Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Медицинские справочники серии «Библиотека «Здоровье Украины» Контакт Карта сайта
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Стоматолог

Практична пародонтологія

Медикаментозне лікування захворювань пародонта

Медикаментозне лікування захворювань пародонта спрямоване на усунення симптоматичного гінгівіту (катарального, гіпертрофічного, виразкового), пародонтальних і кісткових кишень, пригнічення умовно-патогенної мікрофлори, нормалізацію стану судинної системи, підвищення місцевої резистентності, усунення гіпоксії, стимуляцію репаративних процесів у тканинах пародонта.
При виборі засобів медикаментозної терапії особливу увагу звертають на форму симптоматичного гінгівіту, характер перебігу запального або дистрофічно-запального процесу в пародонті (гострий, хронічний або загострений), ступінь розвитку генералізованого пародонтиту, наявність вмісту та мікробний склад пародонтальних кишень.

Протизапальне лікування. Терапія захворювань пародонта включає в себе етіотропне, патогенетичне і симптоматичне лікування.
Етіотропне лікування полягає у виявленні, усуненні або пригніченні факторів, які спричиняють запалення. Значні труднощі виникають при визначенні та усуненні ендогенних етіологічних чинників, які пов’язані з наявністю захворювань внутрішніх органів, нейроендокринних змін, системних захворювань. У таких випадках проводять лікування, яке призначають і контролюють терапевти, ендокринологи, педіатри та інші фахівці.
Патогенетичне лікування передбачає медикаментозний вплив на патофізіологічні ланки процесу запалення. При виборі медикаментозних засобів ураховують механізм розвитку і фазу запалення.
Симптоматичне лікування полягає у впливі певними медикаментозними та іншими засобами на окремі симптоми захворювання, наприклад біль, кровоточивість, гноєвиділення з пародонтальних кишень тощо, з метою їх послаблення або повного усунення.
На ранніх стадіях запалення тканин пародонта показані:
- засоби, що мають здатність стабілізувати мембрани лізосом і тим самим перешкоджати утворенню медіаторів запалення (похідні мефенамінової, саліцилової кислот);
- засоби, які інгібують дію гідролітичних ферментів (трасилол, контрикал, пантрипін, амбен, кислота амінокапронова);
- засоби, які пригнічують дію медіаторів запалення через наявність функціонального антагонізму: антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, діазолін тощо); антагоністи серотоніну (кислота мефенамінова, бутадіон), ацетилхоліну (електроліти кальцію і магнію), брадикініну (похідні саліцилової, мефенамінової кислот, амідопірин);
- препарати, які стимулюють утворення протизапальних агентів: катехоламінів та стероїдних гормонів (похідні саліцилової кислоти, мефенамінова кислота, продигіозан, кальцію пантотенат, кислота аскорбінова, тіаміну бромід, піридоксину гідрохлорид, вітамін Р тощо).
Оскільки в розвитку запалення суттєве значення відіграють порушення гемоциркуляції, то їх фармакологічну корекцію потрібно активно здійснювати і на наступних стадіях запального процесу.

У разі гострого запалення (загостренні дистрофічно-запального процесу) у пародонті фармакологічний вплив слід спрямовувати і на регуляцію внутрішньосудинних порушень мікроциркуляції. З цією метою показане застосування препаратів, що знижують агрегацію формених елементів крові, її в’язкість, прискорюють кровотік. До них відносять низькомолекулярні декстрани, антикоагулянти та фібринолітичні засоби (гепарин, фібринолізин), антитромбоцитарні препарати (кислота ацетилсаліцилова, кислота мефенамінова); ангіопротектори (ангінін, ескузан, продектин). Застосовують препарати, які поліпшують мікроциркуляцію: пармідин, компламін, пентоксифілін тощо.
Для нормалізації підвищеної проникності мікросудин застосовують вітамінні препарати (кислота аскорбінова, вітамін Р, токоферолу ацетат), похідні антранілової кислоти (кислота мефенамінова та її солі, піримідант), похідні піразолону (антипірин, анальгін); інгібітори протеїназ (природні та синтетичні: трасилол, контрикал, пантрипін, кислота амінокапронова); речовини антимедіаторної дії (антигістамінні; антагоністи брадикініну, серотоніну тощо).
Для стимуляції захисних механізмів, що забезпечують пригнічення запального процесу, призначають: препарати, що підвищують фагоцитоз (лізоцим, продигіозан, тіаміну бромід, піридоксину гідрохлорид, ціанокобаламін тощо); речовини, що справляють дезінтоксикаційну дію (антибактеріальні препарати, протеолітичні ферменти, які лізують некротичну тканину, – трипсин, хімотрипсин, терилітин); засоби, які нормалізують фізико-хімічні процеси в запалених тканинах (речовини осмотичної дії – ізотонічний та гіпертонічний розчини натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, маніту).
Виражену протизапальну, протинабрякову, гіпосенсибілізуючу, імунодепресивну дію справляють глюкокортикостероїдні препарати. Механізм їх дії пов’язаний із блокадою утворення простагландинів і продуктів іншого ензиму арахідонового каскаду (ліпоксигенази) – лейкотрієнів. Також вони перешкоджають вивільненню арахідонової кислоти із фосфоліпідів клітинних мембран під впливом фосфоліпази А2. Кортикостероїди застосовують у вигляді аплікацій і у складі лікувальних пов’язок, особливо в поєднанні з антисептиками, антибіотиками, вітамінами та іншими препаратами, для комбінованого впливу в разі прогресивних запальних та дистрофічно-запальних процесів у пародонті з переважанням ексудації, гноєвиділення тощо. Найчастіше застосовують гідрокортизон, преднізолон, тріамцинолон, дексаметазон у вигляді офіцинальних мазей. Ураховуючи можливе швидке звикання до них та пригнічення репаративних процесів, їх не рекомендують застосовувати впродовж тривалого часу. Окремі дослідники зазначають, що місцеве лікування гормональними препаратами знижує активність тканин пародонта в боротьбі з мікроорганізмами та пригнічує захисні реакції організму. Застосування кортикостероїдів може спричинити низку несприятливих реакцій, тому їх застосування є виправданим лише в окремих випадках, зокрема в разі відсутності ефекту від інших протизапальних препаратів. Зазвичай кортикостероїди застосовують упродовж короткого періоду – 5-7 днів для пригнічення гострого або загостреного дистрофічно-запального процесу.
З іншого боку, нестероїдні протизапальні препарати є практично єдиною групою фармакологічних препаратів, які діють переважно на місцеві реактивні процеси в пародонті. В основі фармакологічної дії даної групи препаратів лежить їх здатність блокувати фермент циклооксигеназу і водночас перешкоджати трансформації арахідонової кислоти в різні простагландини. У свою чергу простагландини відіграють важливу роль у патогенезі уражень пародонта, оскільки стимулюють дегенеративні процеси в кістці коміркового відростка щелеп. Нестероїдні протизапальні засоби інактивують медіатори запалення (гістамін, брадикінін, цитокіни, тощо), пригнічують агрегацію тромбоцитів. Водночас стимулюють виділення продуктів ендогенних пептидів типу ендорфінів, енкефалінів, які справляють знеболювальну дію і зменшують прояви запалення. Група нестероїдних протизапальних препаратів включає в себе низку сполук, різних за структурою, але зі спільним механізмом дії.
У першу чергу це саліцилати. Ці препарати давно й ефективно застосовують у медицині, зокрема в пародонтології – ацетилсаліцилова кислота (аспірин), натрію саліцилат, бепоріат, дифлузинал тощо. З-поміж похідних аріалалканової кислоти застосовують натрію диклофенак, аклофенак, фенклофенак тощо. До похідних фенілпропіонової кислоти відносяться фенопрофен, ібупрофен, кетопрофен (Кетонал), напроксен, флурбіпрофен, піроксикам тощо. До групи піразолів належать азапропазон, фепразон, суліндак тощо; піразолонів – фенілбутазон, індометацин, толметин; ізонікотинової кислоти – амізон тощо. Широке застосування у стоматології знаходять похідні антранілової кислоти: мефенамінова кислота, натрієва сіль мефенамінової кислоти (натрію мефенамінат), флуфенамова кислота тощо. До інгібіторів циклооксигенази-2 відносять месулід, мелоксикам, флубіпрофен.

Нестероїдні протизапальні засоби (наприклад кислота мефенамінова, її натрієва сіль, піримідант) поряд із вираженою протизапальною дією певною мірою стимулюють загоєння тканин. Вони знижують підвищену в разі запалення проникність клітинних мембран, знеболюють тканини, ефективно впливають на алергійні запальні реакції. Водні 1% розчини цих препаратів застосовують для аплікацій, оброблення пародонтальних кишень, уводять до складу паст тощо.
Окрім місцевого застосування, нестероїдні протизапальні препарати широко використовують для загального лікування тривалими курсами. Наприклад, одним із перспективних препаратів є флурбіпрофен, який призначають по 100 мг на день протягом 5-6 тиж. Було продемонстровано, що цей препарат, окрім пригнічення явищ запалення, ефективно знижує ступінь деструкції кістки коміркового відростка (T.H. Howell, 1993).
Суттєве значення в лікуванні запального процесу відіграє нормалізація порушень обмінних та трофічних процесів в уражених тканинах. Це завдання вирішують кількома шляхами:
а) поліпшенням транспортування поживних речовин до вогнища запалення (лідаза, ронідаза, димексид);
б) підвищенням оксигенації тканин (киснева терапія: екзогенне введення кисню, гіпербарична оксигенація);
в) зниженням енергетичних затрат у ділянці запалення (препарати саліцилової та мефенамінової кислот, піразолон, локальна гіпотермія тощо).
У репаративній фазі гострого запалення показане застосування препаратів, які стимулюють процеси відновлення. До них відносять: препарати кислоти мефенамінової; похідні піримідинових основ (метилурацил, пентоксил); ендогенні РНК, ДНК (нуклеїнат натрію); вітаміни (ретинолу ацетат, кислота аскорбінова, токоферолу ацетат, галаскорбін); в’яжучі, дубильні засоби, які утворюють колоїдні комплекси з білками, ущільнюють поверхню ясен, гальмують явища осмосу та ексудації (настої та відвари лікарських рослин – звіробою, шавлії, ромашки, кори дуба тощо); фітонцидні препарати (фітодонт, гербадонт, ромазулан, сік каланхое, юглон, сальвін, мараславін); анілінові барвники, ефірні олії (біотрит, олія шипшини, олія обліпихи тощо), розчини для ротової порожнини з в’яжучою фітонцидною та антисептичною дією: Стоматофіт, Стоматофіт А.
Роль сенсибілізації в патогенезі запальних реакцій є основою для застосування засобів, які впливають на імунокомпетентні системи (антигістамінні препарати, кортикостероїди, похідні саліцилової кислоти, метилурацил, пентоксил, продигіозан, вітаміни тощо).
Етіологічне, патогенетичне і симптоматичне протизапальне лікування – це взаємозумовлений ланцюг лікувальних заходів (див. загальну схему лікування, стор. 249). Залежно від виду запального процесу, його поширеності, характеру перебігу, віку хворого та його загального стану вибирають індивідуальну схему лікування. При цьому значення кожного із компонентів комплексної терапії визначається фазою розвитку та характером патологічного процесу в тканинах пародонта.
Особливістю гострого перебігу катарального, виразкового і гангренозного гінгівіту чи загостреного перебігу генералізованого пародонтиту є схильність хворих до гіперергічної реакції. Нерідко такий стан пародонта розвивається на тлі сенсибілізації організму хворого. Основною ознакою гіперергічної реакції є високий рівень ексудативних проявів у разі катарального чи альтернативних – у разі виразкового запалення (самостійного чи симптоматичного). У динаміці розвитку запалення відзначають швидкий перехід однієї фази в іншу. Різко виражені порушення основних функцій організму, які клінічно проявляються загальною інтоксикацією організму, порушенням сну, апетиту, терморегуляції. У разі гіперергічного перебігу виразково-некротичного процесу відзначають швидке прогресування патологічного процесу і поширення виразково-некротичних змін, а також масивний некроз тканин.
Для пригнічення гіперергічної реакції рекомендують антигістамінні та ненаркотичні анальгетичні препарати, а хворим у тяжкому стані – гангліоблокатори. Показаним є ендогенне введення протизапальних засобів та антибактеріальних препаратів, протеолітичних ферментів, препаратів кальцію тощо. У деяких випадках необхідно активувати імунологічні процеси в організмі та посилити місцеву реактивність тканин пародонта. Таким хворим поряд із протизапальним та антибактеріальним лікуванням показана комплексна стимулювальна терапія (лізоцим, продигіозан, метилурацил тощо). У разі тяжкого перебігу виразкового або гангренозного гінгівіту (особливо в ослаблених дітей) можна призначати переливання плазми крові, дезінтоксикаційні препарати (глюкоза, гемодез тощо).
Важливе місце в протизапальному лікуванні захворювань пародонта належить протеолітичним ферментам (М.Ф. Данилевський, Л.О. Хоменко, 1972). Завдяки некролітичній та муколітичній дії ферментів безпосередньо у вогнищі запалення поліпшується дренажна функція, підвищується проникність тканин, створюються умови для самоочищення вогнища запалення та прискорюються процеси регенерації тканин. Також важливе значення мають протизапальні та протинабрякові властивості протеолітичних ферментів, найбільш виражені під час їх парентерального введення.
Для лікування захворювань пародонта застосовують такі ферменти: протеолітичні, які розщеплюють білки (протеази: трипсин, хімотрипсин, хімопсин, терилітин тощо); нуклеази – розщеплюють нуклеїнові кислоти (РНК-, ДНК-ази); ферменти, які розщеплюють глікозаміноглікани (гіалуронідаза, лідаза), активують кініноген-кінінову систему (кініногенази, калікреїни) тощо.
Місцево протеолітичні ферменти застосовують за наявності некротичних тканин, пародонтальних кишень із серозно-гнійним ексудатом. При загостренні дистрофічно-запального процесу тканин пародонта, яке супроводжується вираженою серозно-гнійною ексудацією і абсцедуванням, найуспішнішим є комбіноване введення ферментів як місцево, так і парентерально. Потрапляючи в пародонтальну кишеню, ферменти справляють літичну дію на гнійний ексудат, розріджують і розщеплюють продукти розпаду білків і життєдіяльності мікроорганізмів, поліпшують відтік ексудату, зменшують застійні явища в лімфатичних і кровоносних судинах, створюють несприятливі умови для життєдіяльності мікрофлори пародонтальних кишень.
Ферменти самостійно або в поєднанні з вітамінами Е, С, Р, сульфаніламідними препаратами та окремими сумісними з ними антибіотиками застосовують у вигляді розчинів або вводять до складу емульсій та паст. Наприклад, для місцевого застосування протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин тощо) у концентрації 1 мг/мл розчиняють у дистильованій воді, ізотонічному розчині натрію хлориду, буферних розчинах чи в 0,25–0,5% розчині новокаїну тощо. Розчини ферментів готують безпосередньо перед застосуванням (ex temporae), оскільки їх активність зберігається не довше ніж 24 год (навіть у разі зберігання розчину в холодильнику). Можна використовувати ферменти у складі олійних емульсій, які готують на 30% олійному розчині токоферолу ацетату, персиковій, сливовій, оливковій та інших рослинних оліях. У цих випадках їх концентрація дещо вища: 5 мг/мл олії. До складу емульсії можна ввести сульфаніламідні препарати (0,1 мг препарату на 1 мг ферменту), аскорбінову кислоту, вітамін Р.
З метою поліпшення антимікробної дії ферментів їх доцільно поєднувати з антибіотиками. Останні на тлі розщеплення некротичних мас і ексудату відчутно посилюють антимікробну дію. При цьому ферменти активно знижують антибіотикорезистентність різної мікрофлори. Такі важливі властивості пояснюються тим, що ферменти здатні інактивувати пеніциліназу – фермент, який виробляють мікроорганізми у відповідь на введення антибіотика. Ферменти з антибіотиками застосовують у вигляді розчинів та суміші. Розчини ферментів із сумісними з ними антибіотиками (стрептоміцин, мономіцин, неоміцин) готують шляхом додавання до розчину ферменту (1 мг/мл) антибіотика із розрахунку 25000 ОД на 1 мл розчину. Не всі поєднання антибіотиків та ферментів можуть позитивно впливати один на одного. Деякі з них, наприклад, пеніциліни, знижують активність ферментів і водночас втрачають свої позитивні якості. Найактивнішими є комбінації ферментів із стрептоміцином, мономіцином, мікроцидом, біциліном, міцерином, поліміксином, коліміцином. Добре поєднуються і доцільним є використання ферментів одночасно з похідними 8-оксихіноліну (5-НОК). Під час призначення ферментів не слід їх застосовувати разом із сильнодіючими антисептиками: спиртом, настоянкою йоду, високими (більше 0,5%) концентраціями анестетиків, оскільки вони інактивують ферменти.
Антибіотики можна поєднувати із сумішами ферментів. У разі додавання до суміші білої глини можна отримати пасту потрібної концентрації. Для введення в пародонтальні кишені рекомендують пасту, яка містить: фермент (трипсин, хімотрипсин тощо) – 10 мг, стрептоміцин – 150 000 ОД, аскорбінову кислоту – 0,1 мг, вітамін Р – 0,5 мг, 30% олійний розчин токоферолу ацетату – 1 мл (до консистенції пасти).
Вибір ферментів та їх поєднань із сульфаніламідними препаратами, антибіотиками і вітамінами зумовлений індивідуальними особливостями перебігу дистрофічно-запального процесу в пародонті, а також складом і патогенністю мікроорганізмів пародонтальних кишень. Ферменти із антибіотиками у вигляді розчинів або емульсій краще застосовувати у разі загостреного перебігу генералізованого пародонтиту. При хронічному перебігу їх можна вводити в кишені у вигляді паст, у складі захисних лікувальних пародонтальних пов’язок. У разі вітамінної недостатності тканин пародонта виправданим є одночасне застосування ферментів із вітамінами.
Трипсин і хімотрипсин можна вводити у тканини пародонта у вигляді аерозолів та за допомогою електрофорезу. Проникнення іонів лікарських речовин у патологічне вогнище в поєднанні із протизапальним ефектом гальванічного струму на периферійні нервові закінчення справляє терапевтичну та рефлекторну дію. Для електрофорезу застосовують такі ж самі концентрації ферментів. Оскільки ферменти є катіонними білками, їх ізоелектрична точка знаходиться в межах рН 8-10, їх потрібно вводити з позитивного полюса.
У разі загостреного перебігу генералізованого пародонтиту, постійних та рясних виділень із пародонтальних кишень місцеве застосування ферментів комбінують з їх парентеральним уведенням. Для ін’єкцій використовують стерильні препарати трипсину чи хімотрипсину в ампулах (по 5 мг на 1 уведення). Як розчинники для внутрішньом’язового введення можна застосувати ізотонічний розчин натрію хлориду або 0,25% розчин новокаїну. Протеїнази мікробного походження застосовують лише для місцевого впливу на тканини пародонта.
Нуклеїнази – ферменти, які поліпшують метаболічні процеси у тканинах пародонта. Вони специфічні щодо нуклеїнових кислот, розщепляють міжнуклеїнові зв’язки у їх молекулі. До цих ферментів відносять рибонуклеазу та дезоксирибонуклеазу, які отримують із підшлункової залози великої рогатої худоби.
Для лікування захворювань пародонта застосовують аморфну рибонуклеазу, яка легко розчиняється у воді та ізотонічному розчині натрію хлориду (1 мг/мл). Розчини рибонуклеази стійкі, зберігаються протягом 2-3 діб, їх застосовують для аплікацій на ясна та введення в пародонтальні кишені. Також їх уводять у тканини пародонта за допомогою електрофорезу. Т.В. Нікітіна (1982), Ю.О. Петрович (1996) рекомендують для електрофорезу застосовувати фермент в ізотонічному розчині натрію хлориду (2 мг/мл). Нуклеази можна поєднувати із протеолітичними ферментами.
Гіалуронідаза – фермент, який розщеплює глікозаміноглікани. Спричинює деполімеризацію гіалуронової кислоти, що належить до несульфатованих кислих глікоаміногліканів, які беруть активну участь в обмінних процесах сполучної тканини. Під дією гіалуронідази підвищується проникність тканин, посилюються процеси дифузії в них. Вона поєднується з антибіотиками й інактивується протеолітичними ферментами. При лікуванні захворювань пародонта застосовують препарати гіалуронідази – лідазу і ронідазу, останню застосовують лише місцево. Гіалуронідазу призначають для посилення дифузії анестетиків і, відповідно, посилення знеболювального ефекту в разі аплікаційного чи ін’єкційного знеболювання. Вона може входити до складу розчинів, суспензій і паст при місцевому медикаментозному лікуванні.

Антибактеріальна терапія. Однією з важливих ланок місцевого лікування захворювань пародонта є вплив на умовно-патогенну мікрофлору порожнини рота і, зокрема, пародонтальних кишень. Місце і значення такого впливу в комплексному лікуванні залежить від виду патологічного процесу, особливостей клінічних проявів, характеру перебігу захворювання. Антибактеріальну терапію призначають індивідуально кожному хворому. На різних етапах лікування призначення антибактеріальних засобів варіює і визначається характером перебігу, рівнем розвитку патологічного процесу, чутливістю до них мікроорганізмів.
Метою застосування антибактеріальних препаратів є:
1. Припинення прогресування захворювання пародонта шляхом зменшення кількості пародонтопатогенних мікроорганізмів до рівня клінічно здорових тканин пародонта.
2. Стимулювання регенерації тканин пародонта (у межах можливого).
3. Підтримання впродовж тривалого часу здорового клінічного стану тканин пародонта після досягнутої стабілізації дистрофічно-запального процесу.
Необхідно призначати антибактеріальні засоби, які найефективніше впливають на пародонтопатогенні штами мікроорганізмів (R.A. Seymour, P.A. Heasman, 1992). При гінгівітах найчастіше трапляються Porphyromonas gingivalis, Eikenella corrodens, а в разі генералізованого пародонтиту – Porphiromonas gingivalis, Actinobacillus actinomycetemcomitans, Campilobacter recta (Wolinella recta), Fusobacterium nucleatum, Provetella intermedia, Bacteroides forsythus, Eikenella corrodens, Treponema denticola.

Для пригнічення мікроорганізмів можна використовувати широкий спектр різних груп антибактеріальних препаратів: антисептики, антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітрофурани, похідні 8-оксихіноліну, протипротозойні препарати, засоби рослинного походження.
Антибактеріальні препарати повинні ефективно діяти проти низки відповідних пародонтопатогенних мікроорганізмів, надходити в ділянки скупчення цієї мікрофлори в бактерицидній чи бактеріостатичній концентрації; проникати в кісткові структури пародонта й утворювати там депо антибактеріального препарату. Препарати не повинні спричиняти побічних реакцій (місцевих, загальних) в організмі хворого. Слід також пам’ятати, що тотальне пригнічення бактеріальної мікрофлори в цілому створює передумови для її заміщення іншими видами, зокрема дріжджоподібними грибами. Тому важливо, пригнічуючи пародонтопатогенну мікрофлору, відновити нормальну сапрофітну. З цією метою застосовують пребіотики разом з антибактеріальними препаратами.

Відповідно до цих критеріїв, антибактеріальні засоби, які застосовують у пародонтології, іноді поділяють на:
1. Препарати, які здатні пригнічувати пародонтопатогенну мікрофлору на 20–50%. До них відносять рослинні препарати та олії (евкаліпт тощо), тимол, хлоридацетилпіриліди, метилсаліцилат та ін.
2. Препарати, які здатні пригнічувати пародонтопатогенну мікрофлору на 70-90%. Це препарати хлоргексидину, похідні йоду, деякі антисептики тощо.

Антисептичні засоби (антисептики) – це сполуки, які справляють виражену протимікробну дію широкого спектру. Взаємодіють з білками мікробних клітин, спричиняють їх коагуляцію чи інші грубі порушення структури, що призводить до загибелі чи припинення росту мікроорганізмів. Загальною характеристикою даних препаратів є неспецифічність, широкий спектр дії на різноманітну мікрофлору. Тобто, поряд із пародонтопатогенною мікрофлорою, антисептики пригнічують і сапрофітну. Проте ефективність і простота застосування обумовлюють їх широке використання в пародонтології, введення до складу зубних паст тощо.
Для лікування застосовують кілька груп антисептиків: галогени (йод, похідні хлору тощо), похідні бігуаніду (хлоргексидин, алексидин, октепдин), четвертинні амонієві сполуки (сетилпіридину хлорид, бензалконію хлорид), фенолові сполуки (тимол, евкаліптол, 2-фенілфенол тощо), оксигенувальні агенти (водню пероксид, калію перманганат тощо), фториди (натрію фторид, натрію монофторфосфат тощо), препарати рослинного походження (сангвіритрин тощо).
Антисептики широко застосовують для лікування запальних, дистрофічно-запальних захворювань пародонта на всіх етапах лікування. Їх призначають для місцевого лікування у вигляді полоскань, зрошень, аплікацій, інстиляцій у пародонтальні кишені як в умовах стоматологічного закладу, так і в домашніх умовах. Безпосередньо лікуванню окремих симптомів захворювання (усунення місцевих подразників – зубного нальоту, зубного каменю, симптоматичного гінгівіту тощо) передує ретельне оброблення порожнини рота антисептиками. Полоскання і зрошення сприяють різкому зниженню концентрації мікрофлори, видаленню розпаду часточок тканин, нальоту, слизу, злущеного епітелію, створюють несприятливі умови для життєдіяльності мікроорганізмів. Антисептичні речовини широко застосовують для лікування ясенних і пародонтальних кишень.
Серед антисептиків у пародонтології широко застосовують препарати галогенів, зокрема йоду (3-5% настойка йоду, 1% водний розчин йодинолу), хлору (0,25% розчин хлораміну), детергенти (0,5% розчин етонію, мірамістину, димексиду), окиснювачі (3% розчин водню пероксиду, 0,01-0,1% розчин калію перманганату), барвники (0,01-0,1% розчин етакридину лактату, 1% розчин метиленового синього) тощо. Виражений лікувальний ефект відзначають у разі введення у пародонтальні кишені йодинолу у вигляді 1% водного розчину або плівок, які подовжують лікувальну дію препарату. Комерційний препарат вокадин містить повідон-йод, при контакті зі слизовою оболонкою препарат поступово виділяє йод. Має широкий спектр протимікробної дії відносно бактерій, грибів та найпростіших.

Широко застосовують 0,2% розчин хлоргексидину глюконату, який ефективно пригнічує низку представників пародонтопатогенної мікрофлори, перешкоджає утворенню зубних бляшок (над’ясенних і під’ясенних). Препарат рослинного походження сангвіритрин, окрім антибактеріальної дії, розм’якшує зубні бляшки, полегшує їх видалення за допомогою зубної щітки. Комерційний препарат лістрин містить комплекс різних дезінфекційних сполук: фенольні олії, тимол, ментол, евкаліптол, метисаліцилат тощо. Препарат стоматидин містить гексетидин, справляє виражену протизапальну, знеболювальну та антисептичну дію проти більшості штамів бактерій та грибів (мал. 308). Для полоскання можна застосовувати комплексний розчин гівалекс, який містить гексетидин, холіну саліцилат, хлорбутанол, препарат справляє антибактеріальну дію на грампозитивну, грамнегативну мікрофлору (аеробну й анаеробну) та дріжджоподібні гриби. Холіну саліцилат також міститься в препараті у вигляді гелю – Холісал, що має протизапальну, знеболювальну та антисептичну дію.

Слабку антисептичну дію та неспецифічні протизапальні властивості має дімексид. Головною його особливістю є здатність проникати (самому і в поєднанні з іншими препаратами) через біологічні бар’єри вглиб тканин. Препарат не спричиняє непереносності, зменшує запальний набряк, справляє протиалергійну, противірусну і фібринолітичну дію, також підсилює проникнення низки лікувальних засобів. Його застосовують у вигляді 0,25% розчину для полоскань, 1-2% водних розчинів для промивання пародонтальних кишень, а також для розведення інших лікарських засобів.

Антибіотики можна застосовувати в комплексному лікуванні захворювань пародонта досить ефективно за умови чутливості до них умовно-патогенної мікрофлори ясенних та пародонтальних кишень. На жаль, вона поки що нечутлива до більшості антибіотиків. Основою ефективності антибіотиків є рівень чутливості умовно-патогенної мікрофлори порожнини рота та пародонтальних кишень до них. Суттєве значення мають характер патологічного процесу, ступінь його розвитку, стан імунобіологічних сил макроорганізму, біологічні властивості мікроорганізмів, які спричиняють те чи інше захворювання (обсіменіння, вірулентність, вид та інші властивості мікрофлори). Важливо враховувати спектр антимікробної дії окремих препаратів. Розрізняють антибактеріальні засоби моно- чи полімікробної дії. Засоби із широким спектром дії зазвичай більш різко пригнічують нормальну мікрофлору організму, частіше і швидше призводять до розвитку різних дисбактеріозів, зокрема кандидозу (препарати тетрацикліну). Полієнові антибіотики одночасно діють на бактерії та гриби (ністатин, леворин, декамін), відомі препарати, які впливають на бактерії та найпростіші (мономіцин, еритроміцин тощо). Слід також ураховувати характер антимікробної дії препаратів: бактерицидна або бактеріостатична. Бактеріостатичні речовини зазвичай є досить ефективними у разі легкого перебігу захворювання пародонта, бактерицидні показані в разі значного ослаблення захисних сил організму. Залежно від перебігу захворювання і загального стану організму хворого, антибіотики застосовують лише для місцевого лікування або призначають курс загального лікування. Останнє особливо показане в разі поєднання захворювання пародонта з ураженнями серцево-судинної системи (ендокардит тощо), імунодефіцитних станів, агресивного перебігу захворювань пародонта та у випадках, коли захворювання пародонта є вогнищем хронічного ротового сепсису. З іншого боку, при місцевому застосуванні антибактеріальних препаратів накопичуються більш ефективні концентрації препарату саме в місці захворювання, знижується небезпека виникнення системних побічних ефектів та утворення антибіотикостійких штамів мікроорганізмів тощо.
Для подовження тривалості дії антибактеріального препарату на мікрофлору пародонтальних кишень застосовують різні методи їх іммобілізації. Для цього застосовують насичені антибіотиками сорбенти, спеціальні смужки, диски, мікрогранули, гелі, колагенові матриці тощо. Такі лікарські форми препаратів легко можна вводити в пародонтальні кишені, де тривалий час вони підтримують ефективну бактерицидну концентрацію антибактеріального препарату. Найчастіше з цією метою в комерційних препаратах використовують хлоргексидин, тетрацикліни, метронідазол тощо.

Найпопулярнішою групою антибіотиків (табл. 12), яку широко застосовують для місцевого та загального лікування захворювань пародонта, є тетрацикліни (тетрацикліну гідрохлорид, доксициклін, рондоміцин, міноциклін тощо). Вони мають широкий спектр антибактеріальної дії (що важливо проти Actinobacillus actinomycetemcomitans), пригнічують ріст зубних бляшок та активність лейкоцитарних колагеназ (мал. 309). Важливим для даних препаратів є те, що вони накопичуються в ясенній рідині в більшій, ніж у крові, концентрації. Свого значення не втратили і пеніциліни (ампіцилін, амоксицилін, аугментин тощо), які надзвичайно активні проти Porphiromonas gingivalis (F.A. Carranza, M.G. Newman, 1996). Іншим представником бета-лактамних антибіотиків є цефалоспорини: цефалотин, клафоран, кефзол тощо. Широко застосовують препарати, які здатні накопичуватися в кістковій тканині – лінкозаміди (лінкоміцин, кліндаміцин тощо). Серед макролідних антибіотиків застосовують еритроміцин, кларитроміцин, азитроміцин, спіраміцин, сумамед тощо. Перспективним є застосування даної групи антибіотиків із метронідазолом, унаслідок чого ефективніше пригнічується анаеробна мікрофлора пародонтальних кишень (P.A. Rotzetter et al., 1994). З групи флуороквінолонових антибіотиків (фторхінолонів) застосовують норфлоксацин, ципрофлоксацин, офлоксацин, темафлоксацин тощо. Дані препарати майже не пригнічують сапрофітну мікрофлору порожнини рота (K.S. Kornman, 1996).

Іноді відзначають неефективність лікування антибіотиками і розвиток різних ускладнень. Відсутність лікувального ефекту або побічна дія антимікробних засобів пов’язані з неправильним визначенням показань до цих препаратів та їх призначення, а також порушенням правил застосування. Широке і часто нераціональне застосування антибіотиків спричинило появу антибіотикостійких форм мікроорганізмів, змінило структуру збудників, що знизило ефективність антибіотикотерапії.

Мікроорганізми, які виділяються із пародонтальних кишень, особливо стрепто- і стафілококи, грамнегативні палички відрізняються високим ступенем патогенності та значною стійкістю до багатьох антибіотиків (О.І. Марченко, Ю.В. Дяченко та співавт., 1977; Ю.В. Дяченко, 1982). Найвищий відсоток стійких штамів виявляють до антибіотиків групи пеніциліну, тетрацикліну, левоміцетину, стрептоміцину.

У механізмі стійкості мікроорганізмів до антибіотиків основне значення має їх ензиматична інактивація. Для посилення антимікробної дії антибіотиків доцільним є їх застосування разом із протеолітичними ферментами. Ензими не лише знижують антибіотикорезистентність мікрофлори, а й значно посилюють антимікробну дію антибіотиків у разі сумісного застосування. Цей факт пояснюють здатністю протеаз вибірково розщеплювати нежиттєздатні тканини (некролітична дія), що створює добрі умови для впливу антибіотиків на мікробну клітину.
Вивчення антимікробної дії низки антибіотиків (мікроцид, стрептоміцин тощо) у поєднанні із трипсином, хімотрипсином, кристалічною проназою, терилітином на культуру золотистого стафілокока, виділеного із пародонтальних кишень, показало, що антимікробний ефект такого поєднання істотно перевищує дію лише одного антибіотика (М.Ф. Данилевський, Л.О. Хоменко, 1972). Ефективним виявилося поєднання хімопсину з норсульфазолом і левоміцетином. Більш виражену терапевтичну дію справляє комбінація протеолітичних ферментів з антибіотиками аміноглікозидної групи (неоміцину сульфат, мономіцин).

Одним із способів запобігання розвитку ускладнень антибіотикотерапії є зниження дози препарату, водночас її повинно бути достатньо для досягнення антимікробного ефекту. Зменшенню бактеріостатичної концентрації препарату сприяють деякі біологічно активні речовини: метилурацил, пентоксил тощо. Ці препарати знижують мінімальну суббактеріостатичну концентрацію левоміцетину і стрептоміцину для золотистого стафілокока в 5-8 разів. Для посилення і подовження антибактеріальної дії застосовують комбінації антибіотиків із сульфаніламідними препаратами, препаратами піримідинових основ, вітамінами.

Іншим способом підвищення ефективності антибіотикотерапії є поєднання антимікробних засобів, застосування антибіотиків резерву. Ці препарати слід застосовувати лише при тяжкому перебігу гострого виразкового, гангренозного гінгівіту, рецидивах абсцедування в разі загостреного перебігу генералізованого пародонтиту.
Добру дію справляють поєднання антибіотиків із кортикостероїдними препаратами (наприклад, тетрацикліну з гідрокортизоном та інші подібні поєднання; В.С. Іванов, 1998). Такі пасти і мазі додатково комбінують також із знеболювальними препаратами і вводять у пародонтальні кишені. Через можливе звикання до глюкортикостероїдів такі комбінації препаратів не рекомендують для тривалого використання, а лише для швидкого пригнічення явищ запалення в пародонті.

Також добре себе зарекомендували антибіотики, які мають виражену тропність до кісткової тканини (морфоциклін, лінкоміцин, кліндаміцин), тому їх застосування доцільне за наявності кісткових кишень, а також у разі анаеробної інфекції. Кліндаміцин є високоефективним проти більшості пародонтопатогенних мікроорганізмів. Добре проникають у кісткову тканину фузидин-натрій, який ефективний у разі стафілококової інфекції, стійкий до інших антибіотиків. Свого значення не втратили й такі антибіотики, як тетрацикліни, рифаміцин тощо. Однак слід пам’ятати, що застосування антибіотиків групи тетрациклінів у дітей у період морфогенезу і мінералізації зубів може призвести до гіпоплазії твердих тканин зуба і забарвлення коронок зубів («тетрациклінові зуби»). Пеніциліни можуть спричиняти різні алергійні реакції, ципрофлоксацин – ураження нервової системи, кліндаміцин – псевдомембранозний коліт тощо. Загальне застосування антибіотиків може призвести до виникнення антибіотикорезистентних штамів пародонтопатогенних мікроорганізмів. У разі призначення загального тривалого курсу лікування антибіотиками слід попередити хворого про несумісність такого лікування із вживанням алкоголю, особливо в пацієнтів похилого віку.

Необхідність загального застосування антибактеріальних препаратів (і зокрема антибіотиків) спричинена наявністю широкого зв’язку між захворюваннями пародонта й ураженнями внутрішніх органів, особливо серцево-судинної системи (мал. 309). В останньому випадку реакції-відповіді організму на вплив хронічного запалення у пародонті включають вивільнення значної кількості високоактивних медіаторів, які сприяють коронаротромбозу і ангіоспазму. Тому на сьогодні показанням до системного призначення антибіотиків у разі захворювань пародонта є наявність в анамнезі ендокардиту, вроджених та набутих вад серця, операцій на серці тощо (J.D. Manson, B.M. Eley, 1995). Окрім того, системне призначення антибіотиків показане у разі генералізації інфекції (наприклад у разі імунодефіцитних станів), агресивному пародонтиті (J. Slots, T.E. Rams, 1990).

Під час застосування сильнодіючих антибактеріальних засобів може пригнічуватися не лише умовно-патогенна (пародонтопатогенна), а й сапрофітна мікрофлора порожнини рота. Ця мікрофлора в порожнині рота виконує низку функцій, необхідних для життєдіяльності макроорганізму. Зокрема, забезпечує неспецифічний захист від умовно-патогенних бактерій шляхом мікробного антагонізму, пригнічуючи їх розмноження; продукує фактори імунного захисту, стимулює синтез інтерферону, цитокінів, секреторних імуноглобулінів тощо. Тому в процесі застосування антибактеріальних засобів слід це враховувати і проводити відповідну корекцію мікрофлори, яка спрямована на:
- усунення надлишкового обсіменіння порожнини рота умовно-патогенною мікрофлорою;
- відновлення нормальної мікрофлори порожнини рота за рахунок використання пробіотиків;
- корекцію місцевих факторів неспецифічного захисту (шляхом, наприклад, застосування лізоциму);
- корекцію імунологічної реактивності макроорганізму.

Для відновлення мікробної рівноваги порожнини рота застосовують еубіотики та пробіотики мікробного та немікробного походження. Вони містять живі мікробні культури, які в нормі є в організмі людини, або їх метаболіти. Зокрема, застосовують імудон, який містить лізати різних видів мікроорганізмів. Препарат підвищує місцевий імунітет, нормалізує склад мікрофлори, справляє антибактеріальну дію, підвищує вміст лізоциму в слині. Це дає підстави стверджувати, що ці препарати справляють також імуномодулюючу дію. Аналогічно діють ІРС-19, лактобактерин, який являє собою ліофілізовану масу живих лактобацил. Подібну дію справляють й інші еубіотики: наріне, ацилакт, біфідумбактерин, колібактерин, біфікол тощо.
Пробіотики містять спори бактерій та ферменти мікробної природи, які здатні пригнічувати ріст патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів. Застосовують біоспорин, споробактерин, гінеспорин тощо.

Сульфаніламідні препарати переважно застосовують для введення в пародонтальні кишені, включають до складу лікувальних паст і пародонтальних пов’язок з метою розширення спектра їх антимікробної дії. Також уводять до складу комбінованих антимікробних препаратів типу інгаліпту, триметазолу. Для місцевого та загального лікування захворювань пародонта застосовують сульфадимезин, сульфапіридазин, сульфален, сульфадиметоксин, етазол; комбіновані препарати: бісептол, інгаліпт тощо.

Нітрофуранові препарати мають велику популярність унаслідок широкого спектру антибактеріальної дії, низької токсичності; слабко зв’язуються з білками, до них повільно розвивається резистентність мікроорганізмів. За спектром антибактеріальної дії нітрофурани близькі до антибіотиків широкого спектру дії, а іноді їх навіть перевищують. Одночасно нітрофурани спричиняють деяку активацію захисних сил організму, стимулюють фагоцитарну активність лейкоцитів. Широко застосовують 0,02-0,05 розчини фурациліну, фурадоніну, фурагіну та ін. Показана висока ефективність застосування 0,1% розчину фурагіну в поєднанні з протизапальними препаратами (мефенаміну натрієва сіль, піримідант), вітамінами тощо.
Похідні 8-нітроксоліну справляють виражену антибактеріальну, протигрибкову та протипротозойну дію, характеризуються низькою токсичністю та здатністю гальмувати клітинну проліферацію. Препарати відносно добре розчиняються у воді. Застосовують такі препарати: хінозол, хініофон, нітроксолін (5-НОК) тощо. Їх використовують у вигляді 1-2% водних розчинів для аплікацій, зрошень, інстиляцій у пародонтальні кишені, вводять до складу паст, пародонтальних пов’язок. Застосування
5-НОК у поєднанні з протеолітичними ферментами значно підвищує їх взаємну клінічну ефективність.
Протигрибкові препарати. Необхідність їх використання зумовлена наявністю різної грибкової флори (найчастіше дріжджоподібних грибів) у пародонтальних кишенях. З цією метою широко застосовують протигрибкові полієнові антибіотки – ністатин, леворин (5% ністатинова, 5% леворинова мазі, леворину натрієва сіль – 100000 ОД на 5 мл дистильованої води для аплікацій, електрофорезу).

До протигрибкових препаратів відносять також бічетвертинні амонієві сполуки, наприклад декамін. Він ефективний у разі місцевого застосування проти грибів роду Candida. Препарат малорозчинний у воді. Застосовують у вигляді 0,5-1% мазі, яку вводять у міжзубні проміжки, пародонтальні кишені під лікувальну пов’язку. До бічетвертинних сполук відносять також декаметоксин, який має антибактеріальну, фунгіцидну дію. Застосовують 0,01-0,02% розчини для полоскань і зрошень порожнини рота, промивання пародонтальних кишень.
Протикандидозну дію справляють анілінові барвники (1-2% розчин метиленового синього тощо); препарати йоду (розчин Люголя у гліцерині 1:1, йодинол, йодицерин тощо), 1-2% розчини натрію гідрокарбонату (харчова сода), 5% спиртовий розчин прополісу; солі жирних кислот – каприлати натрію, амонію (0,5-1% розчини). Ефективно діють клотримазол (канестен), який застосовують у вигляді 1% розчину або 1% мазі для введення в пародонтальні кишені. Використовують також нізорал (0,2 г на добу), пімафуцин (0,2 г 4 рази на добу), ламізил (0,125 г 4 рази на добу) тощо. Протигрибкову дію справляють також препарати рослинного походження: лютенурин тощо.

Протипротозойні препарати призначені для пригнічення вегетуючих у пародонтальних кишенях найпростіших, здебільшого це ротова трихомонада. Проте ці препарати мають виражену дію протианаеробних мікроорганізмів, чимала кількість яких вегетує в пародонтальних кишенях. Зокрема, метронідазол ефективно пригнічує ріст облігатних анаеробів зубної бляшки, таких як P. gingivalis, P. intermedia тощо. Також ці препарати підвищують ефективність дії антибіотиків (наприклад, тетрациклінів, бета-лактамових, флуорквінолових актибіотиків тощо) проти A. actinomycetemcomitans. Застосовують метронідазол (трихопол) у вигляді 1% водної суспензії для аплікацій та інстиляцій у пародонтальні кишені. Сьогодні випускають офіцинальні препарати 25% розчину метронідазолу бензоату в спеціальних шприцах для безпосереднього введення в пародонтальні кишені (мал. 380). За наявності великої кількості трихомонад (частіше – при симптоматичному виразковому гінгівіті) препарат призначають per os курсами по 7-15 днів. Високоефективним є застосування метронідазолу у вигляді гелю для ясен метрогіл дента. Протитрихомонадну активність мають тинідазол (фасижин), 1% водний розчин трихомоноциду, 2,5% суспензія нітазолу, розчини метиленового синього, ваготилу, нітрофуранів (фуразолідон) тощо. Дані препарати вводять у пародонтальні кишені при хронічному перебігу процесу і під лікувальну пародонтальну пов’язку.

Антибактеріальні препарати рослинного походження. Застосовують багато різних препаратів (М.Ф. Данилевський, Т.В. Зінченко, М.А. Кодола, 1984). Зазвичай ці засоби справляють не лише антибактеріальну, а й протизапальну, дубильну, стимулюючу дію тощо. Вони відрізняються від інших медикаментів відсутністю антигенних властивостей. Ці засоби готують у вигляді відварів, настоянок, одержують із танінвмісних рослин.

Так, настоянка календули (нагідок) містить кератиноїди, дубильні та інші речовини, які справляють антисептичну, протизапальну та слабку знеболювальну дію. Сальвін одержують із листя шавлії, справляє протизапальну й дубильну дію, його застосовують у вигляді 0,1-0,25% водно-спиртового розчину для зрошень, промивання пародонтальних кишень. Сангвіритрин (1% розчин) готують із надземної частини маклеї (беконії) серцеподібної і дрібноплідної. Йому властивий широкий спектр антимікробної дії – впливає на грампозитивні та грамнегативні бактерії, дріжджоподібні гриби та трихомонади. Трава звіробою містить ефірні олії, вітаміни, танін тощо; листя шавлії – фітонциди, ефірні олії, танін тощо; кора дуба – галотонін, вуглеводи, смоли тощо, квітки ромашки – ефірні олії, флавінові сполуки, які справляють протизапальну, протиалергійну, слабку бактерицидну дію та прискорюють процес регенерації епітелію.

Ромазулан містить екстракт та ефірні олії ромашки, має протизапальні та дезодоруючі властивості. Мараславін (витяжка із полину, гвоздики, чорного перцю тощо) пригнічує ріст грануляційної тканини в пародонтальних кишенях, справляє склерозивну та судинозвужуючу дію. Застосовують також юглон (0,2% спиртовий розчин), виділений із зеленої шкірки грецького горіха, лютенурин (0,2% розчин).

У разі гострих запальних та загостренні дистрофічно-запальних процесів показане використання засобів, які не мають дубильної дії: настоянок календули, чистотілу, шавлії, софори японської, звіробою, листя кропиви тощо. Для полоскань та інстиляцій у пародонтальні кишені спиртові розчини обов’язково розчиняють у воді у співвідношенні 30-50 крапель на 100 мл води. Окрім того, під час уведення в пародонтальні кишені ці препарати доцільно розчиняти в рициновій, ялицевій чи іншій олії, ялицевому бальзамі.
У разі хронічних запальних процесів (хронічного перебігу генералізованого пародонтиту) можливе також застосування засобів, що мають дубильну дію: відвари кори дуба, трави череди тощо. Для лікування продуктивних процесів ясен (гіпертрофічного гінгівіту) ефективним є використання аплікацій (експозиція 30 С – 1 хв) ваготилу, бефунгіну, чистотілу, мараславіну.

Застосовують також природні антимікробні препарати: новоіманін (0,1% спиртовий розчин звіробою), 0,5% розчин натрію уснінату, 0,25% розчин хлорофіліпту (містить суміш хлорофілу з листя евкаліпту), 0,2% розчин сангвіритрину, настоянку софори японської тощо. Вони діють переважно на грампозитивні мікроорганізми, у тому числі на стафілококи, які стійкі до пеніциліну. Хлоргексидину біглюконат (0,25%) розчин справляє бактерицидну, антисептичну та фунгіцидну дію.
У разі ураження пародонта у хворих на сифіліс чи туберкульоз виникає необхідність застосування специфічних засобів для лікування цих інфекцій. Поряд зі специфічною загальною терапією хворим на сифіліс місцево призначають засоби спрямованого впливу (на бліду трепонему), наприклад, 10% суміш осарсолу в персиковій олії тощо. Хворим на туберкульоз призначають 5-10% розчин ізоніазиду (тубазиду), 5% розчин салолу, 3% розчин натрію парааміносаліцилату (ПАСК) тощо.

Стимуляція репаративних процесів посідає значне місце в комплексному медикаментозному лікуванні. Включає в себе засоби патогенетичної та симптоматичної терапії і спрямована на поліпшення процесів обміну в уражених тканинах пародонта і стимуляцію репаративної регенерації. Спрямована на відновлення уражених, зруйнованих тканин пародонта, загоєння виразок його тканин, дна пародонтальних кишень тощо. Окрім того, вони нормалізують дистрофічні процеси в пародонті. Застосовують засоби, спрямовані на поліпшення процесів обміну в уражених тканинах пародонта і стимуляцію репаративної регенерації. Стимулюючі властивості мають похідні піримідинових основ, вітамінні препарати, засоби рослинного походження, оксигенотерапія. Подібну дію, певним чином, справляють і нестероїдні протизапальні препарати, кислота мефенамінова та її солі тощо.

Препарати піримідинових основ виявляють анаболічну та антикатаболічну активність. Прискорюють процеси клітинної регенерації, стимулюють клітинні та гуморальні чинники захисту, лейкопоез; мають протизапальну активність. Їх застосування значно підвищує активність антибіотиків і сульфаніламідних препаратів, запобігає проявам їх побічної дії. Піримідини знімають або помітно знижують такі негативні властивості антибіотиків і сульфаніламідних препаратів, як пригнічення захисних реакцій організму, процесів регенерації, розвиток алергійних реакцій.

З-поміж похідних піримідинових основ широко застосовують метилурацил (метацил). Препарат не має місцевої токсичної дії, послаблює ексудативно-альтеративні зміни у тканинах, які можуть призвести до їх некрозу. Також перешкоджає надлишковому утворенню та розростанню грануляційної тканини в пародонтальних кишенях. Препарат застосовують для ліквідації запалення і стимуляції регенеративних процесів у тканинах пародонта після кюретажу пародонтальних кишень. Зазвичай його застосовують у комбінації з антибактеріальними (антибіотики тощо) препаратами у вигляді 10% емульсії або пасти для аплікації на ясна та введення в пародонтальні кишені. Після його застосування в комплексному лікуванні у тканинах пародонта нормалізується обмін глікогену, нуклеїнових кислот, накопичуються нейтральні глікозаміноглікани, що свідчить про процеси рубцювання у сполучнотканинній основі ясен.
Аналогічну дію справляє пентоксил, але його місцеве застосування обмежене внаслідок вираженого гіркого смаку.

Вітаміни. Їх використання на основі численних досліджень цілком закономірно можна вважати за патогенетичне лікування. У комплексному лікуванні широко застосовують цілу низку вітамінів: С, Р, Е, К, А, групи В, U тощо.
Вітамін С має широкий спектр біологічної дії: сильно виражена відновна дія, регуляція окисно-відновних процесів, згортання крові та регенерації тканин; синтез колагену, гіпосенсибілізуюча дія тощо. Однією з найважливіших фізіологічних функцій аскорбінової кислоти є її участь у синтезі колагену і нормалізації проникності капілярів.
Вітамін С вводять до складу розчинів, емульсій, паст за допомогою електрофорезу, комбінують з іншими вітамінами (вітамін Р) та протизапальними засобами. Показана висока ефективність поєднаного застосування аскорбінової кислоти з іншими вітамінами, що потенціює їх взаємну дію. Найдоцільнішим є застосування вітаміну С у поєднанні з рутином, кверцетином. Запропонований препарат галаскорбін – комплексна сполука натрієвих солей аскорбінової та галової кислот, яка має С- та
Р-вітамінну активність, в’яжучу дію.
До групи вітамінів Р відносять низку речовин – флавоноїдів, які разом з аскорбіновою кислотою беруть участь у різних біологічних, окисно-відновних процесах, гальмують дію гіалуронідази, зменшують проникність та крихкість капілярів, мають антиоксидантні властивості. Вітамін Р застосовують у вигляді таких препаратів: рутин, аскорутин, кверцетин, вітамін Р. Їх уводять до складу емульсій, паст. Можна поєднувати введення водних розчинів вітаміну Р з аскорбіновою кислотою шляхом електрофорезу (5% розчин аскорбінової кислоти і 1% розчин вітаміну Р).
Патогенетичну дію при лікуванні генералізованого пародонтиту справляє вітамін Е (М.Ф. Данилевський, 1968). Під цією назвою відома низка сполук (токоферолів), найбільш активним серед яких є a-токоферол. Вітамін Е є природним антиоксидантом, бере участь у біосинтезі гему та білків, проліферації клітин, тканинному диханні та інших важливих процесах клітинного метаболізму.
Вітамін Е застосовують у вигляді 30% олійного розчину токоферолу ацетату, який входить до складу емульсій, паст, лікувальних пародонтальних твердних пов’язок тощо. До їх складу також включають антибактеріальні, протизапальні, знеболювальні, кератопластичні та інші препарати. Ефективним є його вживання разом з вітаміном А (3,44% олійний розчин ретинолу ацетату), вітаміном К (1% водний розчин вікасолу) та ін. Застосовують поєднання токоферолу та інших антиоксидантних препаратів (дибунол) разом з препаратами, які впливають на процеси тканинного метаболізму: теонікол, етимізон, ліпоцеребрин тощо.
Вітамін К (антигеморагічний, або коагуляційний, вітамін) бере участь в утворенні протромбіну і сприяє нормальному згортанню крові. Особливо ефективний у разі підвищеної кровоточивості ясен. Застосовують у вигляді 1% водного розчину вікасолу. При поєднаному застосуванні вітаміну К разом із вітамінами А і Е їх дія взаємно посилюється.
Вітамін А має значний вплив на бар’єрну функцію шкіри, слизових оболонок та їх епітелію. Впливає на проникність клітинних мембран, бере участь у синтезі білків та окисно-відновних процесах. Місцево його застосовують у вигляді 3,44% олійного розчину ретинолу ацетату в комбінації з антибактеріальними, протизапальними, знеболювальними та іншими препаратами; уводять до складу емульсій, паст, сумішей тощо. При поєднаному застосуванні з вітамінами Е і К (препарати аекол, аевіт тощо) їх дія взаємно посилюється.
Вітаміни групи В належать до складу коферментів більшості ензимів, які беруть участь в окисно-відновних процесах, синтезі та обміні білків, ліпідів, вуглеводів. У вигляді водних розчинів (3% розчину тіаміну броміду, 1% розчину нікотинової кислоти, 5% розчину піридоксину гідрохлориду тощо) їх уводять до складу емульсій, сумішей, паст у комбінації із протизапальними, антибактеріальними та іншими медикаментозними препаратами.
Близький до них за механізмом дії вітамін U – метилметіонінсульфонію хлорид – стимулює регенерацію тканин (пластикостимулювальна дія), має антигістамінну дію. Лікувальний ефект зумовлений властивостями вітаміну U етилювати гістамін, перетворюючи його в неактивний метилгістамін. Препарат також певною мірою має болетамуючу та протизапальну дію. Застосовують у вигляді 5% розчину метилметіонінсульфонію хлориду, який уводять до складу емульсій, паст, сумішей тощо. Ефективність застосування даного вітаміну посилюється в разі поєднаного застосування разом із вітамінами А і Е.

У разі розвитку дистрофічно-запальних процесів у пародонті різко знижується інтенсивність тканинного дихання, порушуються окисно-відновні процеси. Тому дуже важливо застосовувати засоби, які нормалізують метаболізм тканин пародонта і діяльність ферментативних систем. Такої нормалізації можна досягти за допомогою ферментів, інгібіторів протеїназ, білкових анаболізаторів. Застосовують різноманітні протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, хімопсин, терилітин тощо), препарати рибонуклеази і дезоксирибонуклеази тощо. Із засобів – інгібіторів протеолізу – найчастіше застосовують контрикал (трасилол), амбен, кислоту амінокапронову тощо.

Окрім препаратів, що посилюють оксигенацію, застосовують також антиоксиданти, а саме: токоферолу ацетат (вітамін Е), аскорбінову кислоту (вітамін С), дибунол, спіруліну тощо. Антиоксидантну активність мають також гепатопротектори: метіонін, карсил, легалон тощо. Ефективно поєднувати антиоксидантні препарати, а також їх сумісно призначати із засобами, які впливають на процеси тканинного метаболізму: теонікол, етимізон, плаферон, ліпоцеребрин, димесфон, препарати селену тощо.
Стимулюють регенерацію тканин препарати глікозаміногліканів – хонсурид, лоруніт. Їх уводять у пародонтальні кишені, застосовують для аплікацій (розводять у розчинах анестетиків), уводять до складу лікувальних паст у комбінації із нітрофуранами, димексидом, кератопластичними препаратами. Аналогічну дію справляє солкосерил – білковий екстракт крові великої рогатої худоби. Його призначають у вигляді мазей або розчину, а також у поєднанні з іншими медикаментозними препаратами.

На даному етапі, поряд із синтетичними медикаментозними препаратами, широко застосовують і препарати рослинного походження. Лікувальна цінність лікарських рослин зумовлена складним поєднанням у них різних біологічно активних речовин, які справляють протизапальну, антибактеріальну дію і стимулюють регенерацію тканин. Тому для стимуляції процесів репаративної регенерації успішно використовують низку препаратів рослинного походження, описаних вище. Застосовують також препарати женьшеню, хлорофіло-каротинову пасту, препарати алое (сік, екстракт), календули, сік каланхое, ефірні олії, каротолін, гербадонт та багато інших.

Нестероїдні протизапальні засоби (кислота мефенамінова, її натрієва сіль, піримідант) поряд із вираженими протизапальними властивостями певною мірою стимулюють загоєння тканин. Вони знижують підвищену в разі запалення проникність клітинних мембран, знеболюють тканини, ефективно впливають на алергійні запальні реакції. Водні 1% розчини цих препаратів застосовують для аплікацій, оброблення пародонтальних кишень, уводять до складу паст тощо.
Вплив на дистрофічні процеси в пародонті є важливим компонентом на даному етапі лікування. З цією метою застосовують засоби, які безпосередньо діють на тканини пародонта, а також мають загальний вплив на організм, регулюючи його гомеостаз і таким чином зменшують інтенсивність дистрофічного процесу в пародонті. Таку дію мають антибактеріальні препарати та протизапальні засоби.

Патогенетично обґрунтованим слід вважати застосування засобів і методів, спрямованих на нормалізацію функції судин, а також метаболічних процесів. Для нормалізації стану судин, поліпшення обмінних процесів у тканинах пародонта та усунення явищ гіпоксії застосовують електрофорез водних розчинів вітамінів С, Р, групи В. Ефективним є ультрафонофорез токоферолу ацетату, ретинолу ацетату. Ці засоби сприяють розширенню спазмованих і мобілізації резервних капілярів, поліпшують трофіку тканин пародонта.
Позитивний вплив на тканини пародонта має оксигенотерапія. Уведення кисню зменшує гіпоксію тканин, поліпшує окисно-відновні процеси.
Сприятливо впливають на дистрофічний процес фізичні методи лікування (масаж, гідромасаж, дарсонвалізація, ультразвукотерапія тощо), які поліпшують і стимулюють метаболічні процеси в пародонті. Посилює регенерацію ціла низка препаратів, які мають стимулюючу дію на кісткову тканину. Застосовують електрофорез 1% розчину натрію фториду, 10% розчину кальцію глюконату, 10% розчину кальцію хлориду, 5% розчину кальцію лактату, 2-3% розчину кальцію гліцерофосфату.
У патогенетичній терапії генералізованого пародонтиту суттєве значення має стимуляція репаративних процесів у кістковій тканині. З цією метою можна використовувати біогенні стимулятори (алое, ФіБС, спленін тощо) у вигляді ін’єкцій, уведення в тканини пародонта шляхом електрофорезу або фонофорезу.
Стимулювати відновні процеси можна безпосереднім уведенням (наприклад, під час хірургічних втручань) різних трансплантатів – автокістка, консервована і ліофілізована кістка, консервований хрящ, кістковий мозок тощо.

Важливим напрямком у терапії дистрофічних проявів у пародонті є стимуляція остеобластної стадії репаративного остеогенезу. На цьому принципі ґрунтується застосування різних специфічно діючих сироваток, наприклад, остеогенної цитотоксичної сироватки (М.Ф. Данилевський та співавт., 1976).

Кератопластичні препарати застосовують для поліпшення процесів епітелізації, якими завершується регенерація та рубцювання пародонтальних кишень, виразкових поверхонь на слизовій оболонці ясен тощо. Подібні властивості мають і засоби, які стимулюють репаративну регенерацію, проте в деяких препаратів кератопластична дія виражена більш яскраво.
У першу чергу, це вітамін А та ретиноїди. Вони збільшують кількість мітозів у епітеліальних клітинах і таким чином стимулюють епітелізацію. Крім того, вітамін А є природним складником епітеліальних клітин, яка підтримує синтез РНК і сульфітованих глікозаміногліканів. Застосовують 3,44% і 6,88% олійні розчини ретинолу ацетату, ретинолу пальмітату (у 1 мл 100000 МО), а також комбіновані препарати, що містять вітамін А: аевіт, аекол, вінілін (бальзам Шостаковського); аерозольні препарати – вінізоль, ліоксазоль. Чималу кількість ретиноїдів містять препарати рослинного походження: олія обліпихи, шипшини, каротолін тощо. За хімічною будовою подібним до вітаміну А є цитраль – 1% спиртовий розчин препарату справляє пластикостимулюючу, а також дезодоруючу, гіпосенсибілізуючу, знеболювальну дію.
Кератопластичну дію справляють деякі анілінові барвники: 1% водний або гліцериновий розчин метиленового синього, 0,1% розчин етакридину лактату. Їх застосовують для введення в пародонтальні кишені, аплікацій на ерозивні та виразкові поверхні.
Загальна тактика медикаментозного лікування. Обсяг та послідовність застосування тієї або іншої групи медикаментозних препаратів залежить від таких факторів: форми симптоматичного гінгівіту, характеру перебігу запального або дистрофічно-запального процесу в пародонті (гострий, хронічний або загострений), ступеня розвитку генералізованого пародонтиту, наявності вмісту та мікробного складу пародонтальних кишень.

Залежно від форми симптоматичного гінгівіту (катаральний, гіпертрофічний або виразковий) та його перебігу (хронічний, загострений), медикаментозне лікування проводиться за описаними вище схемами лікування самостійних гінгівітів. Уведення медикаментозних засобів у пародонтальні кишені проводять одночасно і паралельно з лікуванням симптоматичного гінгівіту (мал. 310). Раніше застосовували спеціальні медикаментозні препарати, які спричиняли склеротизацію м’яких тканин та рубцювання пародонтальних кишень (наприклад, піоцид). Тепер такі деструктивні методи не використовують, для ліквідації пародонтальних кишень необхідно застосовувати хірургічні методи, які дають значно кращі результати лікування. Характер перебігу генералізованого пародонтиту впливає на форми лікарських засобів, які вводяться в пародонтальні кишені. У разі загострення дистрофічно-запального процесу, наявності великої кількості серозно-гнійних або гнійних виділень з пародонтальних кишень необхідні на даному етапі лікарські засоби застосовують переважно у вигляді розчинів, емульсій, лініментів. Застосування паст може спричинити утруднення виходу з пародонтальних кишень ексудату і підтримати або ж знову спричинити загострення процесу. Після пригнічення явищ загострення запального процесу, окрім вищеперелічених лікарських форм, можна використовувати також пасти, мазі, пародонтальні пов’язки. Зменшення проявів запалення, об’єму виділень з пародонтальних кишень знижує ризик загострення процесу при заповненні пародонтальної кишені пастою.

Одним із важливих аспектів комплексного лікування захворювань пародонта і, зокрема, генералізованого пародонтиту є детоксикація тканин пародонта. З цією метою застосовують різноманітні сорбенти. Вони вибірково сорбують з патологічного вогнища продукти розпаду тканин, токсини мікроорганізмів та інші шкідливі речовини. Таким чином, вони мають детоксикаційну імунокоригуючу, протизапальну дію, стимулюючи процеси загоєння. Сорбенти можна попередньо доповнити різноманітними медикаментозними препаратами, які поступово будуть виділятися у вогнищі ураження пародонта. Це посилює і пролонгує дію цих медикаментозних препаратів. Застосовують аплікаційні сорбенти, ентеросорбенти та гемосорбенти. За своєю будовою розрізняють такі види сорбентів: вуглецеві (карболен, карбогель); веста, карбосорб, «днепр», актилен; кремнеземні (полісорб, аеросил, ентеросгель, сіллард П; кремнеземні комбіновані органомінеральні (поліметилсилоксан, полівінілпіролідон, поліетиленгліколь); природні полімерні сорбенти (на основі целюлози, пектину, білої глини).
Останніми роками застосовують переважно медикаментозні препарати, іммобілізовані на певних підкладках, основах. Це можуть бути сорбенти, смужки та диски, виготовлені із вінілацетату, акрилу чи колагену. Іммобілізація препарату забезпечує тривале рівномір

International Trauma Life Support. Догоспитальная помощь при травмах
Справочники Полезное Информация

Гастроэнтеролог

Эндокринолог

Педиатр

Семейный врач

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизиатр

Гинеколог

Детский эндокринолог

Офтальмолог

Лабораторные тесты

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Участковый педиатр

Кардиолог

Травматолог

Аллерголог

Неотложные состояния

Детский гастроэнтеролог

Детский инфекционист

Иммунолог

Антимикробная терапия

Суточное мониторирование ЭКГ

Хирург

Психиатр

Детский пульмонолог

Инфекционист

Стоматолог

Уролог

Клинический опыт

Референтные нормы анализов

Лекарственные средства

Анкета читателя

О нас

Приобрести справочник

Реклама в справочниках

Новые проекты

Контакт

Сайт для врачей и медработников
Условия использования