Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Контакт Карта сайта
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Стоматолог

Практична пародонтологія

Загальне лікування

Важливе значення у комплексному лікуванні захворювань пародонта має виявлення етіологічних та патогенетичних зв’язків між загальносоматичними захворюваннями, на тлі яких нерідко виникають і розвиваються захворювання пародонта. Зважаючи на це, значне місце в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту належить загальним утручанням та методам лікування. Їх проводять після ретельного обстеження хворого іншими фахівцями (терапевт, ендокринолог, невропатолог, педіатр тощо). Загальне лікування проводять з метою підвищення опірності організму, стимуляції процесу регенерації, усунення вогнищ інфекції в організмі хворого. Його слід проводити після визначення етіологічних та патогенетичних зв’язків між загальносоматичними захворюваннями, на тлі яких розвиваються захворювання пародонта, і організаційно-методичних заходів, що зумовлюють зниження їх впливу на пародонт. Загальне лікування є індивідуальним для кожного хворого і його проводять паралельно із місцевою терапією.

У механізмі розвитку захворювання задіяна низка чинників, тому загальна терапія хворого на генералізований пародонтит включає в себе лікування захворювань внутрішніх органів і систем організму, усунення вогнищ інфекції та інтоксикації, дієто- та вітамінотерапію, гіпосенсибілізуючу терапію, стимуляцію реактивності організму тощо. Якщо під час обстеження у хворого виявлені вогнища інфекції та інтоксикації (гепатохолецистит, тонзиліт, у підлітків – глистяна інвазія тощо), їх лікування проводить відповідний лікар-фахівець.
У процесі проведення комплексного клініко-лабораторного обстеження пацієнта стоматолог зазвичай уперше діагностує в нього загальне захворювання. У таких випадках своєчасна консультація і відповідне лікування іноді набувають важливого значення (особливо за наявності захворювань крові). Оскільки пародонт є надзвичайно чутливим індикатором стану організму, стоматолог може успішно контролювати призначене загальне лікування.

У комплексному лікуванні велику увагу приділяють пригніченню загальних проявів дистрофічно-запального процесу в пародонті, призначенню вітамінних препаратів, гіпосенсибілізуючу терапію, засобам неспецифічної стимуляції організму тощо. Тому під час розроблення плану загального лікування його заходи можна умовно розділити на декілька основних груп.

Антибактеріальна та протизапальна терапія

У разі захворювань пародонта, що супроводжуються вираженими загальними симптомами (температурна реакція, явища інтоксикації), показані пероральне або парентеральне введення антибактеріальних та протизапальних препаратів у загальнотерапевтичних дозах.
З протизапальною метою застосовують похідні саліцилової кислоти, піразолону (амідопірин, анальгін), параамінофенолу (фенацетин, парацетамол), ібупрофен, індометацин, нестероїдні протизапальні препарати (кислота мефенамінова, мефенаміну натрієва сіль, піримідант, диклофенак натрію). Мають застосування інгібітори ліпідних медіаторів: месулід, теком тощо (В.І. Герелюк, 2001). Як виняток можна застосовувати глюкокортикостероїдні препарати.
Виражений протизапальний ефект при парентеральному введенні дають протеолітичні ферменти. Їх призначають хворим із гострим (або загостреним симптоматичним) виразковим гінгівітом, у разі загостреного перебігу генералізованого пародонтиту. Застосовують стерильні ліофілізовані препарати трипсину, хімотрипсину тощо. На курс лікування рекомендовано проводити 8-10 ін’єкцій. Як розчинник застосовують ізотонічний розчин натрію хлориду або 0,25-0,5% розчини анестетиків.

У разі захворювань пародонта, що супроводжуються значною інтоксикацією організму, показана дезінтоксикаційна терапія. Найефективніші дезінтоксикаційні засоби на основі низькомолекулярного полівінілпіролідону (глюконеодез, гемодез, неогемодез, неокомпенсан тощо). Вони утворюють комплекси з речовинами різного походження, у тому числі і з токсичними для організму. Внаслідок цього останні втрачають свої токсичні властивості і виводяться з організму. Швидкість виведення залежить від молекулярної маси препарату: чим вона нижча, тим швидше проявляється дезінтоксикаційний ефект. Переважно ці препарати вводять внутрішньовенно.

З дезінтоксикаційною метою уводять глюкозу (5% розчин) та її препарати (реополіглюкін), водні розчини амінокислот (поліамін), амінокислотні суміші (морнамін-С-2, вамін, альвезин); розчин гідролізину. Ефективним є застосування сорбційно-дезінтоксикаційної терапії із використанням різних видів сорбентів: сферичні та волокнисті вуглецеві сорбенти, магнітосорбенти, кремнійорганічні сорбенти та препарати на основі низькомолекулярного полівінілпіролідону (ентеросорбенти, поліметилсилоксан, ентеродез тощо). Сорбенти можна призначати й у вигляді так званої ентеросорбції – перорально.
Для пригнічення різноманітної мікрофлори застосовують антибактеріальні препарати різної дії. Залежно від виду мікрофлори, додатково призначають протигрибкові препарати (ністатин, леворин, декамін, препарати йоду тощо), противірусні (інтерферон, дезоксирибонуклеаза, оксолін, флореналь, ацикловір тощо), специфічні антибактеріальні препарати (наприклад, при супутньому туберкульозі, сифілісі).

Антибіотики широкого спектру дії призначають суворо за показаннями в разі загострення дистрофічно-запального процесу в пародонті, особливо в разі розвитку абсцедування. Іноді їх призначають перед та після проведеного хірургічного лікування генералізованого пародонтиту. До призначення антибіотиків на основі анамнезу слід з’ясувати, як пацієнт їх переносить, щоб запобігти виникненню алергійних реакцій. Дуже важливо визначити чутливість мікрофлори до антибіотиків, щоб обрати найефективніший препарат. Як правило, застосовують антибіотики широкого спектру дії, які мають виражений тропізм до кісткової тканини і накопичуються в ній (лінкоміцин, морфоциклін, фузидин-натрій). Обов’язково слід дотримуватися всіх існуючих нині правил проведення антибіотикотерапії з аналізом стійкості мікроорганізмів та ефективності застосування медикаментозних препаратів.
Цілком виправданим є призначення антибіотиків для профілактики септичних ускладнень (ендокардит, міокардит тощо) під час проведення стоматологічних утручань; післяопераційної профілактики в разі проведення хірургічного лікування; під час лікування пацієнтів з наявними проявами імунодефіциту; ризику прогресування дистрофічно-запального процесу і поширення запалення на прилеглі м’які тканини щелепно-лицевої ділянки; наявності запального процесу в м’яких тканинах (абсцес тощо) та кістках щелеп (періостит, остеомієліт).

Разом з антибіотиками призначають протигрибкові засоби (ністатин тощо), полівітаміни, антигістамінні препарати, проводять контроль за станом крові тощо. Одним із перспективних шляхів запобігання ускладненням антибіотикотерапії є зниження дози препаратів за рахунок їх поєднання з метилурацилом, пентоксилом, які потенціюють дію антибіотиків. Таким чином знижують суббактеріостатичну концентрацію антибіотиків. Ефективність антибіотикотерапії підвищується також за рахунок комбінації антимікробних засобів із стероїдними, вітамінними препаратами, протеолітичними ферментами.
Досить ефективними є антибіотики-макроліди (еритроміцин, олеандоміцин) та близькі до них за антимікробною дією, наприклад, лінкоміцин. Він накопичується в кістковій тканині, зазвичай у вогнищах її деструкції. Лінкоміцин достатньо активний відносно аеробної та анаеробної мікрофлори, мікоплазм унаслідок пригнічення синтезу білків мікробної клітини. Добре всмоктується і вже через 3-4 год після введення досягає максимальної концентрації у крові, не спричиняє побічних токсичних явищ. Лінкоміцин призначають по 0,25-0,5 г 3-4 рази на добу протягом 10-12 днів, за показаннями – у комбінації з вітамінними та протигрибковими препаратами.
Серед антибіотиків групи тетрациклінів найбільш широкий спектр дії має рондоміцин. Швидко всмоктується під час уживання всередину, не спричиняє побічної дії, добре переноситься пацієнтами. Його призначають усередину по 0,15-0,3 г
2-3 рази на добу протягом 7-12 днів. Ерициклін – суміш окситетрацикліну й еритроміцину – призначають усередину по 0,25 г 3-4 рази на добу протягом 7-12 днів.
Слід пам’ятати про можливе застосування препаратів резерву – антибіотиків, які до цього часу ще не набули достатньо широкого застосування в пародонтології. Антибактеріальними препаратами резерву на сьогоднішній день вважають антибіотики групи цефалоспоринів (цефазолін, цефатоксин тощо). Вони високоефективні відносно стійких до інших антибіотиків штамів пародонтопатогенних мікроорганізмів.
У разі агресивного пародонтиту пародонтопатогенна мікрофлора найбільш активно ушкоджує тканини пародонта. Тому під час лікування таких станів застосовують комбінації антибіотиків, які здатні ефективно пригнічувати мікрофлору. Наприклад, левоміцетин, рифампіцин, макроліди (спіраміцин, рокситроміцин) пригнічують понад 90% пародонтопатогенних штамів мікроорганізмів; цефамандол, азитроміцин, кліндаміцин – від 80 до 90%; цефалексин, імідазол, ципрофлоксацин – від 60 до 70% штамів, тетрацикліни, цефалоспорини, норфлоксацин пригнічують менше 60% пародонтогенних штамів мікроорганізмів.
Ураховуючи дані обставини, для лікування таких агресивних уражень (генералізований або локалізований агресивний пародонтит) досить часто комбінують декілька видів антибактеріальних препаратів: наприклад, доксациклін, тетрациклін з ністатином, метронідазол, рулід. Такі комбінації можуть бути різними внаслідок заміни окремих препаратів із обраних груп антибіотиків. Підвищення ефективності дії антибактеріальних препаратів досягають за рахунок їх поєднання із засобами, які стимулюють регенерацію, мають антиоксидантну, адаптогенну, імунокоригуючу дію.

Сульфаніламідні препарати. Разом з антибіотиками можна застосовувати також і сульфаніламідні препарати: етазол, сульфадиметоксин, сульфален, бактрим (бісептол) тощо. Їх призначають по 0,2-0,5 г 3-4 рази на добу протягом 7-12 днів у разі абсцедування, загостреного перебігу генералізованого пародонтиту, виразково-некротичних процесів у пародонті. Сульфаніламідні препарати дають бактеріостатичний ефект, перешкоджають утворенню мікробами фолієвої, дигідрофолієвої кислот та інших речовин, до складу молекули яких входить параамінобензойна кислота.

Протигрибкові преарати. Ністатин, леворин, мікоспорин, декамін тощо призначають по 500000 ОД 3 рази на добу протягом 10-12 днів для профілактики та лікування кандидозів, які можуть виникнути на тлі потужної антибіотикотерапії. У разі потреби застосовують й інші протигрибкові засоби (препарати йоду, анілінові барвники, четвертинні амонієві сполуки тощо). Протигрибкові препарати показані в разі значного обсіменіння пародонтальних кишень дріжджоподібними грибами.

Антипротозойні препарати. Трихомонацид, метронідазол (трихопол, орвагіл, кліон) тощо призначають по 0,25 г 3 рази на добу протягом 10-12 днів. Ці препарати показані в разі виявлення в пародонтальних кишенях трихомонад та інших найпростіших. Зважаючи на значну бактеріостатичну дію даних препаратів проти анаеробної мікрофлори (кількість якої в пародонтальних кишенях є досить великою), їх застосовують для антибактеріальної терапії дуже широко. Вони ефективні в разі лікування виразкового гінгівіту (як самостійного, так і симптоматичного), загостреного перебігу генералізованого пародонтиту з абсцедуванням.
Після вживання протипротозойних препаратів в окремих пацієнтів іноді відзначають сухість у роті, втрату апетиту, нудоту тощо. Проте симптоми швидко зникають у разі припинення застосування препаратів або закінчення курсу лікування. Ураховуючи це, таким пацієнтам з профілактичною метою можна призначати антигістамінні й протигрибкові засоби. Антипротозойні засоби протипоказані в разі вагітності і при захворюваннях крові.

Вітамінотерапія

Важливою ланкою патогенетичного лікування запальних захворювань пародонта і генералізованого пародонтиту є вітамінотерапія. Її можна призначати практично усім хворим переважно в зимовий та ранній весняний періоди. Найбільш ефективним є комплекс вітамінів С, Р, Е, А та групи В. Дуже важливо призначати вітаміни підліткам, що пояснюється підвищеною потребою в них зростаючого організму. У разі захворювань пародонта вітаміни призначають у дозах, які в 2-3 рази перевищують добову норму для здорових людей. Курс лікування вітамінами становить 2-4 тижні.
Вітамін С. Аскорбінова кислота надзвичайно потрібна зростаючому організму підлітків. Вітамін С підтримує на певному рівні окисно-відновні процеси, стимулює захисні властивості організму, фагоцитоз, регенерацію тканин, бере участь в утворенні основної речовини сполучної тканини і, зокрема, колагенових волокон. Роль аскорбінової кислоти добре відома в розвитку різних захворювань пародонта.
С-вітамінотерпію призначають хворим на генералізований пародонтит з метою підвищення рівня окисно-відновних процесів, поліпшення трофіки тканин пародонта і нормалізації проникності судин. Вітамін С призначають у дозах 200-300 мг на добу. Ефективним є призначення галаскорбіну по 0,5 г 3-4 рази на добу. У разі захворювань травного каналу, коли порушені процеси травлення, аскорбінову кислоту слід призначати парентерально по 1 мл 5% розчину (курс становить 10 ін’єкцій).

Хороші результати отримують, коли вітамін С застосовують у складі полівітамінних препаратів (таблетки, драже). Найбільш раціональним є наступні комбінації вітамінів: 0,25 г аскорбінової кислоти, 0,5 мг вітаміну А, 1 мг вітаміну В1, 5 мг нікотинової кислоти. Існує широкий вибір офіцинальних поєднань таких полівітамінних препаратів. Сприятливий ефект, переважно у хворих із захворюваннями травного каналу, дають комбіновані препарати аскорбінової кислоти і заліза (Acidi ferro-ascorbinici по 0,5 г 3 рази на добу), а також комбінації вітамінів С і Р (аскорутин). Рекомендують гіпофосфат-аскорбат кальцію по 0,05-0,1 г 3-4 рази на добу в поєднанні з вітамінами А (3500-4000 МО) і D (500-1000 МО).
Вітамін Р. Це група речовин (комплекс катехінів із листків чайного дерева), які відносять до рослинних пігментів – флавіноїдів. Він бере участь в окисно-відновних процесах, стимулює тканинне дихання, пригнічує активність гіалуронідази, підвищує засвоєння організмом аскорбінової кислоти, значно посилює її біологічну активність, стимулює репаративні процеси в кістковій тканині, має антиоксидантні властивості. Найбільш активними серед препаратів вітаміну Р є рутин, аскорутин, кверцетин.
Зазвичай вітамін Р призначають разом із вітаміном С, оскільки вони посилюють дію один одного. Лікувальні дози вітаміну Р становлять 0,005-0,01 г, рутину – 0,02 г, галаскорбіну – 0,5 г 3-4 рази на добу.

