Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Детский гастроэнтеролог

Гастроэнтерология детей раннего возраста

Пілороспазм

МКХ-10: К31.3

Пілороспазм – функціональне захворювання, зумовлене спастичним скороченням м’язів пілоричного відділу шлунка, що призводить до ускладнення його спорожнення.

Етіологія

Найбільш частою причиною є перинатальні ураження центральної нервової системи постгіпоксичного або змішаного генезу. Тому пілороспазм найчастіше супроводжується різноманітною неврологічною симптоматикою – синдромом підвищеної нервово-рефлекторної збудливості, гіпертензійним або гіпертензійно-гідроцефальним синдромом та ін.

Патогенез

В основі розвитку пілороспазму лежить гіпертонус симпатичного відділу нервової системи та порушення іннервації верхніх відділів травного тракту.
У новонароджених основними чинниками, які сприяють виникненню пілороспазму, є значний розвиток м’язів воротаря та надмірне постачання пілоричного відділу нервовими закінченнями.

Клінічна картина

Зригування починаються з перших днів після народження дитини, через
10-30 хвилин після годування, декілька разів на добу. Поступово об’єм та частота зригувань дещо збільшуються, трансформуються у блювання після кожного годування дитини, мають відтермінований характер, тобто виникають перед наступним годуванням. Блювотні маси, як правило, не містять жовчі. Їх об’єм ніколи не перевищує кількості молока, отриманого при останньому годуванні. Блювання спостерігається майже щоденно, але його інтенсивність та частота коливається протягом доби.
Відтерміновані блювання досить часто супроводжуються зригуваннями відразу після годування, що характерно для гастроезофагеального рефлюксу. Деякі автори розглядають пілороспазм у структурі гастроезофагеального рефлюксу як один із механізмів даної патології.
Маса тіла дитини збільшується повільно, спостерігається неспокій, схильність до закрепів, зменшення об’єму та частоти сечовипускань. Гіпотрофія та дегідратація, на відміну від пілоростенозу, не розвиваються. Біохімічні показники крові залишаються в межах норми.

Діагностика

Базується на вивченні анамнезу, огляді дитини. Маса тіла дитини ніколи не буває нижчою, ніж при народженні. Виявити гіпертрофований воротар при пальпації не вдається. Перистальтика шлунку під час годування виявляється рідко, її інтенсивність незначна.
Як правило, пілороспазм супроводжується іншими неврологічними симптомами. Для уточнення неврологічного діагнозу та призначення адекватної терапії необхідна консультація невролога.
При ультразвуковому дослідженні черевної порожнини органічна патологія воротаря не виявляється.
Контрастна рентгенографія проводиться для диференціальної діагностики із пілоростенозом. Рентгенологічними ознаками пілороспазму є вузька дистальна частина воротаря, отвір воротаря змінюється (від звуження до розширення), на ураженій ділянці перистальтика зберігається, ознак гіпертрофії м’язової оболонки немає. Спостерігається незначна затримка евакуації контрасту із шлунку, яка змінюється його раптовим спустошенням.
При ендоскопії визначається спазмований воротар у вигляді щілини, але фіброскоп завжди проходить у дванадцятипалу кишку.

Диференціальна діагностика
Пілороспазм необхідно диференціювати із такими захворюваннями: пілоростеноз, адреногенітальний синдром (формою, що протікає із втратою солей – хвороба Дебре-Фібігера), ахалазія стравоходу, кила стравохідного отвору діафрагми, спадкові хвороби обміну речовин (аміноацидурія, галактоземія, гіперкальціемія), алергія до білків молока.

Лікування

Особливості вигодовування та догляду за дитиною
При неважкому перебігу частота та об’єм годувань повинні відповідати віку.
Для зменшення інтенсивності блювання при важкому перебігу призначають роздрібнене годування (8-10 разів на добу), відповідно зменшуючи об’єм. При штучному вигодовуванні застосовують антирефлюксні молочні суміші. Після годування дитину тримають у вертикальному положенні 30-60 хвилин.
Важливим є також створення спокійної атмосфери в сім’ї.

Медикаментозна терапія
Призначають спазмолітики, седативні, антихолінергічні препарати (атропін, ріабал, аміназін, піпольфен, дроперидол), вітамін В6. У випадках вираженої блювоти – нейролептики (аміназин та піпольфен внутрішньом’язово).
Фізіотерапевтичне лікування включає аплікації парафіну, озокериту, електрофорез із новокаїном на епігастральну область.

Прогноз

Сприятливий. Адекватна терапія призводить до повного одужання.

Клинический опыт

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання