Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Контакт Карта сайта
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Клинический опыт

Діагностика алергічних захворювань

Діагностика алергічних захворювань

Послідовність діагностики: збирання скарг та поглибленого анамнезу, об’єктивне обстеження хворого, проведення шкірних алергологічних проб, провокаційні тести, функціональне обстеження, лабораторно-інструментальне обстеження, консультації фахівців.

Переважна більшість АЗ проявляється основними синдромами, представленими на схемі 1.

Нижче ми наводимо послідовність (етапи) діагностики АЗ:
1. Збирання скарг та поглибленого анамнезу.
2. Об’єктивне обстеження хворого.
3. Проведення шкірних алергологічних проб.
4. Провокаційні тести.
5. Функціональне обстеження.
6. Лабораторно-інструментальне обстеження.
7. Консультації інших фахівців.

1. Збирання скарг та анамнезу

Скарги
Скарги, що мають відношення до алергії.
З боку носа: нежить, виділення, закладеність носа, свербіж, втрата нюхової чутливості.
З боку очей: свербіж, різі, сльозотеча, набряк, виділення, почервоніння.
З боку органів дихання: задишка, спазм, утруднене дихання, напади кашлю, ядухи, дистанційні хрипи, свист, виділення харкотиння.
З боку органів слуху: свербіж, закладеність, зниження слуху.
З боку шкіри: свербіж, висип, набряки.

Анамнез
Правильно зібраний анамнез має визначальне діагностичне значення і дуже часто є вирішальним для встановлення не тільки клінічного, але й етіологічного діагнозу АЗ.
При збиранні анамнезу ставляться наступні завдання:
1. Встановлення алергічної природи захворювання, нозологічної форми.
2. Орієнтовна диференційна діагностика.
3. Встановлення переважного типу алергічних реакцій у хворого, приблизне виявлення «причинного» АГ (окреслення кола АГ, з якими необхідно проводити шкірне чи лабораторне тестування).
4. Виявлення неалергічної патології чи факторів, які можуть викликати алергоподібні реакції.
5. Визначення факторів, що сприяють розвитку АЗ.
5.1. Спадкової схильності.
5.2. Тригерних факторів:
а) впливу навколишнього середовища, професійних шкідливостей;
в) клімату, погоди, фізичних факторів, сезонності;
г) інфекційних захворювань;
д) ятрогенних впливів.
6. Виявлення у хворого інших алергічних і неалергічних захворювань.
7. Оцінка клінічного ефекту від застосування протиалергічних заходів та засобів.

Алергічне походження можуть мати захворювання багатьох органів (носоглотки, стравоходу, кишечника, серця, нирок, печінки, тощо), але клініко-анамнестично довести це важко. Допомогти виявити це явище можуть наступні анамнестичні дані:
- встановлення зв’зку між проявами захворювання і підозрюваним АГ (при вдиханні, вживанні з їжею, при безпосередньому контакті, ін’єкціях);
- визначення гостроти чи скороминучості цих явищ, їх повторюваність при контакті з АГ;
- ефект елімінації;
- інформація про еозинофілію відповідних біологічних рідин, тканин;
- позитивний ефект від прийому антигістамінних чи глюкокортикостероїдних засобів.

При зборі анамнезу особливу увагу приділяють:
- анамнезу життя.
Спадковість, перенесені захворювання. Захворювання у дитинстві, наявність у минулому діатезу, АЗ, реакцій на щеплення, медикаменти, їжу. Профмаршрут, хатні тварини, птиця, акваріумні риби.
- анамнезу захворювання.
Перебіг захворювання: початок, його причини, зв’язок з екзогенними та ендогенними обставинами; прогресування, ремісії та їх причини; вплив сезону, професійних, побутових факторів, супутніх захворювань, погоди, їжі. Результати попередніх обстежень і лікування.
Крім того, слід враховувати:
- наявність інших проявів алергії;
- двосторонність та багатоорганність алергічних проявів;
- параметри ефективності попереднього лікування;
- епізодичність проявів.

2. Об’єктивне обстеження

Огляд хворого, обстеження за допомогою фізикальних методів є джерелами інформації, яка може підтвердити чи спростувати діагноз АЗ.
Так, у хворих на сезонний чи цілорічний АР шкіра крил носа, верхньої губи має подразнення, розчіси. При риноскопії нижні носові раковини голубуватого чи сірого кольору з ділянками гіперемії, набряклі, майже закривають носову перетинку. Іноді можуть бути виявлені поліпи. На задній стінці глотки – слиз. При отоскопії нерідко виявляють ознаки отиту. Крім того, часто спостерігаються гіперемія та набряк кон’юнктиви очей, можливий і періорбітальний набряк.
У хворого на БА, залежно від стану (приступний чи міжприступний період), строку захворювання можна виявити зміни форми грудної клітини, у сукупності із рядом характерних фізикальних ознак (послабленого дихання, сухих свистячих хрипів). У той же час, навпаки, наявність збільшеної печінки, набряків нижніх кінцівок може спростувати цей діагноз на користь «серцевої астми». Таке ж важливе значення має виявлення на шкірі елементів атопічного дерматиту, кропив’янки, контактного дерматиту тощо.

3. Шкірне тестування з алергенами (АГ)

Лабораторії різних країн повинні мати власний набір діагностичних і лікувальних алергенів. І не лише з економічних причин. Слід пам’ятати про різноманіття антигенного складу рослин, що ростуть у різних клімато-географічних зонах. Меншою мірою, але це стосується і побутових АГ, адже існують особливості структури хатнього пилу, пір’я подушок, різновиди постільних кліщів тощо. В Україні випускається 140 найменувань діагностичних і лікувальних алергенів. І за цим показником наша країна перевершує навіть північного сусіда – Росію.
З 1995 року в наших лабораторіях застосовуються вітчизняні АГ, що виробляються Вінницьким підприємством «Імунолог», є офіційно зареєстрованими в Україні, виробляються і застосовуються згідно відповідних фармстаттей, виробничих регламентів, інструкцій.
Шкірна алергодіагностика повинна проводитися тільки стандартизованими АГ. Вітчизняні АГ стандартизуються за вмістом залишкового азоту білку (PNU). Одиниця PNU дорівнює 0,06 мкг білку.

Безпосереднє шкірне алергологічне обстеження

Проводиться після аналізу анамнестичних даних. При цьому слід враховувати клінічні особливості дії певних алергенів (табл. 1).
Вибір методу шкірного тестування залежить від типу АР. При 1 типі АР можуть застосовуватися тест уколом, скаріфікаційна проба та внутрішньошкірне введення АГ, при 4 типі АР – аплікаційні тести. Для визначення чутливості до інфекційних АГ використовуються внутрішньошкірні проби.
Від так званої «пасивної» шкірної проби (реакція Прауснитця-Кюстнера) зараз відмовилися, у зв’язку із небезпекою переносу парентеральних інфекцій.

Обов’язковими методичними умовами алергологічного шкірного тестування є проведення двох контрольних проб негативного і позитивного контролю. Перший проводиться для необхідності виключення підвищеної чутливості до розчинної рідини, другий – для підтвердження нормальної реакції шкіри на гістамін. Наявність підвищеної чутливості до рідини, якою розчиняють АГ, робить недостовірною позитивну шкірну реакцію на АГ, а відсутність позитивної реакції на гістамін свідчить про ареактивність шкіри, тобто унеможливлює шкірне алергологічне тестування.
Залежно від ступеня проникнення АГ у шкіру, тести розподіляють на:
- крапельний,
- аплікаційний,
- скарифікаційний,
- тест уколом,
- внутрішньошкірний.
Техніка шкірного тестування з АГ наведена у додатку 1.

4. Провокаційні тести з АГ

Для того, щоб довести причетність певного АГ, який викликав позитивний шкірний тест, до клінічних проявів алергії, інколи доцільно провести постановку провокаційного тесту. При цьому АГ вводиться безпосередньо в шоковий орган (додаток 2).

5. Проведення функціональних тестів

До цієї групи належить, насамперед, дослідження функції зовнішнього дихання (скринінгове – за допомогою пікфлуориметрів, поглиблене – за допомогою спірографів). За допомогою спеціальних насадок до спірографів можна досліджувати функцію носового дихання (ринопневмометрія), зокрема, визначати ступінь назального опору, що допомагає при діагностиці АР, проведенні провокаційних тестів з АГ.
Існує також так звана «звукова» ринопневмометрія, яка є дуже зручним методом реєстрації провокаційних назальних проб з АГ (додаток 2).
Певну інформацію може принести ендоскопічне дослідження порожнини носа, що виконується за допомогою спеціального ендоскопа, який дозволяє більш точно і глибоко (у порівнянні зі звичайною риноскопією із використанням носового дзеркала) вивчити стан носової порожнини, морфологічні та інші її особливості, взяти матеріал для цитологічного та гістологічного дослідження.
Такі методи, як рентгенографія та томографія порожнини носа мають важливе значення при виявленні ускладнень різних форм АР. Все ширше з метою дослідження додаткових пазух носа використовується менш шкідливе, у порівнянні із рентгенівським, ультразвукове дослідження носа.
Визначення у хворого порогу нюхового відчуття, ефективності мукоціліарного транспорту має другорядне значення, але також використовується в діагностиці захворювань носа.

6. Лабораторні дослідження

Цей етап є також досить органічним і постійно застосовується. Серед лабораторних досліджень слід виділити:
а) неспецифічні: дослідження крові, сечі, носового секрету, харкотиння, рентгенограму грудної клітки, навколоносових пазух, аналіз калу на яйця глистів та дисбактеріоз тощо;
б) специфічні: виявлення специфічного IgE різними методами (імуноферментним, радіоалергосорбентним тощо). Це потрібно таких ситуаціях:
- коли неможливо відмінити на період тестування протиалергічні препарати;
- коли дуже високою є чутливість до АГ, наявність анафілактичних реакцій в анамнезі;
- обстеження у період загострення захворювання;
- можливість проведення дослідження в ранньому дитячому віці (до 2-3 років);
- виявлення множинної сенсибілізації, коли немає можливості провести тестування in vivo відразу з усіма передбачуваними АГ при обмежених термінах тестування;
- можливість дослідження при зміненій реактивності шкіри (хибно позитивний або хибно негативний результат при шкірному тестуванні);
- обстеженням при одночасному прийомі великої кількості лікарських препаратів, інших хімічних речовин.

Таблиця 2. Методи лабораторної ідентифікації АГ

Ми вважаємо недопустимим застосування для алергодіагностики тестів, достовірність яких не є науково доведеною (метод Фоля, різні варіанти резонансної діагностики тощо), а також малоінформативних тестів, які дають багато хибнопозитивних, або хибнонегативних результатів (лейколізісу, лейкергії тощо). Проведення таких досліджень вводить в оману не тільки хворих, але й дезорієнтує лікарів, перешкоджаючи ефективному процесу лікування.

7. Консультування лікарями інших спеціальностей

Цей етап також є необхідним. Так, огляд оториноларинголога (виявлення ним типового характеру слизових оболонок, виключення інших причин хронічного риніту, взяття мазків-відбитків є вельми важливим для діагностики АР). Важливою є консультація дерматолога для виключення неалергічної природи дерматиту тощо.

 

Заключення

Прояви АЗ можуть бути зведені до кількох синдромів (явища риніту, бронхоспазму, свербежу та набряків шкіри, анафілаксії), які нескладно встановити, збираючи анамнез. Додаткове клінічне, функціональне, лабораторне обстеження хворих, шкірне і лабораторне тестування з алергенами, провокаційні проби достатньо інформативні не тільки щодо наявності АЗ, але й щодо причини і факторів його виникнення чи загострення.

Додатки

Додаток 1

Методика шкірного тестування з алергенами (АГ)
Нашкірні проби (нашкірні, епікутанні, patch-тести) проводяться на неушкодженій шкірі.
Крапельну пробу використовують для розчинів антибіотиків та деяких хімічних сполук. При цьому на долонну поверхню передпліччя після дезінфекції спиртом чи ефіром наносять по одній краплі розчинів алергенів та тест-контрольної рідини для виключення хибнопозитивного результату реакції, місце реакції покривають поліетиленом для запобігання випарювання розчинів. Вимірювання результатів проводять через 20 хв. для розчинів антибіотиків та 24 години – для хімічних речовин. Позитивна місцева реакція характеризується гіперемією, набряком навколо місця контакту з АГ, при інтенсивній реакції можлива поява пухирця. Такий вид тестування є найбільш фізіологічним та специфічним, але найменш чутливим. Тому його використовують у якості першого етапу дослідження на чутливість до антибіотиків, хімічних речовин, токсичний вплив яких на шкіру є невідомим.
Для постановки аплікаційної (компресійної) проби шкіру обробляють 70% спиртом. На її поверхню накладають квадратний кусок марлі розміром 1 см2, змочений досліджуваним розчином, зверху його закривають куском целофану трохи більшого розміру та лейкопластирем так, щоб марля не виходила за межі лейкопластиру. Одночасно таким же чином проводять пробу із тест-контрольною рідиною. Фіксуючий лейкопластир знімають зі шкіри через добу. Вимірювання результатів проводять через 20 хв. після нанесення речовини на шкіру (для виключення негайних реакцій на АГ) і через 24-48 годин (вимірювання починають проводити через годину після зняття пластиру для зникнення подразнення шкіри, що може виникати).
Відповідно до рекомендацій Міжнародної дослідницької групи, оцінка аплікаційного тесту проводиться наступним чином:
1+ – стійка еритема та інфільтрація;
2+ – поява везикул;
3+ – виражена реакція, що супроводжується появою пухирів.
Якщо аналогічні явища спостерігаються і в контрольній пробі – реакція не реєструється.
Пластирні проби можуть проводитися з АГ, виготовленими ex tempore в алергологічних кабінетах для діагностики контактного дерматиту або інших алергічних реакцій, які мають перебіг за 4 типом за Джеллом і Кумбсом.
Нижче описані методи роботи зі стандартними АГ, які випускаються згідно дозволу Держдепартаменту МОЗ України, є зареєстрованими, стандартизованими за вмістом PNU у 1 мл тощо.
Вітчизняні неінфекційні алергени випускаються в упаковках, що містять флакон АГ, флакон тест-контрольної і 5 флаконів – розчинної рідини. Перед застосуванням АГ необхідно уважно роздивитися упаковку, переконатись, що АГ не є простроченими. Флакони з рідиною слід оглянути на світлі. Вони мають бути прозорими, різних відтінків світлого кольору, без домішок та осаду. Скло флаконів і ковпачки мають бути неушкодженими.
Термін придатності вітчизняних АГ – 2 роки з моменту їх випуску, проте лише за умови дотримання умов зберігання (при температурі від 2 до 8 градусів за Цельсієм). Розчини АГ (зроблені медпрацівником із використанням стандартним АГ) чи флакони, з яких вже було здійснено забір АГ, мають бути використані протягом одного місяця.
Шкірні проби проводять з АГ, що містить 10000 PNU в 1 мл. У пацієнтів з високим ступенем сенсибілізації необхідно використовувати препарат в концентрації 5000 PNU в 1 мл. Слід пам’ятати, що шкірне тестування АГ дітям починають робити з 3-х років, причому кількість проб, які можна поставити одночасно дитині, не повинна перевищувати її віку в роках.
Тест уколом є найбільш технологічним, уніфікованим серед усіх шкірних проб, практично виключає неспецифічні реакції за рахунок реакції її судин чи подразнення шкіри. Тест уколом є найбільш безпечним серед шкірних тестів. У порівнянні зі скарифікаційним тестом – значно специфічнішим. До його переваг також належать більша естетичність і менша болісність, важливі при обстеженні дітей. Усе це робить тест уколом найбільш поширеним у світі методом шкірного алергологічного тестування.

Переваги тесту уколом перед скарифікаційною пробою
· Вища специфічність.
· Краща технологічність.
· Повна уніфікованість.
· Мінімальна травматичність.
· Естетичність.
· Мінімізований ризик анафілактичних реакцій.
· Економне використання алергенів.

Автори свідомо використовують назву «тест уколом», а не прик-тест, оскільки існують певні розбіжності у трактуванні цих понять. На думку деяких авторів, технологія прик-тесту включає ще й піднімання шкіри списом ланцету, що, на наш погляд, додає значної суб’єктивності тесту уколом.
Слід нагадати, що в Україні успішно пройшли апробацію ланцети для тесту уколом із завчасно нанесеними на спис і висушеними АГ. Подібні технології є і за кордоном (пластикові ланцети Дермапік, російські «алцети» професора Б.М. Райкіса).
Дослідженнями Б.М. Пухлика, В.Б. Русанової (1999) доведено, що додаткове внутрішньошкірне обертання спису ланцету на 180 градусів сприяє кращому проникненню АГ у шкіру та значно підвищує інформативність тесту. За термінологією авторів, ця методика отримала назву «ротаційний тест уколом». Крім того, авторами розроблена спеціальна модифікація ланцету для ротаційного прик-тесту, яка виготовляється в Україні. Облік результатів тесту уколом, як і інших проб, що реєструють реакції негайного типу, проводиться через 15-20 хвилин.
При використанні ланцетів для ротаційного тесту уколом із нанесеними на їх спис висушеними алергенами технологія тестування є такою ж: після протирання шкіри передпліччя спиртом і просушування кришки відповідних ланцетів знімаються і ними проводиться ротаційний прик-тест.
Оцінка результатів шкірних проб проводиться так, як наведено у таблиці 3.
При проведенні скарифікаційної проби контакт АГ зі шкірою забезпечується порушенням цілісності останньої. Стерильними одноразовими скарифікаторами, окремими для кожного АГ та кожного хворого, наносять по дві паралельні подряпини через краплі АГ, тест-контрольної рідини та розчину гістаміну довжиною по 5 мм так, щоб не пошкодити кровоносні судини шкіри, з інтервалами у 2,5-3 см між ними. Через 5-10 хвилин стерильними ватними тампонами промокають надлишок кожної рідини у місці подряпини (ватний тампон має бути окремим для кожної рідини). Реакцію оцінюють через 15-20 хвилин.
Основним недоліком скарифікаційних тестів є неможливість обліку кількості АГ, введеного в шкіру, оскільки глибину та довжину скарифікацій важко уніфікувати. Помилки при оцінці тесту можуть також бути обумовлені пошкодженням капілярів шкіри, її подразненням, із чим пов’язана чимала кількість хибнопозитивних реакцій при проведенні тесту.
Внутрішньошкірна проба є більш чутливою, ніж скарифікаційна, але й менш специфічною. Її проведення частіше може ускладнюватись місцевими чи загальними алергічними реакціями. Внутрішньошкірні проби зазвичай використовують у якості діагностичного тесту з інфекційними АГ або завершального етапу тестування з неінфекційними АГ. Якщо на попередньому етапі шкірного тестування (тест уколом, скарифікаційна проба) було отримано 5 і більше позитивних результатів, внутрішньошкірний тест бажано в цей день не проводити. Певною мірою, небезпечним є проведення в один день внутрішньошкірних проб з однотипними АГ (різні серії домашнього пилу, пилок рослин однієї групи тощо). Внутрішньошкірні проби з харчовими АГ не проводяться. Доза АГ, що вводиться внутрішньошкірно, має бути у 1000 разів меншою за ту, що вводилася при прик-тесті. Тільки у випадку негативного результату такого тестування лікар може дати дозвіл на повторне внутрішньошкірне тестування із вищою концентрацією АГ.
Після обробки шкіри 70% спиртовим розчином внутрішньошкірно вводять 0,02 мл неінфекційного чи 0,1 мл інфекційного АГ. У більшості випадків, реакції на неінфекційні АГ розвиваються за негайним типом, досягають максимуму через 20-30 хвилин, і проявляються формуванням м’якої блідо-рожевої папули – пухирця з чіткими контурами.
У випадку дуже інтенсивної реакції, пухир має псевдоподієподібний, нерівний контур, його поява може супроводжуватись свербежем. Обов’язковою також є проведення контрольної проби з розчинною рідиною (відстань між ін’єкціями має бути 4 см). Проба негативна – при однакових розмірах папули в контрольній пробі та пробі з АГ, позитивна – при утворенні папули великого діаметру (див. таблицю 7). Інколи проведення внутрішньошкірних проб супроводжується, окрім негайної, розвитком реакції уповільного типу – через кілька годин після стихання негайної реакції з’являється повторна реакція. Досліджуваний має бути попереджений заздалегідь про можливість такого розвитку подій, і має повідомити лікаря у разі появи повторної реакції.

Щодо чутливості та специфічності шкірних тестів для алергодіагностики, то якщо їх розташувати по мірі зниження чутливості, вийде така послідовність:
Внутрішньошкірний → скарифікаційний → тест уколом → крапельний.

Якщо ж їх розташувати по мірі зниження специфічності, то вийде наступна послідовність:
Крапельний → тест уколом → скарифікаційний → внутрішньошкірний.

З урахуванням вищенаведеного, тобто, насамперед, чутливості і специфічності, найбільш вживаним у світі є тест уколом.
При неможливості постановки проб на передпліччі, їх можна проводити на шкірі спини.
Робити певні висновки після шкірного тестування можна лише при співпадінні його результатів з даними анамнезу.
Переваги та недоліки різних шкірних проб з АГ наведено у табл. 8.

При оцінці результатів шкірних проб слід враховувати також нижченаведені фактори (табл. 4).

Таблиця 5. Лікарські засоби, що використовуються для лікування АЗ, та терміни їх відміни

Протипоказання для проведення шкірних проб з АГ
1. Загострення АЗ.
2. Гострі інфекції чи загострення хронічних інфекційних, запальних захворювань.
3. Шкірні хвороби.
4. Вагітність.
5. Туберкульозний процес будь-якої локалізації в період загострення.
6. Психічні захворювання в період загострення.
7. Колагенози.
8. Злоякісні новоутворення.
Тимчасовим протипоказанням є прийом антигістамінних, глюкокортикостероїдних препаратів та цитостатиків.

Додаток 2
Провокаційні проби з алергенами
Залежно від шокового органу, розрізняють назальні, очні, інгаляційні та інші провокаційні тести.
При проведенні назального провокаційного тесту в одну половину носа вводять контрольну рідину (0,2 мл – 3 краплі) за допомогою піпетки чи змоченої ватної кульки. Якщо через 15-20 хвилин реакція відсутня, в іншу половину носа таким же чином і в тій же кількості вводять АГ в концентрації, що дала слабко позитивну реакцію при внутрішньошкірному тестуванні та залишають його на 20 хвилин. При відсутності реакції кожні 15-20 хвилин проводять наступне введення АГ в концентрації, що в 10 разів перевищує попередню до найвищої концентрації – 1000 PNU у 1 мл. При перших ознаках таких клінічних проявів, як чхання, закладеність і свербіння в носі, водянисті виділення, тестування припиняють. Останнім часом в якості назального провокаційного тесту використовують також риноманометрію до та після провокації АГ, результати якої вважають позитивними при реєстрації підвищення назального опору на 20% і більше.
У випадку надто вираженої реакції можуть з’явитися гіперемія та свербіж повік, шкіри та висипання (за типом кропив’янки), ядуха. У такому випадку необхідно видалити АГ, промити слизову оболонку носа ізотонічним розчином натрію хлориду чи дистильованої води, закапати в кожний носовий хід по 3-4 краплі розчину гідрокортизону, по 3-4 краплі 2% розчину ефедрину, парентерально ввести антигістамінні препарати.
Позитивна реакція має також особливу риноскопічну картину у вигляді гіперемії, набряку та гіпертрофії слизових оболонок нижніх носових раковин, збільшення кількості еозинофілів у носовому секреті.
Для специфічної діагностики полінозів, що перебігають із явищами ринокон’юнктивального синдрому, використовують кон’юнктивальний провокаційний тест, проведення якого вимагає великої обережності, а, отже, його призначення має бути достатньо обгрутованим. Це пов’язано із ризиком появи виражених явищ алергічного кон’юнктивіту, який важко піддається лікуванню, при проведенні тесту.
Техніка постановки проби: краплю контрольного розчину закапують в нижній кон’юнктивальний мішок. Якщо через 10-15 хвилин не спостерігається ніякої реакції, то в той же мішок закапують краплю розчину АГ в концентрації, що дала слабко позитивну реакцію при шкірному тестуванні. Якщо реакція відсутня, через 15-20 хвилин закапують краплю наступної концентрації, в 10 разів більшої за попередню, і так далі, до досягнення концентрації нерозведеного АГ. Реакція вважається позитивною при появі свербежу повік, почервоніння, сльозотечі та, можливо, хімозу. При появі цих симптомів необхідно промити слизову оболонку повік 2% розчином борної кислоти, після чого закапати в кон’юнктивальний мішок 1-2 краплі 0,1% розчину адреналіну та ввести антигістамінний препарат.
Дітям провокаційні алергологічні тести можна проводити, починаючи з 5 років (назальний) і, при нагальній необхідності, з 10 років, – кон’юнктивальний. Інгаляційний провокаційний тест проводити небажано.
При проведенні інгаляційного провокаційного тесту АГ вводиться інгаляційно за допомогою аерозольного інгалятора. Реакція бронхів реєструється за допомогою спірометрії, зокрема показника ОФВ1. На початку тестування хворий вдихає тест-контрольну рідину (1,5 мл протягом 2-3 хвилин), після чого реєструють показники спірографії. Далі хворий вдихає в тій самій кількості алерген у концентрації, в 10 разів меншій ніж та, що викликала позитивну шкірну реакцію, за відсутності реакції проводиться постійне збільшення концентрації АГ на порядок. Тест вважається позитивним при зменшенні ОФВ1 більше ніж на 20%. Певною мірою, замість ОФВ1 можна використати пікфлуометрію (зменшення пікової швидкості видиху на 20% і більше). У випадку розвитку вираженого спазму бронхів, зумовленого проведенням проби, використовують бронходилататори.
За один день тестують не більше ніж на 1 АГ, оскільки існує ризик виникнення пізніх реакцій через 6-12 годин у вигляді нападів ядухи.
Для визначення холодової алергії використовують експозиційну холодову пробу. Для її проведення шматок льоду 2-3 см в діаметрі прикладають до шкіри долонної поверхні передпліччя та закріплюють за допомогою бинта на 3 хвилини. Через 5-10 хвилин після видалення льоду при позитивній реакції на шкірі виникає уритикарний пухир, частіше – без псевдоподій, який за формою співпадає з контурами шматка льоду. При негативній реакції виникає лише нерізка гіперемія. Існує й інша модифікація експозиційної проби: пробірку зі шматочками льоду кріплять до шкіри на 10 хвилин.
Для визначення теплової алергії, яка перебігає за псевдоалергічними механізмами, проводять експозиційну теплову пробу. Для цього пробірку з гарячою водою температурою 40-42 °С кріплять до долонної поверхні передпліччя на 10 хвилин. Позитивна реакція характеризується появою пухирця на місці контакту з пробіркою.

Додаток 3
Затверджено на пленумі Асоціації алергологів України 4 березня 2008 року
Зразок поінформованої згоди пацієнта на застосування йому діагностичних і лікувальних процедур

Посібник «Внутрішні хвороби. Підручник, заснований на принципах доказової медицини 2018/19»

Клинический опыт

Справочники Полезное Информация

Гастроэнтеролог

Эндокринолог

Педиатр

Семейный врач

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизиатр

Гинеколог

Детский эндокринолог

Офтальмолог

Лабораторные тесты

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Участковый педиатр

Кардиолог

Травматолог

Аллерголог

Неотложные состояния

Детский гастроэнтеролог

Детский инфекционист

Иммунолог

Антимикробная терапия

Суточное мониторирование ЭКГ

Хирург

Психиатр

Детский пульмонолог

Инфекционист

Стоматолог

Уролог

Клинический опыт

Референтные нормы анализов

Лекарственные средства

Анкета читателя

О нас

Приобрести справочник

Реклама в справочниках

Новые проекты

Контакт

Сайт для врачей и медработников
Условия использования