яких немає адсорбованих мікроорганізмів або зустрічаються лише поодинокі коки;
2) адсорбція епітеліальною клітиною від 5 до 25 коків;
3) епітеліальні клітини, що містять на своїй поверхні 26-50 коків;
4) адсорбція 51 і більше коків на поверхні клітини типу мурашника.
Розрахунок проводять на 100 епітеліальних клітин. Клітини 1-ї та 2-ї груп відносять до групи клітин з негативною РАМ, 3-ї та 4-ї – до групи з позитивною РАМ. При мікроскопії у кожному мазку підраховують відсоток клітин з позитивною та негативною РАМ. Згідно з відсотком позитивної РАМ, роблять висновок про неспецифічну резистентність організму: при РАМ 70% і більше функціональний стан організму добрий, 31-69% – задовільний, 30% і нижче – незадовільний.

Метод послідовних полоскань – міграція лейкоцитів у порожнину рота (М.А. Ясиновський, 1931) дає змогу робити висновок про захисні реакції тканин пародонта, рівень фагоцитозу, характер запальної реакції. Кількість лейкоцитів, що мігрували в порожнину рота, підраховують в одиниці об’єму змивної рідини. Для полоскання рота використовують 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Тривалість полоскання – 30 с. Інтервали між полосканнями – 5 хв. Перші 3 порції випльовують, три наступні – збирають у пробірки для дослідження. Пробірки закривають, їх вміст збовтують. Піпеткою відмірюють 1 мл змиву, переносять в іншу пробірку і розводять у співвідношенні 1 : 9. Ретельно збовтують, забарвлюють 1% водним розчином трипанового синього та 1% водним розчином червоного конго (по 1 краплі кожного). Піпеткою заповнюють камеру для підрахунку. Через 5-10 хв після осідання лейкоцитів проводять підрахунок у 30 полях зору. Камера являє собою предметне скло, на яке накладене інше, завтовшки 1 мм, з отвором у центрі. Для роботи використовують окуляр з обмеженим полем зору, що дорівнює 45 квадратикам по камері Горяєва.

У 10 полях зору підраховують кількість живих, мертвих лейкоцитів та клітин плоского епітелію. Потім знову роблять підрахунок у 1 полі зору і визначають:
1) середню кількість лейкоцитів (живих та мертвих окремо) та клітин плоского епітелію;
2) середню кількість лейкоцитів (живих та мертвих окремо) та клітин плоского епітелію перемножують на 400 і на розведення і ділять на 45. Отримане число вказує на кількість лейкоцитів, що мігрували в 1 мл змивної рідини.

Щоб визначити кількісний склад клітинних елементів змиву, готують мазки з осаду, які фіксують в етиловому спирті та забарвлюють за Романовським-Гімзою. Потім у мазках проводять диференційований підрахунок відносної кількості незмінених нейтрофільних лейкоцитів і нейтрофілів, що знаходяться у стадії дистрофії. Підраховують кількість фагоцитів та лімфоцитів. Проводять диференціацію епітеліальних клітин згідно з рівнем їх зрілості. Визначають кількість зроговілих, проміжних та парабазальних клітин. Рівень зроговіння визначають за клітинною морфологією на доповнення до реакцій забарвлення. Усього підраховують 100 клітин і визначають їх відсотковий вміст. У нормі 80% лейкоцитів, що мігрували в порожнину рота, життєздатні, зберігають рухомість і функцію фагоцитозу протягом 2,5 год. Інтенсивність міграції лейкоцитів та десквамації може свідчити про реактивність слизової оболонки порожнини рота, ступінь тяжкості патологічного процесу та ефективність лікування захворювань пародонта.

Гемограма – сукупність кількісного та якісного дослідження крові. Для підрахунку гемограми готують мазки за звичайною методикою. У морфологічній картині периферійної крові визначають відхилення від норми, зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зрушення лейкоцитарної формули, збільшення ШОЕ тощо.

Моноцитограма (О.П. Григорова, 1958) – тест функціонального стану активності мезенхіми, який визначають шляхом диференційованого підрахунку та визначення відсоткового співвідношення різних форм (юних та старих) моноцитів у периферійній крові. У нормі відсоткове співвідношення різних форм диференційованих моноцитів наступне: промоноцитів – 20-23%, власне моноцитів 26-32%, поліморфноядерних 42-62%, полінуклеарів 0,1%.

