Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Стоматолог

Практична пародонтологія

Диспансеризація хворих із захворюваннями пародонта

Диспансеризація хворих із захворюваннями пародонта є невід’ємною складовою профілактичного напряму всієї системи охорони здоров’я, конкретний метод його впровадження в практику охорони здоров’я. Основні завдання диспансеризації такі: активне виявлення ранніх форм захворювання і факторів ризику; цілеспрямоване обстеження хворого, проведення комплексних лікувально-профілактичних і соціально-гігієнічних заходів, які дають можливість зберегти функцію зубо-щелепної системи; динамічне спостереження, проведення санітарно-просвітницької роботи.
Основною організаційною формою обслуговування є дільничний і цеховий принципи. Диспансеризації підлягають організовані верстви населення, у першу чергу, діти, підлітки, допризовники, студенти, робітники промислових підприємств і сільського господарства, стаціонарні хворі з хронічними загальносоматичними захворюваннями, інваліди та учасники Великої Вітчизняної війни, вагітні, а також хворі, направлені іншими фахівцями.

До цієї роботи залучають усіх лікарів стоматологічного профілю, незалежно від місця роботи: лікарня, стоматологічний кабінет лікувального закладу чи спеціалізована стоматологічна поліклініка, навчальні заклади тощо. Основний обсяг роботи з проведення диспансеризації покладають на лікаря-пародонтолога. Найефективніше диспансеризацію здійснюють у тих закладах, в яких функціонують пародонтологічні кабінети (відділення). Окрім лікувально-профілактичної роботи, пародонтолог проводить лікувально-методичну та лікувально-консультативну допомогу, здійснює контроль за диспансеризацією даної групи хворих у всіх дільничних лікарів.
Відбір на диспансерний облік здійснюють під час профілактичних оглядів, планової санації, прийому хворих за звертанням. При цьому вирішують низку питань: 1) найбільш раннє виявлення факторів ризику у здорових людей; 2) діагностика ранніх, початкових форм захворювань пародонта; 3) планування і проведення комплексних лікувально-профілактичних заходів індивідуально з урахуванням форми захворювання, характеру перебігу і глибини ураження; 4) визначення лікувальної тактики, динамічне спостереження, рекомендації з реабілітації з призначенням оптимальних повторних курсів лікування.

Диспансеризації підлягають такі особи:
а) віком до 30 років без клінічних ознак захворювання пародонта, але в яких виявлені місцеві або загальні фактори ризику. Незалежно від віку за наявності хронічного гінгівіту, початкового ступеня генералізованого пародонтиту;
б) віком до 50 років за наявності розвинутих форм І-ІІ-ІІІ ступеня генералізованого пародонтиту або пародонтозу;
в) особи з ідіопатичними захворюваннями пародонта, перебіг яких відбувається на тлі загальних захворювань (захворювання крові, ендокринні захворювання тощо).
Слід ураховувати осіб, які мають підвищений ризик виникнення захворювань пародонта, а також осіб з аномаліями прикусу та положення зубів; вагітних, підлітків у період статевого дозрівання та осіб, які пов’язані з професійними шкідливостями.

Під час диспансерного спостереження можна використовувати наступні лікарські заходи.
Підтримувальне пародонтологічне лікування. За відсутності подальшого прогресування захворювання пародонта, достатнього рівня гігієни порожнини рота, яку проводить пацієнт.
Посилення рівня гігієни порожнини рота. За відсутності достатнього рівня гігієни порожнини рота, яку проводить пацієнт. Зростає кількість зубних бляшок, виникає або збільшується кровоточивість ясен. Необхідний повторний інструктаж пацієнта з проведення раціональної гігієни порожнини рота.
Повторне видалення зубних відкладень і оброблення поверхні коренів зубів. Необхідне в разі їх наявності й прогресування дистрофічно-запального процесу в пародонті. Виникає потреба в повторному системному використанні антибактеріальних препаратів.

Хірургічні втручання. Необхідність їх проведення виникає за наявності вираженого прогресування дистрофічно-запального процесу.
Згідно з існуючими законодавчими актами, визначають наступні диспансерні групи: І – здорові (Д1) – не потребують лікування; ІІ – майже здорові (Д2), в яких спостерігають стабілізацію процесу (при гінгівітах – до 1 року, при пародонтиті й пародонтозі – протягом 2 років). До цієї групи відносять також і осіб молодого віку без клінічних ознак захворювань пародонта, але із виявленими факторами ризику (загальні захворювання, зубо-щелепні деформації, аномалії положення окремих зубів, травматична оклюзія тощо); ІІІ – особи, які потребують лікування (Д3) – найбільш численна диспансерна група (хворі на гінгівіт, генералізований пародонтит і пародонтоз різних ступенів розвитку і характеру перебігу). Диспансерне обслуговування кожної із груп має свої особливості.
Групу Д1 оглядають один раз на рік. Під час огляду пацієнту дають індивідуальний листок рекомендацій з гігієни порожнини рота, проводять співбесіду деонтологічного та медичного плану.
Особи з групи Д2 проходять диспансерний огляд 1 раз на рік. Профілактичне лікування включає видалення зубних відкладень, лікування відповідних захворювань, вибіркове пришліфовування зубів, рекомендації з гігієни порожнини рота, фізіотерапевтичні процедури (авто- та гідромасаж).
У групі Д3 виділяють 2 підгрупи: з активним перебігом захворювання і у фазі ремісії. Хворим 1-ї підгрупи проводять повний курс комплексної лікувально-профілактичної терапії; 2-ї – переважно профілактичні заходи (санація, видалення зубних відкладень, контроль за станом гігієни, рекомендації з лікування супутніх захворювань, раціональному харчуванню тощо).
При будь-якій формі гінгівіту (Д3) хворі проходять повторний курс комплексного лікування через кожні 6 міс (у разі загострення процесу лікування – проводять у разі звернення хворого). Під час настання ремісії хворих із підгрупи активного лікування переводять у групу спостереження. У разі відчутного поліпшення стану і стабілізації процесу протягом року хворого переводять у групу Д2.
При генералізованому пародонтиті І-ІІ ступеня (Д3) лікування проводять 2 рази на рік. Якщо протягом року ремісія зберігається, хворих переводять у 2-гу підгрупу. Осіб, у яких стабілізація процесу триває впродовж 2 років, переводять у групу Д2.
При генералізованому пародонтиті ІІІ ступеня (Д3) курси лікування проводять
3-4 рази на рік. Лише в разі ремісії, що триває впродовж 2 років, хворих переводять у 2-гу підгрупу. У разі стабілізації патологічного процесу впродовж 3 років і більше хворих переводять у групу Д2, а профілактичне лікування проводять 1 раз на рік.
У разі пародонтозу курс комплексного лікування проводять 2 рази на рік при
І-ІІ ступені і 4 рази – при ІІІ ступені. У разі розвитку ускладнень може виникнути потреба у більш частішому відвідуванні стоматолога. Після усунення ускладнення і стабілізації патологічного процесу хворих переводять у групу Д3.

Хворим І диспансерної групи проводять планову санацію, підвищення неспецифічної резистентності й загальнооздоровчі заходи, навчають правилам раціональної гігієни порожнини рота. Таких хворих достатньо оглядати 1 раз на рік.

Хворих на пародонтоз ІІ диспансерної групи оглядають через 6 міс, а в разі стабілізації процесу – 1 раз на рік. Особам ІІІ групи проводять повторні курси лікування не рідше, ніж через 6 міс.
Зняття хворих із диспансерного обліку здійснюють за наявності стійкої стабілізації дистрофічно-запального процесу в пародонті впродовж 3 років, який підтверджують клінічними, рентгенологічними та лабораторними дослідженнями. У процесі оцінювання такого сприятливого стану пародонта доцільно використовувати наступні терміни.
Стабілізація – стан пародонта без виражених ознак активності дистрофічно-запального процесу впродовж 3 років.
Ремісія – короткочасна стабілізація протягом 1 року.
Клінічне благополуччя – задовільний клінічний стан пародонта відразу після проведеного ефективного лікування.
Без змін – стан, коли процес не призводить до стабілізації або погіршення перебігу захворювання.
Погіршення – стан, коли захворювання прогресує.

Особливості диспансеризації дітей із захворюваннями пародонта

Диспансеризацію дітей у пародонтолога здійснюють у п’ять етапів.

На І етапі проводять відбір диспансерних груп хворих. Його здійснюють дільничний стоматолог-педіатр, педіатр-пародонтолог, ортодонт, хірург. Диспансеризації підлягають діти з підвищеним ризиком захворювання, діти та підлітки з гінгівітами, пародонтитом, продуктивними процесами, ідіопатичними захворюваннями пародонта.
ІІ етап – дітям із ознаками ураження пародонта проводять комплексне обстеження, встановлюють остаточний діагноз і визначають належність до диспансерної групи.
Рекомендовано виділяти 7 диспансерних груп дітей (М.Ф. Данилевський та співавт., 1981):
1-а група – діти з клінічно здоровим пародонтом, але які відносяться до групи підвищеного ризику виникнення захворювань пародонта. До цієї групи належать діти з карієсом на контактних поверхнях і пришийкових ділянках зубів, з аномаліями прикусу без клінічних ознак захворювань пародонта. Т.В. Виноградова (1977) визначає стан пародонта в таких дітей як стадію компенсації. До цієї групи також відносять дітей, які перенесли травми щелепно-лицевої ділянки (забої щелеп, вивихи, переломи, опіки), гострі запальні захворювання слизової оболонки порожнини рота.
2-а група – діти із запальними захворюваннями пародонта (гінгівіти, локалізований пародонтит), в яких не виявлені будь-які інші загальні захворювання організму.
3-я група – діти, хворі на гінгівіт, локалізований пародонтит, які поєднуються з аномаліями прикусу.
4-а група – діти із запальними захворюваннями пародонта і фоновими хронічними захворюваннями внутрішніх органів і систем.
5-а група – підлітки, хворі на генералізований пародонтит.
6-а група – діти та підлітки, яких лікували з приводу продуктивних процесів пародонта.
7-а група – діти та підлітки з ідіопатичними дистрофічно-запальними захворюваннями пародонта в разі системних і вроджених захворювань.

ІІІ етап диспансеризації – складання комплексного плану лікувальних і профілактичних заходів. Його визначають характер захворювання пародонта, вікові особливості, загальний стан дитини. На цьому етапі визначають участь, час і обсяг роботи фахівців-стоматологів (терапевта, ортопеда або ортодонта, хірурга тощо).
IV етап – здійснення складеного комплексного плану лікувальних і профілактичних заходів, у разі потреби проводять корекцію плану.
V етап – динамічне спостереження за диспансерним хворим. Проводять активно, для чого визначають кількість повторних оглядів, задачі та обсяг утручань під час повторних відвідувань хворих. Об’єктивна оцінка стану пародонта з використанням тестів дає можливість оцінити ефективність диспансерного нагляду і в окремих хворих прогнозувати перебіг та кінцевий результат захворювання.
Дітям, які належать до 1-ї групи, проводять санацію порожнини рота, усувають подразники тканин пародонта (раціональне пломбування каріозних порожнин, особливо на контактних поверхнях та пришийкових ділянках зубів, ортодонтичне лікування тощо). Повторний огляд здійснюють 1 раз на рік. Дітям із наслідками травм, опіків за наявності ознак формування уражень пародонта проводять раннє ортодонтичне і профілактичне лікування. Повторний огляд проводять 2 рази на рік.
Хворим 2-ї групи проводять комплексне протизапальне лікування; при сприятливому результаті повторний огляд – 1 раз на рік.
Дітям 3-ї групи проводять комплексне протизапальне й ортодонтичне лікування; повторний огляд – 3 рази на рік.
У 4-й групі лікування у стоматолога поєднують із призначеннями інших фахівців (ендокринолога, невропатолога тощо). Повторні обстеження і лікування проводять
3 рази на рік.
Підліткам 5-ї групи проводять комплексне лікування захворювань пародонта, яке включає місцеве (протизапальне, фізіотерапевтичне, хірургічне, ортодонтичне) та загальне лікування. Повторні огляди – 3 рази на рік.
Діти із виявленими продуктивними процесами пародонта (6-а група) підлягають комплексному обстеженню (клінічному, лабораторному, рентгенологічному, морфологічному тощо). Після встановлення уточненого діагнозу вибирають оптимальний варіант лікування (хірургічне, кріодеструкція, склерозивна терапія тощо). Контрольне спостереження здійснюють через 3 міс, 6 міс, 1 рік після лікування. У подальшому за відсутності рецидиву знімають із диспансерного спостереження.
Дітям 7-ї групи проводять комплексне симптоматичне і загальне лікування у співпраці з педіатром, гематологом, ендокринологом, генетиком, невропатологом та іншими фахівцями. Повторні огляди – 3 рази на рік.
Активне комплексне лікування запальних захворювань пародонта дає можливість досягти стійкого вилікування та зняти дітей із диспансерного спостереження. Основні показники для зняття із диспансерного спостереження такі: повне усунення місцевих ушкоджуючих пародонт чинників, усунення запалення, відсутність рецидивів протягом року і більше.
Більшість дітей, які підлягають зняттю із диспансерного спостереження, знаходяться у 1-й та 2-й диспансерних групах. Таким чином, диспансеризація дітей та підлітків із захворюваннями пародонта є єдиним правильним шляхом до зниження поширеності та запобігання захворюванням пародонта.
У разі регулярно проведеної диспансеризації обсяг комплексних лікувальних заходів поступово зменшується. Неодмінною умовою ефективної диспансеризації є чітке оформлення документації: амбулаторної картки, картки диспансерного спостереження, журналу реєстрації хворих тощо.
Регламентованих нормативів щодо диспансерного спостереження не існує, проте, згідно з досвідом провідних стоматологічних поліклінік, лікар-пародонтолог за допомогою медичної сестри протягом року може забезпечити диспансеризацію
350-370 хворих, стоматолог терапевтичного відділення – 70-75 хворих.
У процесі роботи проводять оцінку ефективності диспансеризації, критеріями якої є стабілізація процесу, ремісія, стан без змін та погіршення.
Під час диспансерного спостереження періодично проводять оцінювання якості роботи лікаря-стоматолога. З цією метою використовують наступні критерії:
- кількість виявлених хворих при профілактичних оглядах, на прийомах у стоматолога, за зверненнями хворих;
- кількість хворих, яких беруть на диспансерне спостереження;
- відсоток диспансерних хворих серед загальної кількості хворих із ураженнями пародонта;
- середня кількість відвідувань на курс лікування різних захворювань пародонта;
- дотримання термінів повторних курсів лікування;
- ефективність проведеної роботи (поліпшення, стабілізація процесу, ремісія, без змін, погіршення);
- відсоток осіб, які переведені з однієї групи в іншу;
- частота рецидивів, ускладнень основного захворювання;
- відсоток хірургічних, ортопедичних і фізіотерапевтичних методів у комплексному лікуванні різних форм захворювань пародонта.
Результати диспансеризації оцінюють через 1,5-2 роки, а потім щорічно. Такі дані у вигляді епікризу заносять в амбулаторну і диспансерну картку хворого.

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання