Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Медичні довідники серії «Бібліотека «Здоров'я України» Контакт Карта сайту
Професійно лікарю-практику

Содержание

справочника

Психіатр

Сучасна діагностика і лікування в психіатрії

Дитячий аутизм

МКХ-10: F84.0

Розлад у вигляді дитячого (інфантильного) аутизму (синдрому Канера) характеризується аномалією поведінки і порушеннями у соціальній взаємодії, комунікабельності й уяві, значним звуженням інтересів й активності, та виявляється у віці до трьох років.

Діагностика

Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
А. У віці до 3 років спостерігаються виражені порушення щонайменше у одній із таких сфер:
1) рецептивна й експресивна мова, що використовується в соціальній комунікації;
2) розвиток вибіркової прихильності до оточуючих людей або реципрокної соціальної взаємодії;
3) функціональні або символічні ігри.

Б. Спостерігаються, у цілому, не менше шести з нижченаведених симптомів; із них не менше двох – у першій підгрупі (1) і по одному – в інших (2-3):
1) якісні зміни в реципрокній соціальній взаємодії:
а) нездатність до використання контакту поглядом, мімікою, позою і жестами для регулювання соціальних відносин;
б) нездатність, незважаючи на наявні можливості, встановлювати контакти з однолітками, адекватними до віку дитини, засобами, які б були викликані спільними інтересами, діяльністю та емоціями;
в) порушення соціально опосередкованої емоційності, відсутність або девіантна реакція на почуття навколишніх, або порушення модуляції поводження, відповідно до соціального контексту, або нестійка інтеграція соціальної, емоційної та комунікативної поведінки;
г) нездатність до спонтанного співпереживання радості, інтересів або діяльності з оточуючими (наприклад, неспроможність показати, принести або пояснити іншим важливі для хворого речі);
2) якісні відхилення в комунікації:
а) затримка або повна відсутність розвитку розмовної мови, не супроводжувана спробою компенсації мімікою або жестами як альтернативою спілкування;
б) відносна нездатність почати або підтримати мовний контакт (на відповідному рівні), при якому досягається взаємне спілкування з іншими особами;
в) стереотипії в мові або неадекватне використання слів і фраз;
г) відсутність символічних ігор або (у ранньому віці) ігор соціальної імітації;
3) обмежені, повторювані й стереотипні шаблони поведінки, інтересів та діяльності, що проявляється у:
а) схильності до одного або декількох стереотипних і обмежених інтересів, анормальних за змістом, спрямованістю або інтенсивністю;
б) нав’язлива фіксація на специфічних, не функціональних поведінкових елементах або ритуальних діях;
в) стереотипні рухи верхніх кінцівок або складні рухи всього тіла;
г) переважна уважливість або зайнятість окремими частинами об’єктів гри або нефункціональними властивостями ігрового матеріалу (наприклад, їхнім запахом, фактурою поверхні, шумом, вібрацією).

В. Клінічна картина не відповідає критеріям інших порушень розвитку, специфічного порушення розвитку рецептивної мови (F80.2) із вторинними соціоемоційними проблемами, реактивному (F94.1) або розгальмованому (F94.2) розладу уподобання дитячого віку; розумової відсталості з емоційними або поведінковими порушеннями (F70-F72); шизофренії (F20.-), незвичайно ранньому початку синдрому Ретта (F84.2).

Психологічні діагностичні критерії
У зв’язку з поліморфністю етіологічних причин і різноманіттям сполучень клінічних симптомів, проводиться диференціальний діагноз між формами дитячого аутизму, а також із ранньою дитячою шизофренією, розумовою відсталістю з порушеннями поведінки, дезінтегративним психозом, сенсорною і моторною алалією, уродженою глухотою. Мають значення такі клініко-психологічні показники:
а) негативістичне ставлення до будь-якого дослідження;
б) показники IQ на 30% вищі за 70, у 30% складають 50-70, у 40% – 50-55, можливі нижчі;
в) проводиться визначення рівня сформованості сенсомоторної координації та перцептивної конструктивної діяльності, формування соціальних аспектів діяльності та поведінки, рівня спілкування; сформованих, але не реалізованих, здібностей та вмінь, сфери спонтанної активності дитини за стандартизованими тестами;
г) здійснюється визначення стану всіх сторін усної та письмової мови, вміння і бажання використовувати їх для комунікації за даними дефектологічного дослідження.

Інші параклінічні діагностичні критерії:
а) ЕЕГ – можливі прояви грубої дифузної патології, генералізованої судомної готовності;
б) ЕХО-ЕС – можливі різноманітні ступені вираженості зовнішньої та внутрішньої гідроцефалії;
в) дослідження в медико-генетичному центрі – можлива наявність уроджених порушень обміну і хромосомного набору;
г) рентгенограма шийного відділу хребта – можливі різноманітні уроджені аномалії, наслідки натальної травми хребцевого стовпа;
ґ) аудіограма проводиться для диференційного діагнозу з рецептивними порушеннями розвитку, глухотою і є, як правило, без патологічних змін.

Лікування

Загальні принципи лікування
Лікування хворих на дитячий аутизм повинно бути комплексним, включати медикаментозне лікування, психотерапію, логопедичну і соціальну (дефектологічну) корекцію, немедикаментозне лікування. Курси лікування повинні проводитися в умовах психіатричних стаціонарів, напівстаціонарів, денних стаціонарів, зазвичай 2 рази на рік по 2-4 місяці. Реабілітація хворих повинна включати усі форми позалікарняної допомоги, насамперед – у сім’ї, при відповідному регулюванні цієї роботи психіатром і медичним психологом.

Медична допомога будується на етіопатологічній концепції дитячого аутизму. Уся терапевтична робота спирається на психопатологічну кваліфікацію стану хворого; її ядром є психофармакотерапія, спрямована на ослаблення психічної напруженості, зникнення психопатологічних негативних симптомів хвороби, на активізацію дитини:
а) фармакотерапія не змінює перебігу аутизму, але вона корисна для контролю таких симптомів, як гіперактивність, аутоагресія, гетероагресія, розлади сну.

Усі ліки застосовуються у вікових дозах, із врахуванням маси тіла хворих:
1) психостимулятори (див. табл. 10);
2) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рисперон), клозапін (лепонекс, азалептин) та інші (див. табл. 1, 2);
3) антидепресанти, перш за все, – із седативною або збалансованою дією: амітриптилін, сертралін (золофт, стимулотон), флувоксамін (феварин), (прозак) та інші (див. табл. 3);
4) транквілізатори та снодійні засоби: гідазепам, діазепам та інші (див. табл. 4);
5) седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
6) ноотропи та гамкергічні препарати: пірацетам, фенібут (ноофен), гопантенова кислота (пантогам) та інші (див. табл. 5);
б) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини;
в) немедикаментозні методи лікування – залежно від індивідуального патогенезу, можуть бути рекомендовані:
1) загальний і сегментарний тонізуючий масаж;
2) масаж шийно-комірцевої зони і голови, мануальна терапія;
3) голкорефлексо-, лазерорефлексотерапія, Су-Джок терапія;
4) фізіотерапія – хвойні, вуглекислі й перлові ванни, циркулярний душ, загальні вологі укутування, при відсутності епілептичних проявів – гальванічний комір за Щербаком, електрофорез брому за Вермелем, електросон та інші;
5) ЛФК, ритміка і логоритміка;
г) психологічна корекція здійснюється переважно в ігровій діяльності у індивідуальних і групових заняттях; батькам аутизованої дитини даються рекомендації з корекційного виховання та її навчання у домашніх умовах, з урахуванням єдності вимог і наслідування в заняттях, проведених із дитиною в лікувальній установі;
ґ) логопедична робота спрямована на подолання дефектів мови і виховання мовної активності; вона тісно пов’язана з роботою педагога-дефектолога, дотримується принципу наслідування;
д) дефектологічна робота є основною і проводиться на фоні медикаментозної терапії за такими напрямками: власна оцінка стану дитини, рівня її розвитку, запасу знань, поведінкових навичок, характеру спілкування, що порівнюється з лікарською і патопсихологічною оцінками; вона є основою розробки індивідуального плану корекційних педагогічних заходів.

Ускладнення захворювання та його неправильного лікування:
а) соціальна дезадаптація дитини, поява негативної психопатологічної симптоматики;
б) розвиток нейролептичного синдрому;
в) розвиток алергічних проявів і реактивних захворювань ШКТ унаслідок проведення розгорнутих курсів медикаментозної терапії.

Лікування ускладнень:
а) соціальна дезадаптація упереджується тривалою комплексною терапією;
б) ускладнення, пов’язані з передозуванням нейролептиків і/або антидепресантів, купіруються і попереджаються за допомогою сукупного прийому блокаторів холінореактивних систем – паркопану, циклодолау та ін. (див. табл. 6);
в) алергійні ускладнення потребують тимчасової відміни препаратів і симптоматичного лікування.

Умови лікування
Амбулаторне, при вираженій ажитації або агресії – стаціонарне.

Термін лікування
У стаціонарі – в середньому, 4-8 тижнів. Амбулаторно – за показаннями, протягом років.

Очікувані результати лікування
Подолання основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.

Профілактика

- Первинна – полягає в медико-генетичному дослідженні вагітних жінок групи ризику.
- Вторинна – максимально раннє виявлення дитячого аутизму, проведення соціальної, педагогічної психокорекції.
- Третинна – заходи реадаптації та реабілітації цих хворих, запобігання подальшому розвитку негативної психопатологічної симптоматики.

Довідники Корисне Інформація

Гастроентеролог

Ендокринолог

Педіатр

Сімейний лікар

Дерматолог. Венеролог

Пульмонолог. Фтизіатр

Гінеколог

Дитячий ендокринолог

Офтальмолог

Лабораторні тести

Терапевт (том 1)

Терапевт (том 2)

Дільничний педіатр

Кардіолог

Травматолог

Алерголог

Невідкладні стани

Дитячий гастроентеролог

Дитячий інфекціоніст

Імунолог

Антимікробна терапія

Добове моніторування ЕКГ

Хірург

Психіатр

Дитячий пульмонолог

Інфекціоніст

Стоматолог

Уролог

Клінічний досвід

Референтні норми аналізів

Лікарські засоби

Анкета читача

Про нас

Реклама в довідниках

Наші проєкти

Контакти

Сайт для лікарів та медпрацівників
Умови використання