Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Стоматолог

Практична пародонтологія

Протизапальна терапія

На цьому етапі лікування застосовують протизапальні препарати, часто поєднуючи їх з антибактеріальними.

Протизапальнi препарати

Значна частина захворювань слизової оболонки порожнини рота у своєму патогенезi має запальну реакцiю. У разi розвитку гострого запалення слизової оболонки порожнини рота (особливо при тяжких формах виразково-некротичного, герпетичного, афтозного стоматиту, багатоформної ексудативної еритеми, деяких симптоматичних ураженнях слизової оболонки порожнини рота при грипi, кору тощо) лiкар вдається до застосування протизапальних засобiв. Отже, необхідність застосування протизапальних препаратів виникає при лiкуваннi всiх видiв запалення – ексудативного, альтеративного чи пролiферативного.

Пусковим механiзмом у виникненнi запального процесу вважають порушення клiтин та реакцiю мiкросудинного русла. Порушення клiтин супроводжується виходом лiзосомальних гiдролiтичних ферментiв, що можуть спричинити ураження будь-якого компонента тканини. Гiдролiтичнi ферменти значно пiдвищують проникнiсть судин, а продукти гiдролiзу призводять до дегрануляцiї тканинних базофiлiв i вивiльнення гiстамiну, серотонiну й гепарину, якi беруть участь у розвитку змiн у мiкросудинах. Крiм того, лiзосомальнi ферменти активують калiкреїн-кiнiнову систему.

Кiнiни спричиняють розширення кровоносних судин, посилення судинної проникностi, порушення мiкроциркуляцiї, що зумовлює основнi клiнiчнi прояви запалення.
Бiльшiсть наявних протизапальних засобiв проявляють активнiсть у рiзних фазах запального процесу, тому їх можливо застосовувати протягом усього перiоду запалення. Однак у раннiх стадiях гострого запалення найдоцiльнiшим є застосування таких засобiв:
а) препаратiв, що мають здатність стабілізувати мембрани лізосом і тим самим перешкоджати утворенню медіаторів запалення (похідні мефенамінової (мефенамової), саліцилової кислот);
б) iнгiбіторiв гідролітичних ферментiв (трасилол, контрикал, пантрипiн, амбен, кислота амiнокапронова тощо), якi утримують рiвновагу системи ферментiв протеолiзу та зменшують їх участь у розвитку запалення;
в) засобiв функцiонального антагонiзму, що пригнiчують дiю медiаторiв запалення. Це антигiстамiннi препарати (димедрол, супрастин, діазолін тощо), антагоністи серотонiну (кислота мефенамова, бутадiон), ацетилхоліну (електроліти кальцію і магнію) та брадикініну (похідні саліцилової, мефенамової кислот, амідопірин);
г) препарати, що стимулюють утворення протизапальних агентiв: катехоламiнiв та стероїдних гормонiв (похідні саліцилової кислоти, аскорбiнова й мефенамова кислоти, продигiозан, кальцiю пантотенат, тiамiну бромід, рутин, піридоксину гідрохлорид тощо).

У раннiх стадiях гострої запальної реакцiї необхiдна фармакологiчна регуляцiя внутрiшньосудинних порушень мiкроциркуляцiї. Це завдання вирiшують за допомогою засобiв, що впливають на реологiчнi властивостi кровi, знижують в’язкiсть її, запобiгають агрегацiї формених елементiв кровi, прискорюють кровообiг (низькомолекулярнi декстрани, антикоагулянти – гепарин, фiбринолiтичнi засоби – фiбринолiзин, антитромбоцитарнi препарати – ацетилсалiцилова, мефенамова кислоти) та знижують пiдвищену проникнiсть судин (аскорбiнова кислота, рутин тощо).

