Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Контакт Карта сайта
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Уролог

Діючі протоколи надання медичної допомоги

Протокол надання медичної допомоги при травмі сечоводу

МКХ-10: S 37.1

Вступ

Розробники протоколу:

О.В. Люлько, Член-кореспондент АМН України, доктор мед. наук, професор, завідувач кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9.  Тел. (0562) 46-41-83

В.П. Стусь, кандидат мед. наук, доцент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-65-63

Ю.І.Удовицький, кандидат мед. наук,доцент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-65-73

Р.М. Молчанов, кандидат мед. наук, асистент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-85-84

С.О. Павлюк, асистент кафедри урології Дніпропетровської державної медичної академії, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9. Тел. (0562) 46-85-84

Е.О. Світличний, зав. урологічним відділенням №1 обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечнікова, м. Дніпропетровськ, Жовтнева пл., 14. Тел. (0562) 46-43-73

Мета роботи: поліпшення надання медичної допомоги, впровадження сучасної методології діагностики, лікування та профілактики ускладнень хворих на травму сечоводів.

Завдання розробки і впровадження протоколу:
• Введення сучасної системи діагностики травми сечоводів з урахуванням ступеня порушення секреторної та евакуаторної функції нирки.
• Підвищення якості та зниження вартості лікування пацієнтів завдяки оптимізації показань та протипоказань до оперативного лікування.
• Підвищення якості життя хворих на травми сечоводів.
• Оптимізація схеми диспансерного нагляду за хворими на травми сечоводів, залежно від результатів оперативного лікування.

Сфера застосування протоколу лікування хворих на травми сечоводів: спеціалізовані урологічні відділення міських, обласних лікарень, профільні клініки медичних інститутів, Інститут урології АМН України.

Травми сечоводів. Ізольовані пошкодження сечоводів спостерігаються дуже рідко. Завдяки еластичності й рухливості, сечовід при травмі легко зміщується. Лише при сильному ударі він притискається до поперечних відростків хребтового стовпа і розривається. Найчастіше сечовід травмується при тяжких поєднаних пошкодженнях інших органів. Інколи цілісність сечовода порушується під час операції на органах черевної порожнини, малого тазу, заочеревинного простору або при необережному виконанні (ендоуретеральних) внутрішньосечовідних маніпуляцій.
Розрізняють такі види пошкодження сечоводів: перев’язування, розсікання, відрив від сечового міхура чи нирки, видалення сегмента та розчавлення. Пошкодження сечоводів ділять на відкриті й закриті.
Закриті пошкодження. До закритих пошкоджень сечоводів належать:
а) забій (часткове руйнування стінки, що зумовлює утворення звуження та уретерогідронефрозу);
б) неповний розрив або розчавлення стінки сечовода, коли його просвіт не сполучається з оточуючими тканинами (це, в свою чергу, спричиняє звуження сечовода або некроз його стінки);
в) повний розрив стінки сечовода, коли просвіт його сполучається з навколишніми тканинами;
г) переривання сечовода.
Згідно із статистичними даними, найчастіше пошкоджується тазова частина сечовода. Забій, неповний розрив, розчавлення діагностуються дуже рідко. Зазвичай таких хворих лікують з приводу забою нирки.
Пошкодження сечовода часто поєднується з травмою органів черевної порожнини, тому не завжди своєчасно діагностують повний або частковий розрив стінки сечовода і його переривання.

Клінічна картина. Основними зазвичай є ознаки поєднаних пошкоджень органів черевної порожнини. Лише пізніше з’являються симптоми сечової інфільтрації заочеревинного простору: підвищення температури тіла, прояви інтоксикації, біль у поперековій ділянці, напруження м’язів, подразнення пристінкової очеревини, пастозність при ректальному або вагінальному дослідженні.
Сечова інфільтрація заочеревинної клітковини супроводжується болісністю, припухлістю в поперековій ділянці, а також появою набряків у ділянці статевих губ у жінок і калитки – у чоловіків.

Діагностика. Для виявлення закритих пошкоджень сечоводів застосовують екскреторну (інфузійну) урографію та комп’ютерну томографію з в/в введенням контрастної речовини. Ознаками ушкодження сечовода є:
• відстрочене виведення контрастної речовини або відсутність функції нирки на ураженому боці;
• розширення чашково-мискової системи і, нерідко, сечовода до рівня ураження;
• екстравазація контрастної речовини за межі сечовода.
Інформацію про прохідність сечовода можна отримати при хромоцистоскопії. Крім того, уведений внутрішньовенно індигокармін може бути виявлений і в сечі, що виділяється з раневого каналу.
Якщо урографія не забезпечує необхідної інформації, виконують ретроградну уретеропієлографію. Вона дозволяє уточнити стан і ступінь прохідності сечовода, а також рівень його пошкодження. Під час радіонуклідного сканування чи сцинтіграфії звертають увагу на накопичення (своєчасне чи запізніле) та розподіл (рівномірний чи нерівномірний) радіонуклідного препарату в нирці.

Лікування. Залежно від характеру пошкодження сечовода та ступеня порушення його цілісності, лікування може бути консервативним чи хірургічним.
Консервативне лікування рекомендується у разі забою та надриву стінки сечовода, при пошкодженнях його під час внутрішньосечовідних (ендоуретеральних) маніпуляцій. Хворим призначають знеболюючі засоби, антибіотики, протизапальні препарати, які запобігають розвиткові періуретриту та звужень сечовода.
Хірургічне лікування полягає у спорожненні сечового затікання і відновленні безперервності органа. Треба прагнути зберегти нирку. Нефректомія доцільна лише при повному руйнуванні паренхіми нирки та втраті її функції.
У разі неповного розриву сечовода і відсутності сечової інфільтрації на рану сечовода накладають вузлуваті шви. При повному розриві сечовода співставляють периферичний і центральний його кінці й виконують первинний шов. Щоб не утворилося звуження, в ділянці шва рекомендують розтинати сечовід не впоперек, а косо, і з’єднувати його кінці, не захоплюючи слизової оболонки
П-подібними швами, які чергуються з вузлуватими. Це дає змогу дещо збільшити просвіт сечовода. Не слід відділяти сечовід від оточуючих тканин, оскільки це призводить до порушення кровопостачання його стінок і некрозу. При правильному накладанні сечовідно-сечовідного анастомозу зберігається нормальний просвіт сечовода, який забезпечує функцію нирки на належному рівні.
Якщо травма сечовода поєднується з масивною сечовою інфільтрацією, то операцію проводять у два етапи. Спочатку відводять сечу (за допомогою нефростомії, уретеростомії, дренування заочеревинної клітковини), а через 6-10 тижнів після ліквідації сечової інфільтрації роблять пластичну або відновну операцію. У таких випадках доводиться видаляти сегмент сечовода і зшивати його кінці.
У разі порушення цілісності тазової частини сечовода ефективна уретероцистонеостомія. Операцію виконують поза- або черезочеревинно. Позаочеревинний доступ дозволяє забезпечити більш надійне дренування післяопераційної рани. Проте при масивних пошкодженнях чи рубцевих змінах виявити і виділити навколоміхуровий (юкставезикальний) відрізок сечоводу інколи дуже важко. У таких випадках операцію виконують через два доступи – поза- і черезочеревинно.
При руйнуванні нижньої третини сечовода, щоб уникнути його натягу, застосовують уретероцистонеостомію за методами Van Hook-Boari, Demel, Gregoir або її модифікації.
При значних дефектах сечовода і виражених на великій відстані його змінах виконують часткове чи повне заміщення трансплантатом з кишки. Проте після цієї операції нерідко розвиваються тяжкі ускладнення, тому її виконують лише при пошкодженні сечовода єдиної нирки на значній відстані.
Ятрогенні пошкодження. Сечовід може травмуватись під час радикальних втручань з приводу злоякісних пухлин шийки матки, рідше – яєчників. Виникнення таких пошкоджень пояснюється двома причинами: а) порушенням анатомо-топографічних зв’язків; б) значною кровотечею. Найчастіше травмуються ті частини сечовода, у яких він перетинається з великими судинами (матковими, яєчниковими). Особливо це спостерігається тоді, коли затискачами одночасно захоплюють судини і сечовід. Можлива поява двох видів пошкоджень – пересікання і перев’язування (захоплення в лігатуру). Пошкодження буває одно- і двостороннім.

У разі одностороннього пошкодження сечовода виникає картина порушення його прохідності (обструкції) і біль за типом розпинаючого (а не як при нирковій кольці), підвищення температури тіла, явища пієлонефриту в поєднанні з гострим розширенням верхніх сечових шляхів.
При пальпації виявляється збільшена і болюча нирка. Під час цистоскопії не спостерігається виділення сечі з відповідного отвору сечовода. При спробі здійснити катетеризацію сечовода катетер зупиняється на певному рівні: при перев’язуванні разом з матковими судинами – відразу за вічком, а разом з яєчниковими судинами – на відстані 10-12 см.

На екскреторних урограмах спостерігаються ознаки обструкції сечових шляхів. Якщо перев’язка сечовода розпізнана під час операції, то достатньо простого зняття лігатури. Якщо перев’язка розпізнана більш ніж через 24 години після операції, необхідно зняти лігатуру з одночасним установленням стента. Якщо повна перев’язка розпізнана через 72 години і більше після операції, виконують резекцію сечовода і накладають первинний шов з одночасним дренуванням стентом. При не туго затягнутій лігатурі можна її зняти і через 10 діб, з одночасним дренуванням стентом. Для цього знімають шви з розрізу, зробленого при лапаротомії, або виконують операцію звичайними доступами до сечовода. Кровотечі, як правило, при цьому не буває, бо судини вже на той час затромбовані.
У разі пересікання сечовода сеча виділяється в заочеревинну, тазову клітковину. Виникає сечовий затьок. Оскільки сеча з другого сечовода продовжує надходити в сечовий міхур, лікар трактує біль, підвищення температури тіла, подразнення очеревини як ускладнення операції на органах черевної порожнини і малого тазу. Нерідко діагноз встановлюють лише після того, як сеча починає надходити з кукси піхви. Можливе виникнення сечових затьоків та в інші клітковинні простори. Іноді приєднується пієлонефрит.
При пораненні сечовода слід негайно відновити його цілісність шляхом вивільнення кінців і зшивання їх на катетері. Якщо травмований навколоміхуровий кінець сечовода, сечовід пересаджують у сечовий міхур, оскільки виділити периферичний відділ неможливо.
У разі пізньої діагностики пошкодження сечовода спочатку відводять сечу за допомогою пієло- чи нефростоми і дренують сечові затьоки, а потім пробують відновити пасаж сечі.
Двостороннє пошкодження (перев’язування) обох сечоводів призводить до анурії. Її треба диференціювати з анурією, яка виникає при великій крововтраті, операційному шоку, переливанні несумісної крові. При цьому виконують катетеризацію сечоводів. Якщо анурія спричинена операційним шоком, катетери пройдуть вільно, а при накладанні лігатур з обох боків, буде перешкода. Доцільна негайна повторна лапаротомія, виділення сечоводів і зняття лігатур. Одразу після цього виникає поліурія, яка супроводжується значною втратою електролітів.
Подібні ускладнення (перев’язування, пересікання сечоводів) виникають під час операцій на органах черевної порожнини: при герніотомії, апендектомії тощо. Лікування хворих таке ж, як і при гінекологічних операціях.
Інколи пошкодження сечоводів виявляють одразу на операційному столі. В таких випадках відновлюють їх цілісність: зшивають кінці, пересаджують сечоводи у сечовий міхур та ін.
Якщо ятрогенні пошкодження сечоводів є результатом тракції каменя петлею, потрібне негайне втручання, при якому, видаливши камінь, зшивають кінці розірваного сечовода.
У разі перфорації стінки сечовода катетером, проведеним з метою ретроградної пієлографії, на рентгенограмі спостерігається проходження рентгеноконтрастної речовини повз просвіт сечових шляхів і скупчення її у навколишній клітковині у вигляді плями неправильної чи овальної форми.
Щоб уникнути ятрогенних пошкоджень, не рекомендується проводити катетеризацію катетером із мандреном, перевищувати допустиму силу під час екстракції каменів.
Відкриті пошкодження сечоводів майже завжди поєднані. Вони можуть бути вогнепальними, колото-різаними, а також ятрогенними.
Розрізняють такі відкриті пошкодження:
а) непроникаючі, при яких пошкоджується лише м’язова оболонка, а слизова ціла;
б) пристінкові, або неповні, коли травмується м’язова і слизова оболонка сечовода;
в) повні розриви з розходженням кінців сечовода.

Непроникаючі пошкодження сечовода виявляють випадково при операціях з приводу поранення нирок чи органів черевної порожнини.
Клінічна картина різноманітна. У ній переважають симптоми ураження органів черевної порожнини. Під час лапаротомії у заочеревинному просторі можна виявити інфільтрат із сечі й крові (травмується передусім сім’яна вена). У таких випадках намагаються відновити сечовід або обмежуються дренуванням, щоб запобігти виникненню сечових затьоків.

Якщо пошкодження сечовода вчасно не ліквідувати, згодом утворюється сечова нориця. Виділення сечі з раневого каналу зазвичай спостерігається на
6-12 добу. Пояснюється це тим, що раневий канал має звивини. При повному розриві сечовода нориця не закривається, при частковому – періодично закривається. Навіть у найсприятливіших умовах нирка гине внаслідок утворення звуження просвіту (стриктури) сечовода, а також висхідного пієлонефриту.
Діагноз відкритих пошкоджень сечовода встановлюють за допомогою екскреторної урографії, хромоцистоскопії, ретроградної уретеропієлографії, фістулографії, комп’ютерної томографії з внутрішньовенним уведенням контрастного препарату. При сліпих пораненнях виявити стороннє тіло дозволяє оглядова рентгенографія.
При пораненні сечовода на невеликій ділянці можна обмежитися встановленням стента з дренуванням сечових затьоків, при великих сечових затьоках і важкому стані хворого дренують затьоки і накладають уретеро- або нефростому, або пересаджують сечовід у шкіру. Надалі виконують реконструктивну операцію.

Лікування. При травмах сечовода у проксимальному відділі виконують первинну хірургічну обробку ран й уретероуретероанастомоз, уретеропієлоанастомоз або аутотрансплантацію нирки, при травмі сечовода в середній третині – уретероуретероанастомоз. При пораненні дистального відділу сечовода виконують пересадку пошкодженого сечовода в шкіру, сечовий міхур чи кишку, краще використовувати пересадку сечовода у сечовий міхур – уретеронеоцистоанастомоз. При великому ушкодженні дистального відділу сечовода виконують непряму уретеронеоцистостомію з використанням шматка із сечового міхура або пересадку сечовода в стінку кишки, часткове або неповне заміщення сечовода кишкою.
Вибір методу пластичної операції має бути суворо індивідуальним. При сечовій інфільтрації пластика сечовода неефективна.
Протипоказанням до реконструктивних відбудовних операцій є загальний важкий стан хворого і значна сечова інфільтрація.
Медико-соціальна значимість розробки даного протоколу полягає у підвищенні якості надання допомоги хворим на травми сечоводів та забезпеченні її доступності.

Посібник «Внутрішні хвороби. Підручник, заснований на принципах доказової медицини 2018/19»
International Trauma Life Support. Догоспитальная помощь при травмах
Справочники Полезное Информация

Гастроэнтеролог

Эндокринолог

Педиатр

Семейный врач

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизиатр

Гинеколог

Детский эндокринолог

Офтальмолог

Лабораторные тесты

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Участковый педиатр

Кардиолог

Травматолог

Аллерголог

Неотложные состояния

Детский гастроэнтеролог

Детский инфекционист

Иммунолог

Антимикробная терапия

Суточное мониторирование ЭКГ

Хирург

Психиатр

Детский пульмонолог

Инфекционист

Стоматолог

Уролог

Клинический опыт

Референтные нормы анализов

Лекарственные средства

Анкета читателя

О нас

Приобрести справочник

Реклама в справочниках

Новые проекты

Контакт

Сайт для врачей и медработников
Условия использования