|
|
Соціальний тривожний розлад дитячого віку
МКХ-10: F93.2
Розлад проявляється постійною тривогою дитини в соціально значущих ситуаціях.
Дитина виявляє страх, соромливість або підвищену стурбованість відносно
адекватності своєї поведінки, коли спілкується з незнайомими людьми.
Спостерігаються суттєві порушення деяких соціальних взаємовідносин. Соціальні
взаємовідносини з добре знайомими людьми, як правило, задовільні. Початок
розладів зазвичай співпадає з віковою фазою розвитку, при якій ці тривожні
реакції вважаються достатньо адекватними. Аномальна тяжкість, хронічний характер
та порушення, які виникають внаслідок цього, повинні формуватися до досягнення
дитиною 6-річного віку. Тривалість – не менше 4 тижнів.
Діагностика
Клінічні діагностичні критерії, згідно з МКХ-10
A. Спостерігається постійна тривога в соціальних ситуаціях, у яких дитина
спілкується з незнайомими людьми, включаючи однолітків; це призводить до спроб
ухилення від соціальних контактів.
Б. Дитина виявляє сором’язливість, незручність чи підвищену заклопотаність
адекватністю свого поводження з незнайомими людьми.
B. Спостерігається істотне порушення соціальних взаємин (у тому числі з
однолітками), що призводить до їх різкого обмеження; у нових соціальних
ситуаціях дитина відчуває дистрес чи дискомфорт, що проявляється плачем,
відсутністю спонтанної мови або появою соціальної аутизації.
Г. Соціальні взаємовідносини зі знайомими особами в дитини задовільні (із
членами родини чи з однолітками, яких вона добре знає).
Ґ. Початок розладу зазвичай збігається з віковою фазою розвитку дитини, при якій
ці тривожні реакції вважаються адекватними, їх аномальна вираженість, хронічний
характер і порушення, які виникають внаслідок цього, повинні виявлятися у дитини
до 6-річного віку.
Д. Відсутні критерії генералізованого тривожного розладу дитячого віку (F93.80).
Е. Розлад не розвивається як частина більш широких порушень емоцій, поведінки
або особистості, порушення загального розвитку, психотичного розладу, розладів,
пов’язаних із застосуванням психоактивних речовин.
Є. Тривалість – щонайменше 4 тижні.
Психологічні діагностичні критерії:
а) методики, що об’єктивізують рівень тривожності:
1) наявність страхів (тест тварин);
2) тест незакінчених речень;
б) методики, що визначають темперамент (оціночні шкали темпераменту);
в) методики, що визначають наявність інтраперсонального конфлікту:
1) тест сімейних взаємовідносин;
2) фрустраційний тест для дітей С.Розенцвейга.
Інші параклінічні діагностичні критерії
Для цієї нозологічної форми специфічних маркерів у показаннях ЕЕГ, РЕГ, ЕХО-ЕС,
біохімічних досліджень немає.
Лікування
Загальні принципи лікування:
а) провідний засіб лікування – психотерапевтичні методики, основною метою яких є
доведення дитині, що її активність в міжособистісних стосунках може бути
безпечною та цікавою;
б) медикаментозна терапія:
1) нейролептики: рисперидон (рисполепт, риссет, рисперон) та інші (див. табл. 1, 2);
2) антидепресанти, перш за все, – із седативною або збалансованою дією: коаксил,
флувоксамін (феварин), сертралін (золофт, серліфт), міртазапін (ремерон,
міртазапін Гексал), мапротилен (людіоміл) (див. табл. 3);
3) транквілізатори та снодійні засоби: діазепам, гідазепам, зопіклон (імован) та
інші (див. табл. 4);
4)седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи та гамкергічні засоби мають особливе значення при ознаках затримки
психічного розвитку: гамалон, гліцин, гопантенова кислота (пантогам), пірацетам,
піритинол, фенібут (див. табл. 5);
6) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини відповідно
до стандартів інших фахів;
7) фізіотерапевтичні процедури: електросон, голкотерапія та інші.
Ускладнення:
а) психотерапевтичні (психопатичний розвиток особистості);
б) медикаментозні:
1) нейролептичний синдром, що полягає в розвитку явищ паркінсонізму, акатизії,
спізнілої реакції на зовнішні подразники; диспепсичних явищ, алергічних реакцій
(набряку обличчя, кінцівок); дерматитів;
2) при прийомі класичних антидепресантів – сухість у роті, розширення зіниць,
порушення акомодації, серцевого ритму, затримка сечовипускання, сонливість,
запаморочення, тремор рук, парестезії, алергічні реакції;
3) при тривалому прийомі транквілізаторів можливе формування залежності,
сонливість, млявість.
Лікування ускладнень:
а) медикаментозних:
1) нейролептичний синдром купірується застосуванням коректорів: циклодолу,
мідокалму (див. табл. 6);
2) диспепсичні явища – зниженням дози препарату або його відміною;
3) алергічні реакції – відміною препарату й призначенням антиалергічних засобів:
димедролу, діазоліну, супрастину, тавегілу (див. табл. 13);
4) для попередження формування залежності при прийомі транквілізаторів необхідно
контролювати тривалість безперервного прийому (курс не повинен перевищувати 2
місяці), перед повторним курсом – перерва в прийомі препарату не менше 1 місяця;
б) психотерапевтичних:
1) достатня тривалість лікування;
2) поєднання різних видів психотерапії;
3) дотримання етапів психотерапії;
4) послідовність психотерапевтичних заходів.
Умови лікування
Амбулаторне.
Термін лікування
Амбулаторно – 2-3 місяці, за необхідності – довше.
Очікувані результати лікування
Лікування основних проявів дезадаптації та загострення симптомів, а також
корекція патологічних захисних механізмів та поведінкових реакцій.
Профілактика
- Первинна профілактика включає гігієну сімейних взаємовідносин, виховання в
родині, дитячих закладах, школі, що спрямована на гармонійний розвиток дитини.
- Вторинна психопрофілактика включає ранню діагностику, прогноз і попередження
емоційних розладів шляхом своєчасного лікування та раціональних заходів
виховання.
- Третинна – запобігання психопатологічному розвитку особистості шляхом
формування адекватних міжособистісних відносин.
|
|
