|
|
Деменція при інших уточнених хворобах, що класифікується в інших розділах
МКХ-10: F02.8
Деменція може виникати у людини будь-якого віку. Однак в дитячому віці вона
зустрічається дуже рідко і є наслідком органічного патологічного процесу, що
виникає у дітей не менше трьох років. Цей віковий термін визначає її розходження
в діагностиці з розумовою відсталістю. Є певні методологічні труднощі у
визначені деменції в дошкільному та молодшому шкільному віці, які також
пов’язані з необхідністю її відмежування від розумової відсталості. Це
обумовлено і тим, що важко визначити ступінь інтелектуальної та мнестичної
недостатності, коли ці психічні функції знаходяться у розвитку. Тим більше, що
ті ж самі етіологічні фактори можуть викликати не лише виникнення деменції, а і
затримку психічного розвитку дитини. Етіологічні фактори, що призводять до
деменції в дитячому віці, різноманітні: травматичні ураження головного мозку,
енцефаліти, менінгіти. Причиною деменції у дітей можуть також бути ліпідоз,
лейкодистрофія або підгострий склерозуючий лейкоенцефаліт, генетичні фактори.
Частота виникнення деменції зростає з віком. Вона, в більшості випадків,
спостерігається у людей після 45-50 років. І особливо часто – після 60 років. В
дорослому віці її етіологічним чинником, як правило, виступають судинні мозкові
катастрофи, пов’язані з гіпертонією та атеросклерозом, а також дегенеративні
церебральні процеси (хвороби Альцгеймера, Піка та ін.). Якщо етіологічний чинник,
що призвів до деменції, є відомим, вона кодується подвійним кодом (наприклад,
деменція при епілепсії – F02.8/G41).
Діагностика
Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
Відповідають загальним критеріям деменції.
Психологічні діагностичні критерії:
а) психометричні тести для виявлення ступеня зниження пам’яті;
б) визначення ступеня інтелектуальної вади (тест Векслера та інші, залежно від
ступеня недостатності).
Інші параклінічні методи дослідження:
Як правило, проводяться у стаціонарі:
- дослідження крові: загальний клінічний аналіз крові, протромбін, білірубін,
сечовина, цукор крові, РВ, ВІЛ;
- загальний клінічний аналіз сечі;
- ЕХО-ЕС;
- ЕЕГ;
- рентгенографія черепа;
- консультація офтальмолога;
- консультація невролога;
- консультація терапевта або педіатра.
Додаткові дослідження (за необхідності уточнення діагнозу та наявності
можливості):
- комп’ютерна томографія (КТ);
- магнітно-резонансна томографія (МРТ);
- РЕГ;
- ультразвукова доплерографія судин мозку;
- дослідження крові на токсоплазмоз;
- вірусологічне, гормональне дослідження;
- консультація ендокринолога, гінеколога, нейрохірурга, патопсихолога,
нейропсихолога.
Лікування
Принципи лікування
Лікування деменцій здійснюється за двома основними принципами:
а) лікування основного захворювання;
б) лікування психічних розладів.
Для терапії соматичного або неврологічного захворювання, яке є етіологічним
фактором виникнення деменції, застосовуються відповідно:
- антибіотики;
- гормональні препарати;
- противірусні препарати;
- імунотерапія;
- інші.
Патогенетична терапія:
- дезінтоксикація;
- дегідратація;
- засоби, що нормалізують мозкову гемодинаміку (див. табл. 9);
- засоби, що нормалізують мозковий метаболізм (див. табл. 8);
- інгібітори холінестерази (донепезин, ривастигмін, галантамін – див. табл. 18).
Симптоматична терапія:
- протисудомні препарати карбамазепін (фінлепсин, тимоніл), вальпроати (депакін,
депакін хроно, конвульсофін, орфіріл) та інші (див. табл. 7);
- розсмоктуючі препарати (див. табл. 12);
- психотропні препарати, залежно від гостроти стану та структури
психопатологічного синдрому, застосовуються в індивідуально підібраних дозах:
транквілізатори, нейролептики, антидепресанти (див. табл. 1, 2, 3, 4).
З метою втримання темпів розвитку деменції, призначають ноотропи (див. табл. 5).
При цьому, перевагу віддають ноотропам із седативною, протисудомною дією (фенібут,
пантогам, гліцин).
Умови лікування
При виражених супутніх емоційних розладах та порушеннях поведінки показаним є
стаціонарне лікування протягом до 30 днів. В інших випадках проводиться
переважно амбулаторне лікування.
Розходження в терапії, пов’язані з умовами лікування в стаціонарі,
напівстаціонарі та амбулаторних умовах, є відносними та пов’язаними з тим, що:
1) в стаціонарі переважає застосування інтенсивних методів лікування, а також
більш високих доз психотропних засобів;
2) в амбулаторних умовах перевага віддається пероральному прийому психотропних
засобів, застосуванню їх пролонгованих форм та більш низьких доз фармпрепаратів;
3) у напівстаціонарі доцільним є поєднання варіантів (п. 1, п. 2) для надання
медичної допомоги хворим.
Очікувані результати
Корекція емоційних розладів та порушень поведінки, в т.ч. судомних нападів.
Максимально можлива соціальна адаптація.
Профілактика
- Первинна – складається зі своєчасної діагностики, адекватного лікування
органічних уражень нервової системи, інших захворювань, що можуть призвести до
деменції;
- Вторинна та третинна, що складається з адекватної терапії наслідків органічних
уражень нервової системи, корекції емоційних розладів та порушень поведінки.
Прикладом цієї групи деменцій може бути деменція при епілепсії.
|
|
