|
|
Amiodarone
Виробник: Sanofi Aventis
Форма випуску та склад
Таблетки, по 200 мг, № 30.
1 таблетка містить 200 мг аміодарону гідрохлориду; допоміжні речовини: лактози моногідрат 200 меш, крохмаль кукурудзяний, повідон K90F, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка
Антиаритмічні властивості
Подовжує ІІІ фазу потенціалу дії серцевих клітин, в основному, за рахунок уповільнення току в калієвих каналах (ІІІ клас за класифікацією Vaughan Williams).
Спричиняє брадикардичний ефект в результаті зниження автоматизму синусового вузла. Така дія не є антагоністичною щодо до атропіну.
Має неконкурентну альфа- та бета-антиадренергічну дію.
Уповільнює провідність у синоатріальному вузлі, передсердях та атріовен-
трикулярному (АV) вузлі, що більш виражено при прискоренні ритму.
Не змінює внутрішньошлуночкову провідність.
Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарду на передсердному, АV-вузловому та шлуночковому рівнях.
Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період у додаткових атріовентрикулярних шляхах.
Інші властивості
Зменшує споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження периферичного опору та зменшення частоти серцевих скорочень.
Збільшує коронарний кровотік завдяки безпосередньому впливу на гладку мускулатуру артерій міокарду та підтримує серцевий викид шляхом зниження тиску та цериферичного опору, не виявляючи будь-яких негативних інотропних ефектів.
Було проведено мета-аналіз результатів тринадцяти контрольованих рандомізованих проспективних клінічних досліджень за участю 6553 пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарду (78%) або страждали на хронічну серцеву недостатність (22%). Середній період подальшого спостереження за пацієнтами становив від 0,4 до 2,5 року. Середня щоденна підтримуюча доза аміодарону становила від 200 до 400 мг.
Мета-аналіз продемонстрував значне зниження під дією аміодарону загального показника смертності, яке становило 13% (ДІ 95% 0,78-0,99; р = 0,030), та зниження смертності від порушень серцевого ритму на 29% (Дl 95% 0,59-0,85; р = 0,0003).
Однак до інтерпретації цих результатів слід підходити обережно, беручи до уваги неоднорідність досліджень, результати яких увійшли до мета-аналізу (неоднорідність переважно стосується відібраної популяції хворих, тривалості спостереження, методики проведення та оцінки результатів досліджень).
Відсоток хворих, які припинили лікування, був значно вищим у групі, що отримувала аміодарон (41%), ніж у групі, що отримувала плацебо (27%).
У семи відсотків пацієнтів, які отримували аміодарон, виник гіпотиреоз, порівняно з 1% у групі, що отримувала плацебо. Гіпертиреоз було діагностовано в 1,4% пацієнтів, які приймали аміодарон, і у 0,5% пацієнтів у групі, що отримувала плацебо. Інтерстиціальна пневмопатія спостерігалася в 1,6% пацієнтів, які приймали аміодарон і у 0,5% пацієнтів у групі, що приймала плацебо.
Фармакокінетика. Аміодарон є лікарським засобом із повільним виведенням та вираженою спорідненістю з тканинами.
Біодоступність після перорального застосування у різних пацієнтів коливається від 30% до 80% (середній показник – 50%). Після одноразового приймання максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична дія досягається, в середньому, протягом 1 тижня після початку прийому препарату (від декількох днів до двох тижнів).
Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень міжіндивідуальної варіабельності (від 20 до 100 днів). Впродовж перших днів лікування цей препарат накопичується у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Виведення починається через кілька днів, а рівновага між надходженням та виведенням досягається впродовж декількох місяців, із індивідуальними коливаннями.
Такі характеристики пояснюють необхідність застосування навантажувальної дози з метою швидкого накопичення препарату в тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.
Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється в сечі у формі йодиду; 6 мг йоду за добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Решта частина препарату, тобто більша частина йоду, виводиться з фекаліями після метаболізму у печінці.
Незначне виведення препарату із сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим із порушенням функції нирок.
Після відміни лікування виведення з організму триває впродовж кількох місяців. Слід брати до уваги, що після відміни препарату, його дія продовжується від 10 днів до 1 місяця.
Показання для застосування
Профілактика рецидивів:
- шлуночкової тахікардії, які становлять загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару, за наявності постійного контролю за станом пацієнта;
- симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
- суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;
- фібриляції шлуночків.
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка.
Спосіб застосування та дози
Початок лікування. Звичайна рекомендована доза для дорослих становить по 200 мг 3 рази на добу впродовж 8-10 днів.
У деяких випадках на початку лікування можуть застосовуватися вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають впродовж нетривалого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату, підтримуюча доза для дорослих може становити від 1/2 таблетки на добу (1 таблетка кожні два дні) до 2 таблеток на добу.
Побічна дія
Побічні ефекти, класифіковані за системою органів та частотою виникнення: дуже поширені (≥ 10%), поширені (≥ 1%, < 10%), не поширені (≥ 0,1%, < 1%), поодинокі (≥ 0,01%, < 0,1%), вкрай поодинокі (< 0,01%).
Ушкодження зору
Дуже поширені. Мікровідкладення в ділянці рогівки, які у дорослих виникають майже постійно, і найчастіше локалізуються в зоні під зіницею, однак їх поява не є протипоказанням для продовження лікування. У виключно поодиноких випадках вони можуть зумовити порушення зору у вигляді виникнення забарвленого ореолу при яскравому світлі або затуманювання зору. Мікровідкладення у зоні рогівки, утворені комплексом ліпідів, завжди зникають після припинення лікування.
Вкрай поодинокі. Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), що супроводжується нечіткістю зору, зниженням гостроти зору та папілярним набряком на очному дні. Внаслідок цього, може виникати більш або менш серйозне погіршення гостроти зору. Зв’язок із застосуванням аміодарону на сьогодні поки що не встановлений. Однак у випадку наявності іншої очевидної причини, рекомендується припинити лікування.
Ушкодження шкіри
Дуже поширені. Фотосенсибілізація. Пацієнтів слід попередити про те, щоб під час лікування вони уникали прямої дії сонця (та УФ-випромінювання взагалі).
Поширені. Поява пігментації шкіри бузкового чи синювато-сірого кольору при тривалому застосуванні високих щоденних доз. Після відміни препарату ця пігментація повільно зникає (протягом від 10 до 24 місяців).
Вкрай поодинокі. Еритема під час променевої терапії; висипання на шкірі, зазвичай песпецифічні; ексфоліативний дерматит, хоча зв’язок між його появою та прийомом препарату чітко не встановлений; випадіння волосся.
Щитовидна залоза
Дуже поширені. Деяка «невідповідність» рівня тиреоїдних гормонів (збільшення рівня Т4 при нормальному або дещо зниженому рівні Т3), за відсутності клінічних ознак дистиреозу, не потребує припинення лікування.
Поширені. Класична форма гіпотиреозу: збільшення маси тіла, чутливість до холоду, апатія, сонливість. Чітке підвищення рівня тиреотропного гормону (ТТГ) вказує на цей діагноз. Після припинення лікування спостерігається поступова нормалізація функції щитовидної залози протягом від 1 до 3 місяців, тому відміна препарату не обов’язкова. За необхідності лікування аміодароном можна продовжувати, комбінуючи його із замісною терапією L-тироксином, при цьому дозу L-тироксину визначають залежно від рівня ТТГ.
Гіпертиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика слабко виражена (незначна втрата маси тіла нез’ясованої етіології, зменшення антиангінальної та/або антиаритмічної ефективності препарату). В осіб літнього віку можуть спостерігатиcя психічні розлади чи навіть тиреотоксикоз. Зменшення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку слід обов’язково призупинити застосування аміодарону. Цього зазвичай достатньо для того, щоб через 3-4 тижні досягти клінічного одужання. У серйозних випадках, які можуть закінчитися смертю хворого, необхідно негайно провести відповідне лікування.
Якщо тиреотоксикоз викликає занепокоєння, сам по собі або через його вплив на міокард, обмінні процеси в якому порушені, то, враховуючи непостійну ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів, рекомендується провести безпосередню кортикостероїдну терапію (1 мг/кг) впродовж досить тривалого періоду часу (3 місяці). Випадки гіпертиреозу спостерігалися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Легеневі симптоми
Поширені. Спостерігалися випадки виникнення дифузної інтерстиціальної або альвеолярної пневмопатії та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією, іноді – з летальним кінцем. Поява задишки при навантаженнях або сухого кашлю, як окремо, так і на фоні погіршення загального стану (втома, втрата маси тіла, незначне підвищення температури тіла), потребує проведення рентгенологічного обстежепня та, у разі необхідності, припинення лікування. Такі види пневмопатії фактично можуть перерости у фіброз легень. Рання відміна аміодарону, з одночасною терапією кортикостероїдами чи без неї, призводить до зменшення подібних явищ. Клінічні симптоми зазвичай зникають через
3-4 тижні. Рентгенологічне та функціональне покращення з’являється повільніше (впродовж кількох місяців).
Повідомлялося про декілька випадків плевриту, які зазвичай спостерігалися на фоні інтерстиціальної пневмонії.
Вкрай поодинокі випадки. Бронхоспазм, зокрема у пацієнтів, хворих на бронхіальну астму; гострий респіраторний дистрес-синдром, іноді – з летальним кінцем. Інколи він виникав безпосередньо після операції (можливо, через взаємодію з високими дозами кисню). Тому під час штучної вентиляції легень рекомендується проводити ретельне спостереження за станом таких хворих.
Повідомлялося про крововиливи в легені.
Неврологічні симптоми
Поширені. Тремор або інші екстрапірамідні симптоми; порушення сну, включаючи кошмарні сновидіння; сенсорні, моторні чи змішані периферичні нейропатії.
Не поширені. Міопатія.
Сенсорні, моторні чи змішані периферичні нейропатії та міопатії можуть виникати вже через кілька місяців лікування, хоча іноді – й через декілька років. Вони, як правило, зникають після відміни лікування. Однак одужання може бути неповним, проходити дуже повільно і наставати лише через кілька місяців після припинення лікування.
Вкрай поодинокі випадки. Мозочкова атаксія; доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія; головний біль. При появі випадків головного болю, слід провести обстеження та встановити його причину.
Печінкові симптоми
Спостерігалися випадки ушкодження печінки, які були діагностовані за підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про наступні явища.
Дуже поширені. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівня трансаміназ (у 1,5-3 рази). Це порушення зазвичай нормалізується після зниження дози препарату або навіть спонтанно.
Поширені. Гостре ушкодження печінки, що потребує припинення лікування, з підвищенням рівня трансаміназ крові та/або жовтухою, іноді – з летальним кінцем.
Вкрай поодинокі випадки. Хронічне ушкодження печінки під час тривалого лікування. Гістологія відповідає псевдоалкогольному гепатиту. Мінливий характер клінічної та біологічної картини (нестійка гепатомегалія, підвищення рівня трансаміназ крові у 1,5-5 разів) свідчить про необхідність регулярного спостереження за функцією печінки. Діагноз хронічного ушкодження печінки слід брати до уваги у випадку навіть помірного підвищення рівня трансаміназ крові, що виявляється після лікування протягом понад 6 місяців. Ці клінічні та біологічні розлади зазвичай нормалізуються після припинення лікування. Зареєстровано кілька випадків необоротних наслідків.
Кардіологічні симптоми
Поширені. Зазвичай помірна, дозозалежна брадикардія.
Непоширені. Порушення провідності (синоатріальна та атріовентрикулярна блокада різного ступеня).
Вкрай поодинокі випадки. Виражена брадикардія, у виключних випадках – зупинка синусового вузла (при дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку).
Шлунково-кишкові розлади
Дуже поширені. Легкі порушення травлення (нудота, блювання, порушення смаку), які зазвичай виникають на початку лікування та зникають при зменшенні дози.
Вплив на репродуктивну систему
Вкрай поодинокі випадки. Епідидиміт. Однак зв’язок із застосуванням препарату поки що не встановлений.
Судинні симптоми
Вкрай поодинокі випадки. Васкуліт.
Вплив на кровотворну та лімфатичну систему
Вкрай поодинокі випадки. Тромбоцитопенія.
Вплив на імунну систему
Повідомлялося про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке).
Відхилення лабораторних показників від норми
Вкрай поодинокі випадки. Ниркова недостатність, що супроводжується помірним підвищенням рівня креатиніну.
Протипоказання
Синусова брадикардія та синоатріальна блокада серця за відсутності корекції штучним водієм ритму серця (кардіостимулятором). Синдром слабкості синусового вузла за відсутності корекції штучним водієм ритму серця (ризик зупинки синусового вузла). Порушення провідності високого ступеня за відсутності корекції штучним водієм ритму. Гіпертиреоз, оскільки можливе погіршення його перебігу при застосуванні аміодарону. Відомі реакції підвищеної чутливості до йоду, аміодарону або до будь-якого компонента препарату. Вагітність. Період годування груддю.
Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de роіntes»:
- антиаритмічними препаратами класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічними препаратами класу ІІІ (соталол, дофетилід, ібутилід);
- іншими лікарськими засобами, такими як бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (внутрішньовенно), мізоластин, моксифлоксацин, спіраміцин (внутрішньовенно), вінкамін (внутрішньовенно);
- сультопридом.
Діти (контрольовані клінічні дослідження із вивчення безпеки та ефективності застосування аміодарону у дітей не проводилися).
Передозування
Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії «torsade de роіntes», і ушкодження печінки. Лікування повинно бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль препарату, рекомендується контролювати стан хворого протягом тривалого періоду, особливо діяльність серця.
Ні аміодарон, ні його метаболіти не виводяться при гемодіалізі.
Особливості застосування
Спеціальні застереження
Вплив на серцеву діяльність. Перед початком лікування необхідно зробити ЕКГ. У пацієнтів літнього віку може спостерігатися виражене зменшення частоти серцевих скорочень.
Аміодарон може спричинити появу таких змін на ЕКГ: подовження тривалості інтервалу Q-T, що відображає подовження фази реполяризації, з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичного насичення, а не токсичної дії препарату.
У випадку виникнення атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади, лікування слід призупинити. При появі атріовентрикулярної блокади І ступеня, слід посилити контроль за станом пацієнта. Існують повідомлення про виникнення нової аритмії або погіршення перебігу існуючої аритмії, лікування якої проводиться.
Аритмогенний ефект аміодарону слабкий, навіть менший, ніж той, що спостерігається у більшості антиаритмічних засобів, та виникає при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами або при порушенні електролітного балансу.
Прояви з боку щитовидної залози. Наявність йоду у складі препарату може спотворювати показники деяких тестів, які відображають функцію щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білок-зв’язаний йод, однак оцінка функції щитовидної залози можлива (визначення Т3, Т4,ТТГ).
Аміодарон може викликати розлади функції щитовидної залози, зокрема у пацієнтів, які в анамнезі мають порушення її функціонування. Усім пацієнтам рекомендується проводити визначення рівня ТТГ перед початком лікування і потім – регулярно під час лікування та впродовж кількох місяців після його завершення, а також у випадку підозри на виникнення порушень функції щитовидної залози.
Легеневі прояви. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо, так і на фоні погіршення загального стану, вказує на можливість виникнення легеневої токсичності, наприклад, інтерстиціальної пневмопатії, та потребує проведення рентгенологічного обстеження.
Прояви з боку печінки. Регулярний контроль функції печінки рекомендується проводити перед початком лікування та через регулярні проміжки часу впродовж лікування аміодароном (див. розділ «Побічні ефекти»).
Нервово-м’язові прояви. Аміодарон може спричинити появу сенсорної, моторної або змішаної периферичної нейропатії та міопатії (див. розділ «Побічні ефекти»).
Прояви з боку органу зору. У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору, слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом аміодарону у випадку появи нейропатії або невриту зорового нерва, спричинених аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти (див. розділ «Побічні ефекти»).
При проведенні комбінованої терапії необхідно враховувати, що комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») з бета-блокаторами, за винятком соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яку слід призначати з обережністю) або верапамілом та дилтіаземом слід застосовувати лише з метою профілактики шлуночкових аритмій, які становлять загрозу для життя.
Через вміст у складі препарату лактози, застосування його протипоказане при вродженій галактоземії, синдромі мальабсорбції глюкози та галактози або дефіциті лактази.
Особливі запобіжні заходи при застосуванні
Порушення електролітного балансу, особливо гіпокаліємія: слід враховувати ситуації, що можуть супроводжуватися виникненням гіпокаліємії, яка може сприяти появі проаритмогенного ефекту.
Гіпокаліємію необхідно скорегувати перед початком застосування аміодарону.
Побічні ефекти найчастіше виникають внаслідок перевищення дози лікарського засобу. Їх можна уникнути або зменшити до мінімуму тяжкість їх проявів шляхом ретельного визначення мінімально ефективної підтримуючої дози.
Пацієнтів слід попередити про те, щоб під час лікування вони не перебували на сонці та користувалися сонцезахисними засобами.
Анестезія. Перед проведенням хірургічних втручань необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт застосовує аміодарон.
Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією, та виникнення побічних ефектів, особливо таких, як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення провідності.
Крім того, у деяких пацієнтів, які приймали аміодарон, безпосередньо після операції, спостерігався розвиток респіраторного дистрес-синдрому. Тому під час штучної вентиляції легень рекомендується проводити ретельне спостереження за станом таких хворих (див. розділ «Побічні ефекти»).
Вагітність. Дослідження на тваринах не виявили тератогенної дії препарату. За відсутності тератогенної дії у тварин, не очікується тератогенної дії у людей. На сьогодні речовини, що спричиняють вади розвитку у людей, також мають тератогенну дію у тварин, як свідчать результати досліджень.
Однак на сьогодні немає достатніх клінічних даних, щоб оцінити можливу тератогенну дію аміодарону при застосуванні в І триместрі вагітності.
Оскільки щитовидна залоза плоду починає зв’язувати йод з 14-го тижня аменореї, не очікується впливу на щитовидну залозу плоду в разі попереднього застосування препарату. Передозування йоду при застосуванні цього препарату після зазначеного періоду може спричинити біологічний або клінічний (зоб) фетальний гіпотирсоїдизм. Внаслідок цього, застосування препарату протипоказане у період вагітності.
Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їх концентрації в плазмі матері. Через ризик розвитку гіпотиреоїдизму, у новонародженого немовляти годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.
Вплив на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги. Не існує даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, які потребують підвищеної уваги.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes». Ця серйозна аритмія може бути спричинена застосуванням цілого ряду лікарських засобів, антиаритмічних та інших препаратів. Гіпокаліємія є фактором, що сприяє її виникненню, так само, як і брадикардія та вроджене або набуте подовження інтервалу Q-T.
До лікарських засобів, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes», належать особливо антиаритмічні препарати класу Іа, антиаритмічні препарати класу ІІІ та деякі нейролептики.
Протипоказано одночасне застосування препарату Кордарон® з лікарськими засобами, що можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»:
- Антиаритмічні препарати Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).
- Антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, соталол).
Бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (внутрішньовенно), мізоластин, вінкамін (внутрішньовенно), моксифлоксапин, спіраміцин (внутрішньовенно).
- Сультоприд.
При одночасному застосуванні з аміодароном існує підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes».
Не рекомендується комбінована терапія з нижченаведеними препаратами:
Циклоспорин – підвищення рівня циркулюючого у плазмі циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, ризик виникнення нефротоксичних ефектів. Рекомендується визначати концентрацію циклоспорину в крові, кон-
тролювати функцію нирок та коригувати дозу препарату як під час лікування аміодароном, так і після його завершення.
Ін’єкційна форма дилтіазему – ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо така комбінація неминуча, потрібне ретельне спостереження за станом хворого та постійний електрокардіографічний контроль.
Галофантрин, пентамідин, люмефантрин – підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes». Якщо можливо, слід відмінити препарати, які не є антиінфекційними, що провокують пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes». Якщо така комбінація неминуча, необхідний попередній контроль інтервалу Q-T і постійний електрокардіографічний контроль. Нейролептики, які можуть спричиняти пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes»: деякі фенотіазинові нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол) та інші нейролептики (пімозид).
При одночасному застосуванні з аміодароном, існує підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes».
3 обережністю слід призначати в комбінації з препаратом Кордарон® нижчезазначені препарати:
Пероральні антикоагулянти – посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику кровотечі через підвищення концентрації антикоагулянтів в плазмі. Необхідно частіше контролювати рівень протромбіну в крові та стежити за міжнародним нормалізаційним співвідношенням (МНС), коригувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування аміодароном і після його відміни.
Бета-блокатори, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні) – ризик порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Потрібен клінічний та електрокардіографічний контроль за станом хворого.
Бета-блокатори при серцевій недостатності (бісопролол, карведипол, метопропол) – порушення автоматизму та серцевої провідності (синергія ефектів) з ризиком надмірної брадикардії. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Необхідний регулярний клінічний та електрокардіографічний кон-
троль за станом хворого.
Препарати дигіталісу – пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності.
При застосуванні дигоксину збільшується його концентрація в плазмі через зниження кліренсу дигоксину. Необхідний електрокардіографічний та клінічний контроль за станом хворого, контроль рівня дигоксину у крові та, за необхідності, корекція дози дигоксину.
Пероральна форма дилтіазему – ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади серця, особливо у хворих похилого віку. Необхідний електрокардіографічний та клінічний контроль за станом хворого.
Есмолол – порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічуються компенсаторні механізми симпатичної нервової системи). Необхідний електрокардіографічний та клінічний контроль за станом хворого.
Препарати, що викликають гіпокаліємію: діуретики, що сприяють виведенню калію (окремо або в комбінації), проносні засоби, амфотерицин В (внутрішньовенно), глюкокортиноїди (системні), тетракосактид – підвищений ризик шлуночкової аритмії, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes» (гіпокаліємія є провокуючим фактором).
Необхідний електрокардіографічний та клінічний контроль за станом хворого і лабораторне обстеження.
Лідокаїн – ризик підвищення концентрації лідокаїну у плазмі з можливістю розвитку побічних неврологічних та серцевих ефектів через зниження його печінкового метаболізму під дією аміодарону. Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль за станом хворого, за необхідності – контроль рівня концентрації лідокаїну в плазмі. За необхідності – корекція дози лідокаїну під час застосування аміодарону та після його відміни.
Орлістат – ризик зниження концентрації аміодарону в плазмі та його активного метаболізму.
Необхідне клінічне та, у разі необхідності, електрокардіографічне спостереження за станом хворого.
Фенітоїн (та, ймовірно, фосфенітоїн) – підвищення концентрації фенітоїну в плазмі з ознаками його передозування, особливо неврологічними (зниження метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідне клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну в плазмі та, за необхідності, корекція дози.
Симвастатин – підвищення ризику розвитку побічних ефектів (залежно від дози), таких як рабдоміоліз (через зменшення метаболізму симвастатину в печінці). Доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Якщо при такій дозі неможливо досягнути терапевтичного ефекту, необхідно застосовувати інший статин, не пов’язаний із зазначеною взаємодією.
Комбінації, які слід брати до уваги
Засоби, що спричиняють брадикардію: блокатори кальцієвих каналів, що спричиняють брадикардію (верапаміл), бета-блокатори (крім соталолу), клонідин, гуанфацин, препарати дигіталісу, мефлохін, антихолінестеразні препарати (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонім, піридостигмін, неостигмін), пілокарпін – ризик надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти).
|
|