Вітамін Е відіграє суттєву роль у регуляції низки життєво важливих процесів, бере активну участь у ліпідному (пероксид окиснення ліпідів), вуглеводному та білковому обмінах. До того ж, вітамін Е є природним антиоксидантом. Експериментальними та клінічними дослідженнями було доведено важливу роль Е-авітамінозу як патогенетичного чинника розвитку генералізованого пародонтиту (М.Ф. Данилевський, 1962, 1968). Вітамін Е особливо показаний у разі порушень функції статевих залоз під час статевого дозрівання в підлітків, патологічних змін судин і порушень обміну речовин. Призначають у вигляді 10% олійного розчину токоферолу ацетату по 1 мл внутрішньом’язово через день. Курс лікування становить 10 ін’єкцій. Після п’яти ін’єкцій рекомендують робити перерву на 5-6 днів. Більш часте введення препарату, порушення інтервалу між ін’єкціями може спричинити побічні реакції – короткочасне підвищення температури, відчуття свербежу та еритематозні висипання на місці ін’єкції. Токоферолу ацетат можна призначати у вигляді драже по 0,05 г 2 рази на добу або 5% олійного розчину по 1 чайній ложці 1 раз на добу протягом 2-3 тижнів.
Ефективним є застосування комплексних препаратів, які містять вітамін Е та його синергісти – вітаміни А і К. Це аевіт (по 1-2 капсули 2-3 рази на добу), аекол (по 20-30 крапель 2-3 рази на добу) тощо.

Вітамін А бере участь у процесах росту, обміну білків, входить до складу коферментів у багатьох процесах обміну. Доцільно призначати в разі захворювань пародонта, які супроводжуються вираженими катаральними проявами і гіперплазією ясен, підвищеною десквамацією епітелію або гіперкератозом.
На вітамін А багаті риб’ячий жир, печінка морських риб, молоко, масло та яєчний жовток; провітамін А (каротини) міститься в таких продуктах, як морква, шпинат, зелений горошок, чорна смородина, олія обліпихи, шипшини тощо. Особливо багатий на вітамін А риб’ячий жир – у 1 мл міститься 350 МО вітаміну.
Вітамін А призначають у вигляді олійного розчину ретинолу ацетату або драже. В 1 мл олійного розчину міститься 100000 МО вітаміну А, в 1 мг – 3300 МО. Хворим на генералізований пародонтит (переважно підліткам) призначають до 25000 МО вітаміну щодоби. Вітамін А також входить до складу багатьох полівітамінних драже, призначають по 2-5 драже 3 рази на добу протягом 3 тижнів.

Ефективне комплексне застосування вітамінів з мікроелементами і мінеральними речовинами (фосфор, кальцій), що сприяє більш активному кісткоутворенню та мінералізації. У поєднанні з вітамінами С, D і А призначають гліцерофосфат, глюконат або лактат кальцію (по 0,5 г 3 рази на добу), фітин, 1% водний розчин натрію фториду (по 3-6 крапель 2 рази на добу).
Вітамін К бере участь в утворенні протромбіну та інших чинників згортання крові, є синергістом вітамінів Е, А. Стимулює синтез АТФ, креатинфосфату, окремих ферментів. Застосовують у вигляді розчинного у воді препарату вікасолу – синтетичного аналогу вітаміну К при значній кровоточивості ясен, а також в комбінації з вітамінами А і Е (аекол).

Вітамін D бере участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну (стимулює всмоктування кальцію і кальцифікацію кісткової тканини, перешкоджає її резорбції) і тканинного дихання. Дуже важливий у підлітковому віці для формування скелету і зубо-щелепного апарату.
У невеликій кількості вітамін D надходить із продуктами харчування (печінка, яєчний жовток, вершкове масло, молоко тощо), утворюється у шкірі під впливом ультрафіолетових променів. На вітамін D дуже багата печінка морських риб. Добова його потреба становить 5000 МО. 1 мл олійного розчину вітаміну D містить 10000-30000 МО, в 1 мл спиртового – 250000 МО, у драже – 500 МО. Можна вживати звичайний або вітамінізований риб’ячий жир, 1 мл якого містить 150-250 МО вітаміну D.
Вітаміни групи В мають дію широкого спектру на організм. Входять до складу багатьох ферментів, беруть участь у численних реакціях обміну, тканинного дихання.
Вітамін В1, або тіамін, прискорює процеси асиміляції, сприяє росту організму, бере участь у регуляції окисно-відновних реакцій, нормалізує функціональний стан нервової та інших систем, поліпшує білкову, вуглеводневу та жовчовидільну функцію печінки. Велике значення для дітей має нормальний вміст тіаміну як регулятора секреторної, моторної та всмоктуючої функцій травного каналу.

Препарати вітаміну В1 ефективні в разі лікування генералізованого пародонтиту, який супроводжується гіпоксією, органічними та функціональними розладами центральної нервової системи, у разі патологічних змін судин, захворювань крові. Лікувальні дози вітаміну В1 становлять 2-3 мг 2-3 рази на добу. Для внутрішньом’язових ін’єкцій призначають 2-5% розчин тіаміну броміду по 12-15 мг 1 раз на добу (курс лікування – 10 ін’єкцій). Під час лікування дітей і підлітків надають перевагу пивним дріжджам (Saccharomyces cerevisiae), які містять 0,03 г/л вітаміну В1 (по 1 чайній ложці 2-3 рази на добу), а також таблетованим сухим медичним дріжджам (Falx medicinalis) по 0,5 г на один раз.
Вітамін В2, або рибофлавін, входить до складу флавінових ферментів і є важливим регулятором окисно-відновних процесів організму, бере участь у вуглеводневому й азотистому обмінах. Оскільки при генералізованому пародонтиті спостерігають капіляропатії, то роль рибофлавіну при цьому є надзвичайно цінною.
Порошок, драже або таблетки вітаміну В2 по 1-2 мг і 5 мг призначають у комплексі з вітаміном В1 та аскорбіновою кислотою 2-3 рази на добу. Лікувальна доза рибофлавіну становить до 20 мг на добу.

Вітамін РР, або нікотинова кислота, є синергістом вітаміну С. Бере участь у процесах тканинного дихання, сприятливо впливає на окисно-відновні процеси, зумовлює активну гіперемію судин (спазмолітична дія), регулює глікогенну функцію печінки. Нікотинову кислоту рекомендують хворим на генералізований пародонтит із захворюваннями печінки. Лікувальні дози становлять 40-60 мг на добу (по 0,015 г 3 рази на добу).
Вітамін В6, або піридоксин, впливає на білковий і ліпідний обмін, регулює функції нервової системи, бере участь у еритропоезі. Лікувальна доза становить 15-30 мг на добу (таблетки по 0,005 г або ін’єкції 2,5-5% розчину). Можна застосовувати препарат мільгам, який містить бенфотіамін і піридоксин. Таке поєднання значно підвищує біологічну активність даних вітамінів.

Вітамін В12, або ціанокобаламін, стимулює еритропоетичну функцію кісткового мозку, впливає на вуглеводний обмін, поліпшує процеси жовчоутворення. Призначають хворим на генералізований пародонтит із захворюваннями крові, підвищеною больовою реакцією тканин пародонта, системною гіперестезією. Лікувальна доза ціанокобаламіну становить 10-100 мкг усередину через день. Парентерально уводять 0,01% розчин по 1 мл 2-3 рази на тиждень. У разі загальних та місцевих метаболічних розладів ціанокобаламін доцільно поєднувати з вітамінами С, В, фолієвою кислотою і АТФ.

Вітамін В15, або кальцію пангамат, сприятливо впливає на обмін речовин, поліпшує ліпідний обмін, підвищує засвоєння кисню тканинами, усуває явища гіпоксії. Тому його рекомендують хворим із захворюваннями пародонта на тлі загального атеросклерозу, гепатиту, діабету, алергійних станів. Препарат призначають по 1-2 таблетки (по 50 мг) 3 рази на добу або разом з іншими вітамінами протягом 20-40 днів.

Фолієва кислота стимулює еритропоез, бере участь у синтезі амінокислот, нуклеїнових кислот, пуринів, піримідинів, обміні холіну. Призначають у таблетках по 0,001 г три рази на добу протягом місяця.
Поширеного призначення набули такі незамінні амінокислоти, як метіонін (по 0,25 г/добу), ліпокаїн (0,1 г 2 рази на добу), глютамінова кислота (0,25 г за рази на добу).

Ефективне також застосування вітамінних комплексів, таких як ревіт, ундевіт, декамевіт, вітрум тощо; полівітамінних препаратів з макро- та мікроелементами: оліговіт, квадевіт, юнікап, мульти-табс, біовіталь тощо. Препарати вітафтор, мільтрум містять, крім комбінації вітамінів та мікроелементів, ще й фтор, що посилює їх вплив на кісткову тканину. Вітамінно-мікроелементні препарати на природних носіях (біолігандах) мають широкий спектр дії, а саме: імунокоригуючу, антиоксидантну, радіопротекторну дію. Застосовують такі препарати, як спіруліна, біомас М, біотит-дента, краплі Береш+ тощо.

Окремо можна виділити групу вітамінних препаратів, які справляють виражену антиоксидантну дію. Проте через наявність в них комплексу вітамінів, ці препарати є водночас адаптогенами, мембрано- та радіопротекторами. Представниками даної групи препаратів є тріовіт, біовіт, авена, коензим Q10, кверцетин, флавотин тощо. Виражену мембранопротекторну дію справляють профікар, віталонг (В.М. Зубачик, 2005), ліпін, катомас тощо.
У разі призначення вітамінних препаратів, слід пам’ятати про можливі ускладнення. Вітаміни групи В можуть спричинити алергійні, небажані судинні реакції (особливо вітамін РР). На тлі захворювань печінки вони можуть бути неефективними внаслідок складності активації (фосфорилювання) вітаміну в печінці. Багато антибіотиків негативно впливають на вітамінний баланс, тому поєднувати їх з вітамінами недоцільно.

Гіпосенсибілізуюча терапія

Хвороби пародонта зазвичай розвиваються на алергійному тлі або тлі зміненої реактивності організму. У разі загострення дистрофічно-запального процесу в пародонті, спостерігають сенсибілізацію організму мікроорганізмами, їх токсинами, продуктами розпаду тканин пародонта тощо. У таких випадках для пригнічення сенсибілізації до комплексу медикаментозного лікування включають гіпосенсибілізуючі засоби або проводять специфічну десенсибілізацію.
Для неспецифічної гіпосенсибілізації застосовують різні за механізмом дії лікарські речовини. Призначають препарати кальцію: кальцію глюконат по 0,5 г 3 рази на добу, 10% розчин кальцію хлориду по 1 столовій ложці 3 рази на добу. Ефективним є застосування 10% розчину натрію тіосульфату по 1 столовій ложці 3 рази на добу. За необхідності розчини цих препаратів уводять внутрішньовенно, курс становить 6-10 ін’єкцій.

Специфічну гіпосенсибілізацію здійснюють за допомогою препаратів на основі бактеріальних культур, виділених із пародонтальних кишень. Із цією метою застосовують також стандартні бактеріальні алергени (гемолітичного стрептокока, стафілокока; нативний стафілококовий анатоксин тощо). За наявності специфічної сенсибілізації до певних штамів можна проводити десенсибілізуючу терапію препаратами саме цих культур.

Бажано, щоб призначенню гіпосенсибілізуючої терапії передувала постановка алергійних реакцій. Це потрібно для уточнення, які групи біологічно активних речовин виділяються при алергійній реакції, – гістаміноподібні речовини, ацетилхолін, протеолітичні ферменти або ферменти калікреїн-кінінової системи.
Якщо на ІІ стадії алергійної реакції виділяються біологічно активні речовини типу кінінів, а також протеолітичні ферменти, які можуть каталізувати утворення кінінів, то слід призначати інгібітори кінінової системи (трасилол, контрикал тощо). Якщо виділяється ацетилхолін і подібні до нього медіатори, то необхідно призначати холінолітики; якщо виділяється більше гістаміноподібних речовин, то в комплекс лікування включають антигістамінні препарати.

Антигістамінні препарати знижують реакцію організму на гістамін і гістаміноподібні речовини, зменшують проникність капілярів, набряк тканин, запобігають розвитку і знижують інтенсивність алергійних реакцій, а також мають протизапальну і седативну дію. Показані хворим з гіперергічним перебігом гострого катарального, гострого виразкового гінгівітів з проявами алергійної реакції в ділянці пародонта, у разі загостреного перебігу генералізованого пародонтиту.

До антигістамінних препаратів відносять димедрол, супрастин, діазолін, дипразин, тавегіл, фенкарол тощо. Їх призначають по 0,25 г 2-3 рази на добу, враховуючи вік, індивідуальну переносимість та професію пацієнта тощо. Ефективними є курси лікування по 2-3 тижні, при цьому препарати слід чергувати через можливе звикання пацієнтів до препарату. За необхідності роблять перерву на 1 міс, а потім курс лікування повторюють. Лікування слід проводити під контролем реакцій, які визначають рівень сенсибілізації.
Для інактивації гістаміну і гіпосенсибілізації ефективне застосування імуно- або гістаглобуліну. Їх уводять по 0,3-1 мл парентерально (підшкірно) через 3-4 дні. На курс призначають 5-7 ін’єкцій гістаглобуліну. Уводять після санації вогнищ загострення дистрофічно-запального процесу в пародонті і за відсутності інтеркурентних захворювань. Протипоказаннями є гострі захворювання, хвороби печінки, нирок, а також можливі реакції на гаммаглобулін.

За останні роки проведені дослідження переконливо засвідчують роль бактеріальної сенсибілізації і автоалергії в розвитку запальних і дистрофічно-запальних захворювань пародонта. У таких випадках як ефективний лікувальний захід запропоновано специфічну десенсибілізацію мікробними алергенами. Такий вид лікування проводять лише за умови виявлення моно- або полівалентної чутливості до мікроорганізмів. Дозу і спосіб уведення визначають суто індивідуально. Уведенню алергену передує алергометричне титрування – визначення порогової концентрації специфічного алергену.

При виявленні гіперчутливості організму до одного з алергенів для лікування застосовують даний алерген, у разі чутливості до кількох – уводять суміш відповідних алергенів у рівних дозах і в однакових розведеннях. Із бактеріальних культур, виділених із пародонтальних кишень, готують автовакцини, які вводять підшкірно за схемою у зростаючих дозах від 0,1 до 1 мл через 3-4 дні, курс лікування становить 10-15 ін’єкцій.

З тією ж метою підшкірно вводять препарати стандартних бактеріальних алергенів гемолітичного стрептокока і гемолітичного стафілокока. У разі виявлення гіперчутливості до стафілококового алергену, хворим на генералізований пародонтит уводять нативний стафілоковий анатоксин.

Імуномодулююча терапія

При генералізованому пародонтиті та інших захворюваннях пародонта відзначаються різні зміни специфічних та неспецифічних факторів імунітету (як загального, так і місцевого) порожнини рота. Залежно від цього, застосовують різні медикаментозні препарати для посилення або пригнічення імунологічних процесів.
Результати багатьох досліджень у разі захворювань пародонта відзначають суттєве ослаблення специфічних і неспецифічних факторів місцевого імунітету порожнини рота й організму в цілому. Для їх компенсації застосовують імуностимулятори, цитостатики, більш доцільним є застосування імуномодуляторів.
У разі значної вираженості автоімунних процесів у тканинах пародонта і організму в цілому доцільно застосовувати цитостатики (6-меркаптопурин тощо), які пригнічують автоімунні реакції.

Одним із перспективних препаратів є імудон, який являє собою комплекс антигенів. Склад цього комплексу відповідає мікроорганізмам, які найчастіше спостерігаються в разі патологічних процесів у порожнині рота. Терапевтичний ефект імудону пояснюють його впливом на імунну систему, який проявляється в підвищенні фагоцитарної активності, кількості імунокомпетентних клітин, які відповідальні за продукування антитіл, вміст лізоциму у слині, місцевих антитіл і секреторних імуноглобулінів. Таблетку препарату слід тримати в роті до повного її розсмоктування. Залежно від характеру перебігу процесу, призначають від 1-3 (при хронічному) до 6-8 таблеток на добу при загостреному перебігу генералізованого пародонтиту.
Здебільшого дуже важко виявити дійсний стан імунологічної реактивності організму хворих на генералізований пародонтит, тому доцільно застосовувати імуномодулюючі препарати, які стимулюють або пригнічують (залежно від стану організму) імунні реакції. З цією метою застосовують левамізол (декарис), тималін, Т-активін, імунал тощо. Левамізол призначають всередину по 1 таблетці 0,15 г щоденно протягом 3 днів, перерва між курсами становить 5 днів. Зазвичай проводять 2-3 курси лікування. Місцево в пародонтальні кишені уводять 0,1% розчин на турундах або в складі лікувальної пасти. Ефективним є введення левамізолу шляхом фонофорезу.

Більшість імуномодуляторів мають тваринне походження: тималін, тимоген, тимозин, плазмол, солкосерил, лізоцим, ербісол тощо. Популярні також імуномодулятори рослинного походження. Вони мають відносно малу токсичність, широкий спектр дії, загальностимулюючу дію, практично не спричиняють алергійних реакцій. Застосовують препарати ехінацеї пурпурової, тонгізол, екстракт кореня солодки, спіруліну, фітоконцентрат «Джерело», «Світанок», Traumel S тощо.
Ефективним є застосування препаратів інтерлейкінів (альдеслейкін – пролейкін, інтерлейкін-1b), інтерферонів (лефкінферон), індуктори інтерферонів (аміксин, циклоферон, амізон).
Імуномодулятори регулюють клітинні механізми імунологічної системи шляхом відновлення функцій Т-лімфоцитів і фагоцитів. Застосування препаратів, які активно впливають на імунну систему, слід обов’язково проводити під контролем імунологічних показників, імунограм тощо. Це потрібно як для ефективного лікування (більшість з цих препаратів в організмі окремого хворого зовсім неефективні або дають зворотну реакцію), так і з огляду на можливі ускладнення (агранулоцитоз).
За потреби (наявність гіперергічних реакцій тощо) застосовують імунодепресанти, наприклад, циклофосфан.
У разі суттєвого послаблення специфічних і неспецифічних факторів загального та місцевого імунітету, призначають стимулюючу терапію.

Стимулююча терапія

Захворювання пародонта дуже часто розвиваються на тлі помітного зниження захисно-пристосувальних реакцій організму. У таких випадках для ефективного лікування до комплексу медикаментозної терапії включають стимулюючі методи. Їх призначенню повинно передувати ретельне обстеження загального стану організму хворого, оскільки застосування стимулюючої терапії не за показаннями має зворотний ефект – призводить до пригнічення реактивності організму хворого та погіршення його стану.
Показаннями до призначення стимулюючої терапії є зниження показників неспецифічних чинників захисту, млявий перебіг дистрофічно-запального процесу в осіб молодого віку без тенденції до покращення (такий перебіг у літературі іноді називають рефрактерним пародонтитом). Протипоказання: новоутворення, гормональні розлади, вагітність, тяжкі загальні захворювання тощо.

Ефективним для загальностимулюючої терапії є застосування препаратів лікарських рослин. Вони мають широкий спектр дії, незначну токсичність, відсутність алергійних реакцій та інших ускладнень, що вигідно відрізняє їх від інших стимулюючих засобів. Рослинні засоби загального впливу, змінюючи стан організму в цілому (реактивність, стан нервової та судинної систем), відновлюють трофіку тканин, що підвищує ефективність препаратів місцевої дії.
Серед рослинних стимулюючих препаратів у комплексному лікуванні захворювань пародонта застосовують препарати алое, каланхое, женьшеню, елеутерококу колючого, аралії маньчжурської, лимонника китайського, біосед, інсадол, фітовіт тощо. Ефективне також застосування препаратів продуктів бджільництва, наприклад, апілак – сухе нативне молочко бджіл; препарати прополісу.

Препарати женьшеню, наприклад, біовіталь, женьшень плюс, геровіталь тощо, посилюють процеси збудження і послаблюють процеси гальмування в корі головного мозку. Їх дія залежить від дози та функціонального стану кори півкуль великого мозку. Чималі дози мають двофазну дію: збудження та пригнічення; малі – спричиняють лише збудження. Препарати кореня женьшеню та йому подібні мають тонізуючу дію в разі розумового виснаження, зниження працездатності, неврастенії, анемії, атеросклерозі, підвищують імунобіологічні властивості організму. У разі розвитку генералізованого пародонтиту хворим із переліченими вище захворюваннями і станами доцільно призначати ці препарати як один із засобів стимулюючої терапії.
Застосовують стимулятори мінерального (ФіБС, пелоїддистилят, гумізол, пелоїдин тощо), бактеріального походження (продигіозан, пірогенал, рибомуніл тощо).
Досить активним видом неспецифічної стимуляції організму є автогемотерапія. Особливо ефективна у хворих на генералізований пародонтит зі зниженою функцією кровотворних органів. На курс призначають 10 переливань через день. Кров з вени вводять внутрішньом’язово зі щоденним збільшенням дози в перші п’ять днів (від 2 до 10 мл), а потім зі зниженням дози, до 2 мл.

Автогемотерапія належить до неспецифічної протеїнотерапії. Перелита в організм кров під дією протеаз зазнає ферментативного розщеплення. Продукти розпаду білків крові є сильними подразниками різних систем організму, завдяки чому і досягається неспецифічна стимулююча дія. Зокрема, автогемотерапія сприяє підвищенню неспецифічного імунітету, стимулює кровотворення. Після автогемотерапії значно зменшується кровоточивість ясен і запальні явища в тканинах пародонта.

Біогенні стимулятори. Для стимулюючої терапії застосовують препарати неспецифічної та специфічної дії. Існують біогенні стимулятори рослинного і тваринного походження. Застосовують екстракти алое, женьшеню, біосед: їх уводять по 1 мл підшкірно, курс лікування становить 10-15 ін’єкцій. Сік алое можна вживати по
1 чайній ложці 3 рази на добу протягом 20-30 днів. Препарати лікувальних грязей призначають таким чином: гумізоль – підшкірно по 1 мл протягом 30 днів; пелоїдин – по 1 чайній ложці 2 рази на добу протягом 10-15 днів.

Ефективними стимуляторами є препарати полісахаридного походження – продигіозан і пірогенал. Продигіозан призначають по 0,2 мл внутрішньом’язово, курс лікування – 4-6 ін’єкцій через 3 дні (І.С. Мащенко, 1968). Препарат сприяє перебудові низки систем організму, стимулює фагоцитарну функцію ретикулоендотеліальної системи і реакції імунітету. Пірогенал підвищує температуру тіла і таким чином справляє таку ж стимулюючу дію. Препарат уводять внутрішньом’язово 3 рази на тиждень, починаючи з 5 мкг, і поступово доводять дозу до 20 мкг, курс лікування становить від 6-8 до 20 ін’єкцій. Ці потужні неспецифічні стимулятори мають також протизапальну дію, знижуючи ексудативний компонент запалення, сприяють розсмоктуванню некротизованих тканин, підвищують регенераторні процеси тощо.

Лізоцим – фермент білкової природи глікозаміногліканидазного походження. Має протизапальну, гіпосенсибілізуючу, антибактеріальну дію, підвищує місцеву резистентність тканин і імунологічну реактивність організму. Уводять внутрішньом’язово по 0,05-0,075 г. Вміст флакона розчиняють у 2-3 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25% розчину новокаїну. Курс лікування становить 7-10 ін’єкцій.

Білкові анаболіки – препарати піримідинових основ, стимулюють синтез білків. Застосовують похідні піримідину (метилурацил, пентоксил). Вони стимулюють синтез білків і проліферативні процеси, мають протизапальну дію, поліпшують процеси регенерації тощо.
Метилурацил (метацил) призначають усередину по 0,3 г 3 рази на добу протягом 10 днів. Курс лікування за необхідності повторюють через 1-2 тижні. Пентоксил є також активним стимулятором кровотворення, його призначають усередину по 0,2 г
3 рази на добу, аналогічно як метилурацил. Однією з переваг даних препаратів є відсутність побічних реакцій, за винятком можливих диспепсичних розладів.
Хороші результати дає лікування нуклеїнатом натрію (по 0,2 г 3 рази на добу, курс лікування – 10-12 днів).

Анаболічні стероїди – метандростенолон (неробол), ретаболіл, феноболіл, силаболін тощо. Ці препарати стимулюють білковий обмін, діяльність остеобластів, впливають на обмін кальцію і фосфору, беруть участь у синтезі органічної основи кісткового матриксу. Показані в разі захворювань пародонта на тлі діабету, артеріальної гіпотензії, особливо ефективність їх застосування проявляється в осіб зі зниженою функцією статевих залоз.
Метандростенолон призначають усередину по 0,005 г 2 рази на добу протягом
4-6 тижнів. Ретаболіл по 1 мл 5% розчину вводять внутрішньом’язово 1 раз на 3 тижні, на курс – 3-7 ін’єкцій. Феноболін і сілаболін також уводять внутрішньом’язово по 1 мл 1 раз на тиждень, курс лікування – 4-5 ін’єкцій.

Гормональні препарати. Окрім глюкокортикостероїдів, у разі захворювань пародонта застосовують і гормони інших ендокринних залоз.
Гормон щитоподібної залози тирокальцитонін блокує дію паратиреоїдину, запобігає розчиненню мінеральних компонентів кістки і розпаду її органічного матриксу. Його вводять внутрішньом’язово по 40-50 ОД щоденно протягом 3 тижнів, спочатку за 1 год до ін’єкції призначають усередину 1 г кальцію гліцерофосфату
(Т.В. Нікітіна, 1982). Аналогічно застосовують кальцитонін. Дані препарати доцільно поєднувати з препаратами кальцію (кальцію гліцерофосфат, глюконат тощо).
Таку ж дію мають препарати остеотропної терапії: препарати кальцію, фтору, інгібітори кісткової резорбції (фосамакс, міакальцик, остеохін тощо), природні остеопротектори (полісол, космол, сунамол-Л тощо).
Засоби, які впливають на тканинний і мінеральний обмін. До них відносять препарати з різним механізмом дії, які, окрім стимулюючого ефекту, впливають на мінеральний обмін, нормалізують гомеостаз організму. Їх не слід розглядати лише як біогенні стимулятори, оскільки їх застосовують більш широко для нормалізації гомеостазу організму.
Дуже важливим макроелементом для метаболізму кісткової тканини є кальцій, добова потреба якого становить 1,2-1,5 г. Для регуляції метаболізму кальцію в кістці (особливо в дітей та підлітків) застосовують препарати кальцію: глюконат, гліцерофосфат, лактат тощо. Їх призначають по 0,5 г 3 рази на добу протягом 1-1,5 міс. Ефективним є призначення фітину – по 0,25 г 3 рази на добу. Для кращого засвоєння кальцію в тканинах доцільно призначати його препарати в поєднанні з натрію нуклеїнатом (по 0,05 г 3 рази на добу). Більш фізіологічними є призначення препаратів кальцію, наприклад, космол, які близькі до продуктів харчування і тому краще засвоюються в організмі.
Залежно від комбінацій кальцію з іншими речовинами, розрізняють препарати кальцію І покоління (кальцію: глюконат, гліцерофосфат, лактат, цитрат, кальцій С, кальцій сандоз форте тощо); ІІ покоління (містять кальцій з вітаміном D3) і ІІІ покоління (містять кальцій з вітаміном D3 та мікроелементами). Такі комплексні поєднання підвищують біологічну активність і засвоєння кальцію в організмі. Представниками препаратів ІІІ покоління є біокальцевіт, кальцид, сунамол-Л D3, сунамол-М, альфа D3-Тева тощо.

Препарати, що регулюють метаболізм кальцію і кісткової тканини, умовно поділяють (В.В. Поворознюк, І.П. Мазур, 2003) на:
1. Препарати, що регулюють гомеостаз кальцію (вітамін D, кальцитріол, альфа D3-Тева тощо). Застосування активних метаболітів вітаміну D посилює абсорбцію кальцію та підтримує його гомеостаз в організмі.
2. Препарати, що гальмують процеси резорбції кісткової тканини (фосамакс тощо).
3. Препарати, що стимулюють процеси остеогенезу (кальцитонін, міакальцик тощо).

Залежно від клінічного стану тканин пародонта, характеру перебігу дистрофічно-запального процесу, загального стану та віку пацієнта, обирають відповідну групу та дози цих препаратів. Жінкам у перед- та постменопаузний період призначають замісну гормональну терапію (разом із відповідним фахівцем), яка нормалізує в їх організмі порушення метаболізму кальцію та кісткової тканини в цілому.
Ефективність засвоєння кальцію посилюється в разі поєднання препаратів кальцію із вітамінами та мікроелементами: матерна – комплекс кальцію, вітамінів, макро- та мікроелементів; сунамол-Л, сунамол-В тощо.
Сприяє поліпшенню мінерального обміну в тканинах пародонта фтор, який стабілізує кальцій, утворюючи з ним фосфорно-кальцієві сполуки. Призначають 1% розчин натрію фториду по 5 крапель 3 рази на день протягом 20 днів; препарат оссін (ФРН) – по 1 драже 1 раз на добу протягом 1-2 міс (в 1 драже міститься 18 мг чистого фтору); остеохін тощо. Вітамінізований препарат вітафтор здебільшого використовують у дитячій практиці; фторумісні таблетки (по 0,05 г натрію фториду) призначають 1-2 рази на добу протягом 1 міс.
Усі препарати, які містять фтор, посилюють процеси осифікації, мають антисклеротичну дію. У тих районах, де вміст у питній воді фтору і йоду знижений, рекомендують використовувати для приготування їжі йодфторовану харчову сіль
(А.М. Політун, 1996).

Близькими до дії препаратів кальцію є остеотропні препарати, які сприяють регенерації кісткової тканини. Вони різні за хімічною природою та фармакологічними властивостями, підвищують засвоєння та зменшують виведення кальцію із організму. Окрім того, вони мають протизапальну дію, коригують метаболічні порушення, нормалізують проникність капілярів, підвищують захисні властивості тканин пародонта.

Препарати, які мають остеотропну дію, умовно поділяють (В.В. Поворознюк, І.П. Мазур, 2003) на:
1) препарати, що пригнічують резорбцію кісткової тканини (антирезорбенти): естрогени, кальцитонін, бісфосфонати, кальцій та вітамін D, осеїнгідроксиапатит тощо;
2) препарати, що збільшують кісткову масу (остеостимулятори): похідні фтору, анаболічні стероїди, іприфлафон, простагландин Е2, пептид паратгормону тощо;
3) препарати, які мають комбіновану дію.

Зазвичай застосовують такі остеотропні препарати: препарати кальцію, фосфору, фтору (оссін, кореберон, вітафтор) тощо. Доцільним є застосування біологічно активних добавок: космол, ЕКСО, полісол, лецитин, сунамол-Л тощо. Із групи бісфосфонатів застосовують фосамакс. Антирезорбтивну дію мають іприфлавон, кальцитонін, міакальцик.
За наявності анемії за показаннями призначають препарати заліза, наприклад, заліза лактат – по 0,1-1,0 г 3 рази на добу, заліза гліцерофосфат – по 0,3-0,5 г 3 рази на добу тощо.

Антиоксиданти застосовують з метою нормалізації процесів пероксидного окиснення ліпідів, нормалізації метаболічних процесів. Як правило, застосовують препарати вітаміну Е та полівітамінні комплекси, дибунол, коензим Q, кверцетин; препарати, що містять селен тощо. Доцільно застосовувати препарати, в яких поєднується антиоксидантна і мембраностабілізуюча дія: препарати лецитину (лецитин-каротинова емульсія, профікар, віталонг, ліпін, катомас), маревіт, мелісан-3. Крім того, препарати рослинного походження поєднують у собі антиоксидантну та радіопротекторну дію: кверцетин, вітапектин, фітосорбент, флавін тощо. Антиоксидантну активність мають також гепатопротектори: метіонін, карсил, легпалол, серміон тощо.

Адаптогени, коректори метаболічних порушень сприяють швидкому підвищенню (стимуляції) неспецифічної резистентності організму. З цією метою застосовують препарати із проростків пшениці (біотрит, біотит-дента, біодент-3), кукурудзи (інсадол), препарат бемітил, рослинні адаптогени (препарати женьшеню, елеутерококу, заманихи) тощо.
Під час лікування генералізованого пародонтиту хороший ефект спостерігають у разі призначення коректорів метаболічних порушень, а саме аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ). Вона поліпшує трофіку тканин пародонта, стимулює процеси обміну. 1% розчин динатрієвої солі аденозинтрифосфорної кислоти вводять щоденно по 1 мл внутрішньом’язово. Курс лікування становить 15-20 ін’єкцій. З метою фармакологічної корекції метаболічних порушень у тканинах пародонта можна застосувати цитопротектор мілдронат (Н.В. Колесова, 2001). Застосовують також калію оротат, рибоксин, серміон, карнітину хлорид тощо.

Позитивний ефект спостерігають у разі призначення гепарину, який нормалізує тканинний і газовий обмін, поліпшує мікроциркуляцію і метаболізм тканин пародонта. Він усуває спазм судин, справляє антиалергійну й антисептичну дію, сприяє процесу регенерації тощо. Гепарин уводять у тканини пародонта за допомогою електрофорезу з катода або ультрафонофорезу по 500 ОД, курс лікування становить 10-12 процедур.

Вплив на центральну нервову систему

На основі клінічних і експериментальних досліджень була встановлена наявність безпосереднього зв’язку між захворюваннями пародонта і чинниками зовнішнього середовища, які астенізують нервову систему. Одним із провідних чинників, що зумовлюють ураження пародонта, є несприятливе хронічне психологічне напруження. У разі впливу на психоемоційну сферу пацієнтів, які хворіють на генералізований пародонтит, поліпшується їх загальний стан і прискорюються репаративні процеси в пародонті.

Виникнення та перебіг генералізованого пародонтиту в осіб із лабільною нервовою системою може бути пов’язане зі стресовими ситуаціями. Таким хворим доцільно призначати препарати, які знижують збудливість нервової системи. За показаннями призначають препарати брому (3% розчин натрію броміду – по 1 столовій ложці 3 рази на добу), валеріани (настоянка, валокормід, корвалол), собачої кропиви (настоянка, екстракт), транквілізатори – еленіум, седуксен по 1 таблетці (0,005 г) 2 рази на добу тощо. У разі вираженої тривожності за погодженням з терапевтом можна призначати антидепресанти (флуоксетин тощо).
Ефективним є застосування препаратів лікарських рослин, які регулюють функції центральної нервової системи внаслідок гальмування процесів збудження. Це створює в організмі сприятливе тло для впливу всього лікувального комплексу і підвищує його ефективність. Як заспокійливі засоби застосовують препарати рослинного походження. Так, препарати валеріани лікарської (настій, настоянка, екстракт) застосовують як заспокійливі (у разі нервового збудження, безсоння, неврозів) та антиспазматичні засоби. Препарати собачої кропиви п’ятилопатевої (настій, настоянка) застосовують як заспокійливий засіб у разі підвищеної збудливості, неврозів, ранніх стадій гіпертонічної хвороби. З тією ж метою призначають заспокійливі збори лікарських трав. Заспокійливу та гіпотензивну дію мають алкалоїди раувольфії зміїної, препарати шоломниці байкальської, горобини чорноплідної, глоду криваво-червоного тощо.

Психотерапія – психологічний вплив на стан пацієнта. Включає в себе деонтологічну підготовку хворого, бесіди, які зміцнюють волю хворого і його віру в одужання, в успішне проведення лікування тощо. Це сприяє активній участі хворого в проведенні лікування, що є важливим під час лікування генералізованого пародонтиту, особливо у разі активного прогресивного його перебігу і частих загостреннях дистрофічно-запального процесу.

Дієтотерапія

За сучасними даними, в раціоні харчування жителів України існують суттєві порушення, які пов’язані із незбалансованим харчуванням, дефіцитом повноцінних білків, поліненасичених жирних кислот, більшості вітамінів та мікроелементів
(В.Г. Передерій, 1998; Р.С. Назарян, 2006).
Тому дієтотерапія є дуже важливим засобом у комплексному лікуванні захворювань пародонта, а особливо велике значення вона має в підлітків. Дієта повинна бути різноманітною, повноцінною, досить калорійною, містити повноцінні білки, амінокислоти, мінеральні речовини, жири, вуглеводи, вітаміни тощо. При хронічних формах захворювань пародонта зазвичай рекомендують молочно-рослинну дієту, багату на білки, вітаміни, мінеральні солі. Потрібно забезпечити достатнє надходження із продуктами харчування солей кальцію та вітамінів, які необхідні для будування та функціонування кісткової тканини. Кальцій, який потрапляє в організм із молочними продуктами, краще всмоктується в кишках, ніж синтетичні препарати. Позитивно впливає на метаболізм кальцію фтор, який потрапляє в організм із чаєм.
Слід обмежити страви, багаті на вуглеводи, жири, екстрактивні речовини. Обов’язково слід споживати різні овочі (салати), фрукти, молоко (натуральне і кисле), сир, рибу, хліб із борошна грубого помелу, горіхи тощо. Високі харчові та лікувальні властивості мають морепродукти, які містять раціонально збалансовані білки, жири, мінеральні солі, біологічно активні речовини (незамінні амінокислоти, поліненасичені жирні кислоти, фосфатиди, вітаміни різних груп, макро- і мікроелементи). Споживання рибних продуктів є дуже корисним і доцільним, оскільки вони містять ейкозапентаєнову і докозагексаєнову кислоти, знижують синтез протизапальних простагландинів ІІ типу і лейкотрієнів IV типу (В.І. Герелюк, 2001). Це запобігає запаленню та сприяє тривалій ремісії генералізованого пародонтиту.
Для посилення лікувально-профілактичної дії дієти можна використовувати різноманітні біологічно активні добавки (БАД), які дають змогу легко відкоригувати раціон харчування, регулюють процеси обміну важливих органічних та мінеральних речовин в організмі. Нині виробники пропонують великий вибір таких добавок, тому кожному пацієнту можна індивідуально підібрати відповідну добавку, залежно від його стану та умов харчування. За напрямком оздоровчої дії біологічно активні добавки поділяють на фітосорбенти (детоксиканти), антиоксиданти, адаптогени. Згідно з механізмом дії, виділяють нутрицевтики (призначають для корекції харчування) та парафармацевтики (призначають для підвищення адаптаційних можливостей організму і можуть використовуватись як допоміжна терапія). Парафармацевтики також мають здатність нормалізувати метаболічні порушення, діяльність серцево-судинної системи, мають імуномодулюючу та стимулюючу дію. Біологічно активні добавки призначають лише після всебічного обстеження хворого, тому що вони мають виражену загальну дію на організм. Зазвичай у разі захворювань пародонта призначають такі групи біологічно активних добавок: пробіотики, препарати, що містять вітаміни, остеотропні, антиоксиданти, адаптогени, імуномодулятори, дезінтоксиканти.
Важливим для процесів формування та мінералізації кісткової тканини є наявність у раціоні харчування комплексу макро- (Са, Mg, Na, Fe) та мікроелементів
(F, J, Cu, Mо; Zn, Al, Si, Ba). Застосування біологічно активних добавок, які їх містять (кальцій, магній хелат), сприяє нормалізації процесів мінералізації.
З метою запобігання розвитку остеопорозу і резорбції кістки коміркового відростка щелеп, застосовують препарати, які пригнічують активність остеокластів і є специфічними інгібіторами кісткової резорбції – фосамакс, міакальцик, остеохін тощо; природні остеопротектори – полісол, космол, сунамол-Л тощо. Збалансований склад легкозасвоюваних білків, жирів та вуглеводів, оптимальне співвідношення між кальцієм і фосфором сприяють активному проходженню, засвоєнню та утриманню кальцію в кістковій тканині (В.В. Поворознюк, 1998; Г.М. Вишняк, 1999; В.В. Поворознюк, І.П. Мазур, 2003). Їх застосовують як постійну харчову добавку до дієти щорічно впродовж кількох місяців.
Для корекції порушень системи антиоксидантного захисту можна використовувати трофосан-4, глутаргін, а таокж препарат «Захисна формула» тощо. У жінок нестачу естрогенів можна компенсувати призначенням таких добавок, як «Дикий ямс» (Wild Yam). «Хром Хелат» (Chromium Chelate) підвищує активність інсуліну і тим самим нормалізує обмін вуглеводів, білків та жирів. Біологічно активні добавки еколакт, геролакт, біокоректин мають антиоксидантну, антимутагенну дію, пригнічують умовно-патогенну та гнилісну мікрофлору.

Унаслідок проведення комплексної терапії відбувається стабілізація патологічного процесу в пародонті (мал. 427). Клінічно вона характеризується відсутністю або лише незначною вираженістю проявів запалення в тканинах пародонта, зменшення глибини пародонтальних кишень та ступеня патологічної рухомості зубів. Зубні відкладення можуть бути відсутні або в незначній кількості в разі задовільного гігієнічного стану порожнини рота. Зуби сановані, наявні дефекти зубних рядів усунено шляхом раціонального протезування та шинування зубів. На рентгенограмі відзначають зменшення остеопорозу кістки коміркового відростка, відновлення цілісності кортикальної пластинки, збереження висоти міжкоміркових перегородок на колишньому рівні (мал. 428). У разі проведення підтримуючої терапії у терміни та в обсязі, передбаченому диспансерним спостереженням, залежно від стану тканин пародонта та організму пацієнта, стадія стабілізації тканин пародонта може тривати роками.

International Trauma Life Support. Догоспитальная помощь при травмах
Справочники Полезное Информация

Гастроэнтеролог

Эндокринолог

Педиатр

Семейный врач

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизиатр

Гинеколог

Детский эндокринолог

Офтальмолог

Лабораторные тесты

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Участковый педиатр

Кардиолог

Травматолог

Аллерголог

Неотложные состояния

Детский гастроэнтеролог

Детский инфекционист

Иммунолог

Антимикробная терапия

Суточное мониторирование ЭКГ

Хирург

Психиатр

Детский пульмонолог

Инфекционист

Стоматолог

Уролог

Клинический опыт

Референтные нормы анализов

Лекарственные средства

Анкета читателя

О нас

Приобрести справочник

Реклама в справочниках

Новые проекты

Контакт

Сайт для врачей и медработников
Условия использования