Мікробіологічні методи

Мікробіологічне дослідження дає змогу встановити склад мікрофлори в пародонтальній кишені, провести її диференціацію, що важливо для діагностики та подальшого вибору медикаментозних засобів лікування. Забір матеріалу та забарвлення його для мікробіологічного дослідження проводять аналогічно цитологічному дослідженню (мал. 85). Потім для мікроскопії матеріал наносять на предметне скло, забарвлюють та вивчають за допомогою мікроскопа (мал. 86). Для подальшого мікробіологічного дослідження взятий матеріал висівають на різні поживні середовища і проводять культуральні дослідження виділених культур мікроорганізмів (мал. 87).

Для визначення мікробного числа використовують промивну рідину (перші дві порції), зібрану для дослідження інтенсивності міграції лейкоцитів і десквамації епітелію. Готують 6 розведень цієї рідини: 10, 102, 103, 104, 105, 106. З чотирьох останніх розведень беруть по 1 мл, висівають на агар і вирощують у термостаті за температури 37 °С протягом 24-36 год. Потім підраховують абсолютне число мікробних тіл у 1 мл промивної рідини.

Показник обсіменіння пародонтальної кишені мікроорганізмами відображує характер перебігу дистрофічно-запального процесу в пародонті та ефективність його лікування. Забір матеріалу з кишені проводять стерильною турундою на глибині 2 мм. Потім кінець турунди промивають у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і отримують суміш мікроорганізмів. Її висівають на чашки Петрі з м’ясо-пептонним агаром, додаючи 1 мл суміші мікроорганізмів, розведеної у співвідношенні 1 : 100. Поміщують у термостат за температури 37 °С протягом 48 год, а потім підраховують кількість колоній на поверхні та в товщі агару.
У хворих з хронічним та загостреним перебігом захворювання пародонта ці показники корелюють з характером перебігу: при хронічному становлять до лікування близько 36 колоній на 1 см2 поверхні агару, при загостреному – у 10 разів більше. Після проведеного курсу лікування їх вміст не перевищує 1-2 колоній на 1 см2.

Для спеціальних досліджень проводять ідентифікацію певних видів мікроорганізмів пародонтальних кишень за допомогою виділення чистих культур та їх ідентифікації. Проте ці дослідження потребують тривалого часу (до 10-14 днів) і не завжди можливе виділення саме тих мікроорганізмів, які становлять більшість мікробіоценозу кишені. Особливо це стосується виділення та визначення анаеробних мікроорганізмів. Запропоновано спеціальні тести для імунологічного визначення окремих пародонтопатогенних видів мікроорганізмів: Porphyromonas gingivalis, Prevotella intermedia, Actinobacillus actinomycetemcomitans, Campilobacter rectus тощо.

Дослідження ясенної рідини цитологічними, гістохімічними, мікробіологічними, імунологічними методами сприяє уточненню діагностики та динамічному контролю за ефективністю проведеного лікування. Вважають, що ясенна рідина є ексудатом запальної природи, а не постійним транссудатом. У клінічно здорових яснах вона виділяється в незначній кількості або майже не виділяється.
Ясенну рідину збирають за допомогою трубочок, ниток або спеціальних смужок фільтрувального паперу, які уводять у кишеню під ясна на глибину 1 мм і утримують там 3-5 хв. Матеріал для цитологічного або мікробіологічного дослідження беруть за допомогою платинової петлі й переносять на предметне скло або в поживне середовище. Завдяки своїм імунологічним властивостям та фагоцитарній активності клітинних елементів ясенна рідина є важливою складником захисного механізму тканин пародонта. У ясенній рідині можна виявити клітини епітелію борозни, бактерії, лейкоцити, лімфоцити, моноцити, тканинні базофіли, електроліти, глюкозу, сечовину, бактеріальні ендотоксини, ферменти, імунні тільця тощо.
Розроблена ціла низка тестів для визначення в ясенній рідині протеазної активності (колагеназа тощо), активності деяких ензимів тканинної деградації (аспартатамінотрансфераза, лактатдегідрогеназа), лізосомальних ензимів (мієлопероксидаза тощо), продуктів метаболізму ліпідів, цитокінів тощо. Такий широкий спектр методів дослідження ясенної рідини дає можливість робити висновки про різні механізми патогенезу дистрофічно-запального процесу безпосередньо в пародонті.

Біохімічні та імунологічні методи

Біохімічні методи. Для ранньої діагностики хвороб пародонта і оцінки ефективності лікування визначають у сироватці крові та слині наявність нейрамінової кислоти, фукози, оксипроліну в сечі, вмісту ферментів та їх інгібіторів у сироватці крові та слині. Порівняльну оцінку цих цифрових показників до та після лікування розглядають як тест ефективності лікування.

Біохімічне дослідження слини має важливе значення, оскільки слина є основним середовищем у порожнині рота і виконує низку різних функцій, необхідних для зубів і тканин пародонта. У слині визначають ряд ферментів та антибактеріальних факторів: лізоцим, лактоферин, лактопероксидазу, аспартатамінотрансферазу тощо (мал. 88). Ураховуючи значення поліморфноядерних лейкоцитів (ПМЯЛ) у розвитку уражень пародонта, у слині визначають їх пошкоджувальні чинники (мієлопероксидаза тощо) та чинники, що здатні пригнічувати активність ПМЯЛ: супероксиданіон, еластаза, в-глюкуронідаза тощо. Пероксидне окиснення ліпідів відіграє значну роль у виникненні дистрофічно-запальних процесів у пародонті, тому в слині виявляють активність супероксиддисмутази, глютатіонпероксидази, глютатіонредуктази та інших ферментів; загальну антиоксидантну активність, малоновий діальдегід, кількість жирних кислот тощо. Легкість здобуття необхідної кількості слини для дослідження робить ці методи загальнодоступними та простими для виконання.

Вміст вітаміну Е у крові певною мірою свідчить про наявність токоферолів у організмі. Його визначення показане в підлітків при фізіологічному й особливо патологічному дозріванні. Концентрація токоферолу при генералізованому пародонтиті в підлітків при фізіологічному статевому дозріванні (М.Ф. Данилевський, Г.М. Вишняк, А.М. Політун, 1981) становить (0,67±0,01) мг%, що, порівняно з даними контролю (0,89±0,05 мг%), свідчить про його нестачу.
Насиченість тканин аскорбіновою кислотою зменшує проникність капілярів, стимулює функціональну діяльність органів і тканин, позитивно впливає на обмін колагену тощо. Для визначення насиченості тканин вітаміном С на слизову оболонку язика ін’єкційною голкою наносять краплю індикатора (0,06% розчину натрієвої солі 2,6-дихлорфеноліндофенолу), який відновлюється аскорбіновою кислотою за кімнатної температури – індикатор знебарвлюється. Час знебарвлювання розчину визначають у секундах. Під час аналізу результатів необхідно враховувати сезонні коливання вмісту аскорбінової кислоти у тканинах (мал. 89).

Радіоізотопне дослідження використовують для вивчення обмінних процесів у тканинах пародонта. Застосовують мічені ізотопи речовин, які беруть активну участь у метаболізмі (24Na, 45Ca, 32Р тощо), що дає змогу дослідити ранні патологічні порушення у тканинах пародонта та оцінити ефективність різних методів лікування.

Імунологічні методи. Неспецифічна резистентність організму знижується відповідно до ступеня тяжкості патологічного процесу в пародонті: функціональна активність сполучної тканини пригнічена, знижені титр лізоциму, фагоцитарна активність лейкоцитів, комплементарна активність сироватки крові, активність макрофагів; підвищена ушкоджуваність нейтрофілів, високі показники лейкергії або реакції агломерації лейкоцитів (РАЛ). При захворюваннях пародонта збільшується титр протиясенних автоантитіл, кількість тканинних базофілів, підвищується мітотична активність клітинних елементів міжкоміркових сосочків тощо. Неспецифічними тестами алергологічного стану організму є також еозинофілія в периферійній крові й тканинах патологічного вогнища, тромбопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, зміни протеїнограми, реакція адсорбції мікроорганізмів.
Шкірна проба за Р.Є. Кавецьким у модифікації С.М. Базарнової допомагає визначити функціональний стан сполучної тканини. Проба ґрунтується на здатності тканин затримувати індиферентні барвники. У слизову оболонку губи уводять 0,1 мл 0,25% розчину трипанового синього. Про поширення фарби роблять висновок за розміром плями. Її діаметр вимірюють одразу після ін’єкції та через 3 год. Відношення квадрата радіуса плями в момент уведення фарби до квадрата його радіуса через 3 год становить коефіцієнт проби. У нормі він – від 5 до 7. Зменшення понад
5 свідчить про пригнічення, а збільшення – про активність функціонального стану тканин організму.
При внутрішньошкірному уведенні 0,2 мл даного розчину коефіцієнт вираховують як відношення квадрата радіуса плями через 24 год після ін’єкції фарби до квадрата радіуса плями відразу ж після введення фарби. У разі патологічних змін у пародонті спостерігається пригнічення функціонального стану сполучної тканини (мал. 90).
Визначення рівня лізоциму в слині (метод Лоурі). Базується на здатності лізоциму слини розщеплювати полісахариди клітинної оболонки бактерій. Активність ферменту визначають нефелометричним методом за зміною мутності суспензії Micrococcus lysodectius і виражають у мікрограмах кристалічного лізоциму на 1 мг білка за 30 хв інкубації за температури 37 °С, а також визначають його вміст у 1 мл слини.

Фагоцитарна активність лейкоцитів характеризує неспецифічну резистентність організму. Двомільярдну суміш убитої нагріванням добової культури стафілококу (штам 209) змішують з 0,1 мл цитратної крові хворого. Суміш інкубують у термостаті за температури 37 °С протягом 30 хв, а також 2 год. Потім готують мазки, підраховують кількість клітин, які поглинають мікроорганізми, – фагоцитарний індекс (ФІ).

Імунологічні методи. Під час їх проведення слід враховувати, що імунологічні реакції у разі захворювання пародонта мають досить складний і суперечливий характер. Тому для клініко-лабораторної діагностики найчастіше використовують якісне визначення різних імуноглобулінів у крові, слині та ясенній рідині. Зокрема діагностичне значення має визначення імуноглобулінів: IgG до певних пародонтопатогенних мікроорганізмів, наприклад до Porphyromonas gingivalis, Prevotella intermedia, Actinobacillus actinomycetemcomitans, Campilobacter rectus тощо. Визначення рівня IgA вказує на його істотне прогностичне значення, оскільки низькі концентрації цього імуноглобуліну свідчать про несприятливий перебіг захворювання. Цей імуноглобулін також характеризує захисні функції епітелію ясен і слизової оболонки рота, перешкоджає бактеріальній агресії тканин пародонта.
Збільшення титру антитіл у цілому визнають як захисну реакцію, що має діагностичне значення в разі визначення активності процесу. Показано, що в осіб з клінічно здоровими тканинами пародонта і в разі неактивного перебігу процесу в пародонті протягом перших двох років захворювання рівень антитіл не підвищується. Можливе визначення специфічності антитіл до тих або інших бактеріальних патогенів та компонентів тканин пародонта.

Відношення окремих видів Т-лімфоцитів, а власне хелперів до супресорів, у разі захворювання пародонта є досить простим і діагностично значущим тестом. Зазвичай це співвідношення в осіб з клінічно здоровими тканинами пародонта становить 2:1. При гінгівітах і пародонтитах, навпаки, це співвідношення зменшується і наближається до 1:1. У разі зниження імунорезистентності, зокрема у хворих на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), це відношення ще більше знижується внаслідок того, що вірус імунодефіциту людини первинно вражає Т-лімфоцити-хелпери. Таке зниження даного індексу свідчить про локальне руйнування тканин пародонта з переважанням імунологічних механізмів розвитку процесу.
Окрім того, з діагностичною метою (зазвичай в наукових дослідженнях) може бути використана ціла низка імунологічних методів: визначення вмісту лізоциму в біологічних рідинах, реакції бласттрансформації лейкоцитів, визначення супресорної активності лейкцоитів, циркулюючих імунних комплексів, продукції цитокінів, визначення специфічної ферментативної активності тощо.

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання