Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Контакт Карта сайта
Професійно лікарю-практику

Нозологии

Лекарственные средства

Торговые марки

Аккузид®

Аккузид®, Accuzide

Quinapril + hydrochlorothiazide

Виробник: Pfizer Inc.

Форма випуску та склад
АККУЗИД® 10
Таблетки, вкриті оболонкою, 10 мг/12,5 мг, у блістерах, № 30.
1 таблетка містить квінаприлу гідрохлориду у кількості, еквівалентній 10 мг квінаприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду; допоміжні речовини: лактоза (моногідрат, магнію карбонат, повідон, кросповідон, магнію стеарат, Опадрі «рожева» (OY-S-6937), віск канделільський.
АККУЗИД® 20
Таблетки, вкриті оболонкою, 20 мг/12,5 мг, у блістерах, № 30.
1 таблетка містить квінаприлу гідрохлориду у кількості, еквівалентній 20 мг квінаприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду; допоміжні речовини: лактоза (моногідрат, магнію карбонат, повідон, кросповідон, магнію стеарат, Опадрі «рожева» (OY-S-6937), віск канделільський.
 

Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка
Аккузид® – це комбінований препарат, що складається з інгібітора ангіотензинперетворюючого фактору квінаприлу гідрохлориду і діуретика гідро-
хлортіазиду (ГХТЗ).
Одночасне застосування квінаприлу і гідрохлортіазиду зумовлює більше зниження артеріального тиску, ніж кожен препарат поодинці. Одночасне застосування квінаприлу і гідрохлортіазиду не спричиняє зміни у фармакокінетиці обох препаратів.
Внаслідок діуретичної активності гідрохлортіазид збільшує активність реніну в плазмі, збільшує секрецію альдостерону, зменшує концентрацію калію в сироватці та збільшує виділення калію із сечею.
Введення квінаприлу пригнічує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему і має здатність зменшувати втрати калію, спричинені гідрохлортіазидом.
Механізм дії. Квінаприл швидко деетерифікується до квінаприлату (дикислоти квінаприлу, основного метаболіту), який виявився ефективним інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту. Ангіотензинперетворюючий фермент являє собою пептидилдіпептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину І у вазоконстриктор ангіотензин ІІ, який бере участь в регулюванні судинного тонусу і реалізує свій вплив різними шляхами, у тому числі шляхом стимуляції
секреції альдостерону корою надниркових залоз. Механізм дії квінаприлу полягає в інгібуванні циркуляції і тканинної активності АПФ, чим зменшується вазопресорна активність і секреція альдостерону. Зниження рівня ангіотензину II за механізмом зворотного зв’язку призводить до підвищення секреції реніну та його активності в плазмі крові.
Хоча прийнято вважати, що основний механізм антигіпертензивного ефекту реалізується через ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, квінаприл виявляє антигіпертензивну дію навіть у хворих з невисокою реніновою гіпертензією. Дослідження показали, що монотерапія квінаприлом була ефективною у пацієнтів різних рас, хоча вираженість ефекту була дещо меншою при застосуванні препарату пацієнтами чорної раси (як правило, група з переважно низьким рівнем реніну). АПФ, подібно до ензиму кінази ІІ, спричиняє деградацію брадикініну – потужного вазодилятаторного пептиду; збільшуючи рівень брадикініну, АПФ і кіназа ІІ відіграють роль у реалізації терапевтичного ефекту квінаприлу, однак цей механізм потребує подальшого дослідження.
У дослідах на тваринах антигіпертензивний ефект квінаприлу триває довше, ніж його пригнічуючий вплив на циркуляцію АПФ, тоді як тканинне пригнічення АПФ тісніше корелює з тривалістю його антигіпертензивного ефекту.
Застосування 10-80 мг квінаприлу хворим з вираженістю гіпертензії від легкого до тяжкого ступеня спричиняє помірне зниження артеріального тиску при вимірюванні як в положенні сидячи, так і в положенні стоячи, із мінімальним впливом на частоту серцевих скорочень. Антигіпертензивна дія препарату починається в межах до години з максимальною вираженістю через 2-4 години після прийому. При застосуванні в рекомендованих дозах антигіпертензивний ефект препарату триває протягом доби і зберігається під час довготривалої терапії.
Дослідження у хворих з гіпертензією показали, що зменшення артеріального тиску внаслідок застосування квінаприлу супроводжувалось зменшенням загального периферичного опору та ниркового судинного опору з незначною або відсутністю зміни частоти серцевих скорочень, серцевого індексу, ниркового кровотоку, показника клубочкової фільтрації чи фільтраційної фракції.
Механізм антигіпертензивної активності діуретиків залишається не відомим. При тривалому застосуванні периферичний опір судин зменшується, однак це може бути вторинним проявом змін натрієвої рівноваги.
Гідрохлортіазид є діуретиком, що безпосередньо впливає на нирку, збільшуючи виділення натрію і хлору, а разом з ними – і відповідного об’єму води. Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію калію і бікарбонатів та зменшує виділення кальцію. Тривале застосування гідрохлортіазиду збільшує активність реніну в плазмі в 2-6 разів.
Після перорального прийому гідрохлортіазиду його стимулюючий вплив на діурез починається приблизно через дві години, досягає максимуму через чотири години і триває 6-12 годин.
Супутня терапія з діуретиками тіазидного типу забезпечує більш виражений гіпотензивний ефект, ніж при застосуванні кожного препарату самостійно.
Фармакокінетика. Після перорального застосування препарату максимальні концентрації квінаприлу в плазмі досягаються протягом години. Гідро-
хлортіазид виділяється у незміненому стані нирками. При дослідженні плазматичних рівнів протягом 24 годин відзначено, що період плазматичного напіввиведення становить 4-15 годин. Близько 61% пероральної дози виділяється у незміненому вигляді протягом 24 годин.
Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний і не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Ґрунтуючись на виявленні квінаприлу та його метаболітів у сечі, обсяг абсорбції становить приблизно 60%. Всмоктування гідрохлортіазиду є дещо повільнішим (від 1 до 2,5 години) і більш повним (50-80%). Близько 38%
перорально введеного квінаприлу є системно доступним у вигляді квінаприлату. Квінаприл має достовірний плазматичний період напіввиведення близько години. Максимальні концентрації квінаприлату в плазмі спостерігаються приблизно через дві години після перорального прийому квінаприлу. Квінаприлат виділяється, головним чином, шляхом ниркової екскреції й має напівперіод ефективної акумуляції приблизно три години. Приблизно 97% квінаприлу або квінаприлату, що циркулюють у плазмі, зв’язані з білками. У пацієнтів з нирковою недостатністю достовірний період напіввиведення квінаприлату збільшується зі зменшенням кліренсу креатиніну. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на постійному гемодіалізі або на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі, вказують на те, що діаліз має незначний вплив на видалення квінаприлу та квінаприлату. Виділення квінаприлату також знижене у пацієнтів похилого віку (365 років) і добре корелює з їх станом функції нирок (додаткова інформація наведена в пункті «Спосіб застосування та дози»).
Фармакокінетика у літніх людей. У літніх хворих AUC і максимальна концентрація квінаприлату більші, ніж в інших пацієнтів, що більше пов’язано зі зменшенням функції нирок, аніж з віковими змінами. 15% від загальної кількості хворих, які брали участь у клінічних дослідженнях застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, становили хворі старше 65 років, з них 1,5% були старше 75 років. Не знайдено жодної різниці в ефективності та безпеці застосування препарату у людей похилого віку та інших хворих. Однак не можна виключити більшу чутливість до препарату в деяких літніх хворих.

Показання для застосування
Лікування артеріальної гіпертензії у хворих, яким доцільно застосувати комбіновану терапію квінаприлом і діуретиком.

Спосіб застосування та дози
Хворим, які раніше не застосовували діуретик і в яких застосовувалася монотерапія квінаприлом, рекомендована початкова доза Аккузиду® становить 10/12,5 мг. Відповідно до клінічного ефекту, доза може бути збільшена до 20/12,5 мг. Ефективний контроль артеріального тиску в більшості випадків досягається за допомогою застосування дози від 10/12,5 мг до 20/12,5 мг.
Діапазон дозування препарату дозволяє гнучко підібрати співвідношення компонентів залежно від клінічних потреб. Хворим, які діуретик застосовували раніше, рекомендована початкова доза квінаприлу (Аккупро®) становить 5 мг, щоб запобігти надмірному зниженню артеріального тиску. В подальшому доза препарату підбирається так, щоб досягти бажаного клінічного ефекту. Якщо підібране співвідношення квінаприлу і гіпотіазиду відповідає співвідношенню у таблетці, можна перейти на застосування Аккузиду® 10 або Аккузиду® 20
Дозування для хворих з ураженням функції нирок. Аккузид® 10/20 не слід застосовувати для стартової терапії у хворих з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). У хворих з помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну в межах 30-60 мл/хв) терапія починається із застосування 5 мг квінаприлу з подальшим титруванням дози.
Коли необхідно додаткове застосування діуретиків, їх дозу можна титрувати, застосовуючи Аккузид®. Стартова доза становить 10/12,5 мг. Контроль артеріального тиску досягається застосуванням Аккузиду® у звичайних дозах.
Коли супутнє застосування діуретиків, у поєднанні з квінаприлом, виявляється необхідним для пацієнтів з тяжким ураженням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), слід віддати перевагу петльовим діуретикам, а не тіазидним. Отже, пацієнтам з тяжким ураженням функції нирок застосування Аккузиду® не рекомендується.
Застосування для лікування людей похилого віку. Терапевтичний ефект препарату однаковий як у літніх, так і в інших хворих при застосуванні однакових доз, збільшення частоти побічних проявів у літніх хворих не спостерігалось.
Застосування в педіатрії. Безпечність і ефективність квінаприлу при лікуванні дітей не встановлена.

Побічні дії
При застосуванні квінаприлу та гідрохлортіазиду з частотою понад 1% спостерігалися такі клінічні побічні реакції: головний біль, запаморочення, кашель, відчуття втоми. Слід зазначити, що зазвичай кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Побічні реакції були, як правило, незначними та короткотривалими і не залежали від віку, статі, раси або тривалості застосування (додаткова інформація наведена в пункті «Особливості застосування»). Припинення застосування препарату через виникнення побічних проявів відзначено у 2% хворих. Найчастішою причиною відміни препарату був головний біль, який супроводжувався кашлем і нудотою та/або блюванням. При застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду у контрольованих дослідженнях, спостерігалися: головний біль, запаморочення, кашель, втомлюваність, міальгія, вірусна інфекція, риніт, нудота і/або блювання, біль у животі, біль у спині, діарея, інфекція верхніх дихальних шляхів, безсоння, сонливість, бронхіт, диспепсія, астенія, фарингіт, вазодилятація, вертиго, біль у грудях.
Побічні прояви, що мали достовірний або ймовірний зв’язок із застосуванням Аккузиду® і спостерігались у контрольованих і неконтрольованих клінічних дослідженнях з частотою від 0,5 до 1,0%, і менш часті, але клінічно важливі побічні прояви, що спостерігались у клінічних дослідженнях або в постмаркетинговий період (позначені знаком *), та побічні прояви застосування гідрохлортіазиду були такими: кров і лімфа – гемолітична анемія*, тромбоцитопенія*; імунна система – анафілактоїдна реакція*; психіатричні прояви – нервозність; нервова система – парастезія; органи зору – амбліопія; серце – пальпітація, тахікардія; судини – гіпотензія, постуральна гіпотензія*, синкопе*; органи дихання, органи грудної порожнини і середостіння – диспное, синусит; органи травлення – сухість у роті або горлі, метеоризм, панкреатит*; гепатобіліарна система – гепатит*; шкіра і підшкірна клітковина – алопеція*, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит*, пемфіго*, реакції фотосенсибілізації*, свербіж, висип, при застосуванні гіпохлортіазиду – синдром Стівенса-Джонсона; опорно-руховий апарат і сполучна тканина – артралгія; сечостатева система – інфекції сечового тракту; репродуктивна система – імпотенція; загальні та прояви в місці введення – периферичні набряки.

Протипоказання
Аккузид® протипоказаний хворим з підвищеною чутливістю до будь-яких компонентів препарату; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попередньою терапією інгібітором АПФ, вагітним і жінкам, які годують груддю.
Оскільки препарат містить гідрохлортіазид, Аккузид® протипоказаний хворим з анурією та у випадках гіперчутливості до препаратів, похідних від сульфонаміду.

Передозування
Інформація про передозування Аккузиду® при застосуванні для лікування людей відсутня. Основними клінічними проявами монотерапії гідрохлортіазидом є симптоми, пов’язані з втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідрадацією внаслідок стимуляції діурезу. При супутньому застосуванні препаратів наперстянки, гіпокаліємія може посилювати серцеву аритмію.
Інформація про специфічну терапію передозування квінаприлу/гідро-
хлортіазиду відсутня. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз мають незначний вплив на виведення квінаприлу і квінаприлату.
Проводять симптоматичну і підтримуючу терапію за встановленими принципами медичної допомоги.

Особливості застосування
Для досягнення максимального ефекту щодо артеріального тиску, інколи може знадобитися два тижні лікування.

Ангіоневротичний набряк ділянки голови і шиї. Ангіоневротичний набряк зустрічався у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі в 1% хворих, які застосовували квінаприл. Коли виникає ларингеальний стридор або ангіо-едема обличчя, язика або голосової щілини, слід негайно припинити застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, вжити необхідних лікувальних заходів і ретельно спостерігати за станом хворого, поки не зникне набряк. Коли набряк поширюється лише на обличчя та губи, може бути достатнім лише нагляд за хворим, а для полегшення симптомів можна застосувати антигістамінні препарати. Ангіоневротичний набряк з поширенням на гортань може спричинити смерть хворого. Поширення набряку на язик, голосову щілину та гортань може призвести до обструкції дихальних шляхів, що вимагає негайного застосування невідкладної допомоги в повному обсязі, включаючи (але не обмежуючи цим) підшкірне введення розчину адреналіну (епінефрину) в розведенні 1:1000 у кількості 0,3-0,5 мл.
У хворих чорної раси, які застосовували інгібітори АПФ, випадки розвитку ангіоневротичного набряку зустрічалися частіше, аніж у хворих інших рас. Слід також відзначити, що в контрольованих клінічних дослідженнях у хворих чорної раси відмічали дещо менший вплив інгібіторів АПФ на артеріальний тиск, ніж в інших хворих. Вивчення частоти виникнення ангіоневротичного набряку у хворих чорної та інших рас під час лікування квінаприлом проводилось у двох широких відкритих категорійних клінічних дослідженнях ефективності квінаприлу в лікуванні гіпертензії.

Інтестинальний ангіоневротичний набряк. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, відзначалися прояви інтестинального ангіоневротичного набряку. Такі хворі скаржилися на біль у животі (з або без проявів нудоти чи блювання); у деяких випадках не було жодних анамнестичних даних про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя і відзначали нормальний рівень С-1-естерази. Діагноз ангіоневротичного набряку встановлювався за допомогою комп’ютерної томографії органів черевної порожнини чи ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання; такі прояви зникали після припинення застосування інгібіторів АПФ. Інтестинальний ангіоневротичний набряк повинен бути включений в диференційну діагностику у пацієнтів з болем у животі, які застосовують інгібітори АПФ. У пацієнтів з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, не пов’язаного із терапією інгібітором АПФ, може спостерігатися підвищений ризик ангіоневротичного набряку під час лікування інгібітором АПФ.

Анафілактоїдні реакції. Десенсибілізація. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії з отрутою перетинчастокрилих (наприклад, бджолиною), спостерігалися тривалі, небезпечні для життя, анафілактоїдні реакції. У деяких пацієнтів ці реакції не виникали при тимчасовому утриманні від прийому інгібіторів АПФ, але вони виникали знову при ненавмисній повторній провокації.

Аферез ліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів, які піддавалися аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстрансульфатною абсорбцією при супутній терапії з інгібітором АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції.

Гемодіаліз. Клінічні дані показали, що пацієнти, які проходили гемодіаліз із використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (таких як поліакрилонітрильні мембрани), можуть, імовірно, зазнавати анафілактоїдних реакцій при одночасному лікуванні інгібітором АПФ. Слід уникати цього поєднання, застосовуючи альтернативні антигіпертензивні препарати або альтернативні мембрани для гемодіалізу.

Гіпотензія. У пацієнтів із неускладненою гіпертензією, які отримували квінаприлу/гідрохлортіазид, гіпотензія спостерігалася рідко, але вона могла бути наслідком терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів зі зниженим водно-сольовим балансом, таких, які раніше приймали діуретики, дотримувалися низькосольової дієти або перебували на діалізі (додаткова інформація наведена у пункті «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Квінаприл/гідрохлортіазид слід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають інші антигіпертензивні засоби. Тіазидний компонент квінаприлу/гідрохлортіазиду може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, зокрема гангліоблокаторів і периферичних адреноблокаторів. Антигіпертензивний ефект тіазидного компоненту може бути більш вираженим у хворих, яким була зроблена симпатектомія.
У хворих з проявами застійної серцевої недостатності, з або без поєднання з нирковою недостатністю, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту можуть спричиняти суттєве зниження артеріального тиску, що може супроводжуватись олігурією, азотемією, а в деяких випадках – гострою нирковою недостатністю і смертю.
Починати лікування із застосуванням квінаприлу/гідрохлортіазиду слід під ретельним наглядом за станом хворого, який необхідний в перші два тижні лікування і щоразу, коли дозування квінаприлу збільшується.
Якщо спостерігається симптоматична гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину і, якщо це необхідно, провести внутрішньовенну інфузію фізіологічним розчином. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого лікування, однак, якщо така реакція виникла, слід розглянути питання про застосування нижчих доз квінаприлу або доцільність супутнього лікування діуретиками.

Нейтропенія/Агранулоцитоз. Застосування ігібіторів АПФ інколи може супроводжуватись агранулоцитозом і депресією кісткового мозку й у хворих з неускладненною гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів з нирковою недостатністю, а також із колагеновими захворюваннями. Протягом лікування квінаприлом агранулоцитоз виникає досить рідко. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, для пацієнтів із колагеновими захворюваннями і/або нирковою недостатністю потрібен регулярний контроль кількості лейкоцитів.

Системний червоний вовчак. Тіазидні діуретики можуть бути причиною загострення захворювання.

Фетальна/неонатальна захворюваність і летальність. Інформація наведена в пункті «Вагітність і лактація».

Погіршення функції нирок. Квінаприлу/гідрохлортіазид слід затосовувати з обережністю при лікуванні хворих з тяжкою нирковою недостатністю. У деяких хворих тіазиди можуть спричинити азотемію і при повторному застосуванні цей ефект може кумулюватися.
У чутливих осіб, як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, можуть очікуватися зміни у функціонуванні нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, в яких функція нирок може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, терапія з інгібіторами АПФ може супроводжуватись олігурією і/або прогресуючою азотемією та інколи – гострою нирковою недостатністю і/або смертю.
Період виведення квінаприлату є подовженим при зниженні кліренсу креатиніну. Пацієнти з кліренсом креатиніну < 60 мл/хв потребують більш низької дози квінаприлу (додаткова інформація наведена в розділі «Спосіб застосування та дози»). Дозу для таких пацієнтів слід титрувати від нижчої до вищої, ґрунтуючись на терапевтичному ефекті; необхідно також ретельно контролювати функцію нирок, навіть якщо початкові дослідження не показали, що квінаприл спричиняє погіршення ниркової функції.
При застосуванні квінаприлу у деяких хворих без проявів захворювань судин нирок може зростати рівень азоту сечовини і кретиніну сироватки. Зазвичай такі прояви є незначними і транзиторними й зустрічаються частіше, коли застосування квінаприлу поєднується із застосуванням діуретиків. Подібні випадки спостерігаються частіше у хворих із вже порушеною функцією нирок. Таким хворим слід зменшити дозу. Обстеження хворих з гіпертензією завжди повинно передбачати вивчення функції нирок (додаткова інформація наведена в пункті «Спосіб застосування та дози»).
У пацієнтів, які мали прояви артеріальної гіпертензії внаслідок однобічного або двобічного стенозу ниркової артерії, після терапії з інгібітором АПФ спостерігалося підвищення азоту сечовини крові й креатиніну сироватки крові. Це підвищення було майже завжди оборотним при відміні інгібіторів АПФ і/або діуретиків. У таких випадках слід спостерігати за функціонуванням нирок пацієнтів протягом перших кількох тижнів терапії.
Креатинін і азот сечовини крові. Підвищення (більш ніж у 1,25 рази від верхньої межі норми) креатиніну сироватки крові і азоту сечовини крові спостерігалось у 3% і 4%, відповідно, пацієнтів, які отримували квінаприлу/гідрохлортіазид.

Погіршення функції печінки. Слід обережно застосовувати квінаприлу/гідрохлортіазид при лікуванні хворих з порушеною функцією печінки чи прогресуючим захворюванням печінки, оскільки найменше порушення водно-електролітного балансу може призвести до розвитку печінкової коми. Метаболізм квінаприлу до квінаприлату, як правило, залежить від печінкової естерази. Зменшення концентрації квінаприлату у хворих на алкогольний цироз пояснюється погіршенням деестерифікації квінаприлу.

Порушення електролітного балансу. Для своєчасного виявлення можливого порушення електролітного балансу слід періодично визначати вміст електролітів у сироватці крові. Як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, так і при застосуванні квінаприлу, може зростати рівень іонів калію в сироватці. В клінічних випробуваннях при застосуванні квінаприлу гіперкаліємія (рівень калію в сироватці > 5,8 ммоль/л) спостерігалась у 2% хворих. У більшості випадків гіперкаліємія спостерігалась ізольовано і корекція такого стану проводилася без необхідності припинення застосування препарату. Припинення терапії квінаприлом, з огляду на гіперкаліємію, було необхідним в 0,1% випадків. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, супутня терапія калійзберігаючими діуретиками, застосування препаратів, що містять калій та його солі. Застосування калійзберігаючих діуретиків одночасно з Аккузидом®, до складу якого входить діуретик, не рекомендується. І навпаки, при застосуванні тіазидних діуретиків може виникати гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз. Ці стани можуть мати такі прояви: сухість у роті, спрага, слабкість, кволість, сонливість, збудження, біль і судоми в м’язах, м’язова втома, гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота, дезорієнтація, напади і блювання. Гіпокаліємія підвищує чутливість міокарду до наперстянки та посилює її токсичну дію. Ризик виникнення гіпокаліємії вищий у хворих на цироз печінки, з частим сечовиділенням, у разі недостатнього перорального заміщення втрат електролітів, у випадках одночасного застосування кортикостероїдів та адренокортикотропного гормону. Протилежний вплив квінаприлу та гідрохлортіазиду на калій сироватки досить рівноважний у більшості хворих і змін вмісту калію не спостерігається. У деяких хворих один із препаратів може домінувати. Тому, для своєчасного виявлення електролітного дисбалансу, слід досліджувати електролітний склад сироватки до початку і протягом застосування препарату.
Вторинний дефіцит хлоридів після терапії тіазидами найчастіше є помірним і вимагає специфічних лікувальних заходів лише у крайніх випадках (наприклад, при захворюваннях печінки або нирок). Дилюційна гіпонатріємія може виникати у хворих з набряками в спекотну погоду, коли обмежене пиття води замість призначення солі, й у поодиноких випадках може становити загрозу для життя. В таких випадках доцільно проводити замісну терапію.
Тіазиди зменшують виділення кальцію. У кількох випадках тривалого застосування тіазидів спостерігалися гіперкальціємія і гіпофосфатемія та патологічні зміни в паращитоподібних залозах. Серйозніші ускладнення гіперпаратиреодизму (нирковий літіаз, резорбція кісток і пептичні виразки) не виникали.
За необхідності визначити функцію паращитоподібних залоз слід припинити застосування тіазидів.
Тіазиди збільшують виділення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагнеземії (додаткова інформація наведена в пунктах «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Інші метаболічні розлади. Тіазидні діуретики можуть зменшувати толерантність до глюкози і підвищувати в сироватці крові рівень холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти. Такі прояви найчастіше незначні, але у схильних до цього хворих можуть виникати подагра та прояви діабету.

Гіпоглікемія і діабет. Застосування інгібіторів АПФ може супроводжуватися гіпоглікемією у хворих на діабет, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. Тому слід ретельно спостерігати за станом таких хворих.

Кашель. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, інколи виникав кашель. Зазвичай кашель був непродуктивний, постійний і зникав після припинення терапії. Кашель, індукований застосуванням інгібіторів АПФ, повинен розглядатися при проведенні диференційного діагнозу кашлю.

Хірургія/Анестезія. У разі необхідності серйозного хірургічного втручання слід дотримуватися перестороги, оскільки інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ при компенсаторному викиді реніну. Це може спричинити розвиток гіпотензії, яку слід коригувати внутрішньовенним введенням розчинів у достатньому об’ємі.

Вагітність і лактація
Вагітність. При застосуванні вагітними інгібіторів АПФ останні можуть бути причиною фетальної і неонатальної захворюваності й летальності. Якщо встановлено наявність вагітності, слід якнайшвидше припинити застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.
При застосуванні інгібіторів АПФ протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності спостерігалися випадки гіпотензії, ниркової недостатності, гіпоплазії черепа і/або смерті новонароджених. Також повідомлялося про олігогідрамніон, що, ймовірно, є наслідком зниженої функції нирок в плоду; у зв’язку з олігогідрамніоном відзначалися контрактури кінцівок, черепно-лицеві деформації, гіпопластичний розвиток легенів і затримка внутрішньоутробного росту. Ще протягом першого триместру про це слід поінформувати жінок, у яких ембріон і плід протягом першого триместру зазнали впливу препарату, навіть якщо виникнення побічних проявів не діагностовано. Якщо вагітність виникла під час лікування квінаприлом, слід якнайшвидше припинити застосування препарату.
Хворих, які протягом другого і третього періодів вагітності застосовували інгібітори АПФ, слід повідомити про потенційний ризик для плоду; для діагностики олігоамніону слід виконувати часте ультразвукове дослідження. Хворі та лікарі повинні розуміти, що олігогідроамніон може не виникнути навіть після тривалого необоротного ушкодження. Якщо олігогідроамніон діагностовано, застосування квінаприлу слід припинити, лікування ним може бути продовжено лише за умови, що він застосовується для збереження життя матері.
Інший потенційний ризик для плоду і новонародженого при застосуванні інгібіторів АПФ становить затримка внутрішньоутробного росту, недоношеність і незрощення артеріальної протоки; можливо також настання смерті плоду. Однак залишається невідомим, що спричиняє розвиток таких побічних проявів – застосування препарату чи супутні захворювання матері. Невідомо також, який фактор у першому триместрі може спричинити пошкодження плоду.
Немовлят, які in utero зазнали впливу інгібіторів АПФ, слід ретельно спостерігати на наявність гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Якщо наявна олігурія, слід звернути увагу на підтримку артеріального тиску і ниркової перфузії.
Тіазиди здатні проникати крізь плацентарний бар’єр. Нетератогенний вплив на плід може мати прояви жовтухи плоду або новонародженого, тромбоцитопенії, також можуть спостерігатися інші побічні прояви, що спостерігаються у дорослих.
Адекватні і добре контрольовані дослідження застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду вагітними не проводилися.
Лактація. Інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, в обмеженій кількості виділяються із жіночим молоком. Тіазид також виявляється у грудному молоці. Оскільки існує ризик серйозних побічних проявів у немовлят, які вигодовуються груддю, слід прийняти рішення або про припинення застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, або про припинення вигодовування. Рішення повинне грунтуватися на важливості лікування препаратом матері.
Вплив на здатність керувати автомобілем і користуватися технікою. Здатність керувати механізмами або автомобілем може бути порушеною, особливо на початку застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Тетрациклін та інші препарати, що взаємодіють з магнезією. Застосування тетрацикліну разом з квінаприлом зменшує абсорбцію тетрацикліну у хворих приблизно на 28-37%. Зменшена абсорбція зумовлена присутністю карбонату магнію як наповнювача у препараті. Слід мати на увазі можливість такої взаємодії при одночасному призначенні квінаприлу/гідрохлортіазиду і тетрацикліну або з іншими препаратами, що реагують з магнієм.

Літій. Зазвичай літій не застосовують разом з діуретиками. Сечогінні засоби зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик токсичного впливу літію. Збільшення концентрації літію в сироватці та симптоми отруєння літієм як результат втрати натрію під дією квінаприлу/гідрохлортіазиду зустрічалися у хворих, які одночасно застосовували літій та інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту. При застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду, ризик літієвої інтоксикації може збільшуватися. Одночасне застосування цих препаратів повинне проводитися з обережністю; рекомендовано частий контроль рівнів літію у сироватці крові. Супутнє застосування діуретика може збільшити ризик літієвої токсичності.

Інші препарати. При застосуванні квінаприлу з пропранололом, гідрохлортіазидом, дигоксином або циметидином не спостерігалося ніяких клінічно важливих фармакокінетичних взаємодій.
Антикоагулянтний ефект одноразової дози варфарину (оцінений за протромбіновим часом) суттєво не змінився при одночасному введенні квінаприлу двічі на день.

Одночасне застосування з тіазидними діуретикамиАлкоголь, барбітурати або наркотики: може виникнути ортостатична гіпотензія.

Протидіабетичні засоби (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): можлива необхідність збільшення дози протидіабетичних засобів.

Інші антигіпертензивні засоби: адитивний ефект або потенціювання.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон: збільшення втрати електролітів, особливо – гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад, норепінефрин): можливе зменшення відповіді на застосування цих препаратів, але недостатнє, щоб бути причиною їх незастосування.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин): можливе збільшення відповіді на застосування міорелаксантів.

Нестероїдні протизапальні засоби: у деяких хворих застосування нестероїдних протизапальних засобів може зменшувати діуретичну, натрійуретичну і антигіпертензивну дію петльових, калійзберігаючих та тіазидних діуретиків. Тому, при одночасному застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду і нестероїдних протизапальних засобів, хворі потребують ретельного нагляду для отримання бажаного ефекту від застосування Аккузиду®.

Препарати, які підвищують калій у сироватці крові. Квінаприл є інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту і здатний зменшувати рівень альдостерону, який, у свою чергу, може спричинити затримку калію. Тому одночасне застосування квінаприлу і препаратів калію або препаратів, що містять солі калію, повинно бути обережним, з відповідним контролем концентрації калію в сироватці (додаткова інформація наведена в пункті «Особливості застосування»). Оскільки до складу Аккузиду® входить діуретик, додаткове застосування калійзберігаючих діуретиків не рекомендоване.

Аніонообмінні смоли: всмоктування гідрохлортіазиду погіршується під впливом аніонообмінних смол, таких як холестирамін і холестипол. Одне застосування аніонообмінної смоли зв’язує гідрохлортіазид та зменшує його всмоктування із травного тракту до 85% і 43% відповідно.

Справочники Полезное Информация

Гастроэнтеролог

Эндокринолог

Педиатр

Семейный врач

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизиатр

Гинеколог

Детский эндокринолог

Офтальмолог

Лабораторные тесты

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Участковый педиатр

Кардиолог

Травматолог

Аллерголог

Неотложные состояния

Детский гастроэнтеролог

Детский инфекционист

Иммунолог

Антимикробная терапия

Суточное мониторирование ЭКГ

Хирург

Психиатр

Детский пульмонолог

Инфекционист

Стоматолог

Уролог

Клинический опыт

Референтные нормы анализов

Лекарственные средства

Анкета читателя

О нас

Приобрести справочник

Реклама в справочниках

Новые проекты

Контакт

Сайт для врачей и медработников
Условия использования