Типи вентиляційної недостатності

Порушення функції апарату зовнішнього дихання зумовлені різними патологічними процесами дихальних шляхів. Залежно від механізмів, виділяють обструктивні, рестриктивні та змішані порушення вентиляції легень.

Обструктивний (від лат. obstructio – перепона) тип вентиляційної недостатності виникає внаслідок звуження дихальних шляхів та підвищення опору руху повітря. Перешкоди рухові повітря можуть спостерігатись як у верхніх дихальних шляхах, так і в нижніх. При ускладненні проходження повітря у дихальних шляхах порушується не тільки вентиляція легень, але й механіка дихання. Через утруднення видиху різко збільшується робота дихальних м’язів.

Механізми формування обструкції:
1) спазм гладкої мускулатури бронхів;
2) запальна інфільтрація слизової трахеобронхіального дерева;
3) набряк слизової трахеобронхіального дерева;
4) збільшення кількості в’язкого секрету в бронхах та порушення його евакуації;
5) деформація бронхів;
6) експіраторний колапс бронхів.

Для периферійної обструкції (в дрібних бронхах) характерне різке зниження МОШ75, МОШ50, збільшення ЗЄЛ, при цьому ЖЄЛ не змінюється або мало змінюється.
Для центральної обструкції (у великих бронхах) характерне збільшення ЗОЛ/ЗЄЛ, ЗЄЛ, різке зменшення ОФВ₁, зменшення IT, зменшення ЖЄЛ. Частіше зустрічається комбінація перерахованих змін – генералізована обструкція (табл. 1.1, 1.2).
Рестриктивний (обмежувальний) (від лат. restrictio – обмеження, зменшення) тип порушення вентиляції зумовлений зменшенням дихальної поверхні легень або зменшенням здатності легеневої тканини до розтягнення.

Механізми формування рестрикції:
1) легеневі причини:
- інфільтративні зміни в легеневій тканині;
- пневмосклекроз, пневмофіброз;
- зменшення об’єму легень після операції, в результаті ателектазу, вродженої гіпоплазії;
- захворювання плеври (адгезивний плеврит, ексудативний плеврит, гідроторакс різної етіології, мезотеліома плеври, зрощення плевральних листків, множинні плевральні рубці, емпієма плеври);
- емфізема легень;
2) позалегеневі причини:
- зміни грудної клітини (кіфоз, лордоз, сколіоз, рахітичні зміни грудної клітини);
- порушення діяльності дихальної мускулатури;
- застійні явища в легенях (хронічна серцева недостатність);
- збільшення об’єму черевної порожнини або больовий синдром у черевній порожнині (обмеження рухливості діафрагми).
Рестриктивний тип вентиляційної недостатності характеризується зменшенням ЖЄЛ, ЗЄЛ, причому ЗОЛ залишається нормальним (табл. 1.1, табл. 1.3).
Змішаний тип порушення вентиляції характеризується наявністю ознак як обструктивних, так і рестриктивних вентиляційних розладів, а саме зменшенням ЖЄЛ, ЗЄЛ, підвищенням ЗОЛ та зменшенням ОФВ₁, МОШ₇₅, МОШ₅₀.

Провокаційні проби
Провокаційні інгаляційні проби – це комплекс тестів, що визначають реактивність бронхів на різні бронхоконстрикторні речовини.

Показання до проведення:
1) діагностика гіперреактивності бронхів;
2) оцінка ефективності проведеного лікування;
3) оцінка рецепторних систем бронхів.

Протипоказання до проведення:
1) період загострення захворювання;
2) стан після перенесеної гострої респіраторної інфекції упродовж не менше 6 тижнів;
3) наявність супутніх захворювань легень та інших органів, які можуть загострюватись на цьому фоні;
4) висока сенсибілізація, коли можливі шокові реакції.

Правила та послідовність проведення:
- тести проводяться у період ремісії;
- не менше ніж за 8 год. до тесту відміняється прийом адренергічних
β-стимулюючих препаратів, адренергічних α-блокуючих та антихолінергічних препаратів, за 12 год. – метилксантинів, за 48 год. – β₂-агоністів тривалої дії;
- за 30 хв. до обстеження визначається вихідний рівень функціональних показників зовнішнього дихання;
- визначається відповідь на інгаляцію контрольної рідини (запис спірограми через 2 хв.);
- оцінюється відповідь на послідовно зростаючі концентрації агентів до зменшення ОФВ₁ на 20% та далі або до від’ємного результату;
- для ідентифікації пізніх реакцій тести проводять зранку, при виникненні важкого стану – одразу припиняють.
Проба вважається позитивною при зниженні ОФВ₁ на 20% та нижче. При позитивному тесті спостерігаються суб’єктивні прояви (задишка, відчуття нестачі повітря, напад ядухи); аускультативно в легенях можуть

Провокаційні інгаляційні неспецифічні тести проводять з гістаміном, ацетилхоліном, метахоліном, обзиданом, простагландином, брадикініном, маннітолом.
Ацетилхоліновий тест визначає функціональний стан холінергічних рецепторів бронхів. Для дослідження використовують концентрації: 0,01; 0,1; 2,0; 5,0; 10,0; 20,0; 40,0; 60,0 мг/мл. Після кожних 5 вдихів здійснюють контроль бронхіальної прохідності. Обструкція бронхів, що розвивається під час інгаляції чи після неї впродовж 2-3 хв., проходить самостійно або купірується інгаляцією атропіну.
Гістаміновий тест починають з концентрації 0,001 мг/мл, збільшуючи її у
2-5 разів. Напад ядухи, який може розвинутись під час проведення тесту, купірується інгаляцією адренергічних β₂-стимулюючих препаратів.
Особливе місце посідають тести з фізичним навантаженням.
Навантаження можна виконувати на велоергометрі, тредмілі. У перші 2-4 хв. після навантаження відзначається підвищення ФЖЄЛ, яка надалі знижується до 40-50% від вихідної. Проба вважається позитивною при зниженні показників ОФВ₁ на 10-20%.
Проведення провокаційних тестів у клінічній практиці сприяє діагностиці обструктивних захворювань легень, особливо бронхіальної астми у пацієнтів без документовано підтвердженої обструкції, а також в оцінці ефективності лікування.