Хвороба і синдром Байлера (прогресуючий сімейний внутрішньопечінковий холестаз І та ІІ типу)
МКХ-10: К76.8
Хвороба Байлера – спадкове захворювання, в основі якого лежить порушення екскреції жовчних кислот через канальцеву мембрану гепатоцита.
Синдром Байлера – спадкове захворювання, в основі якого лежить порушення екскреції переважно однієї первинної жовчної кислоти (хенодезоксихолевої) через канальцеву мембрану гепатоциту, обумовлене відсутністю на її поверхні Р-глікопротеїна.
Етіологія
Захворювання успадковується за аутосомно-рецесивним типом і проявляється на 6-12 міс. життя. Включає три основні типи:
І тип (хвороба Байлера),
ІІ тип (синдром Байлера),
ІІІ тип (дефіцит MDR3).
В основі І і ІІ типів лежать порушення екскреції жовчних кислот, ІІІ типу – порушення екскреції фосфоліпідів.
Ген, що відповідає за розвиток хвороби Байлера, локалізований у ділянці довгого плеча 18-ї хромосоми. Ген, що відповідає за розвиток синдрому Байлера, локалізується у 21 хромосомі.
Патогенез
Патогенез хвороби та синдрому Байлера не відрізняється. В основі хвороби лежить дефіцит мембранозв’язуючого ферменту – ІІ типу АТФ-ази, який відіграє головну роль у транспорті жиророзчинних сполук і жовчних кислот через канальцеву мембрану гепатоцитів. Внаслідок цього жовчні кислоти накопичуються у клітинах печінки і є пусковим механізмом їх апоптозу. З другого боку, жовчні кислоти не потрапляють до кишечника, що призводить до порушення процесів всмоктування жирів та жиророзчинних вітамінів.
Клінічна картина
Клінічні прояви хвороби та синдрому Байлера не відрізняються. Характерна жовтяниця, помірна гепатомегалія, непостійна ахолія стільця і темна сеча. Основним симптомом є свербіж шкіри, який з’являється у перші три місяці життя. Характерним є відставання у фізичному розвитку та симптоми дефіциту жиророзчинних вітамінів.
Діагностика
Підвищення прямої фракції білірубіна, лужної фосфатази, жовчних кислот при низькому рівні гамаглутамінтрансферази, холестерину.
При проведенні пункційної біопсії відзначається внутрішньопечінковий холестаз, перегрупування гепатоцитів і формування біліарного цирозу печінки. При електронній мікроскопії виявляють жовч у вигляді грубих гранул в гепатоцитах і внутрішньопечінкових жовчних канальцях. Для уточнення діагнозу проводиться молекулярно-генетичне тестування специфічного локуса 18-ї або 21-ї хромосоми.
Диференціальний діагноз
Проводять з іншими захворюваннями, які супроводжуються внутрішньопечінковим холестазом з низьким рівнем гамаглутамінтрансферази.
Лікування
Урсодезоксихолева кислота, жиророзчинні вітаміни, макро- і мікроелементи, трансплантація печінки.
Прогноз
Без трансплантації печінки хворі помирають у віці від 2 до 15 років. Можливий розвиток раку печінки та жовчовивідної системи.
|
