|
|
Esomeprazole
Виробник: AstraZeneca AB
Форма випуску та склад
Таблетки, вкриті оболонкою, у блістерах по 20 мг № 7, № 14, та по 40 мг № 14.
1 таблетка містить езомепразолу 20 мг або 40 мг (у формі магнію тригідрату); допоміжні речовини: гліцерилмоностеарат 40-55, гідроксипропілцелюлоза, гіпромелоза, заліза оксид (червоно-коричневий, жовтий) (Е172), магнію стеарат, кислоти метакрилової етилакрилату кополімер (1:1), целюлоза мікрокристалічна, парафін синтетичний, макрогол 6000, полісорбат 80, кросповідон, натрію стеарилфумарат, цукор сферичної форми, тальк, титану діоксид (E171), триетилу цитрат.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка
Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насосу в парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.
Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить у активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н+К+-АТФази – кислотного насосу, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.
Вплив на секрецію шлункового соку. Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при визначенні цього показника через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день.
Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був більшим 4, у середньому, протягом 13 і 17 годин відповідно та більше 24 годин – у пацієнтів із симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частина пацієнтів, у яких рівень рН шлунка був більшим 4 протягом 8, 12 і 16 годин відповідно, після прийому 20 мг езомепразолу становив 76%, 54% та 24%. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97%, 92% та 56%.
Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти. Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70% хворих після 4 тижнів лікування та у 93% – після 8 тижнів лікування.
Застосування езомепразолу 20 мг двічі на добу протягом одного тижня, разом із відповідними антибіотиками, призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90% хворих. Після такого лікування протягом одного тижня не було необхідності в проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.
Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти. У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину в плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.
Збільшення кількості ECL-клітин, можливо, пов’язане з підвищенням рівня гастрину в плазмі крові, що спостерігалось у деяких пацієнтів при довготривалому застосуванні езомепразолу.
Були отримані повідомлення про кілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та оборотний характер.
Нексіум був більш ефективним, у порівнянні з ранітидином, при лікуванні виразок шлунка у пацієнтів, які лікувалися НПЗП (нестероїдними протизапальними препаратами), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.
Нексіум був ефективним при профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які лікувалися НПЗП (у пацієнтів старше 60 років та/або з виразкою в анамнезі).
Фармакокінетика
Езомепразол є кислотолабільним і застосовується перорально у формі гранул у кишковорозчинній оболонці. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, пікові концентрації в плазмі крові досягаються приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64% після разової дози 40 мг і зростає до 89% після повторного прийому 1 раз на добу. 20 мг езомепразолу відповідає значення 50% і 68%. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв’язується з протеїнами плазми.
Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу та кислотність у порожнині шлунка.
Метаболізм і виведення
Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, що відповідає за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYP3А4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону – головного метаболіту в плазмі крові.
Параметри, наведені нижче, головним чином, відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).
Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/год після разової дози та близько 9 л/год після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить близько 1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Фармакокінетика езомепразолу вивчалась у дозах до 40 мг двічі на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і спричиняє більше ніж дозопропорційні збільшення AUC після повторного застосування. Ця тимчасова дозозалежність пояснюється сповільненням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2С19 езомепразолом та/або його сульфметаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми між дозами, без тенденції до акумуляції, при прийомі препарату 1 раз на добу.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80% пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, інші – з фекаліями. Менше 1% вихідної лікарської речовини виявляється у сечі.
Особливі групи хворих
Приблизно 2,9 ± 1,5% популяції пацієнтів мають недостатність ферменту CYP2С19 (їх називають слабкими метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу, відповідно, здебільшого, здійснюється CYP3А4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у слабких метаболізаторів приблизно на 100% вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів). Середня пікова концентрація в плазмі крові збільшується приблизно на 60%. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.
Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів похилого віку (від 71 до 80 років).
Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у жінок на 30% вище, порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалось при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.
Пацієнти з порушенням функції органів. Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою до помірної дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, в 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу. Досліджень у хворих із порушеною функцією нирок не проводилось. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної вихідної сполуки, зміни в метаболізмі у хворих з порушенням функції нирок не очікуються.
Педіатричні пацієнти
Підлітки 12-18 років: після багаторазового застосування 20 мг та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі у підлітків віком 12-18 років був таким же, як у дорослих.
Показання для застосування
Рефлюкс-езофагіт:
- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
- тривала профілактика рецидивів у пацієнтів із вилікуваним езофагітом;
- симптоматичне лікування рефлюкс-езофагіту.
Разом з антибактеріальними засобами, для ерадикації Helicobacter pylori:
- лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов’язаної з Helicobacter pylori;
- запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих на виразки, спричинені Helicobacter pylori.
Лікування та профілактика виразок, спричинених тривалим застосуванням нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ):
- лікування виразок, спричинених терапією НПЗЗ;
- профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів групи ризику, у зв’язку з прийомом НПЗЗ.
Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.
Спосіб застосування та дози
Таблетки Нексіум слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки не можна розжовувати або кришити.
Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна рекомендувати розчинити таблетку у 100 мл негазованої води. Не можна використовувати ніякі інші рідини, оскільки вони можуть пошкодити кишковорозчинну оболонку. Воду в склянці слід збовтати, щоб таблетка розпалася. Випити рідину з мікрогранулами відразу або протягом 30 хвилин. Слід набрати ще півсклянки води, сполоснути стінки водою та випити. Мікрогранули не слід розжовувати або дробити.
Пацієнтам, які мають труднощі із ковтанням, можна ввести таблетку через назогастральний зонд, попередньо розчинивши її у півсклянці негазованої води. Дуже важливо, щоб шприц і зонд для цієї процедури були відповідними.
Введення препарату через назогастральний зонд:
1. Покласти таблетку у відповідний шприц і заповнити його приблизно 25 мл води та 5 мл повітря. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води для запобігання утрудненню проходження таблетки через зонд.
2. Струшувати шприц протягом 2 хвилин, щоб таблетка розпалася.
3. Тримати шприц вертикально, наконечником догори, перевірити прохідність наконечника.
4. Прикласти шприц до зонда, утримуючи його вертикально.
5. Струсити шприц та перевернути його наконечником донизу. Швидко ввести 5-10 мл рідини. Перевернути шприц після введення та знову струсити (шприц слід тримати вертикально, щоб не забити наконечник).
6. Перевернути шприц знову та ввести ще 5-10 мл рідини у зонд. Повторювати процедуру, поки шприц не стане пустим.
7. Для змивання будь-яких залишків препарату слід заповнити шприц 25 мл води та 5 мл повітря, струсити шприц, перевернути його та швидко ввести рідину. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води.
Дорослі та діти старше 12 років
Рефлюкс-езофагіт
Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Додаткові 4 тижні рекомендуються для пацієнтів, в яких езофагіт не був вилікуваний або зберігаються його симптоми.
Тривала профілактика рецидивів у пацієнтів із вилікуваним езофагітом: 20 мг 1 раз на добу.
Симптоматичне лікування рефлюкс-езофагіту: 20 мг 1 раз на добу пацієнтам без езофагіту. Якщо контроль симптомів не досягається протягом 4 тижнів лікування, пацієнт повинен обстежитися. При усуненні симптомів, подальший їх контроль може бути досягнутий при прийомі 20 мг 1 раз на добу. Для дорослих можна застосовувати схему «за потреби», приймаючи по 20 мг один раз на добу. У пацієнтів, які застосовували нестероїдні протизапальні засоби та у яких існує ризик розвитку виразок шлунка або дванадцятипалої кишки, подальший контроль симптомів з використанням схеми «за потребою» не рекомендований.
Дорослі
• У комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori.
Ерадикація Helicobacter pylorі, пов’язаної з виразкою дванадцятипалої кишки: 20 мг Нексіуму з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.
Запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих на виразки, спричинені Helicobacter pylori: 20 мг Нексіуму з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.
• Пацієнти, які потребують тривалого лікування нестероїдними протизапальними засобами.
Лікування виразок шлунка, асоційованих з лікуванням НПЗЗ: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на день. Тривалість лікування становить
4-8 тижнів.
Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з лікуванням НПЗЗ у пацієнтів групи ризику: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на день.
Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона: 40 мг 2 рази на добу. Дозування повинно бути підібране індивідуально, тривалість лікування визначається клінічними показаннями. Відповідно до отриманих клінічних даних, більшість пацієнтів можуть бути контрольовані при прийомі від 80 та 160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її потрібно розділити на два прийоми.
Порушення функції нирок
Корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Через відсутність досвіду застосування Нексіуму для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, таким хворим препарат слід призначати з обережністю (див. «Фармакокінетика»).
Порушення функції печінки
Не потребують корекції дози для пацієнтів зі слабким до помірного порушенням функції печінки. Для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки максимальна доза Нексіуму не повинна перевищувати 20 мг (див. «Фармакокінетика»).
Пацієнти літнього віку
Корекція дози для пацієнтів літнього віку не потрібна.
Діти молодші 12 років
Нексіум не слід застосовувати дітям до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Побічна дія
Під час клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялось про наведені побічні ефекти. Не було виявлено дозозалежних ефектів. Небажані явища класифікувались залежно від частоти виникнення: часто (> 1/100, < 1/10); нечасто (> 1/1000, < 1/100); рідко (> 1/10000, < 1/1000) та дуже рідко (< 1/1000).
Порушення системи крові та лімфи
Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.
Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.
Порушення імунної системи
Рідко: реакції гіперчутливості, такі як лихоманка, ангіогенні та анафілактичні реакції/шок.
Порушення метаболізму
Нечасто: периферичні набряки.
Рідко: гіпонатріємія.
Психічні розлади
Нечасто: безсоння.
Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.
Дуже рідко: агресія, галюцинації.
Порушення нервової системи
Часто: головний біль.
Нечасто: слабкість, парестезія, сонливість.
Рідко: порушення смаку.
Порушення зору
Рідко: нечіткість зору.
Порушення з боку органу слуху
Нечасто: запоморочення, вертіго.
Порушення дихальної системи
Рідко: бронхоспазм.
Порушення травлення
Часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання.
Нечасто: сухість у роті.
Рідко: стоматит, кандидоз ШКТ.
Порушення гепатобіліарної системи
Нечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів.
Рідко: гепатит з або без жовтяниці.
Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.
Порушення шкіри та прилеглих тканин
Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив’янка.
Рідко: алопеція, фоточутливість.
Дуже рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
Скелетно-м’язові порушення
Рідко: артралгія, міалгія.
Дуже рідко: м’язова слабкість.
Порушення з боку нирок та сечовивідної системи
Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит.
Порушення репродуктивної системи
Дуже рідко: гінекомастія.
Загальні порушення
Рідко: слабкість, підсилення потовиділення.
Протипоказання
Відома підвищена чутливість до езомепразолу, до заміщених бензиметазолам або інших компонентів препарату.
Дитячий вік до 12 років.
Нексіум, як й інші інгібітори протонового насосу, не слід застосовувати разом з атазанавіром.
Передозування
Дані щодо передозування обмежені. Шлунково-кишкові симптоми та слабкість описані після прийому 280 мг езомепразолу. Разова доза езомепразолу 80 мг не спричинить тяжких побічних ефектів. Спеціальний антидот не відомий.
Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові й тому не діалізується. У випадках передозування лікування повинно бути симптоматичним, також можна застосовувати підтримуючі заходи.
Особливості застосування
За наявності сигнальних симптомів (наприклад, виражене зменшення маси тіла, нудота, дисфагія, гематемез або мелена) та у випадках, коли виразка шлунка передбачається або наявна, повинна бути виключена злоякісність, оскільки застосування Нексіуму може змінити симптоми та відстрочити визначення правильного діагнозу.
Пацієнти, які застосовують препарат протягом тривалого часу (особливо особи, які приймають його більше року), повинні знаходитися під регулярним наглядом.
Пацієнти, які застосовують препарат «за потреби», повинні повідомити лікаря у разі зміни характеру симптомів. При призначенні езомепразолу необхідно брати до уваги його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу в плазмі крові.
При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori, необхідно враховувати можливі лікарські взаємодії всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, і необхідно враховувати його протипоказання та взаємодію (якщо застосовується потрійна терапія у пацієнтів, які приймають одночасно з езомепразолом інші лікарські засоби, які метаболізуються CYP3A4, такі, наприклад, як цизаприд).
Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, недостатньою абсорбцією глюкозо-галактози або недостатністю цукрози-ізомальтози не слід призначати цей препарат.
Вагітність і лактація. Клінічні дані щодо застосування Нексіуму для лікування вагітних обмежені. Досліди на тваринах не показали прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток ембріону/плоду. Дослідження на тваринах із застосуванням рацемічної мікстури не продемонстрували прямого або опосередкованого негативного впливу на вагітність, пологи або постнатальний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним.
Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Не було проведено досліджень із застосування у жінок, які годують груддю. Тому Нексіум не слід застосовувати у період годування груддю.
Вплив на здатність керувати автомобілем і механізмами. Не спостерігався.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів. Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку. Як і при застосуванні інших інгібіторів секреції кислоти або антацидів, лікування езомепразолом призводить до зменшення абсорбції кетоконазолу та інтраконазолу.
Езомепразол інгібує CYP2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Тому, при застосуванні езомепразолу в комбінації з препаратами, які метаболізуються CYP2С19 (такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена й може бути необхідним зменшення їх дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу «за потребою». Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу CYP2C19 субстрату діазепаму на 45%. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну в плазмі крові на 13% у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом. Застосування 40 мг езомепразолу у клінічних дослідженнях пацієнтами, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції він був у межах норми. Однак після широкого впровадження препарату у медичну практику, було кілька повідомлень про клінічно значуще збільшення часу коагуляції, тому при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину (або інших кумаринових дериватів) слід контролювати показники коагуляції.
У здорових добровольців одночасне застосування 40 мг езомепразолу з цизапридом призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32% та збільшення часу напіввиведення (t1/2) на 31%, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизаприду в плазмі крові. Помірно пролонгований Q-T-інтервал спостерігався після прийому цизаприду окремо, й далі не збільшувався при застосуванні цизаприду в комбінації з езомепразолом.
Застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг та ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (приблизно 75% зменшення AUC, Cmax, Cmin). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на ефективність атазанавіру. Інгібітори протонового насосу, включаючи езомепразол, не слід застосовувати разом з атазанавіром.
Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину. При одночасному короткотривалому застосуванні езомепразолу та напроксену або рофекоксибу клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій не відзначалося.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу. Езомепразол метаболізується CYP2С19 і CYP3А4. Одночасне застосування езомепразолу та інгібітора CYP3А4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) призводило до збільшення експозиції езомепразолу вдвічі. Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP2С19 і CYP3А4, такого як воріконазол, може спричиняти збільшення експозиції езомепразолу більше ніж у 2 рази. Проте корекція дози езомепразолу в жодному з цих випадків не потрібна.
|
|