Для пiдтримання захисних механiзмiв слизової оболонки, що забезпечують згасання запальної реакцiї, доцiльно застосовувати засоби мiсцевої дезiнтоксикацiї. У випадках, коли iнтоксикацiя зумовлена iнфекцiєю, вдаються до протимiкробних засобiв (антибiотики, похiднi нiтрофурану, сульфанiламiднi, антисептичнi засоби тощо). Якщо iнтоксикацiя розвивається внаслiдок всмоктування з вогнищ некрозу слизової оболонки порожнини рота продуктiв розпаду, то потрібне ретельне хiрургiчне оброблення, яке доповнюють застосуванням протеолiтичних ферментiв у поєднаннi з протимiкробними засобами та сорбентами. Для стимуляції та пiдтримання природних захисних механiзмiв слизової оболонки порожнини рота, що забезпечують пригнічення запального процесу, призначають препарати, які підвищують фагоцитоз (лізоцим, пiримiдант, метилурацил, продигіозан, галаскорбiн, тіаміну бромід, піридоксину гідрохлорид, ціанокобаламін тощо); речовини, що мають дезінтоксикаційну дію (антибактеріальні препарати, протеолітичні ферменти, які лізують некротичну тканину, – трипсин, хімотрипсин, терилітин; сорбенти); засоби, які нормалізують фізико-хімічні процеси в запалених тканинах (речовини осмотичної дії – ізотонічний та гіпертонічний розчини натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, маніту).

В ексудативну фазу гострої запальної реакцiї слизової оболонки порожнини рота з метою нормалiзацiї рН (зниження ацидозу), залишкового тиску та iнших фiзико-хiмiчних параметрiв тканин застосовують засоби осмотичної дії – гiпертонiчний розчин натрiю гiдрокарбонату, натрiю хлориду, манiт тощо. Разом з тим, важливо нормалiзувати порушенi в зонi запалення процеси обмiну та трофiки. Для цього потрiбно вжити таких заходiв: а) пiдвищити оксигенацiю тканин (екзогенне введення кисню або гiпербарична оксигенацiя); б) полiпшити транспорт поживних речовин у вогнище запалення (засоби, що змiнюють проникнiсть тканин: диметилсульфоксид, лiдаза, ронiдаза тощо); в) зменшити в ділянці запалення iнтенсивнiсть обмiну речовин i енергетичнi витрати (протизапальнi засоби (натрiю мефенамiнат, саліцилати) та фiзичнi чинники (локальна гiпотермiя)).

Особливістю гострого перебігу катарального, виразкового і гангренозного стоматиту чи загострення хронічного процесу є схильність хворих до гіперергічної реакції. Нерідко такий стан розвивається на тлі сенсибілізації організму хворого. Основною ознакою гіперергічної реакції є високий рівень ексудативних проявів у разі катарального чи альтернативних – у разі виразкового запалення (самостійного чи симптоматичного). У динаміці розвитку запалення відзначають швидкий перехід однієї фази в іншу. Різко виражені порушення основних функцій організму, які клінічно проявляються загальною інтоксикацією, порушенням сну, апетиту, терморегуляції. У разі гіперергічного перебігу виразково-некротичного процесу відзначають швидке прогресування патологічного процесу і поширення виразково-некротичних змін, з масивним некрозом тканин.

Для пригнічення гіперергічної реакції рекомендують антигістамінні та ненаркотичні анальгетичні препарати, а хворим у тяжкому стані – гангліоблокатори. Показаним є ендогенне введення протизапальних засобів та антибактеріальних препаратів, препаратів кальцію тощо. У деяких випадках необхідно активувати імунологічні процеси в організмі та посилити місцеву реактивність тканин пародонта. Таким хворим, поряд із протизапальним та антибактеріальним лікуванням, показана комплексна стимулююча терапія (лізоцим, продигіозан, метилурацил тощо). У разі тяжкого перебігу виразкового або гангренозного стоматиту (особливо в ослаблених дітей) необхідно призначити дезінтоксикаційні препарати (глюкоза, гемодез тощо) чи навіть переливання плазми крові.

