Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Психіатр

Сучасна діагностика і лікування в психіатрії

Депресивні розлади

Головним проявом цих розладів є знижений настрій.
Залежно від ступеня його вираження і тяжкості супутніх проявів, ці розлади поділяють на:
*Депресивний епізод легкого ступеня (F32.0); Депресивний епізод середнього ступеня (F32.1); Депресивний епізод важкого ступеня без психотичних проявів (F32.2); Депресивний епізод важкого ступеня з психотичпими проявами (F32.3); Інші депресивні епізоди (F32.8) та Депресивний епізод, неуточнений (32.9).

Діагностика

Загальні клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
G1. Депресивний епізод триває не менше двох тижнів.
G2. Раніше у хворого ніколи не було гіпо- або маніакальних розладів (F30.-).
G3. Епізод не можна пояснити вживанням психоактивної речовини (F00-F09).
СОМАТИЧНИЙ СИНДРОМ
Деякі депресивні прояви мають особливо важливе значення і позначаються як «соматичні». При кодуванні депресивного епізоду за МКХ-10, для їх реєстрації можна застосовувати п’ятий знак коду. Їх наявність констатується у випадках, коли є присутні чотири з таких синдромів:
1) спостерігається виразна втрата інтересу до діяльності, яка раніше завжди була приємною для цієї особи, або нездатність отримувати від такої діяльності задоволення;
2) відсутність реакції на події або дії, які у нормі викликають активний відгук;
3) пробудження зранку на дві й більше годин раніше звичного часу;
4) посилення депресії у ранкові години;
5) об’єктивні ознаки виразної психомоторної загальмованості або ажитації;
6) помітне зниження апетиту;
7) втрата маси тіла (на 5% і більше протягом місяця);
8) виразна втрата лібідо.
Психометричні шкали застосовують для кількісної оцінки депресивних проявів (див. F06.3)

Лікування

Принципи лікування
Подібні для всіх форм депресивних розладів (F32.0-F32.9). Лікування, як правило, має комплексний характер і включає в себе медикаментозні та безмедикаментозні методи. Залежно від ступеня вираження депресивних проявів і особливостей їх перебігу, робиться вибір як умов лікування (амбулаторні, напівстаціонарні, стаціонарні), так і окремих фармпрепаратів (антидепресантів, транквілізаторів, нейролептиків) та їх комбінацій і доз застосування. Серед безмедикаментозних методів, що можуть значно підвищити ефективність лікування депресивних розладів, найбільш часто застосовують ЕСТ, депривацію сну (повну або часткову), люкс-терапію (лікування сліпучим білим світлом), дозовану гіпоксію (частіше – нормобаричну, але можна і гіпобаричну), плазмаферез, лазеротерапію, розвантажувальну дієтотерапію, голкотерапію, психотерапію (підтримуючу, когнітивну, інтерперсональну, сімейну).
На етапі купіруючої терапії препаратами першого вибору є антидепресанти. Залежно від домінування, в структурі депресії тривожної або адинамічної симптоматики застосовують або антидепресанти-седатики – амітриптилін, тразодон, флувоксамін (феварин), азафен та ін. (див. табл. 3), або антидепресанти-стимулятори – флуоксетин (прозак), іміпрамін (меліпрамін) та ін. (див. табл. 3), які, у випадках появи тривоги, потребують додавання транквілізаторів (див. табл. 4). У випадках, коли у хворого на депресію співіснують прояви тривоги і адинамії, призначають антидепресанти збалансованої дії – сертралін (золофт, стимулотон, серліфт), кломіпрамін (анафраніл), мапротілін (людіаміл), міртазапін (ремерон, міртазапін Гексал) та ін. (див. табл. 3). Або разом, антидепресанти і транквілізатори: альпрозолам (ксанакс, касадан), гідазепам, діазепам (сібазон), феназепам та ін. (див. табл. 4).
При психотичних формах депресії призначають також антипсихотики (див. таб. 1, 2). Рекомендовано також застосування церебропротекторів (церегін, церебролізин) – див. табл. 8.
При призначенні антидепресантів необхідно враховувати соматичний стан хворого. У зв’язку з досить виразними побічними ефектами, які притаманні «старим» трициклічним антидепресантам (амітриптилін, меліпрамін), більш показаними є «нові» антидепресанти груп СІЗЗС (сертралін, флюоксетін, флювоксамін, пароксетін, циталопрам), СІЗЗС та Н (мілнаціпран, венлафаксін), НаССА (міртазапін). У випадках зі значними порушеннями сну, препаратом вибору є агомелатін.
Лікування починається з мінімальних доз, передбачуваних інструкціями, з поступовим їх нарощуванням до бажаної терапевтичної реакції. На початку терапії рекомендовано використання одного антидепресанта. При повній відсутності терапевтичного ефекту протягом 4-х тижнів, слід перейти до іншого антидепресанта.
Для прискорення клінічного ефекту, особливо за наявності симптомів тривоги, призначають транквілізатори – діазепам, гідазепам, феназепам. Однак, у зв’язку з можливим виникненням синдрому залежності від них, транквілізатори не треба застосовувати більш як 2-3 тижні.
У випадках, коли у хворого виникає тривожний раптус або ажитація, призначають в/м введення транквілізатора з потужною анксіолітичною дією – діазепам. За відсутності ефекту можна також призначати седативні нейролептики: тіоридазин (ридазин, сонапакс), хлорпротиксен, аміназин (див. табл. 1). За наявності у хворого органічних порушень ЦНС, показаним є призначення церебропротекторів і вазовегетотропних препаратів (див. табл. 8, 9).
При резистентності депресивної симптоматики, особливо, коли спостерігаються суїцидальні наміри, до антидепресантів, у тому числі – їх комбінування (СІЗЗС чи інгібітор МАО + карбонат літію або міансерін + амітриптілин і таке інше), а також – після застосування безмедикаментозних методів (депривація сну, розвантажувальна дієтотерапія, дозована гіпоксія та інші), можливим є проведення курсу ЕСТ.
Метою етапу купіруючої терапії є якомога швидше зняття депресивної симптоматики. Його тривалість може досягати 8-16 тижнів. Для досягнення повного терапевтичного контролю за психосоматичним станом хворого, зазвичай, необхідно не менше 9 тижнів.
На другому етапі (стабілізуючої терапії) пацієнт, за умови стабільності його стану (відсутності добових коливань настрою, навіть субклінічного рівня), продовжує приймати стандартні терапевтичні дози антидепресантів груп СІЗЗС, СІЗЗС та Н або НАССА протягом 4-6 місяців. Після цього, у випадках, коли стан хворого стабілізувався, антидепресивну терапію, з метою запобігання рецидивів, слід продовжувати ще протягом 2-3 років. Потім її поступово відміняють. Поряд з фармакотерапією, необхідне активне застосування різних методів психотерапії: підтримуючої, когнітивної, поведінкової, сімейної.

Посібник «Внутрішні хвороби. Підручник, заснований на принципах доказової медицини 2018/19»
Практикум врача
Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Придбати довідник

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання