|
Елективний мутизм
МКХ-10: F94.0
Проявом елективного мутизму є постійна відмова дитини розмовляти в специфічних
соціальних ситуаціях, в яких від неї таке спілкування очікується (наприклад, у
школі). В інших ситуаціях така дитина розмовляти може. При цьому, мовна
експресія та розуміння, інтелектуальний розвиток відповідають віку дитини або
суттєво від нього не відхиляються. Ускладненнями цього розладу є вторинна
затримка психічного розвитку, психопатоподібні порушення поведінки та невротичні
розлади.
Діагностика
Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. Мовні експресія й розуміння, які оцінюють за індивідуалізованим
стандартизованим тестом, знаходяться в межах подвійного стандартного відхилення
від норми, що відповідає віку дитини.
Б. Спостерігається постійна нездатність дитини розмовляти в специфічних
соціальних ситуаціях, у яких від неї очікується, що вона повинна говорити (наприклад,
у школі). Відомо, що в інших ситуаціях дитина здатна говорити.
В. Тривалість селективного мутизму перевищує 4 тижні.
Г. Відсутній загальний розлад розвитку (F84.-).
Ґ. Розлад не обумовлений відсутністю достатніх знань розмовної мови, необхідних
у тій соціальній ситуації, у якій відзначається нездатність говорити.
Психологічні діагностичні критерії:
а) визначення рівня інтелекту, можливостей активної та пасивної мови:
1) шкали інтелекту за Векслером;
2) тест психічного світогляду Й.Їрасика;
б) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) особистісний опитувальник Роджерса;
2) тест тварин;
3) тести незакінчених речень.
Інші параклінічні методи дослідження: необхідні для проведення диференціального
діагнозу з порушенням експресивної мови, з раннім дитячим аутизмом:
а) ЕЕГ – показники, близькі до нормативних;
б) ЕХО-ЕГ – без грубих порушень.
Лікування
Загальні принципи лікування:
а) основним засобом є психотерапевтичні методики: психотерапевтична корекція
особистості – родинна, групова, індивідуальна; напрямок психотерапевтичного
впливу – зміна факторів сімейного середовища, що сприяли появі цього розладу, а
також перебудова ставлення дитини до психотравмуючої ситуації та зміна її
стереотипів реагування на неї;
б) медикаментозна терапія (усі ліки застосовуються у вікових дозах, з
урахуванням маси тіла хворих):
1) нейролептики: перш за все, застосовуються препарати з м’якою седативною та
стимулюючою дією: рисперидон (риссет, рисполепт), невеликі дози хлорпротиксену;
за наявності вторинних психопатоподібних та інших психічних розладів можливе
застосування інших препаратів: флупентіксол (флюанксол), неулептил та інші (див. табл. 1, 2);
2) антидепресанти, перш за все, із седативною або збалансованою дією:
флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), мапротілен (людіоміл) (див. табл. 3);
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та
інші (див. табл. 4 );
4) седативні засоби: препарати валеріани, пустирника, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при затримках
психічного розвитку: гамалон, гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам,
піритинол, фенібут (див. табл. 5);
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини,
відповідно до стандартів інших фахів;
г) фізіотерапевтичні процедури, електросон, голкотерапія.
Ускладнення лікування:
а) психотерапевтичні:
1) формування асоціальних форм поведінки;
2) часті декомпенсації;
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії,
спізнілої реакції на зовнішні подразники, диспепсичних явищ, алергічних реакцій
(набряку обличчя, кінцівок); дерматитів.
2) при прийомі класичних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць,
порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість,
запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності,
сонливість, млявість.
Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням коректорів
психофармакотерапії: циклодол, мідокалм (див. табл. 6);
2) диспепсичні явища – зниженням дози препарату або його відміною; алергічні
реакції – відміною препарату й призначенням антиалергічних засобів: димедрол,
супрастин, тавегіл, діазолін (див. табл. 13);
3) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно
контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2
місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;
б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.
Умови лікування
Переважно амбулаторне, при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.
Термін лікування
У стаціонарі – 30 днів. Амбулаторно – 2-3 місяці, періодично, протягом кількох
років.
Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також
корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.
Профілактика
- Первинна профілактика включає гігієну шлюбу, вивчення й прогнозування можливих
спадкових захворювань; у постнатальному періоді – правильне виховання в родині,
дитячих закладах, школі, спрямоване на гармонійний розвиток дитини.
- Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження
декомпенсацій шляхом проведення адекватної санації організму дитини,
попередження і лікування у неї мозкової патології у ранньому періоді онтогенезу,
включаючи лікування невропатичних і корекцію поведінкових порушень протягом
всього дитинства, тривалої підтримуючої терапії, що виключає можливості рецидиву
хвороби.
- Третинна профілактика – система заходів лікувальної й педагогічної корекції і
систематичне використання заходів реадаптації, спрямованих на попередження
декомпенсацій.
|
|