Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Уролог

Діючі протоколи надання медичної допомоги

Протокол ведення хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози

МКХ-10:N40.0

I. ОБЛАСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ.

Галузевий стандарт «Протокол ведення хворих. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози» призначений для застосування в системі охорони здоров’я України.

II. НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ.

У стандарті використані посилання на доручення Президента України від 06.03.2003 № 1-1/152 (п. а 2).

III. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Галузевий стандарт «Протокол ведення хворих. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози» створений для нормативного забезпечення реалізації доручення Президента України від 06.03.2003 № 1-1/152 (п. а 2) з метою упорядкування надання та поліпшення якості медичної допомоги населенню в закладах охорони здоров’я, забезпечення її доступності, впровадження сучасної методології та нових методів діагностики і лікування в клінічну практику.
Галузевий стандарт «Протокол ведення хворих. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози» розроблений для вирішення наступних завдань:
• встановлення єдиних науково обґрунтованих, чітко регламентованих у певному порядку, економічно доцільних вимог до профілактики, діагностики і лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози і попередження необґрунтованих дій;
• здійснення контролю за обсягами і якістю медичної допомоги пацієнтам на доброякісну гіперплазію передміхурової залози;
• уніфікації розробок базових програм обов’язкового медичного страхування та оптимізації медичної допомоги пацієнтам на доброякісну гіперплазію передміхурової залози;
• забезпечення оптимальних обсягів, доступності та якості медичної допомоги, що надається пацієнту в медичному закладі в межах державних гарантій забезпечення громадян безкоштовною медичною допомогою;
• підвищення якості та зниження собівартості лікування, ефективне використання матеріальних і кадрових ресурсів охорони здоров’я;
• дотримання вимог протоколу забезпечує юридичний захист медичних працівників за відсутності у хворого бажаного результату лікування.
Сфера застосування дійсного стандарту – спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади урологічного профілю всіх рівнів.

Вимоги дійсного стандарту можуть бути застосовані до дорослих пацієнтів, хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози.

IV. ВЕДЕННЯ ГАЛУЗЕВОГО СТАНДАРТУ «Протокол ведення хворих. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози».

Ведення Галузевого стандарту «Протокол ведення хворих. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози» здійснюється ДУ «Інститут урології АМН України», відділом запальних захворювань:
- директор Інституту – академік НАН та АМН України, доктор медичних наук Возіанов Олександр Федорович, тел. 486 67 31;
- завідуючий відділом – доктор медичних наук, професор Пасєчніков Сергій Петрович, тел. 287 70 39;
- старший науковий співробітник – канд. мед. наук Мітченко Микола Вікторович, тел. 255 15 65.
Система ведення передбачає взаємодію ДУ «Інститут урології АМН України» з усіма зацікавленими організаціями.

V. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ.

Доброякісна гіперплазія простати (ДГПЗ) – одне з найчастіших доброякісних захворювань у чоловіків, яке призводить до доброякісного збільшення простати, простатичної обструкції та/або симптоматики нижнього сечового тракту (СНСТ), що погіршують якість життя пацієнтів. ДГПЗ – це стан, пов’язаний з віком. Виражена СНСТ спостерігається у 30-60% чоловіків віком понад
60 років. Питома вага чоловіків із вираженою СНСТ подвоюється кожні
10 років життя. Гістологічно ДГПЗ не виявляється у чоловіків віком до 30 років. Частота захворювання збільшується з віком і сягає піку до 88% у віці 90 років.
Етіологія є мультифакторною з прямою кореляцією віку, простатоспецифічного антигену (PSA) та об’єму передміхурової залози (ПЗ) щодо розвитку захворювання. На основі цих специфічних факторів ризику можна визначити групу підвищеного ризику прогресії захворювання. Для таких хворих є доцільний ранній початок лікування. Необхідність хірургічного лікування ДГПЗ зростає з віком та гостротою симптомів на початку лікування. Ніктурія та зміни швидкості струменя сечі є найоптимальнішими передбачувальними симптомами.
ДГПЗ може бути пов’язана зі збільшенням латеральних долей, викликаного гіперплазією перехідної зони ПЗ, але симптоми можуть бути незначні, якщо ступінь обструкції невисокий. І навпаки, захворювання може бути пов’язане з відносно маленькою ПЗ і значними обструктивними симптомами, якщо гіперплазія виникла у центральній зоні парауретральної частини залози.

Клінічна картина

У клінічній картині виділяють іритативні симптоми та симптоми простатичної обструкції, що поєднуються у збірне поняття «симптоми нижнього сечового тракту». До них належать: странгурія, почащене сечовипускання з імперативними покликами, переривистий струмінь сечі, відчуття неповного спорожнення сечового міхура, ніктурія.
Кореляція між симптоматикою, розмірами передміхурової залози та швидкістю сечовипускання дуже низька.

ДГПЗ є прогресуючим захворюванням. Показниками прогресії вважають:
- зменшення максимальної швидкості сечовипускання;
- збільшення рівня залишкової сечі;
- збільшення об’єму ПЗ;
- підвищення індексу оцінки симптомів нижнього сечового тракту (I-PSS);
- гостра затримка сечі (ГЗС);
- рівень PSA.

Найважливішими з них є: вік, рівень PSA та об’єм ПЗ. Менш важливими є зниження максимальної швидкості сечовипускання (Qmax), погіршення симптомів та ГЗС. При цьому оцінка збільшення ПЗ із застосуванням пальцевого ректального дослідження не є достовірною.
Із прогресією ДГПЗ пов’язують ускладнення захворювання уретерогідронефрозом та хронічною нирковою недостатністю (ХНН).
При вивченні факторів ризику для розвитку ДГПЗ знайдені слабкі докази, що куріння, зловживання алкоголем, вазектомію можна вважати за такі. Результати різних епідеміологічних досліджень суперечні. У більшості випадків доведена тільки незначна різниця.
Гіпертензія та цукровий діабет визнані як супутні захворювання. Недавно було встановлено, що цукровий діабет частіше існує спільно з ДГПЗ, ніж зустрічається самостійно.
Визнані достовірними тільки два фактори, пов’язані з виникненням та розвитком ДГПЗ – це вік та гормональний статус. Обидва ці фактори на сьогодні недосяжні для запобігання.

Діагностика

Дані рекомендації варто застосовувати тільки до пацієнтів віком понад 50 років без значного ризику СНСТ, не пов’язаних з ДГПЗ. Пацієнти із супутньою неврологічною патологією, молодого віку, попередніми захворюваннями нижнього сечового тракту чи оперативними втручаннями вимагають більш ретельного обстеження. Точний та ранній діагноз ДГПЗ веде до кращого лікувального ефекту та визначеного вибору лікування. Діагностичні тести поділені на 3 категорії:

1. Рекомендовані. Доказовість підтримує використання цих тестів, і таким чином, вони повинні проводитись усім пацієнтам з ДГПЗ.
- Анамнез: з метою виявлення інших, ніж ДГПЗ, причин СНСТ, вивчають спадкові ризики. Підрахунок гостроти симптомів: допомагає у визначенні методу лікування та у спостереженні за ефективністю лікування. Рекомендується застосовувати I-PSS-систему, у зв’язку з її світовим поширенням у якості міжнародного стандарту (табл. 1). Значення індексу оцінки точно характеризує симптоми нижнього сечового тракту протягом останнього місяця. Вік та рівень культури відіграють важливу роль. I-PSS є менш надійним у чоловіків віком більше за 65 років і вимагає обережного лінгвістичного підтвердження. Доведена незадовільна кореляція збільшення індексу I-PSS з Qmax, рівнем залишкової сечі, розміром ПЗ. Таким чином, I-PSS може використовуватись для моніторингу змін у симптомах, але підтвердження оцінки симптомів дуже важливе.
Запитання № 8 показує, наскільки терпимо пацієнт сприймає урологічні симптоми та їх вплив на якість життя, складовими якого є фізичний стан, енергійність, соціальна та психічна складові, загальне здоров’я в цілому.

Таблиця 1. Міжнародна система оцінки симптомів при захворюваннях передміхурової залози (I-PSS)

ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ У ЗВ’ЯЗКУ З РОЗЛАДАМИ СЕЧОВИПУСКАННЯ

Симптоми розділені за важкістю на 3 категорії: слабко виражені (0-7), помірно (8-19) та сильно виражені (20-35). Пацієнти першої категорії підлягають динамічному спостереженню. Медикаментозну терапію слід застосовувати у другої категорії хворих. Простатектомію виконують у випадках сильно вираженої симптоматики.
Симптоматична оцінка може слугувати найбільш ефективним прогнозатором результатів хірургічного лікування ДГПЗ. Чоловіки, симптоми яких слабко виражені, мають низькі шанси на покращення. Передопераційний рівень I-PSS 17 та вище гарантує 87% шансів відчути значне покращення.
Таким чином, оцінка вираженості симптомів за допомогою симптоматичної оцінки є важливою частиною первинної оцінки пацієнта. I-PSS допомагає у визначенні тактики лікування, прогнозу та у моніторингу ефективності терапії.
- Фізикальне обстеження: пальцеве ректальне дослідження (ПРД) та базовий неврологічний огляд. ПРД дозволяє оцінити розмір простати та виявити інші захворювання простати, у першу чергу, рак ПЗ. Позитивне оціночне значення ПРД у діагностиці раку ПЗ складає 26-34%. Загальноприйнято, що УЗД (трансректальне або трансабдомінальне) є більш точним для виявлення раку ПЗ та розмірів залози. Але не можна недооцінювати результати ПРД на тлі зростання застосування УЗД, особливо при розмірі простати більше, ніж 30 мл. Колінноліктьова та лівобокова позиції є рівнозначні за обсягом обстеження та болючістю.
- Простатоспецифічний антиген (PSA): окрім діагностики раку простати PSA сироватки крові як замісний параметр розміру залози можна застосовувати для оцінки ризику гострої затримки сечі та необхідності оперативного втручання. PSA не можна вважати пухлинно-специфічним показником, але слід вважати органоспецифічним. Так, наявність раку ПЗ, ДГПЗ, простатиту, стану після ГЗС, біопсії ПЗ, катетеризації сечового міхура, еякуляції викликає підвищення PSA. Незначні та клінічно незначимі зміни виникають після ПРД. Також необхідно враховувати вік та расу. Об’єм ПЗ і рівень PSA знаходяться у значній кореляції та збільшуються з віком. Визначено, що кожні 0,3 нг/мл PSA відповідає 1 граму тканини ПЗ, а 3,5 нг/мл – 1 см3 ракової тканини ПЗ.
Протягом багатьох років рівень 4 нг/мл вважався граничним значенням норми. Зменшення цього порогу для рекомендації виконання біопсії показало покращення клінічної цінності цього тесту.
Певну вагу відіграє показник щільності PSA, вирахуваний як додаток рівня PSA сироватки крові та об’єму простати.
- Визначення рівня креатиніну: ДГПЗ може спричинити дилятацію верхніх сечових шляхів та ниркову недостатність, що складає 11-30% випадків. Рекомендується дослідження функції верхнього сечового тракту шляхом визначення рівня креатиніну або ультразвукового дослідження нирок. Доведено, що хворі на ДГПЗ та ниркову недостатність мають 25% ризику розвитку післяопераційних ускладнень та значно більшу смертність, у порівнянні з 17% ризиком у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Серед пацієнтів з азотемією переважна більшість має цукровий діабет та гіпертензію, які можуть бути найбільш вірогідною причиною підвищення рівня креатиніну. Тому дослідження рівня креатиніну є обов’язковим, незалежно від наявності залишкової сечі та даних за субтригональне розповсюдження ДГПЗ і уретерогідронефроз.
- Аналіз сечі: необхідно виключити інші, ніж ДГПЗ, причини СНСТ (наприклад, сечова інфекція, рак сечового міхура).
- Урофлоуметрія (УФМ): допомагає виявити зміни сечовипускання. Для отримання об’єктивних даних рекомендується проводити два або більше досліджень з об’ємом сечі понад 150 мл. УФМ є обов’язковим тестом перед хірургічним лікуванням.
- Залишкова сеча: відображає функцію сечового міхура. Рекомендується проводити два або більше досліджень за допомогою УЗ-апарату. Велика кількість залишкової сечі (понад 200 мл) вказує на менш сприятливий ефект від лікування. Але наявність ЗС не є протипоказанням до медикаментозного лікування. Варіабельність повторних досліджень не дає змоги визначити кількість ЗС, при якому показане хірургічне лікування.

2. Факультативні: ці дослідження не вимагається проводити для встановлення діагнозу чи при первинному обстеженні пацієнта, однак вони можуть допомогти у процесі прийняття рішення.
- Уродинамічне дослідження: єдиний тест, який дозволяє відрізнити обструкцію від гіпотонії детрузора і повинен проводитись у наступних випадках:
• об’єм сечовипускання менший за 150 мл при декількох урофлоуметріях;
• Qmax більша за 15 мл/сек при вільній урофлоуметрії;
• СНСТ у пацієнтів похилого віку (понад 80 років);
• рівень залишкової сечі понад 300 мл;
• підозра на нейрогенний сечовий міхур;
• після радикальних втручань на органах тазу;
• неефективні попередні інвазивні втручання з приводу ДГПЗ.
- Ендоскопічне дослідження: уретроцистоскопію рекомендується проводити перед мінімально інвазивними втручаннями для оцінки контурів та розмірів ПЗ, що може мати вплив на вибір методу лікування. Також уретроцистоскопія показана з метою виключення іншої патології у пацієнтів з макрогематурією, стриктурами уретри, раком сечового міхура або після втручань на нижньому сечовому тракті. Запланована інформативність дослідження повинна перевищувати вірогідно нанесену шкоду від інвазивності.
- Радіологічні методи дослідження сечового тракту: методом вибору є ультрасонографія трансабдомінальна або трансректальна. Повинна проводитись всім пацієнтам, яким не визначали рівень креатиніну сироватки крові. УЗД є обов’язковим перед хірургічним лікуванням для виявлення дивертикулів, каменів сечового міхура. Відомо, що виявлення дивертикулів сечового міхура має велике значення і визначає тип хірургічного втручання. Якщо під час трансадбомінального УЗД виявляють дивертикули, необхідно виконати висхідну цистографію або екскреторну урографію з нисхідною цистографією у двох проекціях. Ризик виникнення дивертикулів сечового міхура зростає з віком, збільшенням об’єму ПЗ та нестабільністю детрузора.
Камені сечового міхура є чіткими показниками обструкції, що спричиняє залишкову сечу, інфекцію сечових шляхів та гематурію.
Крім діагностики розширення верхнього сечового тракту, ультразвукове дослідження допомагає виявити новоутворення нирок, обстежити сечовий міхур, виміряти залишкову сечу та об’єм простати. Розміри та контури простати (бажано ректальним датчиком) слід визначати у випадках, коли розглядається питання відкритої простатектомії чи трансуретральної резекції (інцизії простати), перед лікуванням інгібіторами 5-альфа-редуктази, а також при об’ємі ПЗ більше ніж 40 см3.
- Щоденник сечовипускання: з метою об’єктивного визначення частоти та об’єму сечовипускання запис протягом 24 годин є, як правило, достатнім. Щоденники сечовипускань дозволяють виявити хворих на ніктурічну поліурію (один з типів ніктурії у чоловіків похилого віку).

3. Не рекомендовані: відсутні докази на підтримку наступних методів при обстеженні неускладнених пацієнтів: екскреторна урографія, ретроградна уретроцистографія, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія.

Загальні підходи до лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози

Багато чоловіків з СНСТ демонструють слабко чи помірно виражену симптоматику, яка не має впливу, або має незначний вплив на якість життя. У таких пацієнтів застосовується тактика спостереження. Окрім періодичних контрольних оглядів з оцінкою I-PSS, УФМ, рівня залишкової сечі проводять ознайомлення хворих з проблемою ДГПЗ та корекцію стилю життя. При цьому чоловіків обов’язково інформують про рак ПЗ та підбадьорюють, що хворі з СНСТ не мають збільшеного ризику раку ПЗ, порівняно з чоловіками того ж віку і відсутністю СНСТ.

Поради відносно стилю життя включають:
- скорочення прийому рідини у вечірній час та перед відвідуванням публічних місць. Рекомендована кількість вживаної рідини – 1500 мл на добу;
- виключення або помірне вживання кофеїну та алкоголю, які мають діуретичну та іритативну дії (імперативність покликів і ніктурія);
- відміна медичних препаратів, що мають сечогінний ефект;
- лікування запорів.

Для 85% пацієнтів динамічне спостереження протягом 1 року є прийнятним, у 65% з них погіршення наступає протягом 5 років. Посилення СНСТ та рівня залишкової сечі є сигналом недостатності обраної тактики і примушує призначити хворому медикаментозну терапію.
Альфа-блокатори є препаратами вибору для пацієнтів з помірними та вираженими СНСТ. Всі препарати цієї групи мають подібну клінічну ефективність (доксазозин, тамсулозин, альфузозин, теразозин), при призначенні адекватних терапевтичних доз, профіль побічних ефектів є сприятливішим у альфузозину та, особливо, у тамсулозину.

У контрольованих клінічних дослідженнях показано, що альфа-адреноблокатори зазвичай знижують показник I-PSS приблизно на 35-40% та підвищують максимальну швидкість потоку сечі Qmax приблизно на 20-25%. Ефективність альфа-адреноблокаторів виражена у процентному поліпшенні I-PSS не залежить від ступеня важкості симптомів, від віку і розміру передміхурової залози і зберігається при тривалому використанні.
Для оцінки ефективності терапії необхідна її тривалість щонайменше 1-2 місяці.

Призначення альфа-блокаторів вимагає від лікаря інформувати хворого про довготривалість терапії та можливі побічні ефекти (головний біль, ортостатична гіпотензія, сонливість, запаморочення, закладання носа, ретроградна еякуляція). Тамсулозин має більш низьку частоту ортостатичної гіпотензії, порівняно з альфузозином. Інші побічні дії цих препаратів еквівалентні відносно плацебо і складають 4-10%.
Плацебо-контрольовані дослідження довели успішність лікування гострої затримки сечі, незалежно від типу альфа-блокатору. Але у більшості чоловіків ГЗС рецидивувала протягом перших двох місяців.

Доведена ефективність застосування двох інгібіторів 5-a-редуктази – фінастериду та дутастериду, які зменшують об’єм ПЗ на 20-30%, що покращує шкалу I-PSS, у середньому, на 15% та збільшує потік сечі на 1,3-1,6 мл/сек. При цьому найбільший ефект настає при розмірах ПЗ більше за 40 мл та при підвищенні рівня PSA у хворих на ДГПЗ. А це, в свою чергу, значно зменшує вірогідність ГЗС та необхідність оперативного втручання. Максимальна ефективність спостерігається через 6 місяців прийому. Останні дослідження довели можливість тривалого (до 10 років) застосування фінастериду. Такі питання, як довга тривалість лікування, побічні ефекти, кошти, рак простати повинні обговорюватись з пацієнтами.

Кілька досліджень підтвердили можливість застосування фінастериду як альтернативного методу у лікуванні гематурії, пов’язаної з ДГПЗ.
Побічні дії інгібіторів 5-a-редуктази пов’язані із сексуальною функцією. 6,4% пацієнтів скаржиться на зниження лібідо, 8,1% – на еректильну дисфункцію, 3,7% хворих фіксують еякуляторні порушення, до 1,0% – гінекомастію. Наведені реакції розцінені як мінімальні, не погіршувались у процесі лікування, не слугували причиною відмови від лікування і регресували протягом першого року лікування. Доведено також відсутність негативного впливу чотирьохрічної терапії на кістково-мінеральну щільність.

Відомо, що прийом фінастериду по 5 мг на добу знижує рівень PSA на 50%. Таким чином, допустиме подвоєння рівня PSA для інтерпретації аналізу у хворого, який приймає фінастерид, що не заважає своєчасній діагностиці раку ПЗ та не змінює коефіцієнту відношення загального та вільного PSA.
Більшість сучасних досліджень свідчать про те, що у пацієнтів з високим ризиком прогресу захворювання комбінована терапія фінастеридом та альфа-блокаторами більш успішна, ніж застосування цих препаратів окремо.
Рослинні препарати на даний момент ще не можуть впевнено рекомендуватись для лікування ДГПЗ. Незважаючи на поширення застосування Pygeut africanum та Serenoa repens, у деяких країнах, механізм дії фітотерапевтичних препаратів залишається остаточно невідомим, біологічна активність – недослідженою. Окрім цього, недостатньо даних мета-аналізів, що показують довгострокову ефективність цих препаратів, що вимагає подальшого глибшого вивчення питання їхнього застосування у хворих на ДГПЗ.

Хірургічне лікування

Лікуванням вибору є трансуретральна інцизія простати (ТУІП) для хворих з об’ємом залози меншим 30 мл та без середньої долі, трансуретральна резекція простати (ТУРП) – у випадках з відповідним розміром 30-80 мл та відкрита простатектомія – у хворих з об’ємом ПЗ понад 80 мл. Хірургічне лікування показане пацієнтам, які:
- не відчувають ефекту від медикаментозного лікування;
- мають затримку сечі, резистентну до медикаментозного лікування;
- відхиляють медикаментозне лікування і бажають більш активного лікування;
- мають рівень залишкової сечі, що збільшується;
- мають абсолютні показання (повторна затримка сечі, ниркова недостатність, спричинена ДГПЗ, камені сечового міхура, рецидивуючі інфекції сечового тракту, рецидивуюча гематурія на тлі лікування інгібіторами 5-a-редуктази).
ТУІП має ряд переваг, порівняно з ТУРП, а саме: значно менша частота ускладнень та післяопераційних кровотеч з переливанням крові, низький ризик ретроградної еякуляції, значно менша тривалість операції та перебування у стаціонарі.
ТУРП вважається «золотим стандартом» лікування ДГПЗ, складає 95% всіх оперативних втручань і є методом вибору при об’ємі ПЗ 30-80 мл. Інтра- та післяопераційні ускладнення корелюють з об’ємом ПЗ та тривалістю операції.

Трансуретральна вапоризація (ТУВП) є альтернативою до ТУРП у пацієнтів високого операційного ризику, особливо при малих розмірах ПЗ.
Лазерні методики (інтерстиційна лазерна коагуляція простати, резекція гольмієвим лазером) переважно показані пацієнтам з високим ступенем анестезіологічного ризику, які вимагають оперативного лікування. Резекція гольмієвим лазером є альтернативою до ТУРП та відкритої простатектомії, незалежно від анатомічних конфігурацій. Лазерну резекцію ПЗ рекомендують хворим, які приймають антикоагулянти, та таким, що бажають зберегти еякуляцію.

Трансуретральна мікрохвильова термотерапія ПЗ рекомендована пацієнтам, які хочуть уникнути хірургічного лікування та тим, у кого медикаментозне лікування більше не є ефективним. Також цей метод показаний пацієнтам з високим ступенем анестезіологічного ризику з рецидивуючими затримками сечі.
Трансуретральна голкова абляція ПЗ рекомендується пацієнтам з високим ступенем анестезіологічного ризику.
До радикальних хірургічних методів лікування ДГПЗ відносять відкриту простатектомію (черезміхурову та позадулонну). Остання є методом вибору для хворих з ПЗ, об’єм якої більший за 80 мл, з великими каменями сечового міхура, захворюваннями сечівника, анкілозом кульшових суглобів, при необхідності резекції великих дивертикулів сечового міхура.

Принципом позадулонної простатектомії (ПЛПЕ) є видалення гіперплазованих вузлів через розріз хірургічної капсули ПЗ без розтину сечового міхура. Протипоказання до ПЛПЕ: захворювання сечового міхура (камені, дивертикули, пухлини, макрогематурія, малий об’єм ПЗ з явищами склерозу, велика середня доля, ожиріння).

Головними принципами черезміхурової простатектомії (ЧМПЕ) є гемостаз шляхом тракції країв хірургічної капсули ПЗ з’ємними нитками або балоном катетера Фолі, глухе ушивання сечового міхура та постійна іригація антисептичним розчином.
У той же час у практичній діяльності урологи зустрічають серйозні ускладнення ДГПЗ та виражені зміни сечових шляхів і вимушені виконувати паліативне втручання – епіцистостомію. Простатектомію виконують другим етапом. У зв’язку з цим, сьогодні ще не можна відмовитись від двомоментної простатектомії. Тим більше, в сучасних умовах розвитку ендоурології виконання другого етапу хірургічного лікування стає можливим у хворих, які раніше залишались з епіцистостомою.

Інфекції сечових шляхів повинні бути проліковані до операції.
Післяопераційна летальність протягом 3 місяців після операції складає 1,5% для ТУРП, 1,8% для ПЛПЕ та 3,8% для ЧМПЕ.
Відкрита простатектомія має значно менше шансів бути неефективною і вимагає повторної операції у зв’язку з рецидивом протягом 5 років у 0,4% випадків при 3,4% – після ТУРП.

Частота повторних втручань, пов’язаних з післяопераційною кровотечею, складає від 1,2% після ЧМПЕ до 2,2% після ТУРП (1,7% – для ПЛПЕ).
Інфекційні ускладнення представлені, в основному, епідидимітами, частота яких складає 1,1% для ТУРП, 2,5% для ПЛПЕ та 3,6% для ЧМПЕ. Застосування вазорезекції як засобу запобігання цього ускладнення визнане недоцільним.
Частота стресового нетримання сечі складає 1,6% після ПЛПЕ, 1,8% після ТУІП, 2,2% після ТУРП та 2,6-10,0% після ЧМПЕ.
Еректильна функція порушується після ТУРП у 13,6% пацієнтів, після ПЛПЕ – у 15,6%, після ЧМПЕ – у 16,4%. Ретроградна еякуляція спостерігається у 80,8% хворих після ЧМПЕ, у 70,4% – після ТУРП, у 60% – після ПЛПЕ.
Простатичні стенти показані тільки пацієнтам з високим ступенем анестезіологічного ризику з рецидивуючими затримками сечі та протипоказаннями до оперативного лікування, як альтернатива до повторних катетеризацій сечового міхура. Часто ускладнюються інкрустацією, сечовою інфекцією та больовими явищами.

Інженерні методики: трансректальний високоінтенсивний фокусований ультразвук, хіміоабляція простати, водна термотерапія та енергія плазми у фізіологічному середовищі (Plasma Kinetik®) повинні використовуватись тільки в протоколі клінічних досліджень.
Застарілі методики: балонна дилятація та трансректальна/трансуретральна гіпертермія більше не рекомендуються для лікування ДГПЗ.
Диспансерне спостереження. Усі пацієнти, що отримують лікування з приводу ДГПЗ, потребують диспансерного спостереження, яке залежить від типу лікування (таблиця 2).

Пацієнти, у яких в подальшому розвивається хронічна затримка сечі, підлягають дослідженню рівня креатиніну та/або УЗД нирок. Ці пацієнти можуть бути кандидатами для уродинамічної оцінки та для хірургічного лікування.
У пацієнтів, відібраних для динамічного спостереження та медикаментозного лікування, моніторують шкалу I-PSS, УФМ та рівень залишкової сечі.
Після хірургічного лікування з незадовільними результатами пацієнту необхідно виконати уродинамічне обстеження з оцінкою тиску току сечі.
Загальні підходи до профілактики ДГПЗ
У сучасній практичній урології особливого значення набула рання діагностика захворювання (об’єм ПЗ менший, ніж 60-80 мл) та повноцінна диспансеризація у випадку вибору консервативного ведення хворих. При неефективності останнього – своєчасне прийняття рішення відносно хірургічного лікування. Тільки такий підхід при умові адекватного матеріально-технічного забезпечення стаціонарів дозволить у повній мірі реалізувати переваги «золотого стандарту» хірургічного лікування ДГПЗ – ТУРП, звузити показання до відкритої простатектомії та епіцистостомії та інших паліативних втручань.
Наукова достовірність використаних методів діагностики і клінічна ефективність методів лікування викладена у наведених в переліку посилань літературних працях.

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання