Протокол надання медичної допомоги при пошкодженні сечівника

Вступ

Розробники протоколу:

О.В. Люлько, Член-кореспондент АМН України, доктор мед. наук, професор, завідувач кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9.  Тел. (0562) 46-41-83

В.П. Стусь, кандидат мед. наук, доцент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-65-63

Ю.І.Удовицький, кандидат мед. наук,доцент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-65-73

Р.М. Молчанов, кандидат мед. наук, асистент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-85-84

С.О. Павлюк, асистент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-85-84

Е.О. Світличний, зав. урологічним відділенням №1 обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечнікова, м. Дніпропетровськ, Жовтнева пл., 14. Тел. (0562) 46-43-73

Мета роботи: поліпшення надання медичної допомоги, впровадження сучасної методології діагностики, лікування та профілактики ускладнень хворих на пошкодження сечівника.

Завдання розробки і впровадження протоколу:
• Введення сучасної системи діагностики пошкоджень сечівника з урахуванням порушення анатомічної цілісності та локалізації пошкодження.
• Підвищення якості та зниження вартості лікування пацієнтів завдяки оптимізації показань та протипоказань до оперативного лікування.
• Підвищення якості життя хворих з пошкодженням сечівника в анамнезі.

Сфера застосування протоколу лікування хворих на пошкодження сечівника: спеціалізовані урологічні відділення міських, обласних лікарень, профільні клініки медичних університетів, Інститут урології АМН України.

Пошкодження сечівника – порушення анатомічної цілісності сечовипускного каналу при дії травмуючого агента.

Пошкодження сечівника за частотою посідають перше місце серед пошкоджень сечових органів. Розрізняють ізольовані та сполучені; закриті й відкриті пошкодження; проникаючі (повні, неповні) та непроникаючі (внутрішні, зовнішні); а за локалізацією – пошкодження задньої, промежинної й передньої частин сечівника.
Механізм пошкоджень різний. Задня частина сечівника травмується у результаті переломів кісток тазу. Тому механізм такого пошкодження той же, що й при позаочеревинному розриві сечового міхура. Промежинна частина сечівника травмується у разі безпосереднього удару по промежині. Зазвичай це буває при падінні на твердий предмет. Дуже рідко спостерігаються травми передньої (висячої) частини сечівника.

Проникаючі пошкодження сечівника розподіляють на повні й неповні (часткові). Неповні можуть бути обмеженими як углиб, так і по довжині. Незалежно від ступеня пошкодження тканин, травма сечівника завжди проявляється кровотечею (уретрорагією) та порушенням сечовипускання, яке частіше має перебіг, характерний для повної гострої затримки сечі. При неповному пошкодженні це зумовлюється спазмом м’язів стінки сечівника. При повному розриві сечівника спостерігається гематома в ділянці промежини й калитки, проникнення сечі в прилеглі тканини. При переломах кісток тазу затікання сечі відбувається так само, як і при позаочеревинному розриві сечового міхура (промежини, стегна, тазу, заочеревиного та передочеревиного простору, калитки), при промежинних пошкодженнях – обмежується промежиною та калиткою.
Виразність патологічних змін при травмі сечівника залежить від характеру ушкодження й інтенсивності сечової інфільтрації. Навколо забитих місць і надривів утворюються екстрауретральні гематоми або урогематоми. Розриви і роздроблення стінки супроводжуються сечовою інфільтрацією, утворенням урогематом, які призводять у подальшому до утворення абсцесів і флегмон.

Клінічні прояви пошкоджень сечівника типові: травма, біль, уретрорагія, гостра затримка сечі, сечові запливи, гематома промежини й калитки. Передусім треба з’ясувати характер травми: проникаюче чи непроникаюче пошкодження сечівника.
При непроникаючому пошкодженні сечівника клінічні прояви залежать від пошкодження шару стінки сечівника: при травматизації внутрішнього шару відзначається уретрорагія, біль при сечовипусканні; при пошкодженні зовнішнього та інтерстиційного шару може спостерігатися набряк у зоні травми, біль при сечовипусканні, але уретрорагія відсутня.
При переломах кісток тазу, після операцій на промежині та в поруч розташованих ділянках, після пологів теж може бути гостра затримка сечі. Уретрорагія при цьому не спостерігається. Діагноз уточнюють шляхом катетеризації – м’який катетер легко проникає через сечівник, сеча звичайного кольору.
Якщо спостерігаються уретрорагія і порушення сечовипускання, проте немає ознак інфільтрації сечею прилеглих тканин, диференціальний діагноз між повною, неповною і непроникаючою травмою проводять на підставі даних уретрографії. При проникаючому пораненні сечівника помітне затікання рентгеноконтрастної речовини в прилеглі тканини. При непроникаючому пошкодженні затікання контрасту немає.

Для діагностики пошкоджень сечівника не слід застосовувати інструментальні методи дослідження (катетеризацію, уретроскопію), оскільки при цьому можна повторно травмувати тканини. Діагноз ушкодження сечівника встановлюють на підставі скарг хворого, результатів огляду, даних висхідної уретрографії у поєднанні з низхідною.

Лікування. У хворих із свіжим непроникаючим пошкодженням сечівника ефективна консервативна терапія: спокій, холодні компреси, антибіотики. Через 7-8 діб після травми призначають теплові процедури і розсмоктувальні засоби, імуномодулятори, антиоксиданти. При затримці сечі замість високого розтинання сечового міхура можна виконати троакарну епіцистостомію. Якщо стан пацієнта стабільний, виправдана спроба провести катетер по сечівнику. Встановлення катетера не запобігає формуванню стриктури сечівника, однак сприяє зіставленню верхівки передміхурової залози та дистальної частини сечівника. Це полегшує наступне відновлення сечівника.
При переломах кісток тазу із розривом сечівника хворі часто перебувають у стані шоку. Після виведення з нього негайно виконують операцію: забезпечують відведення сечі, щоб запобігти її затіканню і зменшити страждання хворого, і відновлюють сечівник. Якщо стан хворого дуже тяжкий, треба обмежитись відведенням сечі шляхом накладання надлобкової сечоміхурової фістули.
При ранній госпіталізації (протягом 6 год. з моменту травми), переломах кісток тазу без зміщення, відсутності масивних урогематом доцільне накладання первинного шва (уретроуретроанастомоз), тобто ушивання сечівника після видалення пошкоджених країв розриву промежинним доступом. Після цього потрібні додаткові заходи щодо лікування переломів тазу та профілактики пов’язаних з ними ускладнень.
Первинна пластика сечівника має перевагу перед відновленням його в пізні строки. Завдяки первинній пластиці скорочується тривалість перебування хворого в стаціонарі, відпадає необхідність у бужуванні сечівника, як при деяких видах уретропластики.
У разі затікання сечі й ознаках інфікування, які спостерігаються при пізній госпіталізації, первинна пластика неможлива. Сечу відводять шляхом накладання надлобкової фістули сечового міхура. Дренують сечові запливи. Прохідність сечівника відновлюють після поліпшення загального стану хворого (через 3-6 місяців).
Якщо травмується не лише сечівник, а й пряма кишка, створюють двостовбурову фістулу сигмоподібної кишки. При відриві сечівника від шийки сечового міхура без зміщення останнього можливо спробувати відновити прохідність сечівника на катетері №18-20 Ch. Катетер залишають на 3 тижні, а сечовий міхур дренують цистостомою. Відновну операцію виконують через 3-6 місяців.

Ятрогенні пошкодження сечівника виникають внаслідок невмілого чи грубого введення інструментів: еластичних чи металевих катетерів при гострій затримці сечі, бужів при звуженнях (стриктурах) сечівника, цистоскопа. Певну роль відіграє болючість цих процедур, у зв’язку з чим хворий під час дослідження здійснює неадекватні рухи. При цьому інструмент перфорує стінку сечівника і травмує прилеглі тканини. Виникає хибний хід, що супроводжується уретрорагією, нападом сечівникової (сечової) гарячки. Ятрогенним є також сечівниково-венозний рефлюкс при введенні у сечівник під високим тиском розчину рентгеноконтрастної речовини, зокрема під час ретроградної уретрографії. На рентгенограмі виявляються заповнені рентгеноконтрастною речовиною вени. Уретровенозний рефлюкс теж зумовлює гострі інфекційні ускладнення.

Відкриті пошкодження. До відкритих пошкоджень сечівника належать травми з порушенням цілісності шкіри. Вони бувають ізольовані та поєднані. Розрізняють вогнепальні, колоті, різані, забиті, рвані та укушені рани. До найхарактерніших симптомів відкритих пошкоджень сечівника належить: гостра затримка сечі чи утруднення сечовипускання (інколи сеча витікає краплями), часті позиви до сечовипускання, уретрорагія, біль внизу живота чи в ділянці промежини, збільшений сечовий міхур, виділення сечі з рани під час сечовипускання. При ізольованому пошкодженні сечівника загальний стан хворого задовільний.

Діагностика. Наявність зазначених симптомів дає привід запідозрити відкрите пошкодження сечівника. Для визначення виду, характеру та локалізації поранення, а також виявлення поєднаних пошкоджень застосовують рентгенологічні методи дослідження, зокрема висхідну уретрографію, фістулографію.

Лікування. При відкритих пошкодженнях сечівника лікування зводиться до боротьби з анемією і шоком. При значному пошкодженні сечівника спорожнюють гематому і дренують її порожнину. За сприятливих умов накладають на сечівник первинний шов. У разі тяжкого пошкодження накладають надлобкову сечоміхурову фістулу, дренують гематому та сечові запливи. Сечівник відновлюють через 3-6 місяців.
При забої, дотичному пораненні без пошкодження слизової оболонки надлобкову фістулу не накладають, а сечу відводять катетером.
При колотій рані проводять її ревізію, накладають асептичну пов’язку і в перші дні відводять сечу за допомогою капілярної пункції або епіцистостомії (катетеризація не забезпечує адекватне відведення сечі, та є причиною запального процесу в сечівнику, який може призвести до виразкового уретриту й повної облітерації просвіту сечівника. Таким чином, надлобкова фістула потрібна при всіх видах поранення).
Якщо рана різана, після гемостазу краї сечівника з’єднують кетгутовими швами. Сечовий міхур дренують постійним катетером (меншим, ніж просвіт сечівника) та виконують епіцистостомію. Якщо статевого члена зовсім немає, слизову оболонку кукси сечівника зшивають зі шкірою. В інших випадках, коли між перерізаними тканинами залишається «місток», намагаються зшити їх і ввести в сечівник постійний катетер.
При укушеній рані методи лікування залежать від характеру і тяжкості ускладнення. У разі укусу собаки чи кішки проводять щеплення проти сказу.
У разі рвано-забитої рани, що поєднується з травмами кісток тазу, промежини, прямої кишки та інших органів, вживають заходи щодо боротьби з шоком і анемією. Сечу відводять шляхом накладання надлобкової сечоміхурової фістули. Навколосечівникову клітковину дренують і накладають протиприродний задній прохід. Сечівник відновлюють після ліквідації гострого запального процесу.

Прогноз. При своєчасному оперативному лікуванні з приводу ізольованого пошкодження сечівника, яке не ускладнилось утворенням гематоми і сечових запливів, прогноз для життя сприятливий, але не задовільний щодо повного видужання. Одним із частих ускладнень травми сечівника є його звуження (стриктура), облітерація, нориці, імпотенція. Якщо не вдаватися до хірургічного втручання, можливий розвиток сепсису.