Антисептичне оброблення порожнини рота

Вибiр протимiкробних засобiв обумовлюється етiологiєю захворювання, особливостями клiнiки та характером перебiгу ураження слизової оболонки порожнини рота. При цьому враховують переносимiсть цих лiкарських засобiв органiзмом хворого та чутливiсть до них мiкроорганiзмiв. Широко в лiкуваннi захворювань слизової оболонки порожнини рота на всiх етапах використовують антисептичнi засоби рiзних груп. Місцеве лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота розпочинають з рясних полоскань і ретельного зрошення (іригації) порожнини рота. Для полоскання застосовують лужні розчини (натрію гідрокарбонату, натрію тетраборату), різні антисептики в незначних концентраціях (0,05-0,2% розчин хлоргексидину біглюконату, етакридину лактату 1:5000 або 1:10000, розчин калію перманганату 1:10000 тощо). Широко застосовують лікарські засоби рослинного походження – шавлію, ромашку, кору дуба, сангвіритрин, лістрин, стоматидин, гівалекс тощо. Попереднє полоскання та зрошення порожнини рота сприяє зниженню вмісту мікроорганізмів у порожнині рота, видаленню слизу, залишків пилу, частково – м’якого зубного нальоту із зубів, поліпшує гігієнічний стан і практично являє собою підготовку операційного поля.

За наявності уражень слизової оболонки порожнини рота з порушенням її цілісності (ерозії, виразки тощо) виникає потреба певною мірою захистити ці позбавлені епітелію ділянки від впливу травмівних чинників. Певного їх захисту можна досягти, використовуючи обволікаючі засоби. Рекомендують часті полоскання порожнини рота розчинами антисептиків, особливо препаратами, які пригнічують анаеробну мікрофлору, тобто такими, що виділяють кисень (розчин калію перманганату 1:10000, 3% розчин водню пероксиду). Потрібну кількість антисептиків (наприклад, 1 столову ложку 3% розчину водню пероксиду на склянку води) розводять у воді і хворий 5-8 разів на день повинен полоскати рот.

Оброблення слизової антисептиками завжди передує цiлеспрямованим втручанням лiкувального чи дiагностичного характеру (хiрургiчне оброблення виразок, афт, ерозiй, крiодеструкцiя, бiопсiя тощо), а також супроводжує їх на всіх етапах лікування.
Під час лікування хронічного катарального стоматиту зникає потреба в застосуванні знеболюючих засобів, тому використовують переважно гіпертонічні 2% розчини натрію хлориду або натрію гідрокарбонату. Застосовують в’яжучі, дубильні засоби: настої та відвари лікарських рослин – звіробою, шавлії, ромашки, кори дуба тощо; фітонцидні препарати – фітодонт, ромазулан, юглон, сальвін, мараславін тощо, розчини для ротової порожнини з в’яжучою фітонцидною та антисептичною дією: Стоматофіт, Стоматофіт А. Частіше застосовують фізичні методи лікування: електрофорез різних лікарських препаратів, лікувальні зрошення, гідромасаж тощо.

Для впливу на мікрофлору застосовують кілька груп антисептиків: катіонні детергенти похідні бігуаніду (хлоргексидин, мірамістин, алексидин, октепдин), оксигенувальні агенти (водню пероксид, калію перманганат тощо), галогенвмісні засоби (йод, калію йодид, похідні хлору тощо), четвертинні амонієві сполуки (сетилпіридину хлорид, бензалконію хлорид), слабкі кислоти (борна кислота), слабкі основи (натрію тетраборат), фенолові сполуки (тимол, евкаліптол, 2-фенілфенол тощо), сполуки тяжких металів (цинку оксид, коларгол, протаргол, срібла нітрат), барвники (брильянтовий зелений, метиленовий синій, етакридину лактат), продукти переробки нафти, синтетичні бальзами (полівінокс, вісмуту трибромфенолят), фториди (натрію фторид, натрію монофторфосфат тощо), препарати рослинного походження (настойка календули, екстракт евкаліпту, евкалімін, сангвіритрин тощо).

Обираючи антисептики для оброблення уражень слизової оболонки порожнини рота, слід пам’ятати про певні особливості їх застосування. Зокрема, галогенвмісні антисептики (препарати йоду та хлору) проявляють свою антибактеріальну активність шляхом відщеплення елементарного галогену (йоду чи хлору). Елементарний йод, наприклад, має значну антибактеріальну дію, проте він сильно подразнює шкіру, а тим більше слизову оболонку. Це обмежує його місцеве застосування. Меншу подразнюючу дію має йоддицерин – 0,5% розчин йоду у гліцерині та диметилсульфоксиді.

Хлорвмісні препарати мають органічну (хлорамін, хлорпохідні ціанурової кислоти і гідантоїну) та неорганічну (гіпохлорити) природу. Вони характеризуються певними недоліками: різкий запах хлору, подразнення (у високих концентраціях) слизової оболонки, взаємодія з металами (корозія).
Антисептики, представлені сполуками важких металів (срібла, вісмуту, цинку, міді) у низьких концентраціях блокують сульфгідрильні групи ферментів мікроорганізмів (антисептична дія). У більш високих концентраціях та при їх використанні для лікування гострого запалення слизової оболонки порожнини рота вони денатурують білки з утворенням альбумінатів. Унаслідок цього на поверхні слизової утворюється плівка, тканина ущільнюється, тобто у цих концентраціях вони мають в’яжучу дію.

Серед антисептичних засобiв при лiкуваннi уражень слизової оболонки порожнини рота значне мiсце посiдають галогенопохiднi, окисники, кислоти, луги, барвники тощо. Взаємодiючи з бiлками мiкробних клiтин, антисептичнi засоби зумовлюють їх денатурацiю та iншi грубi порушення, що призводить до загибелi або зупинки росту мiкроорганiзмiв.