У репаративнiй фазi запальної реакцiї, коли гiдратацiя тканин знижується (фаза дегiдратацiї), показане використання засобiв, що стимулюють процеси вiдновлення та усувають залишковi ознаки запалення: препарати пiримiдинових основ (метилурацил (метацил) – 5-10% мазь та паста з антибiотиками, пiримiдант – 5% паста з фурагiном), похiднi антранiлової кислоти (мефенаміну натрiєва сіль 0,1% розчин у поєднаннi з фурацилiном або фуразолiдоном, пiримiдант), ендогеннi РНК, ДНК; вiтамiннi препарати (ретинолу ацетат, токоферолу ацетат, аевiт, кислота аскорбінова), в’яжучi засоби (утворюють колоїдні комплекси з білками, ущільнюють поверхню слизової оболонки), препарати лікарських рослин (гальмують явища осмосу та ексудації – настої та відвари лікарських рослин: звіробою, шавлії, ромашки, кори дуба), фітонцидні препарати (фітодонт, гербадонт, сік каланхое, сальвін), ефірні олії (олія обліпихи, шипшини, біотрит), розчини для ротової порожнини з в’яжучою фітонцидною та антисептичною дією: Стоматофіт, Стоматофіт А.

З-помiж цих засобiв найширше використовують протизапальні препарати стероїдної та нестероїдної природи, вибiр яких проводять диференцiйовано, з урахуванням природи запального процесу, фази його розвитку, клiнiчних проявiв та патоморфологiчної сутi захворювання.

До нестероїдних протизапальних засобiв належать похiднi салiцилової кислоти, пiразолону та антранiлової кислоти.
Похiднi салiцилової кислоти здатнi знижувати судинну проникнiсть i зменшувати ексудативну фазу запальної реакцiї за рахунок роз’єднання окисного фосфорилування, гальмування синтезу простагландинiв, блокади рецепторiв медiаторiв запалення. Меншою мiрою (у звичайних дозах) вони впливають на пролiферативну фазу, а у високих дозах пригнiчують бiосинтез сульфатiв i глiкозамiноглiканiв, прискорюють дозрiвання колагену, виявляють слабкi iмунодепресивнi властивостi. Крiм протизапальної, мають знеболюючу i жарознижуючу дію.
У процесi гiдролiзу салiцилати ацетилюють бiлки, перетворюючи їх на антигени. У зв’язку з цим, можуть виникати алергiйнi й анафiлактичнi реакцiї (висип на шкiрi, набряк повiк, язика, губ, обличчя, гортанi, тромбоцитопенiчна пурпура). Крiм того, можливi нудота, блювання, бiль у животi, анорексiя, iнколи – пронос, шум у вухах, послаблення слуху та зору, диплопiя, пiдвищена пiтливiсть, загальна слабкiсть, неспокiй, незв’язна мова, зрiдка – галюцинацiї, судоми).

Призначаючи салiцилати, слiд враховувати протипоказання до їх застосування: захворювання з повiльним згортанням кровi, особливо гемофiлiя; легеневi, шлунковi, матковi кровотечi, захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрит, виразкова хвороба), хвороби печiнки, що супроводжуються портальною гiпертензiєю, iдiосинкразiя. З обережністю їх призначають хворим на бронхiальну астму.

Салiцилатам притаманний антагонiзм з iндометацином. Протизапальний ефект їх посилюється гексаметилентетрамiном та кортикостероїдами. Знеболюючий ефект салiцилатiв потенціюється наркотичними анальгетиками, амiдопiрином, фенацетином.

Кислота ацетилсалiцилова (таблетки по 0,25 i 0,5 г) є потужним iнгiбiтором синтезу простагландинiв, iнгiбує активнiсть медiаторiв запалення (гiстамiну, серотонiну). Зменшує енергетичне забезпечення вогнища запалення, стабiлiзує мембрани лiзосом, посилює видiлення ендогенних кортикостероїдiв. Порiвняно з натрiю саліцилатам, має бiльшою мiрою виявлену знеболюючу та жарознижуючу активнiсть i меншою – протизапальну. Має протизгортальнi властивостi за рахунок стримання адгезії та агрегацiї тромбоцитiв. Призначають по 1 таблетцi 3-4 рази на добу.

Салiциламiд (таблетки по 0,25 i 0,5 г). Його знеболююча, протизапальна та жарознижуюча активнiсть у 1,5 разу менша, нiж ацетилсалiцилової кислоти, проте вiн рiдше спричиняє побiчнi явища, порiвняно з iншими салiцилатами. Призначають по 1 таблетцi 2-3 рази на добу.

Натрiю салiцилат (таблетки по 0,25 i 0,5 г). Пригнiчує запалення в органiзмi людини i тварин, впливаючи на рiзнi його елементи, знижує судинну проникнiсть i зменшує ексудативну фазу запалення. Призначають по 0,25-0,5 г 2-5 разiв на добу.

Седалгiн – таблетки із вмiстом кислоти ацетилсалiцилової та фенацетину по
0,2 г, фенобарбiталу 0,025 г, кофеїну 0,05 г, кодеїну фосфату 0,01 г (по 10 таблеток в упаковцi). Призначають по 1-2 таблетки 2-3 рази на добу як знеболюючий засiб при невралгiї, невритi, головному болю тощо.

Цитрамон – таблетки iз вмiстом кислоти ацетилсалiцилової 0,24 г, фенацетину 0,18 г, кофеїну 0,03 г, какао 0,03 г, кислоти лимонної 0,02 г, цукру 0,5 г. Призначають по 1 таблетцi 2-3 рази на добу.

Похiднi пiразолону. Антипiрин (таблетки по 0,25 г). Швидко i повнiстю всмоктується iз травного каналу. Має слабку знеболюючу та протизапальну i значну жарознижуючу активнiсть. На вiдмiну вiд салiцилатiв, не впливає на гiпофiз-адреналову систему. Знижує проникнiсть клiтинних, субклiтинних мембран i капiлярiв, пiдвищує їх резистентнiсть i гальмує запальну реакцiю, дiє гемостатично. Призначають по 0,25-0,5 г 2-3 рази на добу. Як кровоспинний засiб локально використовують 10-20% розчин. Протипоказаний при захворюваннях кровi та схильностi до алергiйних захворювань.

Амiдопiрин (таблетки по 0,25 г). Призначають 3 рази на добу.

Анальгiн (таблетки по 0,25 i 0,5 г). Призначають 3-4 рази на добу.

Пенталгiн – таблетки, до складу яких входять амідопiрин i анальгін по 0,3 г, кофеїн-бензоат натрію 0,05 г, кодеїн 0,015 г, фенобарбітал 0,01 г. Призначають по 1 таблетцi як знеболюючий засiб.

Бутадiон (капсули i таблетки по 0,05 i 0,15 г та 5% мазь). За механiзмом дiї нагадує амiдопiрин, але бiльшою мiрою пригнiчує пролiферативнi процеси. Затримує видiлення з органiзму iонiв натрiю та хлору, зменшує дiурез та збiльшує об’єм циркулюючої плазми. Зменшує засвоєння щитоподібною залозою йоду i пригнiчує її функцiю, знижує активнiсть ферментів циклу Кребса, роздiляє окисне фосфорилування i тим самим гальмує бiоенергетичнi процеси у вогнищі запалення. Протипоказаний при патологiї травного каналу, кровi, нервової системи та схильностi до алергiйних реакцiй. Призначають по 0,1 г 4-6 разiв на добу пiсля їди.

Ортофен (таблетки по 0,025 г). Призначають при дифузних захворюваннях сполучної тканини по 0,025-0,05 г 2-3 рази на добу одразу пiсля їди. Курс лiкування – 5-6 тижнів.

Похiднi антранiлової кислоти. Препарати цiєї групи мають полiвалентний вплив на перебiг запальної реакцiї:
– гальмують утворення та вивiльнення iз тканинних депо медiаторiв запалення;
– iнактивують протеази (у тому числi й протеази лiзосом), якi активують ферменти калiкреїн-кiнiнової системи;
– стабiлiзують клiтиннi й субклiтиннi мембрани, знижують судинно-тканинну проникнiсть;
– гальмують пролiферацiю клiтин у вогнищі запалення та перебiг алергiйних реакцiй;
– пiдвищують резистентнiсть клiтин щодо ушкоджуючої дiї БАР i стимулюють загоєння ран. За анальгезуючим ефектом вони перевершують ацетилсалiцилову кислоту;
– дiють жарознижувально;
– на вiдмiну вiд салiцилатiв, не мають ульцерогенної дії;
– стимулюють iнтерфероноутворення в органiзмi i є ефективним патогенетичним засобом при лiкуваннi вiрусних захворювань.

Мефенамова кислота (таблетки по 0,25 та 0,5 г). Має виражену протизапальну, знеболюючу та жарознижуючу дію. Інгібує синтез простагландинів, гальмує активність гістаміну і серотоніну, Має антипротеазну дію. Призначають по 0,25-0,5 г
3-4 рази на добу. Курс лiкування (1-2 мiс.) складається iз 7-денних циклiв, що чергуються з 3-4-денними перервами.

Мефенамiну натрiєва сiль (порошок). Має протизапальну, мiсцевоанестезуючу, протитрихомонадну дiю, прискорює епiтелiзацiю виразкових поверхонь. Для пригнiчення запальної реакцiї слизової оболонки порожнини рота застосовують 0,25-0,5% водний розчин у виглядi аплiкацiй та ротових ванночок i зрошень.

При виразково-некротичних ураженнях слизової оболонки пiсля зрошення порожнини рота 0,1% розчином мефенамiну натрiєвої солi вогнища виразкування висушують стерильними ватними кульками i ранову поверхню покривають пастою, що мiстить мефенамiну натрiєву сiль.

У перiод гiдратацiї застосовують пасту такого складу: мефенамiну натрiєва сіль – 0,075 г, фуразолiдон – 0,025 г, бiла глина – до 25 г. Цi компоненти замiшують на iзотонiчному розчинi натрiю хлориду до консистенцiї пасти. У перiод дегiдратацiї (епiтелiзацiї) сприятливо дiє паста такого самого складу, приготована на кукурудзянiй, оливковiй чи облiпиховiй олiї. Її готують ex tempore. Така паста Має протизапальну та захисну дію, полiпшує репаративнi процеси. Аналогічну дію має офіцинальна мазь «Мефенат».

Пiримiдант (порошок, таблетки по 0,5 г). Йому притаманна виражена протизапальна, жарознижуюча та знеболююча активнiсть. Стабiлiзує клiтиннi й субклiтиннi мембрани, iнгiбує активнiсть медiаторiв запалення (гiстамiну, серотонiну), знижує проникнiсть судинної стiнки. Стимулює епiтелiзацiю ранової поверхнi. Для загального лікування призначають по 0,5 г 3-4 рази на добу.

Мiсцево пiримiдант застосовують разом з препаратами нiтрофуранового ряду, антибiотиками, ретинолом, токоферолу ацетатом у виглядi пасти при запальних та ерозивно-виразкових ураженнях слизової оболонки порожнини рота. Для отримання пасти, яку готують перед використанням, змішують 5 г пiримiданту, 1 г фурагiну i 94 г бiлої глини; утворений порошок замiшують на 30% олiйному розчинi токоферолу ацетату до сметаноподiбної консистенцiї.

Iндометацин (10% мазь у тубах по 40 г). Має виражену протизапальну, знеболюючу дiю. Пригнiчує синтез простагландинiв, впливає на систему згортання кровi. Застосовують при запальних процесах губ та шкiри обличчя.

З-поміж похідних аріалалканової кислоти застосовують натрію диклофенак, аклофенак, фенклофенак тощо. До похідних фенілпропіонової кислоти належать фенопрофен, ібупрофен, кетопрофен (Кетонал), напроксен, флурбіпрофен, піроксикам тощо. До групи піразолів належать азапропазон, фепразон, суліндак тощо; піразолонів – фенілбутазон, індометацин, толметин; ізонікотинової кислоти – амізон тощо. До інгібіторів циклооксигенази-2 належать німесулід (Месулід), кеторолак (Кеторол), мелоксикам, флубіпрофен.

Стероїднi протизапальнi засоби – це потужнi сучаснi засоби фармакотерапiї рiзноманiтних захворювань. Широкий дiапазон лiкарських форм, шляхiв уведення та доз кортикостероїдiв забезпечує успiх у наданнi невiдкладної допомоги при тяжких алергiйних захворюваннях (анафiлактичний шок, синдром Стiвенса-Джонсона, Лаєлла) та лiкуваннi пухирчатки, хвороби Дюринга, деяких форм червоного плоского лишаю та червоного вовчака, iнфекцiйного мононуклеозу, хвороби Аддiсона, синдрому Мелькерсона-Розенталя тощо.

Механізм протизапальної дії кортикостероїдів пов’язують з їх широким спектром імунорегуляторного впливу на клітини, які відповідають за розвиток алергійного запалення у шкірі (макрофагоцити, лімфоцити, еозинофіли, базофільні гранулоцити тощо). Також кортикостероїди мають вазоконстрикторну дію на судини шкіри (слизових оболонок), що зменшує набряк їх тканин. Таким чином, глюкортикоїди пригнічують три основних компоненти алергійного запалення: алергійні медіатори, міграцію клітин у зону ураження та їх проліферацію. У цілому, ці кортикостероїдні препарати мають протизапальну, антиалергійну, вазоконстрикторну, місцевознеболюючу дію.

Для мiсцевої терапiї кортикостероїднi препарати застосовують диференцiйовано, враховуючи їх активнiсть. За прийнятою в Європi фармакологiчною класифікацією Британського товариства алергології та клінічної імунології, залежно вiд ступеня протизапальної активності, глюкокортикоїди поділяють на 4 групи (рівні):
Група I. Препарати ультрасильної дії: клобетазол пропіонат, галцинонід, дифлюкортолон валерат.
Група II. Препарати сильної дії: тріамцинолону ацетонід, бетаметазон валерат, флютиказон дипропіонат, мометазон фуроат (елоком), бетаметазон дипропіонат, гiдрокортизон бутират, флюоцинонід, дифлюкортолон валеріат, флюоцинолон ацетонід.
Група III. Препарати середньої дії: бетаметазон валерат, клометазон бутират, флюоцинолон ацетонід, алклометазон дипропіонат, дезоксиметазон.
Група IV. Препарати слабкої дії: гідрокортизон, гідрокортизон ацетат, флюоцинолон ацетонід. Уведення в молекулу гідрокортизону фтору дало змогу підвищити його активність. Це такі препарати: фторокорт, лоринден, флуцинар, локакортен, синафлан.

Кортикостероїди III рiвня i, меншою мiрою, II рiвня є засобами вибору для лiкування пухирчатки та iнших дерматозiв. Глюкокортикоїди IV рiвня показанi при захворюваннях шкiри обличчя та губ.

Мiсцеве застосування кортикостероїдів протипоказане при всiх дерматозах мiкробного походження (iмпетиго, пiодермiя, фурункули), грибкових, вiрусних (герпес) ураженнях. Їх не можна поєднувати з ПУВА-терапiєю або з таким препаратом, як тигазон. Мiсцеве застосування кортикостероїдів протипоказане при iхтiозi, кератозах, також у пiдлiткiв, травматичних виразках слизової оболонки порожнини рота.

Кортикостероїди II рiвня можуть спричинити атрофiю епiдермiсу й дерми, особливо в дiлянцi обличчя; iнколи з’являються телеангiектазiї, гiпертрихоз та дисхромiя шкiри обличчя. У разi тривалого їх застосування можливе приєднання мiкробної iнфекцiї, навколоротового дерматиту. Алергiйнi реакцiї при мiсцевому застосуваннi кортикостероїдів найчастiше пов’язанi з антибiотиками, що входять до складу їх мазей. Фтор, що є складником таких мазей, сприяє розвитку пiодермiй галогенного походження, а також приєднанню кандидозних iнфекцiй.
Призначають глюкокортикоїди з урахуванням тяжкостi стану хворого по 30-80 мг на добу всередину, причому 1/3-1/2 добової дози – в ранковий час. Зниження дози (пiсля одержання клiнiчного ефекту) спочатку можливе на 1/3, потiм її повiльно зменшують на 0,5 таблетки кожнi 3 доби до пiдтримувальної дози (5-10 мг) або вiдмiни препарату.
Останнiм часом виробилась тенденція застосовувати глюкокортикоїди в надзвичайно високих дозах короткими курсами (1-2 доби): у першу добу вводять 120-150 мг (у розрахунку на преднiзолон), у наступну – половинну дозу.

Лiкування кортикостероїдами слiд проводити пiд контролем артерiального тиску, електрокардіограми, клiнiчного й бiохiмiчного аналiзу кровi, електролiтного балансу, згортання кровi, дiурезу та маси тiла. Тривале застосування кортикостероїдiв може зумовити утворення виразок травного каналу, розвиток синдрому Iценка-Кушинга, ожирiння, стероїдного дiабету, геморагічного панкреатиту, а також порушення менструального циклу, затримку солей натрiю й води в органiзмі, остеопороз кiсткової тканини, шлунковi та кишковi кровотечi, ускладнення перебiгу iнфекцiйних хвороб тощо. З огляду на зазначене, кортикостероїдна терапiя протипоказана при iнфарктi мiокарда, виразковiй хворобi шлунка, гiпертонiчній хворобi, цукровому дiабетi, вiрусних захворюваннях, туберкульозi, сифiлiсi, вагiтностi.

Кортизону ацетат (таблетки по 0,025 г та 0,05 г, флакони по 10 мл суспензiї, в 1 мл якої мiститься 0,025 г кортизону ацетату). У механiзмi дiї кортизону ацетату, як i iнших кортикостероїдiв, велике значення має зниження активностi гексокiнази – ферменту, що бере участь у фосфорилуваннi глюкози. Препарат пригнiчує розвиток лiмфоїдної i гальмує синтез сполучної тканини, iнгiбує синтез гiалуронiдази, знижуючи таким чином проникнiсть капiлярiв, пригнiчує продукцiю антитiл та алергiйнi реакцiї, змiнює перебiг iмунобiологiчних реакцiй. Впливає на вуглеводний, бiлковий та жировий обмiни, затримуючи мобiлiзацiю жиру, прискорюючи синтез вищих жирних кислот, гальмуючи синтез i прискорюючи розпад бiлка; збiльшує вмiст глюкози в кровi, сприяє затримцi натрiю та посиленому видiленню калiю з органiзму. Призначають усередину по 0,05-0,1 г 2-3 рази на добу. З досягненням ефекту дозу поступово зменшують до 0,025 г на добу. Найвища разова доза – 0,15 г, добова – 0,3 г.

Преднізолон – таблетки по 0,005 г, ампули 3% розчину по 1 мл (0,03 г). В екстремальних випадках (алергiйний стан, шок, непритомнiсть) преднiзолон уводять внутрiшньовенно краплинно або внутрiшньом’язово. Одноразова доза становить 15-30 мг. При пухирчатцi призначають ударнi дози (50 мг) до припинення висипання. Надалi дозу зменшують до 15 мг i приймають протягом кiлькох мiсяцiв. При тяжкому перебiгу багатоформної ексудативної еритеми щодня протягом тижня вводять по 20-30 мг. Потiм дозу зменшують через кожнi 3 доби на 5 мг. Хворим на пемфiгоїдну форму червоного плоского лишаю призначають по 5 мг преднiзолону 4 рази на добу до епiтелiзацiї ерозiй. При дерматитi Дюринга, червоному вовчаку, синдромi Мелькерсона-Розенталя вводять 20-30 мг на добу протягом 10-12 дiб, потiм через кожнi 5-7 дiб дозу зменшують на 5 мг.
Гiдрокортизону ацетат (ампули по 2 мл 2,5% суспензiї). Призначають внутрiшньом’язово по 2 мл 3-4 рази на добу.
Гiдрокортизону гемiсукцинат (ампули по 0,025 та 0,1 г). Призначають так само, як i гiдрокортизону ацетат.
Трiамцинолон (кенакорт) – таблетки по 0,004 г (за протизапальною дiєю активнiший вiд гiдрокортизону, майже не впливає на мiнеральний обмiн). Призначають по 0,008-0,02 г 3-4 рази на добу. Пiсля досягнення терапевтичного ефекту дозу поступово знижують на 0,002 г (1/2 таблетки) через кожнi 2-3 доби до 0,001 г.
Дезоксикортикостерону ацетат (таблетки по 0,005 г та ампули по 1 мл 0,5% олiйного розчину). Застосовують для лiкування хвороби Аддiсона та iнших форм гiпокортицизму.
Метипред (таблетки по 4 мг в упаковцi по 30 шт.; ампули по 0,025 та 0,008 г). Дiє аналогiчно преднiзолону, меншою мiрою впливає на процеси обмiну. Високоефективний для замiсної терапiї i як протизапальний засiб. При шоці, колапсi, алергiчних реакцiях уводять внутрiшньовенно або внутрiшньом’язово по 20-40 мг. Перорально призначають по 12-48 мг на добу, поступово знижуючи дозу до 4-12 мг.
Дексаметазон (таблетки по 0,0005 г, ампули по 1 мл, що мiстять 0,004 г препарату). Синтетичний аналог кортизону, гiдрокортизону. Має протиалергiйну, протишокову, протизапальну дію. Не порушує водно-сольового обмiну. Завдяки наявності атому фтору має пiдвищену активнiсть. Призначають по 0,001 г (2 таблетки) 2-3 рази на добу пiсля їди. Досягши полiпшення загального стану, дозу поступово знижують до 0,0005 г. Наприкiнцi курсу лiкування рекомендують 3-5 iн’єкцiй кортикотропiну. При невiдкладних станах дексаметазон вводять внутрiшньовенно по 1-2 мл на добу, а пiсля полiпшення стану хворого – приймають per os.
Мазь преднiзолонова (0,5% у тубах по 10 i 20 г). Має протизапальну, протиалергiйну дію.
Синафлан (мазь у тубах по 10 або 15 г). За фармакодинамiкою подiбна до кортизону ацетату, трiамцинолону. При мiсцевому застосуванні вона дiє у 40 разiв активнiше вiд гiдрокортизону.
Фторокорт (0,1% мазь у тубах по 15 г) за фармакодинамiкою подiбний до кортизону ацетату i трiамцинолону.
Лоринден (мазь у тубах по 15 г) дає значний мiсцевий протизапальний та протиалергiйний ефект, зменшує свербiж.
Деперзолон (0,25% мазь у флаконах по 10 г). За фармакокiнетикою подiбний до кортизону ацетату.
Для зниження судинної проникностi, iнактивацiї біологiчно активних медiаторiв застосовують iнгаляцiї комплексу протигiстамiнних та кортикостероїдних препаратiв такого складу: 1 мл 2,5% суспензiї гiдрокортизону ацетату, 1 мл 1% розчину димедролу, 1 мл 0,5% розчину новокаїну, 2 мл iзотонiчного розчину натрiю хлориду.
Глюкокортикоїди доцiльно застосовувати з iнгiбiторами протеолiтичних ферментiв (трасилол, контрикал, амбен, пантрипiн) у виглядi сумiшi для аерозольних зрошень: трасилол (500 ОД) + гепарин (300-500 ОД) + гiдрокортизон (2,5 мл) + 1% розчин новокаїну (5 мл).

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання